6 Питання. Державно-монополістична стадія еволюції капіталістичної економічної системи.

Ленін визначив державно-монополістичний капіталізм (ДМК) як сходинку монополістичної стадії капіталізму, для якої характерне посилення панування монополій за допомогою державного апарату і постійного втручання держави в економіку, у відтворення капіталу.

Тенденція до переростання монополістичного капіталізму в ДМК проявилась в роки І світової війни, подальший поштовх – економічна криза 1929-1933 років і ІІ світова війна.

Сутність ДМК: поєднання в особливий механізм сили монополізованого капіталу з силою держави для забезпечення життєздатності капіталізму, згладжування його протиріч.

Форми ДМК:

1)державно-монополістична і державна власність, державне підприємництво;

2)державно-монополістичне регулювання і програмування економіки;

3)перерозподіл державного бюджету в інтересах монополій і капіталістичного виробництва в цілому;

4)мілітаризація економіки;

5)державно-монополістичні комплекси;

6)регулювання міжнародних економічних відносин. (Почитати у підручнику!).

Сучасна держава виконує ряд функцій, котрі не здатний виконати ринок:

1)забезпечення правової основи, що сприяє ефективному функціонуванню ринкової економіки;

2)виробництво товарів і послуг, що невигідні підприємцям або передбачають непосильні окремим підприємцям витрати (енергетика, транспорт, зв’язок, деякі добувні галузі, наука, охорона здоров’я, освіта);

3)здійснення крупних структурних зрушень в економіці, обумовлених НТР;

4)зм'якшення економічних криз і стимулювання економічного зростання;

5)вирішення екологічних проблем; 6)соціальний захист населення.

Методи державного регулювання економіки – це способи впливу держави в особі законодавчих та виконавчих органів на споживацький, підприємницький, державний та міжнародний сектори економіки, на інфраструктуру ринку у відповідності з метою державної економічної політики.

За формами впливу методи державного регулювання економіки поділяють на дві групи: методи прямого та непрямого впливу.

Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку. Це можуть бути нормативно-правові акти, державна підтримка макроекономічних планів та цільових комплексних програм, державні контракти та державні замовлення, субсидії, дотації, прямі витрати уряду, стандарти, ліцензії, квоти, ліміти, встановлення фіксованих цін та валютних курсів.

Методи непрямого регулювання впливають на суб’єктів економічних відносин опосередковано, через їх економічні інтереси, шляхом створення стимулів для раціональної поведінки , що відповідає задачам державного регулювання. До таких методів належать: рівень оподаткування та система податкових пільг; регулювання цін; плата за ресурси, процентні ставки за кредит і кредитні пільги; митне регулювання експорту й імпорту, валютні курси та умови обміну валют.

Способи впливу держави на економіку:

1. Законодавчо-правове забезпечення господарчої діяльності по принципу “дозволено все, що не заборонено законом”.

2. Регулювання обсягу і структури виробництва в державному секторі економіки.

3. Індикативне планування соціально-економічного розвитку (рекомендаційне, а не директивне – обов’язків для виконання наказ, як в командній економіці) – економічними засобами зацікавити підприємства у виконанні програм по структурній перебудові економіки, по НТП, по розвитку освіти, охорони здоров’я, по вирішенню екологічних проблем.

4. Державні контракти, що розміщуються на конкурсній основі.

5. Створення і підтримка стабільної фінансово-кредитної системи і організація грошового обігу (рівень і різновиди податків, рівень норм амортизації, процентів за банківський кредит, стабільна та конвертована національна валюта.

6. Соціальний захист населення: встановлення низьких цін на обмежене коло товарів, що забезпечують прожитковий мінімум (дотації виробникам цієї продукції), гарантування мінімального рівня зарплати і пенсійного забезпечення, система індексації доходів у відповідності з темпами інфляції; встановлення максимальної тривалості робочого дня; система підготовки і перепідготовки кадрів, стимулювання створення робочих місць, допомога безробітним, багатодітним родинам, інвалідам, гарантування певного рівня охорони здоров’я, освіти.