3-2

Для розрахунків ступеня впливу зазначених вихідних показників на динаміку продуктивності праці у відсотках застосовуються формули

 зміни середньої кількості відпрацьованих днів —

; (81)

 зміни тривалості робочої зміни —

; (82)

 зміни середньогодинного виробітку одного робітника —

. (83)

Визначення ступеня впливу зазначених показників на динаміку обсягу виробництва продукції у відсотках здійснюється за допомогою таких формул:

 зменшення (збільшення) чисельності робітників —

; (84)

 зміни середньої кількості відпрацьованих днів —

; (85)

 зміни середньої тривалості робочої зміни —

; (86)

 збільшення середньогодинного виробітку одного робітника —

. (87)

Необхідне збільшення продуктивності праці, яке має компенсувати збільшення тривалості відпусток певної чисельності працівників можна розрахувати, користуючись формулою

, (88)

де , — тривалість відпусток відповідно до й після їх збільшення, днів;

_пр.зб.в — частка робітників, яким збільшена відпустка;

Т_рд — річний фонд робочого часу, днів.

Зазвичай місячний заробіток робітника за умови застосування різних систем заробітної плати (крім простої почасової і за посадовими окладами) складається з основного заробітку за відповідною системою і суми премії. Зокрема загальний місячний заробіток робіт­ника певного розряду обчислюється за формулою

, (89)

де r_тс — годинна тарифна ставка, грн.;

Д_в — кількість відпрацьованих за місяць змін;

t_зм — тривалість робочої зміни, год.;

п_вп, п_пп — розмір премії відповідно за виконання та перевиконання змінних завдань, відсоток від тарифного фонду заробітної плати (годинної тарифної ставки);

в_пп — відсоток перевиконання змінних завдань.

Певну специфіку має розрахунок місячної заробітної плати допоміжного робітника, який обслуговує основних робітників-відрядників. Спочатку обчислюється розцінка за один виріб для допоміжного робітника за формулою

(90)

де r_тс.др — тарифна ставка допоміжного робітника, грн.;

В_ор/зм — змінна норма виробітку основного робітника-відряд­ника, кількість виробів (деталей);

n_обс — норма обслуговування основних робітників-відрядників одним допоміжним робітником, чол.

Потім розраховується непрямий відрядний заробіток множенням розцінки за один виріб (деталь) на вироблену кількість виробів за місяць. Загальний же місячний заробіток такого робітника дорівнює сумі відряд­ного заробітку і нарахованої премії за виконання норм виробітку основними робітниками.

Якщо до складу виробничої бригади входять робітники різних розрядів і середній їх розряд відомий (наприклад, останній становить 3,5), а облік обсягу виконаних робіт здійснюється у нормо-годинах, то місячний заробіток такої бригади визначається за такою методичною схемою. Насамперед обчислюється середня погодинна тарифна ставка середнього розряду робітників. Для цього використовується формула

, (91)

де r_i — погодинна тарифна ставка робітника і-го розряду, коп.;

n — кількість тарифних розрядів робітників;

r_р3, r_р4 — тарифна ставка робітників відповідно третього і четвертого розрядів.

Потім шляхом множення розрахованої середньої погодинної тарифної ставки на виконаний обсяг робіт у нормо-годинах визначається тарифний фонд заробітної плати бригади, до якого зрештою додається сума премій за виконання і перевиконання планових завдань.

Розподіл колективного заробітку бригади, яка працює за спільним нарядом, здійснюється пропорційно до відпрацьованого за місяць часу і з урахуванням коефіцієнта трудової участі (КТУ). При цьому якщо до загального заробітку бригади включено й нараховано суму премії, то послідовно обчислюється: 1) розрахункова величина заробітної плати для розподілу загального заробітку як сума добутків кількості відпрацьованих кожним робітником бригади годин за місяць Т_вг, погодинної тарифної ставки r_тс і коефіцієнта трудової участі k_ту, тобто ; 2) кількість гривень заробітку в розрахунку на одиницю розрахункової його частини (коефі­цієнт відношення загальної величини заробітку до розрахункової його частки); 3) місячний заробіток кожного члена бригади множенням величини ЗП_розр на спеціальний коефіцієнт, розрахований у п. 2 цього абзацу.

Річний фонд заробітної плати виробничого цеху, в якому працюють переважно робітники однакового розряду, можна визначити перемноженням таких вихідних (заданих умовою задачі) показників: а) погодинних тарифних ставок; б) річного фонду робочого часу одного робітника; в) серед­нього коефіцієнта виконання норм виробітку; г) середньої облікової чисельності робітників.

Місячна заробітна плата спеціаліста (керівника структурного підрозділу) за традиційних умов праці обчислюється на основі посадового окладу, розміру поточної премії, кількості відпрацьованих днів з урахуванням днів відрядження та відпустки без збереження заробітної плати.

Визначення фонду заробітної плати виробничого підприємства методом прямого розрахунку є методично прозорою і зводиться до обчислення та підсумовування таких його елементів:

1) тарифного фонду заробітної плати, розрахованого на основі річної виробничої програми і розцінок за одиницю продукції;

2) доплат у відсотках до годинної, денної та річної заробітної плати;

3) фонду заробітної плати допоміжних робітників;

4) річного фонду заробітної плати спеціалістів і керівників;

5) фонду заробітної плати працівників соціальної сфери та позаоб­лікового персоналу.

Фонд заробітної плати корпорації як інтеграційної підприємниць­кої структури можна прогнозувати з застосуванням методу укрупнених розрахунків на основі зміни нормативної трудомісткості продукції. Цей метод передбачає послідовне визначення:

 загального фонду заробітної плати базисного (звітного) періоду — ;

 середнього відсотка зростання обсягу продукції для першого (ос­таннього) року розрахункового періоду по всіх підприємствах інтеграційної структури — В_v;

 середнього відсотка зниження витрат на оплату праці для відповідного року розрахункового періоду по інтеграційній структурі в цілому — В_зп;

 розрахункового фонду заробітної плати для відповідного року за формулою

. (92)

Основна ідея обгрунтування розміру премії за економію мате­ріальних ресурсів (наждачних кругів) полягає в тому, щоб визначити достатню суму премії задля досягнення заданого коефіцієнта економічної ефективності системи преміювання (відношення нарахованої премії до середньомісячної заробітної плати трудового колективу відповідного під­розділу підприємства). З цією метою використовується такий обчислювальний алгоритм:

1) розраховується річна витрата наждачних кругів В_нк за формулою

В_нк = Ц_нк q V_м , (93)

де Ц_нк — купівельна ціна одного наждачного круга, грн.;

q — норматив витрати наждачних кругів на обробку 1 т металу, штук;

V_м — середньомісячна кількість металу, що потребує механічної зачистки, т;

2) визначається необхідна сума премії за економію наждачних кругів П_нкі, що здатна забезпечити заданий коефіцієнт ефективності системи преміювання k_епі для i-го діапазону її шкали з використанням формули

П_нкі = В_нк k_епі в_max , (94)

де в_max — максимальний відсоток відповідного виокремленого діапазону шкали зниження нормативу витрат наждачних кругів;

3) встановлюється відносний розмір премії (% до тарифного заробітку) за і-й рівень зниження витрат наждачних кругів шляхом ділення величини П_нкі на середньомісячний фонд заробітної плати трудового колективу бригади (цеху).

Визначення ефективності діючої системи преміювання за досягнення того чи іншого показника ефективності виробничо-господарської діяльності зазвичай здійснюється на основі розрахунку коефіцієнта її економічної ефективності. Стосовно відповідної задачі цього розділу збірника процес її розв’язання зводиться до послідовних обчислень: 1) можливого обсягу виготовлення комплектів деталей за умови різних рівнів перевиконання норм; 2) розміру питомих постійних витрат (у розрахунку на 1 комплект деталей місячної норми виробітку за різних рівнів її перевиконання та економії постійних витрат на весь обсяг місячної норми виробітку за умови кожного виокремленого рівня виконання норм; 3) розрахункового коефіцієнта ефективності діючої системи преміювання (двома способами: першим — відношенням абсолютної суми премії до умовної економії постійних витрат; другим — співвідношенням економії постійних витрат та абсолютної суми премії (розрахункові коефіцієнти, розраховані у такий спосіб, є оберненими величинами одна відносно іншої).

Ефективність застосування колективної (бригадної) форми організації та оплати праці можна охарактеризувати кількома розрахунковими показниками: а) відносним зниженням трудомісткості виконуваних робіт; б) зростанням продуктивності праці, обчисленим за формулою (71); в) умовним вивільненням чисельності робітників за рахунок зниження втрат робочого часу, визначеного діленням абсолютного зниження втрат робочого часу на річний фонд робочого часу одного робітника; г) економією тарифного фонду заробітної плати на основі абсолютного зменшення колективної розцінки за одиницю виробу і річної виробничої програми бригади.

Поточні витрати і ціни на продукцію (послуги). Розділ 9 містить необхідну сукупність задач, що відповідає змісту відповідної теми навчальної програми дисципліни «Економіка підприємства». Всю сукупність задач цього розділу можна поділити на кілька груп, спрямованих на визначення та аналітичну оцінку: 1) кошторису витрат, собівартості (валових витрат на виробництво) річного обсягу продукції, калькуляції одиниці виробів, зниження валових і питомих витрат під дією окремих чинників; 2) точки без- збитковості вироблення продукції (критичного обсягу виробництва); 3) різних видів цін на вироблювану продукцію (надавані послуги виробничого характеру).

Кошторис витрат на виробництво визначається прямим підсу­мовуванням його економічних елементів, виокремлених в умові задачі (матеріальних витрат; амортизаційних відрахувань; витрат на оплату праці; відрахувань на соціальні потреби; інших поточних витрат; витрат, що не включаються у виробничу собівартість продукції), а відсоток зниження питомих витрат на виробництво — обчисленням шляхом ділення кошторису витрат на виручку від реалізації) і зіставленням абсолютної їх величини за базисний та розрахунковий роки.

Собівартість валової продукції С_вп можна обчислити на основі використання формули

С_вп = С_кв + З_рмп – (В_нв.св + З_вмп), (95)

де С_кв — загальна величина кошторису поточних витрат;

З_рмп — зміна залишків резервів майбутніх платежів;

В_нв.св — витрати, що не включаються у виробничу собівартість продукції;

З_вмп — зміна залишків витрат майбутніх періодів.

Якщо від розрахованої величини собівартості валової продукції вирахувати залишки незавершеного виробництва й додати позавиробничі витрати, то можна таким чином одержати повну собівартість товарної продукції.

Розмежування прямих і непрямих витрат на виробництво продукції базується на розумінні їх сутності та знанні конкретних елементів, що відносяться відповідно до перших і других. До складу прямих витрат включаються витрати на: 1) сировину і матеріали; 2) куповані вироби і напівфабрикати; 3) основну заробітну плату виробничих робітників; 4) додаткову заробітну плату виробничих робітників; 5) соціальне страхування. Непрямими прийнято вважати витрати на утримання та експлуатацію устаткування, а також загальновиробничі, загальногосподарські та інші поточні витрати. Крім того, позавиробничі витрати відносяться до прямих і непрямих навпіл (у половинному розмірі). Зрозуміло, що сума зазначених елементів прямих і непрямих витрат складає виробничу собівартість будь-якого виробу, а додаванням до останньої позавиробничих витрат обчислюється повна собівартість цього виробу.

Зниження поточних витрат на 1 грн. товарної продукції за окремими групами чинників можна визначити, здійснюючи послідовно розрахунки:

 собівартості товарної продукції розрахункового року, обчисленої на основі фактичного рівня витрат на грошову одиницю її обсягу у базисному році;

 сумарної економії витрат на виробництво товарної продукції під впливом дії технічних, організаційних і структурних чинників (з урахуванням додаткових витрат на освоєння та підвищення якості нових виробів);

 собівартості товарної продукції розрахункового року, визначеної з урахуванням загальної економії поточних витрат і зміни цін на окремі види матеріальних ресурсів;

 обсягу товарної продукції розрахункового року, обчисленого з урахуванням підвищення цін на виготовлювані вироби;

 абсолютного рівня поточних витрат на 1 грн. товарної продукції розрахункового року і відносного його зниження порівняно з базисним роком.

Складання калькуляції одиниці продукції, вироблюваної з окремих конструкційних матеріалів, здійснюється за традиційною методичною схемою, яка вимагає визначення у розрахунку на один виріб відповідних прямих і непрямих витрат з наступним їх підсумовуванням. Вартість конструкційних матеріалів В_м обчислюється множенням нормативної їх витрати у натуральному виразі на покупну ціну за одиницю. Питомі витрати на оплату праці включають основну заробітну плату ЗП_осн , додаткову заробітну плату ЗП_д (у відсотках до основної) та відрахування на соціальне страхування В_сс (у відсотках до основної і додаткової заробітної плати). Витрати на експлуатацію та утримання устаткування В_екс і загальновиробничі витрати В_зв у розрахунку на одиницю продукції визначаються як добуток заданого їх відсотка та абсолютної величини основної і додаткової заробітної плати.

Важливо знайти методичну особливість визначення собівартості одиниці кількох видів продукції, вироблюваних з комплексної сировини. У збірник включена задача по обчисленню собівартості 1 т продуктів, одержуваних шляхом комплексної переробки кам’яно­вугільної смоли. Методичні підходи до її розв’язання зводяться до послідовного обчислення:

1) кількості тонн виробленої продукції, зведеної до одного продукту за допомогою спеціального коефіцієнта, величина якого, за умовою задачі, коливається від 1 до 4,2;

2) відсоткової структури вироблених видів продуктів (частки окремих продуктів) у зведеній їх кількості;

3) валових витрат на виробництво кожного продукту множенням повної собівартості усієї виробленої продукції на розраховану частку окремого продукту;

4) собівартості 1 т відповідного продукту як частки від ділення валових витрат на його виробництво на вироблену кількість тонн.

Дещо специфічним є також розв’язання задачі по складанню планової калькуляції одиниці продукції, одержуваної внаслідок товарообмінної (бартерної) операції. Конкретно йдеться про обмін бензину на насіння соняшнику, з якого виробляються олія і шрот. Щоб скласти прогнозно-планову калькуляцію однієї тонни соняшникової олії (основного продукту) та шроту (відходу виробництва), слід послідовно розрахувати наступні проміжні показники (з використанням відповідних формул):

 вартість кількості обмінюваного бензину В_б;

 кількість насіння соняшнику, яку посередницька фірма одержує внаслідок бартерної операції, — за формулою

, (96)

де N_б — кількість запропонованого для бартеру бензину, т;

k_об — коефіцієнт обміну бензину на насіння соняшнику;

в_р — плата за розподіл паливно-мастильних матеріалів, %;

 загальну кількість одержаної олії соняшникової і шроту, — від­повідно за формулами

N_ос = N_нс k_вол q_во; N_шр = N_нс k_вшр, (97; 98)

де k_вол — коефіцієнт виходу олії з соняшникового насіння;

k_вшр — коефіцієнт виходу шроту у процесі виробництва олії;

q_во — коефіцієнт, що враховує витрати олії у процесі її відстоювання;

 виплату постачальницькій організації суми за приймання і розподіл бензину — за формулою

; (99)

 плату за користування кредитом — за формулою

, (100)

де S_кр — сума банківського кредиту для здійснення товарообмінної операції;

n_кр — плата за користування банківським кредитом, %;

t_ккр — кількість днів користування кредитом і термін його повернення;

 транспортні витрати на перевезення насіння соняшнику — за формулою

В_тр = Т_тр N_нс , (101)

де Т_тр — тариф за перевезення 1 т насіння соняшнику;

 загальнофірмові поточні витрати — за формулою

, (102)

де V_пр — вартісний обсяг продажу акцій;

в_зф — загальнофірмові витрати у відсотках до обсягу продажу продукції;

 валові витрати на виробництво олії та шроту — за формулою

ВВ_ош = В_б + В_прб + В_пкр + В_тр + В_зф; (103)

 собівартість 1 т олії соняшникової і шроту — відповідно за формулами

(104)

де Ч_ос, Ч_шр — частки валових витрат, віднесених на собівартість відповідно олії та шроту.

У практиці господарювання нерідко виникають ситуації, коли треба аналітично оцінити наявні резерви відносного зниження собівартості продукції за рахунок збільшення обсягу її виробництва (С_ов) і випереджаючих темпів підвищення продуктивності праці порівняно зі збіль­шенням заробітної плати (С_пп). Така оцінка вимагає відповідних розрахунків за формулами

де В_уп — умовно-постійні витрати на річний випуск продукції у звітному році;

в_уп — збільшення умовно-постійних витрат у наступному ро- ці, %;

V_в — збільшення обсягу виробництва продукції у наступному році, %;

С_од — собівартість одиниці продукції у звітному році;

V_рп — річний випуск продукції у натуральному виразі;

I_зоп — індекс збільшення обсягу виробництва у наступному році;

I_зп — індекс збільшення заробітної плати;

I_пп — індекс підвищення продуктивності праці;

Ч_оп — частка витрат на оплату праці в очікуваній собівартості продукції.

Загальновідомо, що існує певна залежність рівня витрат (змінних, постійних) і прибутку від обсягу виробництва, яку мають завжди викорис­товувати економісти при обгрунтуванні нових проектних рішень. При цьому за конкретної величини постійних витрат і збільшення обсягу продукції до певного рівня її виробництво є збит­ковим, а після його досягнення — прибутковим. Тому в процесі розробки проекту організації продукування нових виробів постає завдання визначення так званої точки беззбитковості (критичного обсягу виробництва у натуральному чи вартісному виразі) — N_кр. У загальному випадку обчислення величини N_кр здійсню­ється за допомогою формули

, (107)

де С_пост — постійні витрати на виробництво продукції у розрахунковому році;

Ц — продажна ціна одиниці продукції;

С_зм — змінні поточні витрати на виробництво одиниці продукції.

Це спричинює необхідність точного розрахунку величини як пос­тійних, так і змінних витрат, а також виявлення впливу їх динаміки на прибутковість виробництва. Не слід забувати, що певне зменшення (збіль­шення) постійних і змінних витрат обумовлює пропорційне збільшення (зменшення) одержуваного прибутку.

Критичний обсяг реалізації продукції задля одержання наперед визначеної відносної величини прибутку можна розрахувати, користуючись формулою

, (108)

де k_пв — частка постійних витрат у валових витратах на виробництво продукції;

k_пр — обумовлений коефіцієнт прибутковості, який бажано (потрібно) досягти.

На критичний обсяг виробництва та реалізації продукції впливають різноманітні чинники цінового і витратного характеру. Зокрема зміна критичного обсягу продукції у натуральному виразі внаслідок підвищення ціни на вихідну сировину обчислюється за допомогою формули

, (109)

де I_ц — індекс підвищення ціни на вихідну сировину.

Подібна формула застосовується для визначення впливу підвищення продажної ціни одиниці виробу на критичний обсяг вироб­ництва:

. (110)

Ніяких методичних відмінностей не існує і при визначенні одночасного впливу збільшення постійних витрат й зменшення продажної ціни на критичний обсяг виробництва. Лише у чисельнику формули (110) додатково враховується індекс збільшення постійних витрат I_п шляхом помноження на нього першої величини С_пост.

Обгрунтування доцільності імпорту тих чи інших видів продукції передбачає визначення за методом зворотної калькуляції граничної відпускної ціни імпортованого товару, прийнятної для вітчизняної торговельної фірми. Обчислювальна процедура такої ціни має охоплювати послідовно здійснювані розрахунки:

1) абсолютної величини покриття продажної ціни (заданого валового доходу) множенням рівня такої ціни на коефіцієнт покриття (мінімально допустимої норми дохідності);

2) загальної суми відшкодування у складі ціни франко-склад покупця як різниці між ціною реалізації (продажу) та абсолютною величиною покриття останньої;

3) величини відшкодування ціни франко-склад покупця з урахуванням фрахту (транспортних витрат) до митного кордону України — В_цп-ф;

4) абсолютної суми мита (податку на імпорт) за формулою

, (111)

де m_ов — коефіцієнт мита (частка від оподатковуваної частини вартості товару);

5) максимально можливої (граничної) відпускної ціни постачальника за формулою

, (112)

де Ф_сс — величина фрахту за транспортування імпортованого товару до складу споживання.

Проектна величина продажної ціни нового виробу, що має продукуватися кількома підприємствами, обчислюється за традиційною формулою

, (113)

де — середньозважені валові витрати на виробництво одиниці нового товару;

П_н — нормативний прибуток у розрахунку на одиницю нового товару.

Важливо знати методичну особливість прогнозування граничної ціни на новий виріб. Оскільки у практиці господарювання прийнято до­тримуватися вимоги, щоб коефіцієнт відносного здешевлення виготовлення нової моделі певного засобу праці () не перевищував 0,85, то визначається і порівнюється з ним розрахунковий (очікуваний) коефіцієнт здешевлення його виробництва:

, (114)

де — проект граничної ціни нового засобу праці;

— продажна ціна базової моделі засобу праці;

k_п — коефіцієнт продуктивності нового засобу праці у порівнянні з базовою його моделлю;

, — строк служби відповідно базової і нової моделі засобу праці;

r_н — коефіцієнт нормативної рентабельності (прибутковості) по даній групі продукції;