1. Емпедоклу;

2. Епіктету;

3. Епікуру;

4. Аристотелю.

41. Вчення про три види бажань належить:

1. Епіктету;

2. Епікуру;

3. Піррону;

4. Сократу.

42. Вислів: “Того, хто бажає, доля приваблює, того, хто не бажає – штовхає” – належить:

1. Епікуру;

2. Сенеці;

3. Сократу;

4. Марку Аврелію.

43. Підґрунтям середньовічної філософії виступає вчення:

1. Платона;

2. Демокрита;

3. Протагора;

4. Епікура.

44. Характерна риса середньовічної філософії:

1. космоцентризм;

2. теоцентризм;

3. антропоцентризм;

4. пантеїзм.

45. Автор вислову: “Вірую, тому що абсурдно”:

1. Августин; 2. Тертулліан; 3. Ориген; 4. Боецій.

46. Згідно з Аврелієм Августином, наш світ...

1. існує вічно сам по собі;

2. створений Богом з матерії;

3. створений Богом з нічого;

4. існує лише в уяві.

47. Вищим авторитетом у питанні про істину, на думку Аврелія Августина, є:

1. дані чуттєвого досвіду;

2. критичний розум філософа;

3. Священне писання;

4. церква.

48. Автор трактату «Про град Божий»:

1. Аврелій Августин;

2. Ансельм Кентерберійський;

3. Василій Великий;

4. Григорій Нисський.

49. Автор книги «Розрада філософією»:

1. Аврелій Августин;

2. Боецій;

3. Тертулліан;

4. Ориген.

50. Філософія, з точки зору схоластики, по відношенню до інших наук:

1. головна серед наук;

2. методологія наук;

3. служниця богослов’я;

4. сукупність усіх наук.

51. Головний критерій істини в схоластичній філософії – це:

1. апріорні знання;

2. містична інтуїція;

3. Священне писання;

4. чуттєвий досвід.

52. Концепція, згідно з якою Бог – це безособове начало, злите з усією світобудовою:

1. деїзм;

2. пантеїзм;

3. раціоналізм;

4. матеріалізм.

53. Першим 5 доказів існування Бога сформулював:

1. А. Августин;

2. А. Великий;

3. Ф. Аквінський;

4. П. Абеляр.

54. Епоха Ренесансу відроджує:

1. політеїзм давніх греків;

2. гармонійну людину доби античності;

3. агональність;

4. споглядальність.

55. Провідна риса філософії епохи Відродження:

1. антропоцентризм;

2. космоцентризм;

3. теоцентризм;

4. раціоналізм.

56. Представник філософії епохи Відродження:

1. Піко делла Мірандола; 3. Фома Аквінський;

2. Томас Гоббс; 4. Вольтер.

57. Представник натурфілософського напрямку в філософії Відродження:

1. Піко делла Мірандола;

2. Микола Кузанський;

3. Еразм Роттердамський;

4. Ніколо Макіавеллі.

58. Родоначальник філософії Нового часу:

1. Дж.Локк;

2. Ф.Бекон;

3. Р.Декарт;

4. Ф.Вольтер.

59. Центральна філософська проблема Нового часу:

1. антропології;

2. гносеології;

3. онтології;

4. аксіології.

60. Емпіризм вважає основою наукового знання:

1. апріорні принципи розуму;

2. інтуїцію;

3. логіку та математику;

4. чуттєвий досвід.

61. Справжній вчений, згідно з Ф.Беконом, повинен бути схожим на:

1. мурашку;

2. метелика;

3. бджолу;

4. павука.

62. Вислів «Мислю, отже, існую» – належить:

1. Ф. Бекону;

2. Т.Гоббсу;

3. Ф.Вольтеру;

4. Р.Декарту.

63. Гасло: “Знання – сила” – належить:

1. Ф.Вольтеру;

2. Дж. Локку;

3. Ф. Бекону;

4. Р.Декарту.

64. Родоначальник дедуктивного методу:

1. Ф. Бекон;

2. Дж. Локк;

3. Б. Спіноза;

4. Р. Декарт.

65. Родоначальник індуктивного методу:

1. Ф. Бекон;

2. Дж. Локк;

3. Б.Спіноза;

4. Р. Декарт.

66. Для досягнення дійсного знання, яке дозволяє розпоряджатися силами природи, згідно з Р.Декартом, необхідним є:

1. життєвий досвід;

2. вивчення мудрості древніх;

3. науковий метод;

4. проникливість, прозорливість.

67. Ідея прогресу - лейтмотив епохи:

1. Античності;

2. Середньовіччя;

3. Відродження;

4. Просвітництва.

68. Погляд, згідно з яким, Бог, створивши світ, більше не втручається в природний хід його подій:

1. атеїзм;

2. деїзм;

3. пантеїзм;

4. теїзм.

69. Томас Гоббс порівняв з біблійним чудовиськом Левіафаном:

1. армію;

2. державу;

3. промисловість;

4. церкву.

70. Вислів: “При отсутствии гражданского состояния всегда имеется война всех против всех” – належить:

1. Дидро;

2. Гоббсу;

3. Канту;

4. Руссо.

71. Родоначальник німецької класичної філософії:

1. Г.Гегель;

2. І.Кант;

3. І.Фіхте;

4. Ф.Шеллінг.

72. Основні етапи в діяльності Канта:

1. доантропологічний та антропологічний;

2. етичний та післяетичний;

3. докритичний та критичний;

4. природничий та антропологічний.

73. Вислів: “Зоряне небо наді мною і моральний закон у мені” – належить:

1. І. Фіхте;

2. Ф. Шеллінгу;

3. І. Канту;

4. Г. Гегелю.

74. Матеріалістичну традицію в німецькій класичній філософії відновив:

1. Ф. Ніцше;

2. І. Кант;

3. Л. Фейєрбах;

4. К. Маркс.

75. Знання, які, згідно з Кантом, «безумовно незалежні від усякого досвіду»:

1. апостеріорні; 2. апріорні; 3. аналітичні; 4. синтетичні.

76. Пізнавальна здібність, яка, на думку І.Канта, притаманна людині:

1. інстинкт;

2. абстрагування;

3. розсудок;

4. воля.

77. Згідно з Кантом, предметом наукового пізнання є:

1. речі самі по собі (речі у собі);

2. ноумени;

3. судження про речі;

4. чуттєві образи речей (явища, феномени).

78. Кант писав, що йому прийшлось обмежити знання, щоб звільнити місце для:

1. абсурду;

2. віри;

3. любові;

4. надії.

79. Основною умовою морального закону Кант вважав:

1. божественну заповідь;

2. природний порядок речей;

3. суспільство;

4. свободу.

80. Згідно з Кантом, усвідомлення свобідної волі людиною можливе завдяки:

1. божественному одкровенню;

2. інтроспекції;

3. моральному закону;

4. правильному вихованню.

81. Слід ставитися як до мети, а не як до засобу, згідно з Кантом, до:

1. бога;

2. людини;

3. прогресу людства;

4. живої істоти.

82. Основне питання філософії як питання: «Що таке людина?» - визначав: