2. Розвиток освіти та книжкової справи. Особливості розвитку перекладної та оригінальної літератури.

Монголо-татарська навала негативно позначилася на розвиткові писемності й освіти, проте культурний розвиток Русі не припинявся. У Галицько-Волинській землі освічених людей, знавців іноземних мов залучали до роботи в князівських та єпископських канцеляріях, де вони готували тексти грамот, вели дипломатичне листування, зокрема латинською мовою. Серед князівсько-боярської верхівки були поширені рукописні книги. У мові рукописів, церковнослов’янській у своїй основі, починає відчуватися вплив народних говорів.

У цей час писемність перестала бути привілеєм лише феодальної верхівки, вона стала звичайним явищем і у середовищі городян. Розвивалась шкільна освіта. Особливість шкільної політики полягала в тому, що князі розгортали мережу шкіл коштом неоподаткованих прибутків монастирів. При Ярославі Осмомислі ця бібліотека була однією з найкращих на Русі.

Піклуючись про освіту, князь спонукав бояр і двірцеву знать посилати своїх дітей для навчання в училища.

Потяг до освіти був тоді настільки великий, що міська влада стала утискувати учнів. На вимогу галицьких міщан в 1301 році князь Лев Данилович змушений був грамотою підтвердити надані раніше привілеї школярам.

Подальшого розвитку набула література – як перекладна, так і оригінальна. Зокрема, розвиався жанр літописання. В Галицько-Волинській землі в другій половині XIII ст. створений відомий Галицько-волинський літопис (1201 по 1291 р.) Головний герой цього твору — великий князь Данило Галицький. У літопису детально висвітлюється історія його життя, боротьба проти «боярської коромоли» та зовнішніх ворогів. Автори літопису виступають виразниками поглядів середнього та дрібного боярства, городян, тобто тих соціальних сил, на які спиралася князівська влада в боротьбі проти великих бояр, а також проти виступів пригноблених селянських мас. Літопис має цілком світський характер. У ньому проводиться ідея сильної великокнязівської влади, єдності Русі, зміцнення оборони її від зовнішніх ворогів.

Для стилю цього літопису характерна урочистість, образність викладу, драматизм розповіді та яскравість характеристик. Автор часто вживає афоризми, запозичені то з народної творчості, то з доступних йому літературних джерел.

На деяких місцях літопису позначився вплив усної народної творчості. Широко відоме, наприколад оповідання про степову траву євшан (відгук якогось половецького переказу). Автор розповідає про будування храмів, але це захоплює його як досягнення людської праці. Особливу увагу приділяє автор воєнним подіям.

Культурні традиції Київської Русі продовжувалися в таких видах оригінального письменства, як ораторська, житійна та паломницька проза. Видатним представником ораторської прози був архімандрит Києво-Печерського монастиря Серапіон (помер у 1275 р.). Поряд із численними церковно-моралізаторськими творами з'являються літературні збірники (наприклад, «Ізмарагд»), перекладні повісті «Олександрія», «Троянська історія» та ін.

Виникли й суто літературні, художні твори, в яких утілилися риси усної народної творчості. В Галичі за князювання Романа Мстиславича творив «премудрий книжник» Тимофій – автор оповіді про останні роки життя Романа та початок діяльності його сина Данила (приблизно до 1211 р.).