6 Народних пісень: «Ой ходить сон», «Ягід-ягілочка», «Ой ходила дівчина беріжком», «Чи ти вірно мене любиш», «Вийшли в поле косарі», «Ой зійди, зійди, ясен місяцю» (1912)

• «Завзялися враги» (втрачено, 1920)

• «Болить мене головонька» (1920)

• «Накрила нічка», дует (1920)

• Лемківські пісні «По садоньку ходжу», «Ой на горі два дубики», «Колишися колисочко» (1943–1945)

Для голосу скрипки і фортепіано

Дві народні колядки «Що то за предиво», «Ой дивнеє народження» (1916)

• «Ой була в попа кривая верба» (1920)

• Дві народні лемківські пісні «Полетів бим на край світа», «Не піду я за Яська» (1933)

Дляхору a capella:

«Ой як ясненько» для чоловічого хочу (втрачено, 1913)

• «Завзялися враги» для чоловічого хочу (1920)

• «Уже сонечко закотилось» для мішаного хору (1923)

• «Були ми собі в Божому дому» для мішаного хору (1923)

• «Метелиця» для мішаного хору (втрачено, 1935)

• «Колись, дівчино мила» для мішаного хору (1935)

• «Ой упав стрілець» для мішаного хору (1935)

• «Світи місяцю» для жіночого хору (1935)

• «Курилася доріженька» для чоловічого хору (1935)

• «Ой закувала сива зозуленька» для мішаного хору (втрачено,1935)

Музичні праці «Огляд історії української музики»,

• «Українська музика»,

• «Нова доба української музики»,

• «Мої спогади про Миколу Лисенка»,

• «Бела Барток у Львові»,

• «Творчість В. Новака»,

• «Українська народна пісня і українські композитори».

Не́стор Оста́пович Нижанкі́вський (*31 серпня 1893, Бережани, нині Тернопільської області — †12 квітня 1940, Лодзь, Польща) — український композитор, піаніст і музичний критик. Син Остапа Йосиповича Нижанківського.

Нестор Нижанківський народився 31 серпня 1893 року в місті Бережани у сім'ї композитора, диригента, греко-католицького священика Остапа Нижанківського. Середню освіту здобув у Стрию, навчаючись у гімназії. Потім навчався у Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка у Львові.

Був одружений з Меланією Семакою, котра пройшла з ним весь життєвий шлях.

Формування композиторської майстерності Нижанківського відбулося в еміграції та у Віденській музичній академії в класі Й. Маркса, яку закінчив, здобувши ступінь доктора філософії.

Під час Першої світової війни був призваний до війська, потрапив у полон, звідки повернувся 1918 року. Після того Нижанківський навчався у Празькій консерваторії у Вітезслава Новака, яку закінчив 1926 року написанням фортепіанного тріо мі мінор.

Від 1928 року Нижанківський включився у музичний процес Західної України, посівши посаду викладача Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка у Львові.

Композитор був членом музикологічної секції НТШ (Наукового товариства імені Тараса Шевченка), музичним критиком газети «Українські вісті», співорганізатором і першим головою Союзу українських професійних музик (СУПРОМ).

Помер Нестор Нижанківський 12 квітня 1940 року в Лодзі (Польща). Там і похований.

В листопаді 1993 року прах композитора, професора Н.Нижанківського перезахоронено на цвинтарі м.Стрия, недалеко від гробівця його батьків.

Творчість

Витонченість і різноманітність ліричних образів споріднюють Нижанківського-композитора з Василем Барвінським (є певна схожість у типах фортепіанної фактури, повнозвучної і водночас прозорої, в гармонічних засобах, загалом не складних, проте наділених певною гостротою і насиченістю звучання, сміливістю тональних зіставлень). Показові щодо цього більшість його романсів («Жита» й «Прийди, прийди» на слова Олександра Олеся, «Снишся мені» на слова Богдана Лепкого), а також фортепіанні п'єси, такі як «Вальс», «Інтермеццо», «Спомин», поетичний хор «Галочка» на слова М. Обідного.

Образний обрій Нижанківського не обмежений музичністю. З початку 1920 року в його музичних творах дедалі помітнішою стала епічна виразність, зокрема у солоспіві «Грай, трембіто» на слова Романа Купчинського. Вершиною втілення епічного змісту була його хорова поема «Наймит» на слова Івана Франка (1933), написана під впливом кантат Станіслава Людкевича. Цей твір увійшов до скарбниці духовних надбань українського народу. В ній композитор музичними засобами відобразив мрію україців про майбутню свободу для всіх і кожного.

Успіхом увінчалася робота Нижанківського для театральних вистав, зокрема його музикою до комедії Ю. Косача «Кирке з Льолею», яку 1938 року поставив Театр імені Івана Котляревського у Львові. Один із рецензентів писав: «… Нестор Нижанківський дав зразок справді доброї, влучно продуманої, ілюстрованої музики. Бо й формою вона легка, нескомплікована, і в концепціях проста, але вповні переконуюча і характеристична для композитора і самої комедії. Стрічаємося тут з добре розв'язаною проблемою т. зв. легкої та проте мистецької музики…»

У доробку композитора Нижанківського є також твори для дітей: «Марш горобчиків», «Староукраїнська пісня», «Коломийка», «Івасько грає на чельо», «Гавот ляльки». Працював композитор і над обробкою народних та стрілецьких пісень: «Чом ти мені, дівчино мила», «Ой зацвіла черемшина», «Ой у полі», «Про Нечая», «Ой там за горою», «Прийди, прийди», «Засумуй, трембіто».

В історію української музики він увійшов ще як піаніст і музичний критик.

Дремлюга Микола Васильович (2 (15) липня 1917, Бутурлинівка — 18 грудня 1998) — український композитор, педагог, музично-громадський діяч. Член Національної спілки композиторів України.

Народився 2 (15 липня) 1917 року в селі Бутурлинівці (нині місто Воронезької області Росії) в учительській родині (батько викладав математику, мати — літературу). Микола досконало оволодів французькою і німецькою мовами, читав в оригіналі Шиллера, Ґете, Новаліса, Віланда, брав уроки гри на фортепіано у піаніста Г. Беклемішева. Проте, за наполяганням батька вступив на факультет хімічного машинобудування Київського індустріального інституту (нині НТУУ «КПІ»), який закінчив у 1939 році. Під час навчання в КПІ Микола Дремлюга продовжував займатися музикою — виступав на концертах, виконуючи віртуозні прелюдії Сергія Рахманінова, створював власні композиції^[2].

В 1946 році закінчив Київську консерваторію по класу композиції Л. Ревуцького та історико-теоретичний факультет. Ще студентом у 1944 році був прийнятий до Спілки композиторів України. В 1949 році закінчив аспірантуру. З 1946року — викладач на історико-теоретичному та композиторському факультетах Київської консерваторії, з 1965 року доцент, з 1978 року професор.

Помер 18 грудня 1998 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка 49).

Твори

кантати:

• «На оновленій землі» (слова І. Франка, В. Бичка, В. Сосюри, 1963),

«На колгоспних полях» (слова О. Новицького, 1966),

• ораторія «Ленін» (1970);

для симфонічного оркестру

• цикл симфонічних поем «Батьківщина»

• сюїта «В Польщі» (1962),

• «Болгарська поема» (1966),

• «Лірична поема» (1966),

• «Пороніно» (1961),

• 6 симфоній (1968, 1971,1978,1983,1986,1991);

• поема «Пісня про мир» (1977);

концерти для інструментів з оркестром:

• для фортепіано (1965),

• 2 для труби (1976, 1977),

• 2 для скрипки (1984,1991),

• для бандури (1985),

• для гобоя (1992),

для інструментів соло

• для фортепіано цикл «Зима», «Весняна сюїта», «Фортепіанний альбом», прелюдії та ін.;

• для віолончелі — Поема,

• для скрипки — Соната,

• для гітари — Соната,

• для бандури — З сонати, 3 сюїти. Дума та ін.;

вокальні цикли

• на сл. Ф. Петрарки, В. Шекспіра, А. Міцкевича, Омара Хайяма, В. Сосюри, М. Рильського, Лесі Українки;

• романси (понад 80) на сл. Мікеланджело, П.Ронсара, П.Елюара, Х. Р. Хіменеса, О.Пушкіна, І.Буніна, І.Франка, Т.Масенка, Л.Вишеславського, Дм. Павличка, А.Демиденка та ін.;

концертні обробки народних пісень для голосу з фортепіано (бл. 100),

хори — цикл «Пори року» (сл. Д.Луценка та О.Марунич);

пісні — «Рідне місто моє» (сл. О.Ющенка), «На Дніпрі» (сл. Д.Луценка), «Незабудки» (сл. Л.Реви), «За рікою тільки вишні» (сл. Б.Олійника) та ін.,

• пісні для дітей;

музика до кінофільмів.

• «Суєта» (1956),

• «Під Золотим орлом» (1957).