ОП / Конспект ОП

Проведення ФВА проектуємої продукції сприяє підвищенню в цілому ефективності комплексної підготовки виробництва та освоєння нових видів продукції. В якості критерію ФВА Р. Фатхутдінов пропонує відношення сумарних витрат всіх ресурсів на всіх стадіях життєвого циклу об’єкта аналізу за весь термін його служби до сумарного корисного ефекту (віддачі) об’єкта за той же термін.

КПП закінчується оформленням в прийнятому порядку всіх необхідних креслень і іншої технічної документації на новий виріб і здачею їх органам технологічної підготовки виробництва і на зберігання відповідно до вимог єдиної системи конструкторської документації (ЄСКД).

ЄСКД – точний носій інформації про стан, тенденції розвитку техніки, який передбачає уніфікацію документів, єдині правила оформлення креслень, що дозволяє упроваджувати механізацію, автоматизацію конструкторських робіт, враховувати міжнародні норми і рекомендації по стандартизації правил виконання конструкторських документів. Це комплекс державних стандартів, що встановлюють єдині взаємопов’язані правила і положення по складанню, оформленню та обороту конструкторської документації, яка розробляється та використовується в промисловості, НДІ та досвідноконструкторськими організаціями та підприємствами.

4. Організація технологічної підготовки виробництва (ОТПВ)

З метою забезпечення необхідних умов для досягнення повної готовності будьякого типу виробництва до випуску виробів заданої якості в оптимальні терміни при оптимальних витратах ресурсів створена єдина система ТПВ.

ТПВ – це сукупність взаємозв'язаних науково-технічних процесів, що забезпечують послідовне виконання операцій виробничого процесу найбільш раціональними способами з урахуванням конкретних умов підприємства, технологічна готовність підприємства в плановому порядку випускати продукцію відповідно до міжнародних, державних стандартів і технічним і умовами якості.

Основне завдання етапу ТПВ - забезпечити високу якість виготовлення виробу і створити умови для раціональної організації виробничих процесів, поліпшення використання устаткування і виробничих площ, підвищення продуктивності праці, зменшення витрати матеріалів і енергоресурсів.

	ТПВ повинна здійснюватися відповідно до вимог ЄСТД (єдиної системи
технологічної документації). Вона припускає:
-	технологічний аналіз робочої документації і її контроль технологічності
конструкції деталей і вузлів;
-	коректування отриманої від організації-розробника технологічної
документації щодо конкретних умов підприємства-виробника нової продукції;
-	розробка прогресивних технологічних процесів виготовлення деталей,
збірки, регулювання і випробування окремих вузлів і виробу в цілому;
-	проектування технологічного оснащення і нестандартного устаткування;
-	розробка і впровадження раціональних методів технічного контролю;
-	розробка раціональних технологічних маршрутів і на цій основі планування
цехів і виробничих ділянок з розстановкою устаткування;
-	впровадження (наладка) технологічних процесів на виробничих ділянках і
робочих місцях;
-	розрахунки виробничої потужності підприємства, нормативів витрати

інструменту, матеріалів, енергоресурсів і тому подібне В умовах сучасних перетворень в технічному розвитку виробництва, ступінь його

технічної досконалості і рівень економічного потенціалу визначається прогресивністю

101

використовуваних технологій – способів отримання і перетворення матеріалів, енергії, інформації, отримання продукції.

Технологія все більше визначає конкретну форму і функції предметів праці і викликає появу нових напрямів НТП; виключає з виробництва технічно і економічно застарілі засоби праці і створюють нові машини і устаткування, способи автоматизації.

Вданий час нові види техніки принципово розробляються і виготовляються під нові технології.

ТПП здійснюється на підставі: маршрутної карти (розробляється маршрутна технологія, яка полягає у визначенні послідовності виконання основних операцій і закріплення їх в цехах за певними групами устаткування). За маршрутною технологією за кожним цехом і ділянкою закріплюється окремі види продукції, указується устаткування, інструменти, спеціальність робочих, розряди робіт, норми часу.

Вумовах одиничного і дрібносерійного виробництва маршрутною технологією обмежуються розробка технологічного процесу, встановлюються укрупнені норми витрат праці і витрати матеріалів. На підставі розроблених маршрутних карт відділ постачання підприємства починає роботи по забезпеченню цехів сировиною, матеріалами, купувальними ПФ і готовими виробами. На основі цього документа визначається виробнича програма цехів і ділянок.

Потім розробляється післяопераційна технологія, яка передбачає докладний опис кожної операції з вказівкою режимів роботи.

На цій стадії відбувається вибір стандартного інструменту і оснащення, формуються завдання на розробку спеціального оснащення, встановлюються розряди робіт, уточнені норми часу і витрат матеріалів. Оскільки крім технологічного процесу виконуваного на основному виробництві тривалість виробничого циклу включає допоміжні і обслуговуючі операції, то технологічну підготовку не можна обмежувати тільки регламентацією технологічних операцій. У зв'язку з цим на підприємстві розробляється комплексна технологія, що включає як основні, так і допоміжні процеси.

Для створення прогресивної технології величезне значення має типізація технологічних процесів – обмеження числа вживаних технологічних операцій за допомогою відбору і впровадження на одно-характерних роботах найбільш ефективних і перевірених на досвіді процесах. Як показує досвід, орієнтація на типові технологічні процеси дає можливість понизити трудомісткість і витрати на розробку технології в 3-4 рази.

Після впровадження необхідних доповнень і змін технологічний процес затверджується і набуває сили закону для всіх працівників підприємства, відхилення від якого призводить до зниження продуктивності праці, додаткових витрат і браку.

Сучасна техніка дозволяє виготовити одну і ту ж продукцію різними способами і з різними економічними результатами. Наприклад, процеси литва замінити холодним штампуванням у поєднанні із зваркою.

Для економічної оцінки вибору оптимального варіанту застосовується показник технологічної собівартості. Вхідні в технологічну собівартість витрати діляться на змінних (а) і умовно-постійних (b). Змінні витрати – це витрати на сировину, матеріали, основну заробітну плату виробничих робочих при відрядних системах заробітної плати, на ремонт і зміст устаткування, швидкозношуваний інструмент, силову енергію амортизаційні відрахування від вартості універсального устаткування і універсального оснащення і ін. Вони змінюються приблизно пропорційно зміні об'єму продукції, що випускається. Умовно-постійні витрати – це витрати на зміст заводського і цехового управлінського і обслуговуючого персоналу, опалювання, освітлення, амортизаційні відрахування від вартості спеціального устаткування і оснащення та інші – не залежать від об'єму виробництва.

102

Технологічна собівартість за певний період часу визначається по формулі:

Стi bi Пг ai

де: ai – вартість витрат на обробку однієї деталі, залежна від об'єму виробництва (змінні витрати);

bi – умовно-постійні витрати на обробку всього об'єму виробництва; Пг – річний об'єм виробництва.

Складові технологічної собівартості можуть бути знайдені по відповідних розрахункових формулах (табл.4).

Таблиця 4 Типові статті витрат в технологічній собівартості і їх розрахункові формули

Стаття витрат

Розрахункова формула

Позначення

Основний матеріал

S м

cм g м

сo go

см – оптова ціна 1 кг матеріалу; gм –

маса матеріалу, що витрачається; з –

оптова ціна 1 кг відходів, що

реалізовуються; gо – маса відходів, що

реалізовуються.

Заробітна плата

m

cTi

m

CTi

tштi

Стi – годинна тарифна ставка по даному

основних

L

розряду роботи, грн.; Нчi – годинна

i 1 HЧi

i

1

60

виробничих робочих

норма вироблення, шт.; tштi - норма

при відрядних

штучного часу, хв; m – число операцій в

системах оплати

технологічному процесі; - коефіцієнт,

що враховує додаткову заробітну плату.

Заробітна плата

m

cTi

m

CTi

tштi

Стi – годинна тарифна ставка робочого,

основних

L

грн.; Нчi – годинна норма вироблення,

HЧi

60

i 1

i 1

виробничих робочих

шт.; tштi - час витрачений на операцію,

при почасових

хв.

системах оплати

Ріжучий інструмент

m

CПi

nПi sПi

Спi – оптова ціна (собівартість)

Sин

tMi

інструменту, грн.; sпi - витрати на одне

tстi

nПi

1

i

1

переточування, грн.; nпi – число

переточувань до повного зносу; tстi –

період стійкості між двома

переточуваннями, ч; tмi – тривалість

роботи інструменту впродовж операції,

год.

Експлуатація

m

Cштi

s рштi

Сштi – оптова ціна (собівартість)

штампів

Sшт

tMi

штампу, грн.; sрштi - витрати на

tстштi

ni

1

i

1

ремонти і переточування штампу до

повного зносу, грн.; ni – число ремонтів

і переточувань до повного зносу; tстштi

– період стійкості штампу між

ремонтами і переточуваннями, год; tмi –

тривалість роботи штампу впродовж

операції, год.

Амортизація

m

i Cобitштi

Собi – оптова ціна устаткування, грн;

універсального

Sам

- річна норма амортизації %; Fд –

i 1

100FД

устаткування

дійсний фонд часу роботи устаткування,

103

(аналогічно –							год
оснащення)
Амортизація	m			iCобi			Nri – річна продуктивність
	Sам
спеціального							устаткування, шт
устаткування	i 1 100Nri
(аналогічно
оснащення)
Міжремонтне	m		Hi Rслi				Нi – середня річна величина витрат на
	S рем				tштi
обслуговування,							одиницю ремонтної складності, грн;
експлуатаційні	i 1			FД			Rслi – категорія ремонтної складності
ремонти							устаткування
Технологічна	m						Сел – тариф на електроенергію за кВт-ч,
	Sэн Сэл			kэсi N y tMi
електроенергія							грн; Nyi – встановлена потужність
	i		1				електродвигуна, кВт

Критична програма – програма, при якій обидва варіанти будуть рівноцінні:

Пb2 b1 a1 a2

Наприклад:
1 варіант	2 варіант
a1 = 49 грн	a2 = 14 грн
b1 = 160 тис. грн.	b2 = 440 тис. грн.
Q1 = 1000 шт.	Q2 = 1000 шт.

Ст1 = 160000 + 49*1000 = 209000 грн. Ст2 = 440000 + 14*1000 = 454000 грн.

П	440000	160000		8000шт
	49	14

Ст1 = 8000*49 + 160000 = 552000 грн. Ст2 = 8000*14 + 440000 = 552 000грн.

104

Рис. 2 Графічне знаходження критичної програми випуску продукції.

Висновок: до досягнення 8000 шт виробів вигідно випускати продукцію по 1 варіанту технології, оскільки він вимагає менше первинних витрат, потрібних на наладку і оснащення. Після досягнення об'єму виробництва 8000 шт. вигідніше обрати 2 варіант.

5. Організаційна і економічна підготовка

Організаційна підготовка виробництва -				комплекс трудових дій працівників,
направлених	на розробку і реалізацію проекту			організації виробничого	процесу
виготовлення нового виробу в просторі і в часі				і системи організації і оплати праці
виробничого персоналу,			розробку нормативної бази для планування нової продукції,
створення системи матеріально-технічного забезпечення виробництва нових виробів.
Організаційна підготовка виробництва нового виробу включає:
-	складання графіків технічної підготовки виробництва;
-	забезпечення потреби в устаткуванні, матеріалах, комплектуючих виробах,
робочих окремих професій і кваліфікацій;
-	вибір методу організації виробництва при випуску нового виробу;
-	розрахунки		потоків, перепланування устаткування в цехах,		розробку
календарно-планових нормативів руху предметів праці і так далі.
				Таблиця 5
			Зміст організаційної підготовки виробництва
Етапи			Роботи з організаційної підготовки
Розробка та	реалізація		Вибір форми організації виробництва, спеціалізації цехів та
проекту	організації		ділянок, кооперованих зв’язків. Визначення потреби в площі та
основного			обладнанні, оптимізація структури парка машин. Складання
			105

виробничого процесу			планіровок.	Розробка проекту реконструкції заводу та цехів.
			Удосконалення системи оперативного планування виробництва.
			Реалізація проекту організації виробничих процесів.
Розробка	та	реалізація	Складання планів руху предметів праці в просторі, вибір та
проекту	технічного		визначення	необхідних	засобів	внутрішньозаводського
обслуговування			транспорту та тари. Розробка проектів організації складського
основного виробництва			господарства, ремонтного та інструментального обслуговування.
			Проектування технічного контролю якості продукції. Реалізація
			проектів.
Розробка	та	реалізація	Розробка проекту організації трудового процесу виготовлення
системи	організації та		нового виробу, організації та обслуговування робочих місць,
оплати праці робочих			розподілу та кооперації праці. Розрахунок трудомісткості нових
та ІТР			виробів. Навчання кадрів. Вибір та обґрунтування форм та
			систем оплати праці робочих та ІТР пр. освоєнні нових виробів
			та в серійному виробництві. Розробка систем преміювання.
			Реалізація проектів.
Матеріальна			Визначення потреби в матеріальних ресурсах. Складання заявок
підготовка			та заказів на спеціальне обладнання,			устаткування, матеріали та
виробництва.		Розробка	комплектуючі вироби. Вибір постачальників та встановлення з
та реалізація		системи	ними договірних зв’язків. Реалізація планів постачання.
матеріально-технічного			Налагодження зв’язків із споживачами продукції. Організація
постачання		та збуту	реклами нових виробів.
нової продукції
Створення нормативної			Розробка матеріальних, трудових та календарно-планових
бази.		Розробка	нормативів.	Калькулювання	собівартості нових виробів та
нормативів		для	встановлення ціни. Визначення нормативів запасів та розміру
техніко-економічного			оборотних коштів.
та	нормативного
планування

Організація виробництва нових виробів, як правило, супроводжується змінами у виробничій і організаційній структурі підприємства; у професійних навиках; вимагає формування нових традицій і режимів; часто перепідготовку кадрів; переміщення в посадах; психологічній переорієнтації колективу робочих і фахівців на випуск нової продукції.

Необхідність реорганізації виробничого процесу при випуску нової продукції обумовлена складністю сучасного виробництва; високим рівнем оснащеності, механізації і автоматизації праці безпосередньо у виробничих підрозділах промисловості; корінними змінами вимог до якості і технічного рівня виробів; зв'язками, що все ускладнюються, між учасниками робіт із створення нової техніки.

Організація економічної підготовки виробництва нової продукції передбачає комплекс заходів з планування і забезпечення процесу її виготовлення всіма необхідними ресурсами.

Проектування і створення нової продукції вимагає чіткої і строгої координації діяльності всіх підрозділів.

Документом, що регламентує склад, послідовність і тривалість виконання наміченого об'єму робіт є генеральний план-графік технічної підготовки.

Кількість і зміст окремих етапів плану-графіка залежить від складності виробу, що розробляється.

При побудові плану-графіка повинні бути дотримані наступні обов'язкові умови:

106

-максимально можливе поєднання в часі виконання окремих етапів плану (паралельність);

-самостійність кожного етапу (автономність);

-закріплення за кожним етапом конкретних виконавців;

-завершення кожного етапу виконанням певного виду робіт

Плануванням технічної підготовки виробництва займається спеціальний відділ (конструкторський і технологічний) або бюро, група, відділ виконавців, підлеглих головному інженерові. Завданням даного відділу є обґрунтоване встановлення початкових і кінцевих термінів виконання робіт, що забезпечують своєчасний запуск виробу у виробництво і випуск його в намічені терміни.

Для визначення часу проектування та розробки технології за окремими етапами може бути використана така формула:

Тпр = Т/ Чодн*Д*Кв.н.

Де: Тпр – тривалість періоду проектування або розробки технології, дн. ; Ч одн – чисельність одночасно працюючих робітників, чол.; Д – тривалість робочого дня, год: Кв.н. – коефіцієнт виконання норм виробітку розробників.

6. Організація освоєння нової продукції

Після виконання всіх підготовчих робіт і початку виробництва нової продукції проектний об'єм робіт досягається не відразу.

Для цього необхідний деякий проміжок часу, який називається періодом освоєння, - сукупність різноманітних робіт, в процесі яких перевіряється і відпрацьовується конструкція і технологія, до встановлених технічних вимог, освоюються нові форми організації виробництва. У цей період досягаються планові об'єми виробництва, намічені економічні показники і параметри продукції, що випускається (собівартість, якість). На тривалість періоду освоєння впливає форма переходу на виробництво нової продукції.

Існує 2 форми переходу на випуск нової продукції:

1)із зупинкою виробництва;

2)без зупинки виробництва.

При цьому в кожній з цих форм виділяють паралельний, послідовний і змішаний

методи.

	Вибір методу переходу залежить від наступних чинників:
-	технічного рівня освоюваного виробу, його відмінностей від того, що
знімається з виробництва;
-	технологічній складності нового виробу;
-	наявність резервних виробничих площ і потужностей.
	Послідовний метод буває:

1)переривчасто-послідовний;

2)безперервно-послідовний При переривчасто-послідовному методі після припинення випуску виробу «А» на

тих же виробничих площах спочатку виконуються роботи по переплануванню і технологічному монтажу устаткування, і після їх завершення починається освоєння виробництва нового виробу «Б». Тривалість цих робіт визначає час зупинки виробництва, протягом якого не виробляється ні старий, ні новий виріб. Охарактеризований метод переходу на випуск нової продукції достатньо простий. Проте йому властиві певні недоліки: виникають значні втрати об'ємів продукції, що випускається, великі непродуктивні витрати, порушується чітка і взаємозв'язана робота цехів і виробництв. Вперше метод був застосований на заводі «Форд». За економічними показниками це

107

найменш ефективний варіант переходу, оскільки за час зупинки спостерігаються найбільші втрати в сумарному випуску продукції.

При безупинному методі переходу випуск освоюваного виробу починається відразу ж після припинення випуску виробу, що знімається з виробництва, тобто час простою рівний нулю. В цьому випадку завод, продовжуючи випускати старі машини, виготовляє і завчасно випробує все технологічне устаткування і оснащення для нового виробу, веде організаційну підготовку виробництва. При цьому старі вироби випускаються, як правило, в колишній кількості. Після того, як вся робота з підготовки виробництва нового виробу завершується, виготовлення старої моделі повністю припиняється і повсюдно починається виготовлення нових деталей і складання нових машин. Вперше метод застосований в 1948 г на Московському автомобільному заводі ім. Ліхачева. Має ряд переваг: різко скорочуються втрати у випуску нової продукції, суспільство безперебійно забезпечується необхідними виробами; зберігається стабільність кадрів. В цьому випадку також спостерігаються втрати в сумарному випуску виробів, проте вони можуть бути зменшені за рахунок різкого скорочення періоду освоєння.

Паралельний метод переходу характеризується тим, що одночасно з скороченням об'ємів виробництва старого виробу «А», збільшують об'єми виробництва нового виробу «Б». Цей метод найчастіше застосовується в машинобудуванні. Створюються тимчасові виробничі підрозділи – механічні і складальні цехи, які розміщуються на відособлених, резервних площах підприємства. У них паралельно з випуском старого виробу ведеться наладка і пуск устаткування для випуску нової продукції, відпрацьовуються нові технологічні процеси. Після того, як освоєння нового виробу в тимчасових цехах завершене і виготовлене певна кількість нових виробів, виробництво припиняється як в основних, так і в паралельних цехах і новий виріб разом з устаткуванням, оснащенням, кадрами передається для освоєння в основне виробництво. До недоліків належить: організація паралельного виробництва вимагає високих капітальних витрат, є деякі втрати у випуску, розпилюються зусилля фахівців. Проте за наявності резервних потужностей або необхідності повного переобладнання і перебудови даного підприємства на випуск нової продукції метод паралельної організації робіт може бути використаний в практичній діяльності.

Метод поступово збільшення випуску нових виробів з паралельним зниженням випуску старих полягає в тому, що виготовлення деталей і збірка нових виробів, що раніше випускалися, проводиться на одному і тому ж устаткуванні, на одних і тих же площах і одними і тими ж робочими і ІТР. Випуск старого виробу поступово скорочується, і після досягнення заданого рівня технологічної і організаційної готовності до випуску нової продукції у виробництві залишається тільки новий виріб. Цей метод знайшов широке застосування на підприємствах з серійним типом виробництва: у авіабудуванні, електропромисловості, приладобудуванні. Недоліками методу є великі втрати у випуску нових виробів із-за високої трудомісткості деталей і складальних одиниць, порушення організації виробництва і праці із-за частих переналагоджень устаткування, зниження продуктивності праці робочих і так далі.

7.Показники рівня організації виробництва

Організаційний рівень характеризується результативністю інноваційної політики підприємства та ступенем відповідності його рівня техніки вимогам конкурентоспроможності. Для аналізу його прогресивності, виявлення «вузьких» місць та розробки стратегії розвитку використовується система показників, яка представлена на схемі (рис. 3).

108

Показники оцінки рівня організації підготовки виробництва нової продукції, як підготовчій стадії виробничого процесу, може бути виражений за допомогою загальних показників, що відображають ступінь реалізації наукових принципів організації виробництва з урахуванням їх пристосування до особливостей підготовки виробництва.

Показники ступеня реалізації наукових принципів організації виробництва – це кількісний вираз принципів організації виробництва, що характеризують прогресивність форм і методів організації виробництва (паралельність, прямоточність, ритмічність, пропорційність і так далі).

Показники оцінювання			Показники оцінювання			Показники оцінювання
рівня організації праці			рівня організації			рівня організації
робочих			виробництва			управління виробництвом

Показники			Показники			Показники оцінювання			Показники
оцінювання рівня			оцінювання рівня			рівня організації			оцінювання рівня
організації			організації			допоміжних та			оперативного
підготовки			контролю якості			обслуговуючих			планування
виробництва						процесів			виробництва
	Показники оцінювання						Показники ступеня реалізації
	рівня організації основного						наукових принципів
	виробництва						організації виробництва

Рис. 3 Система показників рівня організації виробництва

Специфічними показниками оцінки рівня організації підготовки виробництва є: 1) коефіцієнт комплексності:

К		К раб
	компл.подг.	Кобщ

де: Краб – число самостійних робіт з підготовки виробництва; Кобщ - загальне число робіт з підготовки виробництва, визначене стандартами, що діють на підприємстві.

2) коефіцієнт комплектності:

Ккомпл. Кдок ,

Кобщ

де: Кдок – кількість документів (оснащення), представлених на початок етапу виробництва нової продукції.

3) якість технічної документації:

109

К		1	Кизм	,
	кач		Кобщ

де: Кизм – кількість змін, внесених до технічної документації; Кобщ – загальна кількість

конструкторської і технологічної документації, що діє на підприємстві.

Резерви вдосконалення підготовки

виробництва

розглядаються

як

самостійна

частина

внутрішньовиробничих

резервів

підприємства.

Це

можливість

скорочення

термінів

розробки і

освоєння виробництва нових виробів; економії матеріальних,

трудових і грошових витрат на

всіх

етапах створення

нової

продукції;

підвищення

економічності виробів при їх виробництві і експлуатації.

Резерви вдосконалення підготовки

виробництва можна розділити на три групи

(див. табл.. 6)

Таблиця 6

Резерви вдосконалення підготовки виробництва нової продукції

Групи резервів

Шляхи реалізації резервів

1. Резерви прискорення

Можливість скорочення термінів створення виробів:

підготовки виробництва

скорочення робочого періоду;

усунення різного роду перерв між частинами процесу

підготовки

2. Резерви скорочення

Можливість скорочення витрат праці, матеріальних витрат і

витрат на підготовку

грошових коштів на розробку і освоєння конкретних видів

виробництва

продукції:

Технічні (механізація робіт, впровадження систем

автоматичного проектування і пр).;

Організаційні (поліпшення організації процесів

підготовки виробництва і організації праці тих, що

працюють);

Вдосконалення управління підготовкою виробництва

(підвищення рівня управління роботами, що протікають на

підготовчій стадії і вдосконалення системи економічного

стимулювання)

3. Резерви підвищення

При мінімальних витратах на створення нової продукції

економічності

забезпечити отримання максимального економічного ефекту

створюваних виробів

від її впровадження у виробництво:

конструктивні (підвищення ступеня нормалізації і

стандартизації конструкцій; підвищення технологічності

конструкцій; поліпшення техніко-економічних параметрів

виробів;

підвищення

довговічності,

надійності

і

ремонтопридатності

виробів;

підвищення

якості

конструкторської документації);

технологічні (проведення технологічної нормалізації;

впровадження прогресивної технології; підвищення рівня і

якості

технологічного

оснащення;

механізація

і

автоматизація

виробництва;

підвищення

якості

технологічної документації);

організаційно-технічні (застосування ФВА; вибір

оптимальних областей застосування нової техніки;

організація раціональної експлуатації нової техніки;

підвищення якості організаційно-планової документації;

економічне стимулювання працівників предприятия0.

110