15.Витрати виробництва, їх структура та шляхи зниження. Економічні і бухгалтерські витрати

Процес виробництва завжди пов'язаний з використанням факторів виробництва, тобто речового фактора(засоби виробництва, які знаходять втілення в масі використаної уречевленої праці – знарядь та предметів праці), таособового фактора(використання в процесі виробництва робочої сили – здатності працівника до праці).

Сукупність матеріальних витрат і витрат живої праці, що характеризує вартість виробництва для підприємства, є витрати виробництва.

Витрати виробництва можна обчислити так:

ВВ = ЗВ + ЗП,

де ВВ – витрати виробництва,

ЗВ – спожиті засоби виробництва,

ЗП – заробітна плата і винагорода підприємців.

Крім витрат, пов'язаних з виготовленням товару, є витрати, необхідні для його реалізації. Вони дістали назву витрати обігу, розрізняють два їх види: додаткові і чисті.

До додаткових належать витрати на сортування, пакування, зберігання і транспортування товарів.

Чисті витрати обігу – це витрати, пов'язані з торгівлею, рекламою, маркетингом.

Витрати підприємства виступають у формі собівартості продукції.

Собівартість продукції– це витрати підприємства в грошовій формі, які ідуть на виробництво і збут продукції.

Собівартість продукції підприємства є одним із найважливіших показників ефективності виробництва.

Види собівартості:

• Розрахункова– включає витрати, що очікуються в періоді, на який розробляється виробнича програма;

• Цехова– охоплює дійсний рівень витрат за підсумковий період.Сюди відносяться і додаткові витрати (штрафи, пеня, неустойки, збитки від стихійного лиха тощо).

• Виробнича– складається з витрат на виготовлення товару і видатків на оплату праці управлінського персоналу, утримання офісів і т.д.

• Комерційна– включає виробничу собівартість і витрати, пов'язані з реалізацією продукції.

Всі ці види витрат на різних підприємствах різні, тому розрізняють індивідуальну і середньогалузеву собівартість.

Індивідуальнасобівартість характеризує витрати на виробництво і збут продукції в умовах окремого підприємства. Це якісний показник господарської діяльності підприємства.

Середньогалузева собівартість показує витрати на виготовлення і збут в середньому в галузі. Це основа ринкової ціни товару.

Витрати виробництва можна згрупувати за певними ознаками. Так, за економічним змістом їх групують за такими елементами:

1. матеріальні (сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, електроенергія);

2. витрати на оплату праці персоналу підприємства (фірми) за фактично виконану роботу;

3. відрахування на соціальні заходи;

4. амортизація основних фондів, тобто сума амортизаційних відрахувань, які мають використовуватись на повне поновлення основних виробничих фондів;

5. інші витрати (податки, платежі за обов'язкове страхування майна підприємства, сплати відсотків за оренду окремих об'єктів основних виробничих фондів, платежі за викиди і скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, оплата послуг зв'язку, витрати на рекламу та інші).

Співвідношення перелічених елементів становить структуру собівартості. Структура характеризує загальне економічне становище підприємства, виявляє джерела перевитрат чи економії, загальні потреби підприємства у матеріальних, трудових і фінансових ресурсах.

Структуру собівартості визначають і за іншою ознакою, а саме за статтями калькуляції:

1. сировина і матеріали;

2. паливо і електроенергія на виробничі потреби

3. заробітна плата основних та допоміжних працівників;

4. відрахування на соціальне страхування;

5. витрати на підготовку і освоєння виробництва;

6. витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

7. витрати на управління цехами;

8. втрати від браку

та інші витрати.

Витрати виробництва можна розглядати як зовнішні та внутрішні.

Зовнішні витрати– це плата за ресурси постачальникам, які не належать до власників цього підприємства. Це грошові видатки підприємства на придбання машин, верстатів, устаткування, сировини, матеріалів, виплату заробітної плати працівникам. Іноді зовнішні витрати називають бухгалтерськими.

Внутрішні витрати– це витрати на власні ресурси (сільськогосподарські підприємства відгодовують худобу власними кормами – зерном, сіном, буряками, картоплею).

Розрізняють також постійні та змінні витрати виробництва.

Постійні витратимістять видатки на утримання управлінського персоналу, страхування, охорону підприємства. Ці витрати залишаються незмінними незалежно від кількості виготовленої продукції. Вони оплачуються навіть тоді, коли продукція не виробляється.

Змінні витрати охоплюють видатки на заробітну плату, сировину, електроенергію, напівфабрикати, амортизаційні відрахування. Вони зростають із збільшенням обсягів випуску продукції. При відсутності продукції ці витрати не оплачуються.

Значення зниження собівартості:

По-перше, зниження витрат на одиницю продукції дає змогу збільшити обсяг виробництва на підприємстві при наявних ресурсах, забеспечити тим самим прискорення оборотності оборотних засобів.

По-друге, зниження собівартості є істотним джерелом зростання прибутковості (доходності) виробництва, а отже, підвищення конкурентоспроможності підприємства.

По-третє, зменшення видатків матеріальних ресурсів в обробних галузях сприяє економії капітальних вкладень у галузях добувної промисловості.

По-четверте, зниження собівартості продукції – реальна основа зниження цін, а отже, підвищення життєвого рівня населення.

Шляхи зниження собівартості:

1. Ріст продуктивності праці.

2. Концентрація і спеціалізація виробництва.

3. Економія матеріальних ресурсів.

4. Ефективне використання основних фондів.

5. Впровадження досягнень НТП.

6. Скорочення витрат на обслуговування виробництва і управління.

Економічні і бухгалтерські витрати

Існують економічний та бухгалтерський підходи до визначення витрат підприємства.

За бухгалтерським підходом витрати - це фактичні видатки факторів виробництва для виготовлення певної кількості продукції за цінами їх споживання. Витрати підприємства у бухгалтерській та статистичній звітності виступають у вигляді собівартості продукції.

Бухгалтерські витрати включають прямі витрати (на сировину, матеріали, напівфабрикати, витрати на паливо і енергоресурси, зарплату робітникам) і непрямі витрати (накладні витрати, амортизація, заробітна плата управлінському персоналу, проценти на запозичені засоби).

Економічне розуміння витрат виробництва базується на факті рідкісності ресурсів і можливості їх альтернативного використання.

Економічні витрати будь-якого ресурсу, обраного для виробництва товару, дорівнюють його вартості за найкращими із всіх можливих варіантів використання. Вони можуть бути зовнішні, явні (грошові) або внутрішні, неявні (імплицітні).

Явні витрати - це альтернативні витрати, які виступають у вигляді прямих платежів постачальникам факторів виробництва.

Неявні витрати - альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникові підприємства (або підприємству як юридичній особі). Ці витрати не передбачені договорами, що є обов'язковим для явних платежів, і тому визначаються недоотриманими. Наприклад, якщо власник малого підприємства працює поряд з найманими робітниками, не отримуючи при цьому заробітної плати, то він тим самим відмовляється від можливості отримати заробітну плату, працюючи в іншому місці. І цю недоотриману заробітну плату він відносить до неявних витрат.

Неявні витрати не відображаються в бухгалтерській звітності, але це не означає їхнього ігнорування у господарській діяльності. Як правило, вони беруться до уваги при обґрунтуванні економічних рішень, що приймаються. Так, при обгрунтуванні економічних проектів будуть визначені не лише витрати, які будуть фактично оплачені, але й альтернативні варіанти їх використання.