3-2

2.3  коефіцієнт платоспроможності (відношення величини статутного фонду до суми довгострокових і короткострокових пасивів балансу підприємства);

3.1  коефіцієнт фінансової незалежності (відношення підсумкової величини власних і прирівняних до них коштів до загальної суми балансу);

3.2  коефіцієнт залучення довгострокових позикових коштів (від­ношення довгострокових кредитів банків до величини власних і прирівняних до них коштів);

3.3  коефіцієнт покриття платежів з фіксованим терміном виплат (відношення валового прибутку до суми довгострокових пасивів балансу підприємства);

4.1  прибутковість однієї акції (відношення чистого прибутку до кількості випущених і реалізованих акцій);

4.2  співвідношення ринкової та номінальної ціни однієї акції;

4.3  співвідношення ціни і дохідності однієї акції.

Оцінка ефективності виробничо-господарської діяльності під­приємства здійснюється шляхом розрахунку та аналізу виокремленої в умові відповідної задачі певної сукупності економічних показників. При цьому відносний рівень задоволення потреб ринку визначається як відно­шення очікуваного чи фактичного обсягу про­дажу товарів підприємством до виявленого попиту споживачів на його продукцію. Зарплатомісткість і зарплатовіддача — це взаємообернені показники; вони розраховуються на основі зіставлення фонду заробітної плати персоналу та обсягу товарної продукції. Методика визначення решти показників виробничо-господарської діяльності підприємства (фірми) викладена в інших розділах методичних вказівок щодо розв’язання задач. Що ж до інтегрованого ін­дексу підвищення ефективності виробництва, то за умови рівності коефіцієнтів вагомості розрахованих окремих показників він обчислюється як середньо­арифметична величина.

Одним із узагальнюючих показників інтегральної ефективності діяль­ності виробничого підприємства є частка приросту обсягу товарної продукції за рахунок інтенсифікації виробництва, здійснюваної шляхом кращого використання наявних ресурсів живої та уречевленої праці (Ч_пр, Ф_ос, Ф_об). Обчислення такого показника вимагає послідовного розрахунку:

1) фактичного приросту обсягу товарної продукції у конкретному році (V_тп);

2) суми основних та оборотних фондів (Ф_ос/об);

3) ресурсів уречевленої праці в перерахуванні на середньорічну кількість працівників (Р_уп) за допомогою коефіцієнта повних витрат праці (k_пвп), обчислюваного на основі зіставлення чисельності працюючих у виробничій сфері та утвореного національного доходу (чистої продукції) країни, тобто на основі формули

Р_уп = Ф_ос/об k_пвп; (154)

4) загальної величини застосовуваних ресурсів (Р_з) підсумовуванням величин Ч_пр і Р_уп;

5) відносного приросту застосовуваних ресурсів (Р_з);

6) частки приросту обсягу товарної продукції за рахунок інтенси­фікації виробництва (Ч_тп/інт) за формулою

Ч_тп/інт . (155)

Вартість фірми з урахуванням структури (співвідношення власного і позикового) капіталу В_ф/стр.к можна визначити, користуючись формулою

, (156)

де Д_в — валовий дохід фірми (до вирахування відсотка за користування позикою);

К_поз — позиковий капітал фірми;

в_поз — відсоток за користування банківською позикою;

r_д — відсоткова ставка дисконта.

Економічну вартість підприємства прийнято обчислювати як відношення середньорічного чистого грошового потоку до частки капіталу в економічній його вартості. Якщо розрахована економічна вартість підприємства перевищує його так звану ліквідаційну вартість, то доцільно реорганізувати таку підприємницьку структуру. Якщо ж вона менша за ліквідаційну вартість, то рішення арбітражного суду щодо ліквідації такого підприємства буде економічно виправданим.

Для аналітичної оцінки ймовірності банкрутства підприємства (фір­ми, компанії) можуть застосовуватися дво- і п’ятифакторна моделі прогнозування кризових явищ в його (її) діяльності. Двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства, що передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z, має такий формалізований вигляд:

Z = – 0,3877 – 1,0736k_зл + 0,579q_пк, (157)

де k_зл — коефіцієнт загальної ліквідності;

q_пк — частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу.

За умови використання зазначеної двофакторної моделі ймовірність банкрутства є дуже малою при будь-якому від’ємному значенні коефіцієнта Z, а великою — при Z  1.

Інші чинники враховуються при прогнозуванні банкрутства за п’ятифакторною моделлю Е. Альтмана. У цьому випадку коефіцієнт Z визначається за наступним рівнянням:

Z = 0,012x₁ + 0,014 x₂ + 0,333 x₃ + 0,006 x₄ + 0,099 x₅, (158)

де x₁ — Оборотні активи / Загальна сума активів;

x₂ — Нерозподілений прибуток / Загальна сума активів;

x₃ — Балансовий прибуток / Загальна сума активів;

x₄ — Ринкова вартість власного капіталу / Величина позикових коштів;

x₅ — Виручка від реалізації / Загальна сума активів.

При цьому, якщо: 1) Z  1,81 — імовірність банкрутства дуже висока; 2) 1,81  Z  2,765 — імовірність банкрутства середня; 3) 2,765  Z  2,990 — ймовірність банкрутства невелика.

Розділ 16

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ КОНКРЕТНИХ СИТУАЦІЙ

На відміну від виробничих задач, уміщених у цьому збірнику, конкретні ситуації у більшості випадків не передбачають застосування пос­лідовної системи економічних розрахунків та одержання однозначного цифрового результату. Хоча ситуації мають конкретний характер, вони здебільшого відображають дещо спрощену характеристику реальних економічних явищ і процесів з практики господарювання.

Основна мета розгляду пропонованих конкретних господарських ситуацій зводиться до розвитку в студентів уміння застосовувати теоретичні знання у процесі кількісного та якісного аналізу конкретних подій і фактів, а також обгрунтовувати власні рекомендації щодо вибору з кількох альтернативних рішень найбільш доцільного (ефективного). Аналіз конкретних ситуацій передбачає також досягнення й інших навчальних цілей — навчити студента логічно мислити, визначати напрями інформаційного пошуку, чітко аргументувати свої пропозиції, застосовувати нормативні документи чинного законодавства, використовувати теоретичні знання з відповідних суміжних дисциплін навчального плану. Окрім того, запропонований набір конкретних економічних ситуацій уможливлює застосування активних методів навчання в процесі вивчення та засвоєння низки важливих тем і питань дисципліни «Економіка підприємства».

Усю сукупність запропонованих для аналізу і відповідних висновків конкретних ситуацій поділяють на дві групи: 1) ті, що не потребують економічних розрахунків; 2) ті, які вимагають попереднього здійснення відповідних економічних розрахунків.

Для розгляду та аналізу ситуацій, які не потребують конкретних економічних розрахунків, необхідні грунтовні знання теоретичних і методологічних питань (проблем) з дисципліни «Економіка підприємства». До складу обов’язкових з них належать:

 можливі та дозволені чинним законодавством форми організації сучасного бізнесу, їх економічні переваги й недоліки (ситуація 11.1);

 теоретико-методологічні принципи та практика формування адаптованої до ринкових умов господарювання організаційної структури кадрової служби підприємства; функції і ділові якості провідного менеджера з кадрової роботи (ситуація 11.3);

 перелік основних техніко-економічних показників, що характеризують ефективність діючої організаційної структури управління виробництвом; напрями вдосконалення організаційної структури управління окремими підприємствами (фірмами) та їх об’єднаннями (інтеграційними структурами) (ситуація 11.4);

 економічний аналіз бізнес-проектів розширення і підвищення ефективності (результативності) виробничо-комерційної діяльності суб’єк­тів господарювання (ситуація 12.2);

 методика економічного обгрунтування вигіднішого варіанта прид­бання прогресивної технології для конкретного підприємства (ситуація 12.4);

 технологія вибору найефективнішого варіанта технічного переоснащення виробничих цехів підприємства (ситуація 12.6);

 економічне обгрунтування доцільності започаткування і розвитку лізингових послуг (ситуація 12.7);

 спосіб аналітичної оцінки розвитку кооперованих зв’язків виробничих підприємств (ситуація 13.1);

 застосовувані економічні санкції за поставку продукції з відхи­ленням від вимог стандартів якості (ситуація 13.2);

 економічне обгрунтування застосування прямих і непрямих (через дилерів та операторів) каналів збуту продукції іноземними фірмами, що функціонують на українському ринку (ситуація 13.3);

 можливі конкретні заходи щодо підвищення пропорційності виробничого процесу на підприємстві (ситуація 13.5);

 вибір економічно та організаційно прийнятнішого варіанта одержання сертифіката відповідності на реалізовувану в Україні продукцію (ситуація 13.6);

 побудова графіка залежності між якістю і сукупними витратами на її забезпечення за життєвий цикл товару та матриці «якість — ресурсо­місткість продукції» (ситуація 13.7);

 розроблення програми заходів щодо підвищення ефективності комерційної діяльності інтеграційної структури (ситуація 13.8);

 можливий варіант визначення восьмикритеріального рейтингу успішно господарюючих компаній (ситуація 13.9);

 установлений чинним законодавством порядок розподілу конкурсної майнової маси підприємства, проти якого порушена справа про визнання його банкрутом (ситуація 14.3).

Задля правильного проведення ситуаційного аналізу, у процесі якого необхідні попередні економічні розрахунки, треба належним чином володіти конкретними методиками обчислень:

• абсолютного рівня ймовірного підприємницького ризику залежно від організаційно-правової форми господарського товариства; максимальної суми збитків, що їх може зазнати підприємець через пожежу та інше стихійне лихо з вини власника фірми (ситуація 11.2);

• окремих показників ефективності (повнішого використання виробничої потужності, рівня витрат на підготовку та освоєння виробництва, коефіцієнта уніфікації спроектованих виробів) організації виробництва нових альтернативних зразків електронно-вимірю­вальних приладів (ситуація 12.1);

• застосовуваних техніко-економічних та екологічних показників (питомих зведених витрат, частки об’єму оборотної та повторно викорис­товуваної води у загальному водоспоживанні, відносної кількості уловлюваних і знешкоджуваних шкідливих речовин, рівня утилізації виробничих відходів) будівництва й реконструкції електростанцій (ситуація 12.3);

• матеріаломісткості різних варіантів конструкції нового виробу з урахуванням його фізичної маси (ситуація 12.5);

•  сукупності показників (абсолютної величини інвестиційних і кредитних ресурсів, суми лізингу, прибутковості транспортних операцій), що в сукупності характеризують економічну ефективність реалізації зарубіжної програми лізингових послуг (ситуація 12.8);

• вибіркових економічних показників, які уможливлюють визначення інвестора-переможця некомерційного конкурсу з продажу пакета акцій виробничого підприємства (ситуація 13.4);

• абсолютного обсягу продажу окремих товарів фірми і середніх темпів його приросту в наступному за звітним році (ситуація 13.10);

• групи показників, що дозволяють вибрати найефективнішу за рівнем прибутковості стратегію фірми в найближчі роки господарювання (ситуація 13.11);

• частки уречевленої, живої та майбутньої праці в загальному її обсягу за життєвий цикл нового виробу (ситуація 13.12);

• конкретних економічних показників, що характеризують фінансову стабільність підприємства (ситуація 14.1);

• можливої суми грошових коштів задля вибору найкращого з варіантів покриття дебіторської заборгованості підприємства-боржника, що пропонуються фірмою-посередником, консалтинговою фірмою і комерційним банком (ситуація 14.2).

При цьому слід звернути увагу на те, що методика визначення переважної більшості економічних показників викладена в розділі 15 «Методика розв’язання практичних задач». У разі сумніву щодо правильності розрахунку тих або інших економічних показників варто звертатися за порадою до викладача дисципліни «Економіка підприємства».

Під час проведення практичних занять доцільно дотримуватися послідовності розгляду простої чи складної конкретної ситуації. Зазвичай виокремлюються її етапи: вступ до ситуації; обговорення та аналіз ситуації; обгрунтування вибору можливих управлінських рішень; висновки викладача.

Якщо на першому та четвертому етапах аналізу ситуації провідна роль належить викладачеві, то на другому й третьому — студентам. Проте й на цих етапах роль викладача залишається істотною, оскільки його конкретні дії зумовлюють ефективність аналізу ситуації, досягнення поставлених навчальних цілей. Викладач, який проводить практичне заняття, має спрямовувати дискусію (обговорення) в потрібне русло, залучати всіх студентів до активної розумової праці, при потребі ставити навідні запитання тощо.

Важливо зазначити, що більшість уміщених у збірнику конкретних ситуацій мають відкритий характер, а відтак здатні до саморозвитку. Зокрема це може виражатися у невизначеності окремих чинників, що впливають на результати ситуаційного аналізу. Розгляд та аналітична оцінка тієї або іншої ситуації можуть зумовити необхідність одержання додаткової вихідної інформації, виявлення нових чинників, які потрібно враховувати при відпрацюванні остаточного управлінського рішення.

Серед чинників, що впливають на результативність розгляду конкретної ситуації, нерідко трапляються такі, що не піддаються кількісному вимірюванню чи вимагають складних методів розрахунку. Щодо кожного із цих чинників слід на підставі якісної його характеристики ретельно порівняти всі «плюси» та «мінуси» його впливу на ті чи інші економічні показники.

На закінчення варто наголосити, що цілеспрямований аналіз виробничо-господарських ситуацій потребує певної попередньої підготовки, належного засвоєння відповідних тем дисципліни «Економіка підприємства», а також вивчення спеціальної економічної літератури. У свою чергу викладач має заздалегідь скласти найбільш економний за часом сценарій аналізу конкретної ситуації. Важливо також вибрати конкретну форму проведення практичного заняття з огляду на те, що більш-менш складні й комплексні ситуації можуть аналітично оцінюватися в процесі застосування ділової гри та інших методів навчання.

292