- •Тема 5. Теоретичні основи кредитних відносин
- •5.1. Ринок позичкових капіталів
- •На фінансовому ринку здійснюється ринковий перерозподіл вільних грошових капіталів та збереження між різними суб’єктами економіки шляхом удосконалення угод з фінансовими активами
- •Грошовий ринок – це ринок відносно короткострокових операцій (не більше одного року), на якому відбувається перерозподіл ліквідності, тобто вільної грошової готівки
- •5.2 Сутність і необхідність кредиту
- •Кредит відображає економічні відносини, які виникають між кредиторами з приводу звуженої вартості, яка передається у тимчасове користування на умовах строковості, платності і повернення
- •5.3. Функції кредиту
- •Стимулююча функція
- •Кредит – самостійна економічна категорія
- •Специфічні функції Перерозподільча Створення кредитних засобів обігу і заміщення готівкових грошей безготівковими Стимулююча
- •5.4. Форми кредиту
- •Кредит як економічна категорія має свої форми. Форма кредиту – це зовнішній прояв кредитних відносин, спосіб існування змісту, сукупність ряду елементів, що визначають специфіку кредитних відносин.
- •1. В залежності від звуженої вартості
- •3. В залежності від суб’єкта кредитних відносин
- •2. В залежності від об’єкта кредитних відносин
- •II рівень: специфічна роль кредиту у визначеній області його впливу.
- •4. Велике значення кредит має в регулюванні ліквідності банківської системи, грошового обігу, а також у створенні ефективного механізму фінансування державних витрат.
- •5.6. Теорії кредиту
- •Основними теоріями кредиту являються: натуралістична і капіталотворча
- •Представники теорії:
- •Позитивні сторони теорії: кредит не створює реального капіталу, величина процента залежить від коливань і динаміки прибутку
- •Основний недолік теорії Дж. Ло: він зробив ставку на емісію банкнот з примусовим курсом, який носить спекулятивний характер
- •Представники теорії:
- •«Експансіоністська теорія кредиту»
- •Капіталотворча теорія отримала подальший розвиток в теорії монетаризму, представниками якої є: в сша – м.Фрідмен, р.Руза, а.Берне, у Франції – ж.Рюефф, в Німеччині – о.Файт
- •Питання для самоконтролю
А.
Ган і І. Шумпетер вважали банки
всесильними, тому що, кредит створює
депозити, а отже, і капітал. На їх думку,
інфляційний кредит, тобто здатний до
безмежного розширення, являється
рухомою силою виробництва і сприяє
постійному економічному росту.
Тому їх теорія отримала також назву«Експансіоністська теорія кредиту»
Прихильників пізньої капіталотворчої теорії поєднувало те, що вони віддавали перевагу сфері звертання перед виробництвом. Помилковість поглядів А. Гана і І. Шумпетера полягала у виправданні кредитної експансії й інфляції.
Криза 1929—1933 р. показав повну неспроможність капіталотворчоїи теорії. Однак її «раціональні зерна» були використані Дж. Кейнсом і його послідовниками, що обґрунтували принципи кредитного регулювання економіки, згідно яким кредит визначає економічний розвиток. На їхню думку, щоб стимулювати виробництво і споживчий ринок, необхідно сприяти розширенню інвестицій шляхом зниження позичкового відсотка, що в остаточному підсумку збільшить виробничий і споживчий попит, знизить безробіття.
Дж. Кейнс дорівнював позичковий капітал до грошей і визначав його рівень у залежності від кількості грошей у звертанні.
Концепція
Дж. Кейнса: гроші впливають на відсоток,
відсоток – на інвестиції, інвестиції
- на
виробництво, виробництво - на дохід, а
останній – на ціни
У той же час наприкінці свого життя Дж. Кейнс визнавав, що грошова маса впливає на величину відсотка до визначеного рівня, а інвестиції не завжди належним образом реагують на нього.
Як послідовників Дж. Кейнса в післявоєнні роки виступили американські економісти — П. Самуэльсон, Л. Лернер, С. Харріс, Э. Хансен, Дж. Гэлбрейт, що представляли неокейнсіанську школу грошово-кредитного регулювання. В основі їхніх поглядів лежить ідея Дж. Кейнса про активне втручання держави в господарські процеси, у тому числі за допомогою кредиту. При цьому головна ставка в регулюванні економіки робиться, з одного боку, на бюджетне фінансування (ріст державних витрат), а з іншого боку — на здатність Центрального банку визначати грошово-кредитну політику шляхом зміни дисконтної ставки.
У США з'явилася й інша група економістів (Р. Голдсміт, С. Коваль, X. Дугел, Д. Крімер), що ретельно досліджувала ринок позичкових капіталів, його взаємодія з економікою через акумуляцію і мобілізацію капіталів, структуру кредитної системи і її окремих ланок. Ці вчені простежили визначену залежність розвитку економіки від нагромадження грошового капіталу, динаміки ринку капіталу і кредиту, а також створили чітку структуру і параметри функціонування ринку капіталу і кредиту. У цілому їхня концепція базувалася на кейнсіанської і неокейнсіанської ідеях про кредит.
Капіталотворча теорія отримала подальший розвиток в теорії монетаризму, представниками якої є: в сша – м.Фрідмен, р.Руза, а.Берне, у Франції – ж.Рюефф, в Німеччині – о.Файт
Особливо варто виділити концепцію монетаризму М. Фрідмена, відповідно до якої основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає можливість чергувати кредитну експансію і рестрикцію. Установлення середньорічних темпів росту грошової маси в сполученні з визначеним рівнем процентних ставок дозволяє впливати на динаміку виробництва і цін.