1.Аналіз фінансової стійкості туристичного підприємства.

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є

фінансова стійкість.

Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності

підприємства щодо володіння своїм майном і його використання. Цей

ступінь незалежності можна оцінювати за різними критеріями:

• рівнем покриття матеріальних обігових коштів (запасів*) стабільними

джерелами фінансування;

• платоспроможністю підприємства (його потенційною спроможністю покрити

термінові зобов'язання мобільними активами);

• часткою власних або стабільних джерел у сукупних джерелах

фінансування.

2.Міжнародний арбітраж – один із засобів розв’язання міжнародних економічних суперечок.

Виділяють два різновиди Міжнародного арбітражу. Арбітраж як один із засобів розв’язання спорів передбачений у багатьох міжнародно-правових документах. Перша — це Міжнародний арбітраж, який передбачається у міжнародних договорах на випадок розгляду спорів, пов’язаних з їх невиконанням. Друга — це Міжнародний арбітраж, який створюється для розгляду і розв’язання конкретного спору.

Кожний Уряд призначить одного арбітра. За взаємною згодою вони визначать голову арбітражного суду, який повинен бути громадянином третьої держави і призначення якого має бути прийняте обома урядами. Арбітри мають бути призначені протягом трьох місяців, а голова — впродовж шести місяців з дня одержання прохання від будь-якого з урядів про проведення арбітражу. Якщо призначення не будуть здійснені в зазначені строки, то будь-який з урядів може, за відсутності іншої домовленості, просити Генерального секретаря Постійного арбітражного суду зробити необхідне або необхідні призначення, і обидва уряди погоджуються прийняти таке або такі призначення.

Арбітражний суд ґрунтуватиме своє рішення на відповідних принципах і нормах міжнародного публічного права. Його рішення, прийняті більшістю голосів, будуть остаточними і матимуть обов’язкову силу.

У своєму рішенні арбітражний суд може на власний розсуд змінити пропорцію розподілу витрат між двома урядами. З усіх інших питань арбітражний суд установить свої правила процедури.

Особливістю цього проекту є те, що звернення до арбітражу, незалежно від волі сторін, є обов’язковим. Якщо сторони, між якими виник спір, не можуть укласти арбітражну угоду самостійно або з допомогою третьої сторони, то умова такої угоди визначається Міжнародним судом ООН. Якщо арбітраж не може розтлумачити своє рішення, воно роз’яснюється Судом. Якщо відкрилися нові обставини, то Суд може переглянути арбітражне рішення.

Варіант 12

1.

Система управління інвестиційною діяльністю підприємства являє собою взаємозалежну сукупність окремих елементів, що беруть участь в управлінні інвестиціями.

До елементів системи управління інвестиційною діяльністю належать: — об'єкти управління; — суб'єкти управління; — функції управління; — механізми управління.

Об'єкти управління інвестиційною діяльністю являють собою об'єкти, на які спрямований керуючий вплив суб'єктів управління. До об'єктів управління інвестиційною діяльністю відносять: — умови здійснення інвестиційної діяльності; — інвестиційні ресурси підприємства; — інвестиційні проекти підприємства; — цінні папери; — інвестиційні ризики; — інші об'єкти. Суб'єкти управління інвестиційною діяльністю — це особи, що приймають рішення, пов'язані з управлінням інвестиціями й інвестиційною діяльністю на підприємстві. Усі суб'єкти управління інвестиційною діяльністю поділяються на дві групи: — зовнішні суб'єкти; — внутрішні суб'єкти. Зовнішні суб'єкти управління інвестиційною діяльністю — це фізичні і юридичні особи, що перебувають за межами підприємства і впливають на ефективність інвестиційної діяльності підприємства.

До внутрішніх суб'єктів управління інвестиційною діяльністю належать: — власник підприємства, “ інвестиційний менеджер — найманий робітник, що здійснює ряд функцій з управління інвестиційною діяльністю підприємства.

Для того щоб система управління інвестиційною діяльністю функціонувала ефективно, необхідна чітка й грамотна організація процесу управління інвестиційною діяльністю на підприємстві.

Управління інвестиційною діяльністю передбачає необхідність проведення розрахунків грошових коштів з урахуванням ліквідності як для майбутньої, так і для теперішньої їх вартості.

2.

 Залежно від рівня інтернаціоналізації діяльності та цілей на зовнішньому ринку фірма обирає певну стратегію організації міжнародної маркетингової діяльності та підходи до сегментації ринку.

Цілі на зовнішньому ринку:

-Короткострокові цілі

-Довгострокова заінтересованість у торгівлі

-Орієнтація на зовнішню торгівлю

Стратегія маркетингу:

-Недиференційований маркетинг

-Концентрований маркетинг

-Диференційований маркетинг

Сегментація ринку

-Сегменти не досліджуються і не виділяються

-Виділяється декілька сегментів

-Виділяється багато сегментів

Різноманітність товарів:

-Пропонується один товар

-Товар зовні пристосовується до кожного сегмента

-Велика кількість різноманітних щодо асортименту та видів товарів

Витрати на рекламу та торгівлю

-Мінімальні

-Великі. Реклама розрахована на кожен сегмент

-Дуже великі.

Варіант 13

1.

Мотивація є атрибутом свідомості людини як чинник, що активізує діяльність або спричинює її припинення. Поняттям ширшим за мотивацію, є захоплення працею, тобто переконання працівника у доцільності, змістовності його праці. Сильне захоплення працівників діяльністю організації викликає скорочення плинності кадрів та невиходів на роботу, але не має виразного впливу на поліпшення ефективності праці. Мотивація є чинником ефективності праці, але надто висока мотивація особистості призводить до численних ускладнень в її функціонуванні і навіть до смерті внаслідок перевтоми (згадаймо японський "синдром кароші"). Тому потрібно оптимізувати мотивацію.

Мотивація сприяє досягненню прийнятного і стимульованого рівнів індивідуальної результативності праці, а звідси - і піднесенню професійного рівня працівника. Якщо у працівників в мотиваційній сфері переважають мотиви постійного професійного зростання, то досягти стимульованого рівня результативності праці не є складною проблемою. Важливо тільки організувати такий трудовий процес, який вимагав би не механічного виконання трудових операцій, а відповідальної роботи по виробленню, розширенню й удосконаленню трудових навичок.

Поняття мотивації трактується як одна із функцій управління. Під ним розуміється процес свідомого й доцільного впливу на трудову поведінку людей. До основних рис системи мотивації працівників належать:

-сприяє як формуванню, так і досягненню суспільно значущих цілей організації і завдяки цьому підтриманню рівноваги між економічними цілями та суспільною відповідальністю підприємства;

-виконує функцію комунікації між керівництвом, власником організації та її працівниками. Мотивування стосується створення та підтримання взаємного порозуміння між підприємством та окремими групами людей або всередині груп; система мотивації має дві сторони. Одна сторона стосується рівня, диференціації структури та динаміки витрат на персонал, зокрема заробітної плати, створення системи стимулів до праці. Друга пов'язана зі стилем управління, що застосовується керівниками. Вона проявляється у поступовому переході від авторитаризму до демократичного стилю.

Сучасні теорії мотивації, засновані на результатах психологічних досліджень, доводять, що істині причини, що спонукують людину віддавати роботі всі сили, надзвичайно складні і різноманітні. На думку одних учених, діяльність людини визначається її потребами. Інші дотримуються позиції, що поведінка працівника є також і функцією його сприйняття і очікувань.

2.

Нетарифне регулювання - це комплекс заходів обмежувально-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.

До інструментів нетарифного регулювання належать:

1.Імпортні квоти - це кількісні обмеження обсягів імпортованої продукції.

2. "Добровільне" обмеження експорту - кількісне обмеження експорту, визначене обов'язками одного з партнерів, встановленого міжурядовими угодами про впровадження квот на експорт товару.

3. Антидемпінгове регулювання - заборона необгрунтованого зменшення ціни нижче рівня світової.

4. Технічні бар'єри - це перешкоди для імпорту іноземних товарів, зумовлені їхньою невідповідністю національним стандартам систем виміру та інспекції якості, вимогам техніки безпеки, санітарно-ветеринарним нормам, правилам пакування, маркування та іншим вимогам.

5. Експортний податок - оподаткування експорту, що зменшує його прибутковість, сприяє поверненню частини товару на внутрішній ринок.

Нетарифне регулювання як комплекс адміністративних державних заходів суттєво впливає на здійснення зовнішньоторговельних операцій та віддзеркалює реалії державної політики України стосовно товарів, які перетинають митний кордон у процесі експортно-імпортних операцій. 

Варіант 14

1.

Продаж переважної більшості туристичних послуг як на вітчизняному, так і на міжнародному ринках здійснюється за роздрібними цінами. При неорганізованому (індивідуальному) туризмі споживач купує товари та послуги за одиничними роздрібними цінами, встановленими на окремі види послуг. При організованому туризмі турист платить за­гальну ціну за надання обумовленого комплекту послуг. Як правило, ціна комплексного туристичного продукту у групових турах є нижчою від оди­ничних роздрібних цін на окремі послуги за рахунок надання різнома­нітних знижок і зменшення витрат при організації групових подорожей.

Ціни на тури різко коливаються залежно від туристичного сезону, тому на туристичних ринках формується ряд варіантів сезонних цін:

ціни на туристичні послуги в головний сезон, ціни в міжсезонний період і ціни в несезонний період. Може застосовуватись і більш детальна диференціація цін за фактором сезонності туристичного попиту, в тому числі у святкові й вихідні дні. Як правило, ціни на послуги і товари для турис­тів формуються на період головного сезону й знижуються відповідно до скорочення попиту, коли в інші періоди року обсяг реалізації турис­тичних послуг і товарів зменшується.

Отже, сезонні ціни, як один з головних інструментів механізму ціно­утворення, мають на меті протидіяти обмеженим можливостям щодо реалізації туристичних послуг і товарів через стимулювання туристич­ного попиту. Сезонні та інші комерційні знижки до цін на туристичні послуги й товари також здійснюються підприємствами, котрі нама­гаються стимулювати чи підтримати відповідний обсяг попиту на ринку.

У туристичній практиці широко використовуються «рекламні ціни», за якими для продажу пропонуються нові невідомі послуги або турис­тичні подорожі впродовж спеціальних рекламних акцій підприємства на ринку. Рекламні ціни мають одноразову дію протягом певного часу.

Слід розрізняти також рекламні та фактичні ринкові ціни, що діють на внутрішньому та міжнародному ринках туристичних послуг.

• ціни внутрішнього туристичного ринку діють в країні постійного місця проживання туристів і відбивають національні умови ціноутво­рення, насамперед, обсяг платоспроможного попиту місцевого населення. За цими цінами реалізуються всі товари й послуги внут­рішнього туристичного ринку.

• ціни міжнародного туристичного ринку, за якими реалізуються послуги міжнародного транспорту, зв'язку та інші туристичні послуги (розміщення, харчування, екскурсійного обслуговування) у країні перебування туристів з урахуванням міжнародних умов ціноутво­рення для забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної туристичної пропозиції.

2.

Важливе значення в регулюванні міжнародних інвестиційних відносин, як зазначалося, належить багатостороннім міжнародним угодам. Однією з них є Конвенція 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами.

Особливу увагу в Конвенції відведено питанню заснування і функціонування Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів між державами та особами інших держав через примирення та арбітраж.

Іноземні інвестиції - це матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичним і фізичним особам однієї держави і знаходяться на території іншої держави з метою отримання прибутку. 

Правове регулювання іноземних інвестицій охоплює відносини не тільки між фізичними та юридичними особами, але й між державами та міжнародними організаціями, тому здійснюється на двох рівнях: міжнародному та національному. Не викликає заперечень, що законодавство держави-імпортера має вагоме значення для інвесторів. Воно регулює усі стадії інвестиційної діяльності, починаючи з встановлення процедури та визначення системи допуску інвестицій на свою територію, оскільки встановлення, зокрема, режиму допуску є її суверенним правом.

Порядок дій, спрямований на державне посвідчення іноземних інвестицій, є процедурою допуску. В залежності від того, наскільки складні умови отримання дозволу на здійснення інвестиційної діяльності та переліку галузей економіки, закритих для іноземного інвестування, можна робити перші висновки про інвестиційний клімат держави. Приймаюча країна може забороняти або обмежувати іноземний капітал у деяких сферах господарювання та на певних територіях, встановлювати спеціальні умови для здійснення іноземної інвестиційної діяльності, сприяти іноземному інвестуванню до певних галузей економіки. Не заперечуючи, що регулювання процедури допуску іноземних інвестицій є прерогативою приймаючої країни, міжнародне співтовариство розробило документи, які обмежують держави у спробах встановлення невиправдано складної процедури допуску.

Важливою проблемою правового регулювання іноземних інвестицій є виплата компенсації іноземному інвесторові, у випадку якщо дії приймаючої держави призводять до втрати ним своєї власності та спричиненню збитків, пов'язаних з неможливістю для інвестора конвертувати прибутки у місцевій валюті для вивозу їх за кордон.

Варіант 15

1.

Інвестиційний проект — це комплекс заходів, що здійснюються інвестором з метою реалізації свого плану нарощування капіталу. Дії інвестора мають бути оптимальними для досягнення поставлених цілей при обмежених часових, фінансових і матеріальних ресурсах.

Життєвий (проектний) цикл інвестиційного проекту — це проміжок часу з моменту ініціації інвестиційного проекту до моменту його ліквідації. Життєвий цикл є вихідним поняттям для вирішення проблеми фінансування робіт із проекту, прийняття відповідних рішень. Стани, через які проходить проект, називаються стадіями (етапами, фазами). Стадія життєвого циклу інвестиційного проекту являє собою інтервал часу, протягом якого динаміка фінансових потоків зберігає свою монотонність, їхня структура залишається, практично незмінною, а перелік заходів, пов'язаних з реалізацією інвестиційної ідеї, залишається досить постійним.

Довжина життєвого циклу проекту в часі означає, що майбутня величина (цінність) витрат і доходів з погляду сьогоднішнього дня (тобто моменту ухвалення рішення про інвестування засобів у проект) різні.

Фази інвестиційного проекту:

- передінвестиційну (попередні дослідження до остаточного прийняття інвестиційного рішення);

- інвестиційну (проектування, укладання договорів, підряду, будівництво);

- виробничу (етап експлуатації знову створених об'єктів).

2.

Для сучасної світової фінансової системи, як раніше зазначалося, характерна глобалізація. Багато фінансових фірм, а також фірм, зайнятих у виробництві й торгівлі, пов’язують перспективи свого розвитку зараз з поширенням діяльності до світового масштабу. У наш час світова фінансова мережа охоплює сотні тисяч транснаціональних і міжнародних фінансово-промислових груп, транснаціональні банки та страхові компанії, ринки цінних паперів, електронні системи банківських розрахунків і т. ін. Завдяки мережі Інтернет фондовий і валютний ринки об’єдналися в єдиний глобальний фінансовий простір.

Тенденції розвитку та змін можна поділити на такі категорії:

- спекулятивність фінансового сектору;

- орієнтація інвесторів на сектори світового ринку з підвищеною дохідністю;

- незалежність фінансової системи від державного контролю та регулювання;

- неконтрольованість світової фінансової системи. Розглянемо кожну тенденцію детальніше. 

Варіант 16

1.

Оплата праці (заробітна плата) — грошовий вираз вартості і ціни робочої сили, який виступає у формі будь-якого заробітку, виплаченого власником підприємства працівникові за виконану роботу. Заробітна плата працівника незалежно від виду підприємства визначається його особистим трудовим вкладом, залежить від кінцевих результатів роботи підприємства, регулюється податками і максимальними розмірами не обмежується.

У сучасних умовах на підприємствах застосовуються різні форми і системи оплати праці, але найбільше поширення отримали три форми оплати праці: відрядна, погодинна і тарифна.

Відрядна оплата праці (Piece-rate pays of labour) - це оплата праці за кількість зробленої продукції (робіт, послуг), вона заснована на оплаті праці в прямій залежності від його результатів.

Різновиди відрядної оплати праці:

Відрядно-преміальна - це така система оплати праці, коли робітник одержує не тільки відрядний заробіток, але і премію. Премія звичайно встановлюється за досягнення визначених показників: виконання плану виробництва продукції, завдань по якості продукції або економії у витраті матеріальних і інших видів ресурсів.

Непряма-відрядна - застосовується для оплати праці допоміжних робітників, заробітна плата яких залежить від результатів праці основних робітників, що обслуговуються ними.

Відрядно-прогресивна оплата праці, як правило, вводиться тимчасово на найважливіших ділянках основного виробництва. При цій системі заробіток робітника визначається по виконанню норми виробітки, як і при прямій відрядній оплаті, тобто по встановлених розцінках.

Колективна відрядна (бригадна) оплата праці - відрядна форма оплати праці по результатах роботи колективу (бригади). Спочатку розраховується заробіток усієї бригади як при прямій відрядній системі, використовуючи бригадну розцінку. Потім цей заробіток розподіляється між членами бригади

Акордна система оплати праці - це різновид відрядної, оплати праці, сутність якої полягає в тому, що розмір оплати праці встановлюється на весь обсяг виконання робіт із визначенням терміну його виконання.

Погодинна оплата праці (Hour payment of labour) - це оплата праці за відпрацьований час.

Ця форма має такі системи:

Проста погодинна - розраховується як добуток годинної тарифної ставки робочого даного розряду на відпрацьований час у даному періоді.

Погодинно-преміювальна - це така оплата праці, коли робітник одержує не тільки заробіток за кількість відпрацьованого часу, але і визначений відсоток премії до цього заробітку.

Система посадових окладів. По цій системі оплачуються працівники, робота яких має стабільний характер.

Тарифна система (Tariff system) являє собою основу для диференціації заробітної плати відповідно по кваліфікації, умовам і шкідливості праці, а також у районному, міжгалузевому, галузевому і внутрішньозаводському розрізах. Вона містить у собі нормативні документи, що характеризують якісні особливості різної конкретної праці, дозволяє зіставляти між собою всі різноманітні види праці, враховувати їхню складність, умови виконання і народногосподарське значення, відбивати якість праці в заробітній платі.

У тарифній системі відображені питання поділу праці робітників по професіях, фахам і кваліфікації.

Тарифно-кваліфікаційні довідники - це нормативні документи, у яких усі види робіт, що виконуються в тому або іншому виробництві, діляться на групи в залежності від їхньої складності.

Тарифна ставка - абсолютний розмір оплати праці різних груп і категорій робітників за одиницю часу. Вона встановлюється урядом по кожній галузі окремо, як правило, для робітників, праця яких по складності відноситься до першого розряду. Ставка першого розряду визначається згідно з встановленим державою розміром мінімальної заробітної плати і визначає рівень заробітної плати некваліфікованого робітника. Тарифні ставки інших (наступних) розрядів розраховуються множенням тарифної ставки першого розряду на відповідний тарифний коефіцієнт.

Оплата праці керівників і службовців здійснюється відповідно до посадових окладів. Розподіл працівників по посадах здійснюється за допомогою Єдиної номенклатури (переліку) посад і Кваліфікаційного довідника посад керівників і службовців. У довіднику відображені кваліфікаційні характеристики по кожній посаді, які складаються з трьох розділів: посадові обов'язки, професійні знання, кваліфікаційні вимоги.