Розділ 14. Психофізіологічне забезпечення діяльності

оптимальні інтервали часу з подальшим розрахунком ко( ефіцієнтів кореляції отриманих результатів;

валідності – забезпечує вибір таких методів психофізіо( логічного обстеження, які відповідають професійним ви( могам (це визначається за коефіцієнтом кореляції резуль( татів обстеження з оцінками успішності навчання або

трудової діяльності).

Вивчення умов і характеру діяльності спеціаліста здійснюєть( ся шляхом складання професіограми діяльності. Така професіог( рама передбачає збирання інформації для оцінювання значущості різноманітних фізіологічних, гігієнічних, ергономічних, соціаль( но(психологічних, психофізіологічних та інших аспектів діяль( ності. Також вивчають документацію, спостерігають за трудовим процесом, проводять бесіди зі спеціалістами, здійснюють анке( тування [3].

14.3. Принципи та зміст алгоритму психофізіологічного забезпечення діяльності

При здійсненні психофізіологічного забезпечення діяль( ності по можливості мають бути враховані всі основні психо( фізіологічні аспекти, які можуть впливати на результат діяль( ності. І воно, що дуже важливо, має бути органічно поєднане з процесом діяльності. Тому доцільним є застосування загально( го алгоритму психофізіологічного забезпечення діяльності, по( слідовне виконання етапів якого надає можливість досягнути максимально можливого ефекту і який порівняно легко може бути адаптованим до застосування в різних видах діяльності. Цей алгоритм є одним з найбільш ефективних підходів до за( безпечення діяльності і у загальному вигляді буде викладений нижче у цьому підрозділі.

Сутність алгоритму полягає у послідовній оптимізації адап( таційних можливостей людини через вплив на адаптаційно вагомі фактори. Тобто, визначаються адаптаційно вагомі фак( тори і далі адаптаційні можливості оптимізуються через вплив на ці фактори.

151

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Основні принципи алгоритму:

Перший – вибір як об’єкта спрямування заходів психо( фізіологічного забезпечення діяльності адаптаційних можливо( стей людини.

Другий – вибір оптимізації як концептуального різнови( ду впливу на адаптаційні можливості при вирішенні завдань забезпечення діяльності. Оптимізацію адаптаційних можливо& стей можна розуміти як індивідуальне узгодження адаптацій( них можливостей людини з різноманітними вимогами, які ви( суває до цих можливостей її життєдіяльність. Вона може бути досягнута кількома шляхами та їх поєднанням залежно від кон( кретних умов діяльності й індивідуальних особливостей люди( ни. Перший – це зменшення сили впливу чи повне усунення виявлених дезадаптаційних факторів. Другий – підвищення стійкості людини різними засобами до впливу таких факторів.

Ітретім шляхом оптимізації є підсилення адаптаційно сприят( ливих факторів з метою компенсації дезадаптаційних.

Третій – необхідність урахування різних рівнів системної організації людської індивідуальності (фізіологічного, біоенер( гетичного, психічного, поведінкового, особистісного, соціально( психологічного) у взаємозв’язку із значущими аспектами діяль( ності та соціальної взаємодії людини.

Четвертий принцип полягає в тому, що дослідницькі й оптимізаційні методи, які застосовуються при вирішенні завдань психофізіологічного забезпечення діяльності, повинні відповіда( ти таким вимогам, як відносна простота, інформативність, ефек( тивність, зручність та дешевизна в застосуванні. Тільки при дот( риманні зазначених умов можна реально розв’язувати проблему психофізіологічного забезпечення різних видів діяльності в мас( штабах країни. Це пов’язано з недостатнім матеріально(техніч( ним забезпеченням багатьох суспільно важливих видів діяль( ності та відсутністю необхідної кількості висококваліфікованих спеціалістів – психологів і психофізіологів.

Алгоритм психофізіологічного забезпечення діяльності є таким: І етап передбачає оптимізацію адаптаційних можливостей певного контингенту осіб на основі визначення загальних

152

Розділ 14. Психофізіологічне забезпечення діяльності

найбільш адаптаційно значущих для даного виду діяльності факторів та впливу на них.

На підготовчій частині етапу здійснюється аналіз відповід( ної літератури з метою визначення специфіки певного виду діяльності, основних вимог, які вона ставить до людини (освітніх, психологічних, психофізіологічних, статевовікових тощо), критеріїв ефективності діяльності; на цій основі прово( диться попереднє визначення дезадаптаційних та адаптаційно сприятливих для даного виду діяльності факторів.

Дослідницько(експериментальна частина першого етапу передбачає підготовку та проведення досліджень з метою без( посереднього визначення вже для конкретних контингенту та умов виконання діяльності в певному закладі чи організації загальних найбільш адаптаційно значущих факторів у широ( кому розумінні: адміністративних, діяльнісних, соціально(пси( хологічних, побутових, власне психологічних та психофізіоло( гічних тощо. Визначення подібних факторів проводиться шляхом визначення відповідності та спрямованості їх взаємоз( в’язку з основними критеріями (критерієм) успішності дано( го виду діяльності.

Оптимізаційна частина етапу передбачає оптимізацію адап( таційних можливостей певного контингенту через зменшення по можливості дії на нього загальних дезадаптаційних факторів та підсилення адаптаційно сприятливих. Як правило, це пов’я( зано з рівнем адміністративного чи суспільного керування і може, наприклад, виявлятись у загальному коригуванні умов діяльності, підвищенні матеріального і морального стимулюван( ня, поліпшенні соціально(побутових умов, коригуванні стилю управління, проведенні спеціальних оздоровчих заходів, трен( інгових занять, спрямованих на розвиток певних якостей, та ін.

На ІІ етапі здійснюється вже індивідуальна оптимізація адаптаційних можливостей тих осіб, що її потребують, на основі визначення індивідуальних найбільш адаптаційно значущих для цих осіб факторів та впливу на них.

Подібні фактори визначаються на основі аналізу індивіду( альних результатів, отриманих за різними методиками в досл(

153

О.М. Кокун «Психофізіологія»

ідницько(експериментальній частині попереднього етапу, та у разі потреби уточнюються в індивідуальних бесідах.

Індивідуальна оптимізація адаптаційних можливостей людини може здійснюватись шляхом надання рекомендацій щодо оптимі( зації діяльності, стосунків, зміцнення здоров’я, підвищення працез( датності, мотивації тощо, а також шляхом застосування психорегу( ляційних, фізіотерапевтичних засобів, тренінгами розвитку адаптаційно актуальних для конкретної людини якостей і т. ін.

На ІІІ етапі оптимізація адаптаційних можливостей люди( ни проводиться шляхом моніторингу її психофізіологічного стану (ПФС) в процесі діяльності.

Моніторинг ПФС – це постійне, тривале відстеження динам( іки ПФС для фіксації чи прогнозування моментів критичних відхилень від його оптимальних характеристик з метою негай( ного застосування коригувальних заходів. Оскільки в моніторин( гу поєднуються два взаємопов’язаних процеси ( діагностика та корекція ПФС – вони повинні бути невiд’ємними один від од( ного. Саме на основi дiагностичних результатiв приймається рiшення про необхiднiсть корекцiї, визначається її вид та дозу( вання. І саме за допомогою дiагностичних методiв можна суди( ти про ефективнiсть застосування коригувальних заходiв.

На основі результатів моніторингу визначається індивідуаль( ний адаптаційний тип людини та оптимізуються її адаптаційні можливості шляхом індивідуалізації діяльності. Оптимізація адап( таційних можливостей людини здійснюється також шляхом: 1) планового застосування індивідуально підібраних методів підви( щення адаптаційних можливостей; 2) оперативної корекції психо( фізіологічного стану людини залежно від результатів моніторингу.

14.4. Дослідницькі методи психофізіологічного забезпечення діяльності

Психофізіологічне забезпечення діяльності передбачає взає( мопов’язане використання двох основних груп методів: 1) ме( тодів отримання інформації та 2) методів впливу (оптимізації). За допомогою першої групи методів (дослідницькі методи) от(

154

Розділ 14. Психофізіологічне забезпечення діяльності

римується необхідна для ефективного забезпечення діяльності інформація (про особливості діяльності, наявні та потенційні адаптаційні можливості, поточний ПФС людини, про наявність і ступінь впливу на людину адаптаційно вагомих факторів і т.ін.). Друга група методів використовується з метою оптимізації адаптаційних можливостей людини в широкому розумінні (включаючи оптимізацію діяльності, соціальних взаємодій, ста( ну людини тощо).

Емпіричні методи, які можуть використовуватись у діагнос( тичних цілях при вирішенні завдань психофізіологічного забез( печення діяльності, можна об’єднати у п’ять основних груп:

обсерваційні (реєстрація зовнішніх проявів – особливос( тей міміки і пантоміміки, мимовільної скутості м’язів, тре( мору та ін.);

фізіологічні (електроенцефалографія, електроміографія, шкірно(гальванічна реакція, вимірювання частоти серце( вих скорочень та дихання, вимірювання величини артер( іального тиску, температури шкіри, показників сили, вит( ривалості тощо);

біохімічні (аналіз біохімічних зрушень на основі аналізу крові, рН слини та ін.);

психометричні (оцінка успішності виконання певного виду діяльності на основі аналізу показників кількості, якості і швидкості виконання завдань – методи оцінки сприйняття, уваги, пам’яті, мислення та ін., безпосередня оцінка продуктивності різних видів діяльності, визначен( ня порогів чутливості, вимірювання динаміки рухової активності (теппінг(тест), визначення часу реакції, дослі( дження властивостей основних нервових процесів тощо);

суб’єктивні (опитувальники, суб’єктивне шкалування ха( рактеристик стану, мотивації до діяльності тощо).

Основними принципами вибору діагностичних методів мож( на вважати такі:

вибір ознак повинен бути цілеспрямованим, відбивати реакцію найважливіших субсистем цілісної функціональ( ної системи;

155