Арте́м Лук'янович Ве́дель (Ве́дельський) (1767, Київ — †14 липня 1808, там само) — український композитор, диригент, співак, скрипаль.

• Народився в сім'ї київського міщанина Лук'яна Власовича й Олени Григорівни Ведельських, імовірно в квітні 1767 року. Садиба родини Ведельських містилася на Подолі у парафії Різдво-Предтечинської (Борисоглібської) церкви. Хата з городом і садком стояла на розі сучасних вулиць Братської та Андріївської. Тут Ведель жив до 1788, з квітня 1792 до весни 1796 та з літа 1798 до серпня 1799. У батьковому домі композитор також закінчив свій життєвий шлях у 1808.

• Ведель навчався в Києво-Могилянській Академії до 1787, пройшов курс до класу філософії включно, де здобув ґрунтовну гуманітарну й музичну освіту. В Києво-Могилянській Академії Ведель почав компонувати свої перші музичні твори, диригував студентським хором та оркестром, виступав як соліст і скрипаль. Співак з хору, яким керував Ведель у Академії, розповідав згодом дослідникові В. Аскоченському: «…це був красивий юнак з очима, що випромінювали світло, мав ніжний голос, спокійний характер і надзвичайно тактовний».

• 1788 відряджений митрополитом Київським і Галицьким, протектором Києво-Могилянської Академії С. Миславським з малолітніми співаками до Москви, де керував капелами генерал-губернатора Москви Петра Єропкіна (до 1790), а після його відставки — Олександра Прозоровського.

• 1 грудня 1792 за проханням Веделя його звільнено в чині канцеляриста Сенату.

• З кінця 1792 Ведель живе у батьківському домі. Деякий час знову керував хором Києво-Могилянської Академії. У Києві тоді особливо славилися церковні хори, а зі світських — хор та музична капела генерала А. Леванідова при штабі українського піхотського корпусу.

• На початку 1794 Ведель очолив капелу. Водночас керував хором солдатських дітей. Леванідов високо цінував і шанував талант Веделя і всіляко сприяв його музичній діяльності. Дуже швидко просувався він і у військовій службі, 1 березня 1794 його призначено канцеляристом штабу, 27 квітня 1795 — молодшим ад'ютантом, а 24 вересня 1796 — старшим ад'ютантом штабу з капітанським рангом. Музична діяльність Веделя у цей час була дуже плідною. За 1793-95 він написав 6 концертів, можливо, ще й низку інших композицій, які не ввійшли до відомого автографа.

• У березні 1796 Артемій Ведель переїхав до Харкова, що було пов'язано з призначенням генерала Леванідова генерал-губернатором Харківського намісництва. Тут А. Ведель організував новий намісницький хор і оркестр, викладав спів і музику в Казенному училищі при Харківському колегіумі. Продовжував композитор і творчу працю. Написав 3 концерти: «Воскресни Боже» та «Услиши Господи глас мой» (6 жовтня 1796) та ін. Названо лише датовані твори, але в цей час композитор міг написати ще ряд інших композицій, зокрема двохорний концерт «Господь пасет мя».

• У Харкові дуже високо цінували композитора та його твори. Концерти Веделя вивчалися й виконувались у Харківському колегіумі, їх співали у церквах. На початку 1797 за наказом імператора Павла I корпус Леванідова розформовано, Харківське намісництво ліквідовано і Леванідов залишив Харків. Царським указом усі «не положені» за штатним розписом полкові капели було ліквідовано і Ведель подав рапорт із проханням про відставку. Указом Державної військової колегії від 12 жовтня 1797 Ведель: «от воинской службы на собственное пропитание отставлен с тем же чином с ношением мундира».

• Того часу музична культура зазнає значних утисків: повсюдно скорочують штати хорів та їх забезпечення. У церквах забороняють співати духовні концерти (псалми, молитви), що безпосередньо не стосуються служби, забороняють поширені в Україні канти й колядки — те, що органічно увійшло і зрослося з нашим національним богослужінням. Розтрощену Катериною Україну добивали нищенням осередків духовної культури. Найталановитіші українські митці, які не обслуговували режим, а тим паче ті, що служили на прославу своєї Вітчизни, ставали неугодними і небезпечними…

• Ведель перейшов працювати у цивільне відомство Олексія Григоровича Теплова, губернатора новоствореної Слобідсько-Української губернії. Теплов у молодості дістав прекрасну музичну освіту. Він ставився до Веделя якнайкраще. Композитор продовжував свою музичну діяльність, розпочату при генералові А. Леванідові: керував губернською капелою, був капельмейстером вокального класу у Казенному училищі при Харківському колегіумі, його учні посідали найперші місця у придворній капелі Санкт-Петербурга, Москви та Петербурзьких митрополичих хорах. Диригент Санкт-Петербурзької придворної капели, видатний композитор Дмитро Бортнянський відгукувався про веделівські вокальні класи як про «музичну академію». Але поступово культурно-мистецьке життя Харкова занепадає. Ліквідовано театр, губернський хор й хори у військових частинах, симфонічні оркестри, виконання творів Веделя у церквах заборонено.

• Наприкінці літа 1798 Ведель виїхав до Києва. Жив у батьківському домі на Подолі, працював над новими творами. Написав два концерти: «Боже законопреступници восташа на мя» (11 листопада 1798) і «Ко Господу всегда скорбіти ми». Виконувалися ці концерти у Київському Братському Богоявленському й Софійському соборах. Але можливостей застосувати свої здібності Ведель, очевидно, не бачив. Він писав своєму учневі: «Я цілком невлаштований у моїй долі. Ні се ні те, але що робити?»

• Напочатку 1799 він став послушником Києво-Печерської Лаври. У Лаврі митець, за спогадами прот. Петра Турчанинова та ієромонаха Варлаама (Зубковського), провадив подвижницький спосіб життя, бездоганно виконуючи послух читця та співця на кліросі. Він був прикладом для братії в покорі, терпеливості та сумлінності служіння.

• Наприкінці весни того ж року було знайдено книжку «Служба Нилу Столбенскому», де на порожніх сторінках начебто Веделевою рукою усимволічній формі було написано пророцтво про вбивство чинного царя Павла І та названо його вбивцею. Проти Веделя негайно порушили «секретну справу». Саме через «секретність» справи все, що відбувалося в той період, вкрито таємницею: через 200-літню відсутність архівних документів, знайдених лише нещодавно, поширилися легенди, вигадки та відверті наклепи, зокрема про «долгое странствие по Малороссии», під час якого композитор «присоединился к секте иллюминатов».

• Невідомо, де насправді було знайдено «Службу» прп. Нілу — чи в Києво-Могилянській академії, чи в Лаврі; невідомо, чи залишав Ведель Лавру, чи його вихід було сфальсифіковано керівництвом монастиря задля уникнення особистої відповідальності за послушника.

• Митрополит і архімандрит Києво-Печерської лаври Ієрофей (Малицький) 25 травня 1799 року оголосив Веделя божевільним і передав київському коменданту Ф. Л. Вігелю під варту. «Документи справи, — пише відомий веделезнавець Василь Кук, — свідчать лише про те, як проходила розправа над композитором та як його, врешті, без вини, без суду замучено. Суті справи вони не розкривають, за що і чому знищили саме його, Веделя, не висвітлюють… За документами формально Веделя ніхто не арештовував… немає акту звинувачення, ні протоколів допиту звинуваченого. Усе відбувалося без участі „сумасшедшего отставного капитана” і без нього вирішується його доля. Але, що дуже дивує, для того, щоб помістити „хворого” в лікарню, Київський губернатор Мілашевич просить дозволу на це у Малоросійського губернатора Беклєшова, який радить направити справу до генерал-прокурора Росії, а останній представляє відповідний документ на санкцію цареві».

• Поки в Петербурзі вирішували справу, Веделя, який тяжко захворів на гауптвахті та був близьким до смерті, віддали під опіку батька. 10 липня 1799 року надійшло розпорядження генерального прокурора Санкт-Петербурга, де зазначалося: цар «повелеть соизволил: буде он Ведель выздоровел, взять его от отца, отослать в дом сумасшедших в Киеве й держать без выпуску».

• 1 серпня 1799 року київський губернатор П. І. Салтиков рапортував, що капітан Ведель «в дом сумасшедших для содержания без випуску отдан». Наступник імператора Павла I імператор Олександр I на справі Веделя 15 травня 1802 написав: «…оставить в нынешнем полонении».

• У київській божевільні композитор промучився 9 років. Лише напередодні смерті батькові вдалося забрати його додому. Поховано Артемія Веделя на подільському Щекавицькому кладовищі. Нині воно повністю зруйноване, й де була могила Веделя — невідомо.

• Твори Веделя тривалий час були заборонені і поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, незважаючи на заборону. На сьогодні відомо близько 80 музичних творів. Серед них 31 хоровий концерт, 6 тріо, серед яких «Покаянія отверзи ми двери», 2 літургії Іоана Златоустого, Всеношна та один світський кант.

• В Інституті рукописів НБУВ зберігаються рукописи неповної літургії Івана Златоустого і 12 духовних концертів:

1. «В молитвах неусыпающую Богородицу» — до мінор (1794)

2. «Спаси мя, боже, яко внидоша воды до души моєя» — ля мінор (1794)

3. «Доколѣ, господи, забудеши мя» — фа мінор (1795)

4. «Пою Богу моєму дондеже єсьмь» — до мінор (1795)

5. «Блажен разумѣваяй на нища и убога» — соль мінор (1795)

6. «Помилуй мя, Господи, яко немощен єсмь» — ля мінор (1796)

7. «Воскресни, Господи…» (зберігся неповністю, 1796)

8. «Услыши, Господи, глас мой» — до мінор (1796)

9. «Проповѣдника вѣры» — до мажор (1796)

10. «Господь пасет мя» — до мажор (1796)

11. «Боже, законопреступницы восташа на мя» — до мінор (1796)

12. «Ко Господу внегда скорбѣти ми» — до мінор (1798)

Плато́н Іларіо́нович Ма́йборода (1 грудня 1918, Пелехівщина — 8 липня 1989, Київ) — український композитор, народний артист УРСР (з 1968 року), лауреат Державної премії УРСР імені Т. Шевченка (1962), народний артист СРСР (з1979 року). Брат композитора Георгія Майбороди.

Народився 1 грудня 1918 року на хуторі Плехівщині (тепер село Глобинського району Полтавської області) . В 1939—1941 роках вчився у Київській консерваторії по класу композиції у Л. М. Ревуцького, яку закінчив у 1947 році. В 1947—1950 роках — викладач Київської консерваторії.

Помер 8 липня 1989 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі Києва (ділянка № 2). Автор надгробного пам'ятника — архітектор Чемерис Анатолій Гнатович, скульптор М. Білик.

Творчість

Вокально-ораторіальні твори:

• вокально-симфонічна ораторія «Дума про Дніпро» (слова А. Шияна і Т. Масенка, 1954),

• поема «Тополя» (сл. Т. Шевченка, 1966),

• 2 Кантати (1956, 1974);

для симфонічного оркестру -

• «Героїчна увертюра» (1947);

пісні (понад 100) -

• «Розлягалися тумани» (сл. О.Новицького),

• цикл про Героїв Соц. Праці (сл. О.Ющенка),

• «Колгоспний вальс»,

• «Білі каштани»,

• «Київський вальс»,

• «Пролягла доріженька»,

• «Ми підем, де трави похилі»,

• «Рідна мати моя» («Пісня про рушник»),

• «Ти моя вірна любов»,

• «Гаї шумлять біля потоку»,

• «Моя стежина»,

• «Пісня про козацькі могили»,

• «Пісня про вчительку» та інші (всі на сл. А.Малишка),

• «Друзі хороші мої» (сл. Т.Масенка),

• «Якщо ти любиш» (сл. М.Нагнибіди),

• «Партизанська дума» (сл. М.Стельмаха),

• «Виростеш ти, сину» (сл. В.Симоненка),

• «Тополина баркарола» (сл. В.Сосюри),

• «Рідна земле моя»,

• «Подвиг» (обидві на сл. Д.Луценка),

• «Не збивай, зозуле, цвіту» (сл. М.Ткача),

• «Я до тебе у пісні іду» (сл. Т.Мезенцевої) та ін.;

пісні для дітей;

обробки народних пісень;

музика до театральних вистав, кінофільмів:

• «Долина синіх скель» (1956), «Далеке і близьке» (1957), «Гроза над полями» (1958), «Зміна починається о шостій» (1958), «Літа молодії», «Одеса» (1959), «Кров людська — не водиця» (1960, думи), «Дмитро Горицвіт», «Українська рапсодія» (1961), «Люди не все знають» (1964), «Дума про Британку» (1969), «Абітурієнтка» (1973) «Прощайте, фараони!» (1975), «Прості турботи» (1975), «Дипломати мимоволі» (1978),' «Оглядини» (1979), «Візит до Ковалівки» (1980).

Васи́ль Олекса́ндрович Барві́нський 

(* 20 лютого 1888, Тернопіль — † 9 червня 1963, Львів) — український композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя. Визначний представник української музичної культури XX століття. Провідний діяч Союзу українських професійних музик.

Освіта

Професійну музичну освіту здобув у Львівській консерваторії. Після її закінчення консерваторії вступив на юридичний факультет Львівського університету (1906), але 1907 року виїхав до Праги для продовження музичної освіти. Вступив на філософський факультет Карлового університету, де слухав лекції відомих чеських музикантів.

Творчий життєпис

Перші творчі спроби В.Барвінського належать ще до часів перебування у Львові, але лише під час навчання у Празі в професора Вітезслава Новака він ступив на широкий творчий шлях. Славнозвісний чеський педагог і композитор заохочував В.Барвінського вивчатиукраїнські народні пісні, сприяв належному спрямуванню його поглядів.

Особливістю творчості митця є нахил до мініатюрного й інструментального жанру, особливо до фортепіанного. Ще навчаючись у Празі, В.Барвінський написав великий твір «Українська рапсодія».

1912–1914 – виникли твори: фортепіанний (присвячений пам'яті М.Лисенка) секстет і низка фортепіанних п'єс.

1915 - повернувся до Львова; працював на посаді директора і професора Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка. Не лише вів педагогічну роботу, а й керував хором товариства «Боян», виступав з концертами.

1917 – створив «Урочисту кантату» й кантату «Заповіт» на слова Т.Шевченка.

1929–1930 – написав увертюру до опери «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» («Маруся»).

У 1930-ті роки склав збірку 38 українських народних пісень для фортепіано. Тоді ж виникли фортепіанна збірка колядок і щедрівок, а також популярна збірка з 20 дитячих п'єс. На теми українських пісень написав низку п'єс для скрипки і фортепіано («Пісня», «Гумореска», «Пісня і танок», «Елегія»), а також «Струнний квартет для молоді».

Не залишав праці й у вокальному жанрі. У 1932–1933 створив кантату «Наша пісня, наша туга» (сл. С.Черкасенка), працював над ораторією «Володимир Великий» (задум залишився нездійсненним) і над обробкою українських пісень і наспівів. Серед останніх виділяються дві пісні на слова І.Франка («Місяцю князю» і «Благословенна будь») та «Псалом Давида» для тенора з оркестром. Опрацював й інструментував кантату М.Лисенка «Б'ють пороги», його солоспів «Не забудь юних днів», «До ластівки» О.Нижанківського, переклав для струнного квартету «Колискову» С.Людкевича. Був прекрасним піаністом. Яких би жанрів не торкався у своїй творчості — камерно-інструментального, сольного, хорового чи симфонічного — постійно залишався собою. Як музикант був глибоким ліриком, умів доторкнутися ніжних і потаємних закутків людської душі.

1937–1939 - входив до редколегії часопису «Українська Музика» (Львів). У цьому журналі (а також в іншій періодиці) були надруковані його музичні праці «Огляд історії української музики», «Українська музика», «Нова доба української музики», «Мої спогади про Миколу Лисенка», «Бела Барток у Львові», «Творчість В.Новака», «Українська народна пісня і українські композитори» та ін.

У Львові часто виступав у лекціях-концертах та по радіо з бесідами про Л.Ревуцького, Б.Лятошинського, Р.Глієра, О.Глазунова, доповіддю «Відродження музичної культури в 40-х роках XIX ст. в Західній Україні».

1938 - з нагоди святкування 25-річчя композиторської діяльності В.Барвінського у Львові відбулися концерти та радіопередачі з творів композитора. Від Вільного Українського Університету (Прага) він отримав звання почесного доктора.

У жовтні 1939 був обраний депутатом Народні Збори Західної України, де було проголошено приєднання Західної України до СРСР.

У 1939- 1941 та 1944-1948 перебуваючи на посаді директора Львівської консерваторії та голови Львівського відділення Спілки композиторів, написав низку творів переважно вокального жанру. Були задумані ескізи до музичного портрета на основі пісень про О.Довбуша.

На початку 1948 був заарештований. У МГБ його примусили підписати документ: «Дозволяю знищити мої рукописи». І рукописи були знищені. Потім було довге заслання на 10 років у мордовські табори.

Після повернення із заслання (1958) усі свої сили зосередив на відновленні з пам'яті творів, рукописи яких були знищені під час його арешту (над цим працював до самої смерті).

Похований у Львові на Личаківському цвинтарі у родинній гробниці (поле №3).

1964 року багаторічні зусилля львівських композиторів (особливо А.Кос-Анатольського) досягли мети: В.Барвінський був реабілітований. А, проте, музика композитора в наступні роки все одно майже скрізь була вилучена з концертів (так тривало майже 25 років).

Твори

Для фортепіано

• 8 прелюдій (1908)

• Прелюдія методом Ж.Далькроза (втрачено, 1913)

• Соната cis-moll (1910)

• Українська сюїта (1915)

• Варіації на власну тему с-moll (втрачено, 1909)

• Варіації на тему української народної колядки B-dur (втрачено, 1917)

• Варіації і фугета G-dur на українську народну тему (1920)

• Жаб'ячий вальс (бл.1900-1910)

• Пісня. Серенада. Імпровізація (1911)

• «Біль — бій, перемога любові» (1915)

• 6 мініатюр на українські народні теми: «Заколисана пісня», «Український танок», «Гумореска», «Лірницька пісня»,

• «Думка», «Марш» (1920)

• «Листок до альбому» (1929)

• Твори на теми лемківських народних пісень: «Заколисана пісня», «Пісня без слів», «Марш» (1932)

• Цикл «Наше сонечко грає на фортепіанні»: 20 дитячих п'єс на теми українських народних пісень (1935)

• Збірка українських народних пісень (1935)

• Збірка українських колядок і щедрівок (1935)

• Концерт для фортепіано з оркестром f-moll (1917–1937)

Для скрипки і фортепіано

Сумна пісня (1910–1912)

• Пісня (1912–1913)

• Елегія (втрачено, 1925)

• Соната с-moll, 1 і 2 ч. (втрачено, 1925)

• «Український танок» з шести мініатюр на українські народні теми для фортепіано, перекладено для скрипки і фортепіано (1925)

• Твори на українські народні теми: «Пісня», «Гумореска», «Пісня і танок» (1934–1935)

Для віолончелі і фортепіано

• Ноктюрн (1913)

• Варіації на українську народну тему ("Та пила Лимериха воду")(1918)

• Думка (1926)

• Мелодія (1926)

• Соната fis-moll (1926)

• Сюїта (на українські народні мотиви): «Заспів», «Гумореска», «Колискова», «Танець» («Рондо») (1927)

• Концерт для віолончелі та фортепіано (1956)

Камерно-інструментальні ансамблі

Тріо для фортепіано, скрипки і віолончелі а-moll (1910)

• Тріо для фортепіано, скрипки і віолончелі es-moll (втрачено, 1911)

• Струнний квартет B-dur (втрачено, 1912)

• Струнний квартет для молоді на українські народні мотиви (1935)

• Квінтет для фортепіано, двох скрипок, альта і віолончелі g-moll (1953–1963)

• Секстет (Варіації на власну тему і фінал-коломийка) для фортепіано, двох скрипок, альта, віолончелі, контрабаса (1915)

Симфонічні твори

• Українська рапсодія (1911)

• Увертюра-поема (втрачено, 1930)

• Шість мініатюр. Переклад з фортепіано для духового оркестру П.Садівничого і А.Владимирова. Переклади для малого і салонного оркестрів Е.Брауера

Вокально-симфонічні твори

Українське весілля у 2-ох ч.: вокально-інструментальні етнографічні картини для мішаного хору, квартету солістів, оркестру або фортепіано в 4 руки (1914)

• «Заповіт» сл. Т.Шевченка, для чоловічого, мішаного хору і соло баса, симфонічного оркестру або фортепіано в 4 руки (1917)

• «Наша пісня, наша туга» сл. С.Черкасенка, для мішаного хору і симфонічного оркестру (1933)

• «В перші роковини» сл. П.Камаринського, для мішаного хору, соло і симфонічного оркестру (втрачено, 1940)

• «Пісня про Вітчизну» сл. М.Рильського, для мішаного хору і симфонічного оркестру (1940)

Камерно-вокальні твори

«Вечером вхаті» сл. Б.Лепкого (1910)

• «В лісі» сл. Б.Лепкого (1910)

• «Псалом Давида» сл. П.Куліша (варіант — у супроводі симфонічного оркестру, 1918)

• «Ой поля, ви, поля» сл. О.Кониського (1923)

• «Ой сумна, сумна темна ніченька» сл. народні (1923)

• «У мене був коханий рідний край» сл. Г.Гайне (1923)

• «Щаслива будь» сл. Б.Лепкого (втрачено, 1923)

• «Як любовно невимовна (Колискова)» сл. Г.Чупринки (1923)

• «Ой люлі, люлі» сл. Т.Шевченка (1923)

• «Ноктюрн» сл. І.Франка (варіант — у супроводі симфонічного оркестру, 1923)

• «Сонет (Благословенна будь)» сл. І.Франка (варіант — у супроводі симфонічного оркестру, 1923)

• «Пісня пісень» сл. В.Маслова-Стокіз, тріо для сопрано, фортепіано і скрипки (1924)

• «Львову» сл. М.Рильського (1940)

• «Портрет Леніна» сл. М.Рильського (варіант — у супроводі симфонічного оркестру, 1947)

• «Надія» сл. Лесі Українки (1956)

• «Я засну» сл. Лесі Українки (1957)

• «І знов весна» сл. Лесі Українки, дует (1957)

Хорові твори

Дляхору a capella «Шевченкова хата» сл. Б.Лепкого для мішаного хору (1919)

• «Колосися, ниво» сл. Б.Лепкого для мішаного хору (1920)

• «Не гнути нам голов» сл. А.Курдидика для мішаного хору (втрачено, 1935)

• «О краю мій оспіваний» сл. Т.Одудька для мішаного хору (1940)

• «Вітчизні» сл. М.Рильського для мішаного хору (1959)

Дляхору із супроводом фортепіано

• «Пісня про вибори 1939 р.» сл. Р.Купчинського для мішаного хору (втрачено, 1940)

• «Співа Західна Україна» сл. Ю.Шкрумеляка (втрачено, 1940)

• «Липневий день свободи» (втрачено, 1940)

• «На ялинку», «Пісня радянських школярів», «Літо» для дитячого хору

Обробки народних пісень

Для голосу з фортепіано