Розділ 11

Психофізіологія діяльності

Поняття діяльності.

Види і структура діяльності.

Загальні характеристики та закономірності діяльності.

Фактори ефективності діяльності.

Працездатність.

Психофізіологія професійної діяльності.

11.1. Поняття діяльності

Серед усіх категорій, що характеризують людське буття, найважливішою вважається саме категорія діяльності. Діяльність становить собою основу життя людини. Великий внесок у розуміння психофізіологічної сутності діяльності зро( били праці І.М. Сєченова, І.П. Павлова, О.О. Ухтомського, М.О. Бернштейна, П.К. Анохіна, В.Б. Швиркова. Вивчення діяльності, з одного боку, сприяло виявленню її ролі в форму( ванні і розвитку психіки, а з іншого – вирішенню фундамен( тальної практичної проблеми підвищення ефективності трудо( вої діяльності людини.

Поняття "діяльність" формувалося в філософії, фізіології, соціології і внаслідок перехресних взаємозапозичень набуло чотирьох основних значень: праця, робота, активність і по& ведінка [9].

Діяльність людини – це свідома активність, яка виявляєть( ся в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети; основна відмінність однієї діяльності від іншої полягає у спе( цифічності їх предметів [6].

Специфічними рисами діяльності є:

цілеспрямованість;

продуманість;

її усвідомлений і соціальний характер;

117

О.М. Кокун «Психофізіологія»

її двоспрямований характер (в діяльності людина змінює не тільки навколишній світ, а й себе, в ній формується її власна психіка).

Слід відокремлювати сутність понять діяльності й актив( ності, які дуже часто ототожнюються, хоча і тісно пов’язані між собою та в багато чому "перекривають" зміст одне одного.

11.2.Види і структура діяльності

Упсихологічній літературі є декілька підходів до класифі( кації видів діяльності. Загальноприйнятим вважається поділ діяльності залежно від мети, змісту і форм діяльності на три основні різновиди: гру, навчання і працю (С.Л. Рубінштейн).

Пізніше Б.Г. Ананьєв до зазначених видів додав ще такі, як

бойова, спортивна, комунікативна, управління, пізнання, само& діяльність; а також виділив індивідуальну та спільну діяльність.

Згідно з С.Б. Каверіним, все, що робить людина впродовж життя, все безкінечне різноманіття форм життєдіяльності по( вністю вичерпується й описується всього чотирма основними видами діяльності: праця, спілкування, пізнання та рекреація.

До основних понять, що виражають різноманіття діяльнос& тей, відносяться:

у гносеологічному смислі – матеріальна та ідеальна (духовна);

у смислі найважливіших категорій діалектики – реальна (ак( туальна), зовнішня і внутрішня, теоретична і практична;

у смислі роду чи виду занять, галузі чи сфери діяльності – трудова і нетрудова, професійна;

у смислі якості – ефективна (продуктивна) і неефективна;

у смислі інших особливостей – свідома, творча, спільна і багато ін. [9].

Діяльність як узагалі, так і окремі її види, має певну струк& туру. Існує кілька підходів до визначення складових структу( ри діяльності:

за В.В. Давидовим до складових структури діяльності відносяться: нужди, потреби, емоції, завдання, дії, мотиви, засоби, плани дій і воля;

118

Розділ 11. Психофізіологія діяльності

В.Д. Шадриков виділяє такі функціональні блоки психо( логічної системи діяльності: мотивів діяльності, цілей діяльності, програми діяльності, інформаційної основи діяльності, прийняття рішень, підсистеми діяльнісно важ( ливих якостей;

Б.А. Душков вважає, що будь(яка діяльність включає такі компоненти, як постановка мети, планування роботи, вибір найбільш доцільних її прийомів, виконання діяль( ності, перевірка результатів, виправлення помилок, підбиття підсумків;

згідно з М.О. Леонтьєвим кожна діяльність має кільцеву структуру: вихідна аферентація ® ефекторні процеси, що реалізують контакти з предметним середовищем ® корек( ція і збагачення за допомогою зворотних зв’язків вихід( ного аферентуючого образу;

відповідно до теорії функціональних систем П.К. Анохі( на психічна діяльність людини будується через систему центральної архітектури, яка включає: аферентний синтез, прийняття рішення, акцептор результату дії, еферентний синтез і постійну оцінку через акцептор результату дії

параметрів досягнутих результатів на основі зворотної аферентації [1].

Зазначені підходи хоча й не можуть вважатися універсальни( ми, але не суперечать і не виключають один одного. Їх можна вва( жати взаємодоповнюючими і водночас застосовувати при вирі( шенні завдань теоретичних та експериментальних досліджень.

11.3. Загальні характеристики та закономірності діяльності

До найважливіших характеристик діяльності відносяться: мета, результат, параметри діяльності, параметри ефективності діяльності, способи діяльності, засоби, умови і передумови діяльності.

Найбільш загальною характеристикою діяльності згідно із загальноприйнятими уявленнями є її ефективність.

119

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Ефективну діяльність розуміють як діяльність, що характе( ризується високою продуктивністю та якістю, оптимальними енергетичними і нервово(психічними витратами, задоволеністю професіонала [2].

Основними параметрами ефективності діяльності є: про( дуктивність (результативність), якість та надійність.

Можна виділити такі закономірності діяльності:

спрямованість діяльності визначається домінуючим моти( вом, значення потенціалу якого повинно перебільшувати значення потенціалів інших мотивів на певне надпорого( ве значення;

в організмі існує декілька способів (алгоритмів) досягнен( ня однієї тієї самої мети діяльності чи квазімети (потре( би), які обираються свідомо чи несвідомо залежно від умов згідно із законом функціонально(структурної субоп( тимізації;

окрім функціонально(структурної субоптимізації, в організмі має місце параметрична оптимізація; її сутність полягає в зміні (настроюванні) значень тих чи інших па( раметрів, від яких залежать якість і інтенсивність функ( ціонування;

при монотонній односпрямованій зміні якого(небудь функціонально значущого, умовно незалежного парамет( ра відповідна монотонна зміна залежного параметра відбувається також монотонно лише до певної межі, потім здійснюється "стрибок функцій" і швидко настають якісні зміни;

через обмеженість ресурсів організму і перевищення (в функціях, пов’язаних безпосередньо з діяльністю) швид( кості їх витрати над швидкістю відновлення виникає пе( ріодичність функціонування; вона підпорядковується двом закономірностям: фазової періодики та активності, що чергується;

саморегуляція людини за рахунок вибору й зміни кри( теріїв має місце на рівнях як цілісної поведінки, так і ро( боти окремих функціональних підсистем; у першому ви(

120