ОП / Конспект ОП

Частина 5. ОРГАНІЗАЦІЯ БЕЗДЕФЕКТНОЇ ТА РИТМІЧНОЇ РОБОТИ НА ПРОМИСЛОВОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

Тема 11. Організація управління якістю продукції

1. Поняття якості, його показники. Роль якості в підвищенні конкурентоспроможності продукції.

2.Оцінка якості продукції.

3.Методи оцінки якості продукції.

4.Стандартизація і сертифікація продукції.

5.Технічний контроль, його завдання і види

1. Поняття якості, його показники. Роль якості в підвищенні конкурентоспроможності продукції

Якість – сукупність властивостей і характеристик продукції, які додають їй здатність задовольняти обумовлені і передбачувані потреби.

У тісному взаємозв'язку з якістю знаходиться конкурентоспроможність продукції, яка може бути виражена за наступною формулою:

КС = якість + ціна + обслуговування

таким чином, якість є одним з шляхів підвищення конкурентоспроможності продукції. Під конкурентоспроможністю продукції прийнято розуміти сукупність її

властивостей, які відображають ступінь задоволення конкретної потреби в порівнянні з аналогічною продукцією. Вона визначає здатність конкурувати на ринку, тобто мати переваги над виробами інших товаровиробників.

Система якості створюється на підприємстві як засіб, що забезпечує проведення певної політики і досягнення поставлених цілей в області якості. Політика в області якості є елементом загальної політики підприємства. Відсутність чіткої політики робить аморфною і випадковою всю діяльність підприємства за якістю. Вона розробляється з урахуванням орієнтації на споживача. Це означає, що розуміння якості продукції співпадає з вимогами споживача. Споживачеві потрібні не взагалі продукція, і не продукція, що перевершує світовий рівень, а продукція, що задовольняє певні конкретні вимоги. Пріоритет споживача визначається так званим «законом бізнесу», який свідчить: «Якщо споживач вважає, що даний продукт поганої якості, означає він дійсно поганої якості, навіть якщо він відповідає кресленням і сертифікатам».

Одним з одиничних показників якості продукції є показник патентно-правового захисту, який характеризує ступінь захищеності патентами основних технічних вирішень виробу, а також його патентну чистоту в країнах вірогідного експорту. Рівень патентноправового захисту характеризують показники:

1) показник патентоспроможності виробу – це ступінь захисту виробу авторськими свідоцтвами, патентами, з урахуванням значущості окремих технічних рішень;

2) показник патентної чистоти виробу визначається як		відношення	кількості
вузлів,	елементів виробів, що володіють патентною чистотою	до загальної	кількості
вузлів,	елементів виробу, що містяться в патентному формулярі.

111

2. Оцінка якості продукції

Оцінка якості передбачає визначення його абсолютного, відносного, перспективного і оптимального рівня. Абсолютний рівень якості визначається шляхом числення конкретних показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів. Відносний рівень якості полягає в зіставленні абсолютних показників якості

продукції з відповідними показниками аналогічної кращої продукції.		Пріоритетні
напрями розвитку науки і техніки повинні орієнтуватися на перспективний		рівень якості
виробів. Оптимальний рівень якості відповідає мінімальній величині		загальних
суспільних витрат на виробництво і експлуатацію продукції.
Під рівнем якості розуміють	ступінь задоволення потреб суспільства, його
відносна характеристика, заснована на	порівнянні сукупних показників якості продукції

з відповідними базовими показниками, встановленими стандартами. Світова практика залежно від рівня задоволення вимог споживачів виділяє 4 рівні якості:

1 рівень – відповідність стандартам; 2 рівень – відповідність використанню (продукція не тільки відповідає стандарту,

але і задовольняє експлуатаційні вимоги і має попит на ринку); 3 рівень – відповідність фактичним вимогам ринку, що означає високу якість при

низькій ціні; 4 рівень - відповідність прихованим латентним (неочевидним) потребам. Перевагу

отримує продукція, яка враховує такі потреби, про які споживач не підозрює, але коли йому запропонують купити новий оригінальний товар, усвідомлює, що йому подобається і підходить.

За оцінкою японських фахівців 1-й рівень досягнутий в 50-і рр., 2-й – в 60-і рр., 3-й –

в70-і рр., а 4-й - в 1980-му році.

Вданий час 50 % провідних фірм миру випускають продукцію, відповідну 4-у рівню якості. Якість продукції, що випускається вітчизняними підприємствами, відповідає в основному 2-у рівню.

Різноманітні фізичні властивості, важливі для оцінки якості, сконцентровані в споживній вартості. Важливими властивостями для оцінки якості є:

*технічний рівень, який відображає матеріалізацію в продукції науковотехнічних досягнень;

*естетичний рівень, який характеризується комплексом властивостей, пов'язаних з естетичними відчуттями і поглядами;

*експлуатаційний рівень, пов'язаний з технічною стороною використання продукції (догляд за виробом, ремонт і т. п.);

*технічна якість, що припускає гармонійну ув'язку передбачуваних і фактичних споживних властивостей в експлуатації виробу (функціональна точність, надійність, тривалість терміну служби).

3. Методи оцінки якості продукції

Кількісне значення показників якості продукції визначається методами:

-експериментальним, який базується на застосуванні технічних засобів і дає можливість оцінити найбільш об'єктивна якість продукції

-органолептичним, таким, що дозволяє визначити якість продукції за допомогою органів чуття по 5-бальній системі

-соціологічним, який ґрунтується на використанні даних обліку і аналізу споживачів продукції

112

- експертних оцінок, що базується на кількісних оцінках фахівцями даних видів продукції.

У ряді галузей якість продукції оцінюється по сортах за допомогою коефіцієнта сортності:

				KC			Ц1Q1	Ц 2Q2
							(Q1	Q2 )Ц1
												Таблиця 1
		Приклад розрахунку коефіцієнта сортності
Виріб	Сорт	План					Факт			Коеф.	Коеф. сортності
		К-ть,	Пит.			К-ть,		Пит.		перерах.	план		факт
		шт	вага %			шт		вага %			Гр.4/гр.7		Гр.6/гр.7
1	2	3	4			5		6		7	8		9
А	І	18000	90			19350		92		1,0	0,9		0,92
	ІІ	1000	5			630		3		0,9	0,045		0,027
	ІІІ	1000	5			1050		5		0,85	0,0245		0,0425
Разом	х	20000	100			21000		100		х	0,9875		0,9895

ЦІ = 10 000 грн.; ЦІІ = 9000 грн.;

ЦІІІ = 8500 грн.

Kпересч Цi

Ц1

Продукція по ступеню придатності ділиться на придатну і брак. Браком називається продукція, що випущена з дефектами і не відповідає вимогам Гостів, технічним умовам і договорам. Брак підрозділяється на поправний (той, який можна виправити і це економічно вигідно) і непоправний (той, який виправити або технічно неможливо, або економічно недоцільно).

Економія від зниження відсотка бракований виробів розраховується по формулі:

	Эбр	Спроизв Б0 Б1
		100

Би – втрати від браку в %.

Планування якості продукції здійснюється в розділі «Технічний розвиток і організація виробництва» річного плану підприємства, а саме в підрозділі «Створення, освоєння, новою і підвищення якості продукції», що випускається, по таких напрямах:

-створення нових видів продукції;

-освоєння нових видів продукції;

-модернізація продукції, що випускається;

-підготовка продукції до стандартизації, сертифікації, ліцензування;

- розробка і впровадження нових прогресивних стандартів і технічних умов; - зняття з виробництва застарілих видів продукції.

5. Стандартизація і сертифікація продукції

Важливим елементом в системі управління якістю продукції є стандартизація – нормотворча діяльність, спрямована на пошук найбільш раціональних норм, які закріплюються в нормативних документах (стандарти, інструкції, методики, вимоги до розробки продукції). Стандарти - основний критерій якості продукції. При відсутності

113

стандартів норми, правила та вимоги до продукції та її якості встановлюються в технічних умовах (ТУ).

Значення стандартів заклечається в тому, що вони, по-перше, є вихідним документом, в якому заздалегідь визначені властивості продукції, необхідні споживачам; по-друге, вони перешкоджають випуску неякісної продукції; по-третє, з їх допомогою держава здійснює науково-обґрунтоване управління якістю продукції. Таким чином, стандарти є провідниками державної політики в напрямку підвищення якості продукції і технічного прогресу.

Відповідність продукції вимогам стандартів не є межею підвищення рівня якості продукції, так як діючі стандарти визначають тільки обов’язковий мінімум вимог до якості, який витікає з загальноприйнятої техніки виробництва, а тому в певній мірі відстають від новітніх досягнень в області якості продукції. Застарілі стандарти і технічні умови стають гальмом поліпшення якості продукції. Для того, щоб стандарти могли більш точно орієнтувати підприємства на підвищення рівня якості продукції, вони повинні бути:

-динамічними;

-прогресивними;

-перспективними.

Сертифікація системи управління (менеджменту) якості – це високоефективний ринковий інструмент, який признається як відчутне свідоцтво якості. Сертифікація – це діяльність по підтвердженню відповідності продукції, вимогам, встановленим нормативними актами, стандартами або іншими нормативними документами.

На ринку товарів та послуг сертифікація розглядається як засіб надання споживачеві гарантій, що придбана ним продукція або послуга відповідає національним нормативнотехнічним документам або міжнародним вимогам.

У Україні відповідно до Закону про сертифікацію продукції і послуг, створена державна система сертифікації продукції, яка діє під керівництвом Держстандарту України, як національного органу по сертифікації. Продукція сертифікується на підставі ГОСТ, ТУ або зарубіжних так званих престандартів.

Декрет КМУ «Про стандартизацію і сертифікацію» чітко визначив цілі сертифікації:

1)запобігання реалізації продукції небезпечною для життя, здоров'я;

2)сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;

3)створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародній співпраці, міжнародній торгівлі.

Існує 2 види сертифікації: обов'язкова і добровільна.

Обов'язкова – це сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів. Держстандарт України затвердив Перелік продукції, належній обов'язковій сертифікації. Згідно ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію ”, обов'язкова сертифікація проводиться тільки в державній системі сертифікації (тобто спеціально акредитованими установами і організаціями системи УКРСЕПРО).

Добровільна – може проводитися на відповідність продукції вимогам, які не віднесені актами законодавства і нормативними документами до обов'язкових вимог. Така сертифікація проводиться за ініціативою виробника, продавця.

Порушення законодавства про сертифікацію призводить не тільки до покарання керівника (20-100 min з/п), але і до негативних фінансових наслідків для підприємства:

-за реалізацію товарів, що не пройшли сертифікацію, 50% вартості отриманої для реалізації партії товару;

-за ухилення від перевірки якості товарів – у розмірі 100% їх вартості.

114

У розвиток цієї роботи на підставі Постанови КМУ від 29.105.96 № 574 прийнято Положення про введення штрихового кодування товарів, яке стосується всіх суб'єктів підприємницької діяльності, що діють на Україні. Воно вводиться з метою:

1)підвищення конкурентоспроможності українських товарів на вітчизняних і зарубіжних ринках;

2)створення умов введення в Україні інформаційних технологій автоматичної ідентифікації і електронного обміну даними, і створення інформаційної бази для контролю і управління товарно-грошовим зверненням;

3)скорочення часу товарообігу за рахунок застосування електронних засобів обліку при виробництві товару, його складуванні, транспортуванні, реалізації і звітності державним органам.

Маркування товарів штриховими кодами здійснюється відповідно до державних стандартів і інших нормативних документів України, міжнародних стандартів.

ISO була створена в 1947г з штаб-квартирою в Женеві. Це неурядовий орган, створений з метою розробки світових стандартів для сприяння поліпшення міжнародних зв'язків і кооперації, а також для прискорення розвитку збалансованої і рівноправної міжнародної торгівлі.

До складу ISO входить 91 країна миру. За станом на січень 1999р розроблено близько 12 тис. стандартів. Питаннями якості відає технічний комітет ISO 176, який координує розробку і впровадження стандартів по системах контролю за якістю продукції, його підвищення і забезпечення технологією, пов'язаною з сферою якості. У веденні технічного комітету ISO 176 знаходяться стандарти серії ISO 9000 «Систем якості».

5. Технічний контроль, його завдання і види

Вироблення і реалізація багатьох управлінських	рішень	в області якості
відбуваються в процесі технічного контролю (ТК), який є	системою методів, засобів і

заходів, в результаті яких ідентифікується якість готової продукції, напівфабрикатів і сировини вимогам стандартів і міжцеховим нормам, а також забезпечується вироблення високоякісної продукції відповідно до цих нормативних документів і стандартів.

Завдання ТК:

-встановити якість готової продукції;

-попередити вплив випадкових і суб'єктивних чинників на якість продукції, що випускається;

-забезпечити дотримання заданого технологічного режиму.

Функції ТК виконує служба технічного контролю, яка може в себе включати відділ технічного контролю (ОТК), центральну лабораторію, лабораторії цехів, групи контролю і так далі Служба технічного контролю підкоряється безпосередньо директорові підприємства.

На підприємствах ТК здійснюється по двох напрямах:

1)контроль якості сировини, напівфабрикатів і товарної продукції;

2)контроль параметрів технологічного режиму.

Уфункції ОТК входить:

-контроль, що поступають на підприємство від постачальників предметів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів);

-контроль стану засобів праці - устаткування, оснащення, інструментів;

-контроль виконання технологічного процесу на всіх стадіях виготовлення виробу;

-контроль якості продукції;

-попередження, виявлення і облік браку;

-встановлення причин появи браку;

115

- контроль виконання заходів щодо усунення браку, рекламацій і підвищення якості продукції.

Залежно від завдань, що стоять перед ОТК, визначається вид ТК, який перш за все розрізняється по об'єктах контролю:

- предметам праці - сировина, матеріали, напівфабрикати і т.д.;

-засобам виробництва – устаткування і технічне оснащення;

-технологічним процесам виробництва;

-умовам праці.

ТК розрізняється також за призначенням:

-вхідний – перевірка відповідності що поступають на підприємство сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів вимогам, вказаним в замовленнях на постачання;

-попередній – перевірка якості сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів до початку їх запуску у виробничий процес, тобто до початку їх обробки або надходження на збірку;

-проміжний – здійснюється в процесі виготовлення деталі, вузла по окремих операціях. Такий вид контролю може бути післяопераційним, коли перевірка здійснюється після кожної операції, і груповим, якщо перевірка здійснюється після групи (декілька) операцій;

-остаточний – здійснюється при прийманні готових виробів і супроводжується спеціальними випробуваннями.

Контроль розрізняється і по ступеню обхвату:

-суцільний, коли перевіряються всі без виключення об'єкти контролю одного найменування;

-вибірковий, коли перевіряється тільки частина партії однорідних виробів. При цьому використовуються статистичні методи контролю.

Розрізняється також ТК по можливості подальшого використання об'єкту:

-руйнівний, коли після контрольних випробувань об'єкт виходить з ладу;

-неруйнівний, здійснюваний за допомогою магнітних, акустичних, оптичних і інших методів.

По місцю виконання контрольних операцій розрізняється такий контроль:

-стаціонарний – здійснюється на спеціально обладнаному постійному робочому місці контролера, куди поставляються об'єкти контролю; як правило, застосовується при перевірці великої кількості однорідних об'єктів;

-рухомий – здійснюється на робочому місці, де виконуються контрольні операції;

застосовується для перевірки громіздких, ваговитих і нетраспортабельних об'єктів контролю.

Тема 12. Оперативне планування виробництва та його регулювання

1.Рівномірна робота підприємства

2.Метод оперативно-виробничого планування.

3.Диспетчирування.

1. Рівномірна робота підприємства

Однією з умов поліпшення функціонування підприємства і найважливішим принципом його організації є забезпечення рівномірної роботи підприємства, цехів, виробничих ділянок.

116

Рівномірна робота підприємства – систематичне виконання всіма частинами підприємства плану по випуску продукції відповідно до встановленого асортименту і якості по заздалегідь складеному графіку, дотримання термінів випуску готової продукції, безперебійного протікання виробничих процесів і повне використання виробничих ресурсів.

Рівномірна робота підприємства свідчить про високу культуру виробництва, злагоджену організацію всіх його ланок. Вона повинна поєднуватися з рівномірним випуском і реалізацією готової продукції, під яким розуміють чітке дотримання графіка виготовлення і відвантаження споживачам продукції з метою своєчасного задоволення їх

потреб.
Форми організації рівномірної роботи підприємства:
- на підприємствах з потоковою організацією виробництва			передбачений		випуск
напівфабрикатів через певний проміжок часу (такт);
- на підприємствах, організовуваних по партіонному		методу,	рівномірна		робота
підприємстві забезпечується повторюваністю випуску		продукції через		певні періоди
часу;
- при одиничному виробництві рівномірна робота	- це робота, яка забезпечує виконання
графіка виробництва і випуску продукції.
Найзагальнішим показником рівномірної	роботи	підприємства		є питома вага

випуску продукції за декаду по відношенню до місячного об'єму виробництва.

Точнішим є показник – коефіцієнт ритмічності, який визначається відношенням фактичного випуску продукції за добу (за минулі з початку місяця дні) до добового завдання (до завдання за відповідні з початку місяця дні), при цьому перевиконання завдання в розрахунок не приймається:

m

A

	K ритм	1	i
			Qпл

Ритмічність полягає в забезпеченні випуску в рівні проміжки часу рівного або рівномірно наростаючого об'єму продукції на всіх стадіях і операціях. Ритмічність забезпечується високою технологічною дисципліною, раціональною організацією і обслуговуванням робочих місць, надійною роботою устаткування, і регулювання виробництва.

Значення коефіцієнту ритмічності:

- абсолютне значення коефіцієнта ритмічності не може бути більше 1, тому він стає показником абсолютної ритмічності, тобто показником щоденного протягом місяця випуску продукції в межах не менше заданого за планом; - планове завдання може бути виражене будь-якою одиницею вимірювання, унаслідок

чого представляється можливим не тільки облік, але і аналіз динаміки ритмічності виробництва при складанні звітних даних по різних ділянках, цехах, виробництвах;

-забезпечується дохідливість і співставність показника, що дозволяє з його допомогою встановлювати конкретні завдання по ритмічності підрозділів усередині підприємства;

-розрахунок показника є простим і виконується на основі даних оперативної звітності будь-якого виробничого підрозділу;

Основними причинами неритмічної роботи є:

-невідповідність пропускної спроможності устаткування по цехах, ділянках, поява «вузьких місць»;

- позапланові простої устаткування; - недоліки в організації виробництва, праці, планування;

117

-перебої в МТЗ;

-низький рівень трудової і виробничої дисципліни.

Рівномірна робота підприємства є одним з найважливіших умов		раціонального
використання	живої праці і виробничих ресурсів. Значення цього чинника особливо
зростає на	сучасному етапі розвитку економіки. Чим складніше	за техніка на
підприємстві,	тим актуальніше завдання забезпечення ритмічності	виробництва.

Щонайменші перебої високовиробничого устаткування приводять до істотних втрат і зривів постачань по договорах, до наднормової роботи, до перевитрати заробітної плати, погіршенню якості продукції і так далі

2. Методи оперативно-виробничого планування

Умови досягнення рівномірної роботи підприємства закладаються на стадії розробки виробничої програми, яка повинна формуватися виходячи з потреб споживачів, відповідати профілю підприємства, складу його оновлення і кадрів.

Система оперативного планування (СОП) – комплекс норм, нормативів і методів, що забезпечують науково-обґрунтовану організацію оперативного планування і регулювання виробництва. СОП повинна відповідати принциповим вимогам, що пред'являються до її створення:

1)відповідати організаційному типу виробництва;

2)	забезпечувати ритмічну роботу	і найбільш ефективне використання всіх
виробничих ресурсів.
	Система оперативного управління	виробництвом є головним джерелом інформації

для всіх основних служб підприємства. В системі оперативного управління традиційно виділяють такі основні елементи: планування, облік, контроль та аналіз, три останніх елемента об’єднують в функцію диспетчерування.

Міжцехове оперативне планування здійснюється зазвичай в центральному

планово-виробничому	відділі заводу.		Внутрішньоцехове оперативне	планування
здійснюється в планово-диспетчерському бюро цеху.
Структура органів		оперативного	планування і регулювання	виробництва
середнього по величині підприємства представлена на рис. 1:
_______________ - адміністративне підпорядкування
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ - оперативні зв'язки

118

ВиробничоПроизводственно-диспетчерський-диспетчерскийвідділотдел

виробнпредприцятиява

Бюро планування та

Центральне

обліку

диспетчерське бюро

Група

оперативного

Група оперативного

Група

оперативної підготовки

Чергові зміни

Оператори

Виробничо-диспетчерське

бюро

Група оперативного

Група диспетчерування

планування та обліку

Рис.1

Структура органів оперативного планування і регулювання виробництва.

На невеликих машинобудівних заводах з метою більшої оперативності міжцехове і

внутрішньоцехове

оперативне планування

часто об'єднують в 1 центральний орган

заводу. Це відноситься в першу чергу до заводів з безцеховою

системою управління.

Залежно від організаційного типу виробництва на підприємствах діє різні системи

оперативного планування:

В умовах

одиничного

виробництва

використовується позаказная система

оперативного планування, яка охоплює весь процес виконання роботи над замовленням, включаючи етап технічної підготовки виробництва. Об'єктом оперативного планування є замовлення. На першій стадії планування здійснюється його оформлення, яке унаслідок разового характеру замовлення, будуватися на укрупнених нормативах, заснованих на систематизованому і критично узагальненому досвіді підприємства і ін. споріднених підприємств. На 2-му етапі - підготовка замовлення; на 3-му - планування і виготовлення замовлення.

Календарно-планові розрахунки ведуться в порядку зворотному ходу технологічного процесу, оскільки терміни закінчення замовлення визначають необхідні терміни запуску його у виробництво. В процесі розрахунку визначають:

-тривалість виробничого циклу;

-позамовно-цикловий графік;

-календарне випередження в роботі цехів;

-об'ємно-календарні розрахунки завантаження виробничих площ і устаткування;

-звідний календарний графік виконання замовлень.

Планово-обліковою одиницею по підприємству служить замовлення, а по цехах і їх підрозділах - комплект деталей на замовлення.

Умовам одиничного виробництва відповідає також комплектно-вузлова система оперативного планування. Вибір позамовної або комплектно-вузлової системи

119

визначається тривалістю виробничого циклу збірки виробу. Якщо він невеликий, в межах місяця, то застосовується позамовна система, при якій все необхідне для збірки комплектується до початку складальних робіт. Якщо тривалість виробничого циклу перевищує місяць, то використовується комплектно-вузлова система, при якій все необхідне для збірки комплектується відповідно до послідовності виконання складальних робіт. Планово-обліковою одиницею при комплектно-вузловій системі оперативного планування є по підприємству вузол, а по цехах і його підрозділах - комплект деталей на нього.

Застосування комплектно-вузлової системи дозволяє значно скоротити тривалість виробничого циклу і тим самим економити оборотні кошти, що вкладаються в запас деталей і вузлів перед збіркою.

На підприємствах з дрібносерійним типом виробництва окрім вказаних вище систем використовується також комплектно-групова система оперативного планування. Умовою її застосування є відносно тривалий цикл складання виробу, що обумовлює необхідність подачі деталей і вузлів на складання у встановлені терміни. Це дозволяє скорочувати пролежування деталей і, отже, величину НЗВ.

Для забезпечення подачі деталей і вузлів на збірку в необхідній послідовності вони об'єднуються в комплекти за ознакою однакового терміну подачі. Кожен такий комплект називається груповим або цикловим. У нього входять деталі, що мають однакову періодичність випуску, однакову тривалість виробничого циклу і єдиний міжцеховий маршрут обробки.

Вумовах середньосерійного виробництва із стійким випуском постійно

закріпленою за підприємством номенклатурою виробів застосовується машинокомплектна система оперативного планування виробництва, яка ґрунтується на тому, що по всіх цехах підприємства завдання встановлюється в комплектах деталей на виріб. Т.ч., у виробничій програмі складального цеху указується порядковий номер

виробу, який повинен бути випущене		в даному плановому періоді; у заготовчому і
оброблювальному цехах	завдання	встановлюється з	урахуванням календарного
випередження в днях помноженого на		середньодобовий	випуск готових виробів за

планом.

Недоліком даної системи є те, що виробництво всіх деталей даного виробу в кожному цеху планується з однаковим випередженням, що зумовлює велику величину НЗВ.

Вумовах великосерійного виробництва, коли випуск здійснюється у великих об'ємах при відносно невеликій номенклатурі виробів застосовується подетальна система оперативного планування по нормах заділів. При ній подача деталей споживачам (на обробку, складання, склад ГП) проводиться по встановлених термінах подачі.

Вумовах масового виробництва застосовується подетальна система оперативного планування по такту потоку, який частково використовує положення подетальній системи по нормах заділів. Суть даної системи полягає в тому, що загальна потреба в деталях кожного найменування по кожному цеху розраховується як сумарна потреба в даній деталі цеху - споживача з урахуванням постачань на сторону і кількості деталей,

необхідної для доведення заділів по подальших цехах до нормативного рівня. В основному потреба переважної частини цехів визначається програмою випуску готової продукції, тобто потребою збірки, яка в умовах масового виробництва підпорядкована такту. Кожен цех отримує 3 програми:

1)отримання деталей від цехів – постачальників;

2)виготовлення деталей;

3)здача деталей споживачам.

120