1. Аристотель;

2. Протагор;

3. Сократ;

4. Сенека.

107. Концепція “сродної праці” розроблена:

1. М.Драгомановим;

2. Д.Чижевським;

3. Т.Шевченком;

4. Г.Сковородою.

108. Автор твору: “Сердце и его значение в духовной жизни человека, по учению слова Божия”:

1. Прокопович;

2. Юркевич;

3. Сковорода;

4. Чижевський.

109. Слова: “Ми мусимо навчатися чути себе українцями” – належать:

1. М. Драгоманову;

2. Л. Українці;

3. М. Грушевському;

4. І. Франку.

110. Вислів: “Світ ловив мене та не впіймав” – належить:

1. Юркевичу;

2. Сковороді;

3. Чижевському;

4. Шевченку.

111. Автор першого достатньо виваженого та авторитетного дослідження історії філософії в Україні:

1. П.Юркевич;

2. Г.Сковорода;

3. В.Вернадський;

4. Д.Чижевський.

112. Одне з основних понять філософії життя:

1. воля до влади;

2. турбота;

3. сублімація;

4. відповідальність.

113. Теза: “Наука сама собі філософія” - була проголошена:

1. Марксом;

2. Ніцше;

3. Енгельсом;

4. Контом.

114. Основоположник позитивізму:

1. Спенсер;

2. Коген;

3. Конт;

4. Мілль.

115. Поняття «парадигма» та «наукове співтовариство» сформульовані:

1. позитивізмом;

2. неопозитивізмом;

3. екзистенціалізмом;

4. постпозитивізмом.

116. Автор книги “Структура наукових революцій”:

1. Т.Кун;

2. І.Лакатос;

3. К.Поппер;

4. П.Фейєрабенд.

117. Філософський напрямок, що вважає критерієм істини “користь”:

1. “філософія життя”; 2. екзистенціалізм; 3. прагматизм; 4. неотомізм.

118. Термін, яким Т.Кун назвав загальновизнані концепції, котрі дають науковому співтовариству модель постановки проблем та їх вирішення:

1. канон;

2. норма;

3. парадигма;

4. еталон.

119. Філософський напрямок, що досліджує практику тлумачення та інтерпретації тексту:

1. феноменологія;

2. психоаналіз;

3. герменевтика;

4. неопозитивізм.

120. ”Робити те, що окупається” - моральний принцип:

1. філософії життя;

2. герменевтики;

3. прагматизму;

4. фрейдизму.

121. Автор книги “Світ як воля та уявлення ”:

1. Гегель;

2. Кант;

3. Шопенгауер;

4. Ніцше.

122. Етика А.Шопенгауера носить переважно:

1. песимістичний характер;

2. оптимістичний характер;

3. спирається на християнські заповіді;

4. спирається на вимоги розуму.

123. Згідно з Шопенгауером, сутністю людини є:

1. воля;

2. життя;

3. розум;

4. екзистенція.

124. Воля, згідно з А. Шопенгауером, прагне до:

1. влади;

2. життя;

3. ніщо;

4. свободи.

125. Згідно з Ф.Ніцше, життя – це:

1. воля до життя;

2. довге сновидіння;

3. воля до влади;

4. страждання.

126. Філософське вчення, що використовує такі поняття як “свобода”, “відповідальність”, “гранична ситуація”:

1.психоаналіз;

2.екзистенціалізм;

3.неотомізм;

4.феноменологія.

127.Назва основної філософської праці Ж.-П.Сартра:

1. “Буття і ніщо”;

2. “Буття і час”;

3. “Матерія і пам’ять”;

4. “Слова і речі”.

128. Настрій, що дозволяє, згідно з Сартром, людині усвідомити свою свободу:

1. радість;

2. тривога;

3. зневіра;

4. лють.

129. За визначенням Сартра, гуманізм:

1. погляд на людину як на вінець творіння;

2. погляд на людину як на вищу цінність;

3. погляд, згідно з яким у людини немає іншого законодавця, окрім неї самої;

4. милостиве ставлення до людей.

130. Основне питанням філософії, згідно з А.Камю:

1. про вищу цінність;

2. про критерії істини;

3. про сенс життя;

4. про відношення мислення до буття.

131. Слова: “Людина приречена бути вільною” – належать:

1. Гайдеггеру;

2. Сартру;

3. Камю;

4. Ясперсу.

132. Буття як світ надчуттєвих, незмінних та вічних ідей характеризував:

1.Демокрит;

2.Піфагор;

3.Сократ;

4.Платон.

133. Між буттям та небуттям, за Г.Гегелем:

1.розвиток;

2.пустота;

3.взаємозв’язок;

4.становлення.

134. Трактовка буття як першого безпосереднього ступеню у сходженні духу до самого себе належить:

1.І.Канту;

2.К.Ясперсу;

3.Г.Гегелю;

4.Р.Декарту.

135. Поняття “біфуркація” та “нелінійність” характеризують:

1. кібернетику;

2. теорію систем;

3. синергетику;

4. еволюціонізм.

136. Закон діалектики, що характеризує механізм розвитку:

1.закон заперечення заперечення;

2.закон переходу кількісних змін в якісні;

3.закон єдності та боротьби протилежностей;

4.закон збереження енергії.

137. Категорія, що розкриває закон єдності та боротьби протилежностей:

1. кількість; 3. протиріччя;

2. якість; 4. заперечення.

138. Категорія, що розкриває зміст закону заперечення заперечення:

1.кількість та якість;

2.протилежність;

3.єдність протилежностей;

4.наступність.

139. Якість як «тотожну з буттям визначеність» характеризував:

1.Аристотель;

2.Гегель;

3.Кант;

4.Платон.

140. Концепція детермінізму ґрунтується на принципі:

1.причинності;

2.гармонії;

3.випадковості;

4.структурності.

141. Форма, в якій здійснюється процес мислення:

1. поняття;

2. формула;

3. теорема;

4. уявлення.

142. Автор вчення про неусвідомлюване:

1.Фрейд;

2.Фромм;

3.Гегель;

4.Фейєрбах.

143. Згідно з З.Фрейдом, основна форма сублімації:

1.бажання;

2.любов;

3.страх;

4.творчість.

144. Автор метафоричного порівняння: “Отношение Я к Оно можно сравнить с отношением наездника к своей лошади”:

1.Паскаль;

2.Фрейд;

3.Юнг;

4.Фромм.

145. До теоретичного рівня суспільної свідомості відноситься:

1. суспільна психологія;

2. наукові трактати;

3.настрої;

4.звички.

146. Теза: “Суспільна свідомість відображає суспільне буття”- виражає позицію:

1.К.Маркса;

2.Е.Дюркгейма;

3.М.Вебера;

4.О.Шпенглера.

147. Сутність агностицизм виражається судженням:

1. людство ніколи не буде знати все про все;

2. у науках існують невирішені проблеми;

3. всі наші знання є гіпотези;

4. “річ у собі” принципово не може бути пізнаною.

148. Агностицизм І.Канта проявляється у твердженні:

1. світ “речей для нас” в принципі неможливо пізнати;

2. неможливо пізнати істину досвідним шляхом;

3. існує прірви між світом “речей для нас” і світом “речей у собі”.

149. Позиція раціоналізму – джерело пізнання:

1. інтуїція;

2. досвід;

3. розум;

4. відчуття.

150. Вислів: “Розсудок нічого не може споглядати, а почуття нічого не можуть мислити ” - належить:

1. Локку;

2. Бекону;

3. Декарту;

4. Канту.

151. Вперше визначив істину як відповідність знання дійсності: