Торговельні обмеження: 1) торговельні бар'єри; 2) надання місцевими покупцями переваги вітчизняним продуктам.

Вартісні чинники: 1) прагнення бути-ближче до джерел постачання; 2) наявність трудових ресурсів; 3) наявність сировини; 4) наявність капіталу і технологій; 5) низька вартість праці; 6) низька вартість інших витрат виробництва; 7) низькі транспортні витрати; 8) фінансові та інші стимули з боку уряду; 9) більш сприятливі рівні цін.

Інвестиційний клімат: 1) загальне ставлення до іноземних інвестицій; 2) політична стабільність; 3) обмеження на власність; 4) регулювання валютних курсів; 5) стабільність іноземної валюти; 6) структура податків; 7) добре знання країни.

Загальні: 1) очікування високих прибутків; 2) інші.

Форми ПІІ

ПІІ здійснюються у формі передавання капіталу з однієї країни в іншу за допомогою або кредитування, або придбання акцій у зарубіжного підприємства, що перебуває значною мірою у власності інвестора чи під його контролем, або ж шляхом створення нового підприємства.

Технологічний трансфер означає не лише появу на ринку нового устаткування, але й володіння технікою виконання операцій на ньому. До принципів технологічного трансферу звичайно відносять:

1. Корисність відповідної технології.

2. Сприятливі соціальні й економічні умови, що забезпечують її передавання.

3. Готовність і здатність приймаючої сторони використати і присто-сувати (адаптувати) технологію.

Наслідки прямих іноземних інвестицій

Прямі іноземні інвестиції істотно впливають як на соціально-економічний розвиток країн-інвесторів (звідки відходить капітал) і приймаючих країн (куди спрямовується капітал), на становище різних соціальних груп у цих країнах, так і на стан та динаміку розвитку світового господарства в цілому та окремих його регіонів.

Вплив ПІІ на приймаючі країни і країни-інвестори звичайно розглядається за такими напрямками: накопичення капіталу; оволодіння сучасною технологією та управлінськими ноу-хау; стан платіжного балансу; рівень зайнятості та заробітної плати; реалізація національних економічних планів; культурні зміни; урядова соціальна та економічна політика тощо.

За всіма цими напрямами вплив іноземних інвестицій може бути як позитивним, так і негативним,

Більшість економістів поділяють думку, що потенційна вигідність ПІІ, найбільш очевидна для промислове розвинутих країн, виступають вони, в ролі інвесторів чи в ролі приймаючої країни. Як країни базування вони отримують доходи у формі відсотків, дивідендів, ліцензованих платежів та платежів за управлінські послуги, що збільшує можливість накопичення капіталу, кількість робочих місць, надходження податків до бюджету і т. ін. ПІІ для цих країн означають розширення експортних ринків, доступ до сировини та дешевої робочої сили, можливість реалізації специфічних переваг фірм-інвесторів в технології та управлінні, мінімізації оподаткування та, як наслідок, підвищення конкурентоспроможності.

Країна-інвестор може зазнавати і збитків внаслідок відпливу капіталу. Але головний негативний момент для країни базування стосується зайнятості: експорт ПІІ – це експорт робочих місць.

Як приймаючі, промислово розвинуті країни також мають незрівнянно більші (ніж країни, що розвиваються) можливості реалізувати такі потенційні вигоди від прямих іноземних інвестицій, як збільшення робочих місць, стимулювання внутрішньої конкуренції, структурна перебудова економіки, переважне інвестування у високотехнологічні галузі, НДДКР і особливо в розвиток фундаментальних досліджень.

Що ж стосується країн, які розвиваються, а також країн з перехідною економікою, то більшість із них потребують ПІІ. Для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою ПІІ це:

• робочі місця і, отже, зростання добробуту унаслідок навчання і підвищення кваліфікації робочої сили;

• залучення не використовуваних ресурсів до економічного обігу;

• можливість оволодіти новою технологією і новими методами управління, підготувати кадри, що відповідають вимогам ринкової економіки;

• можливість брати участь у міжнародному поділі праці, скоротити імпорт та розширити експорт.

В сучасних умовах прямі іноземні інвестиції часто розглядаються як стабілізуючий фактор у період валютних криз у країнах, що розвиваються.

Негативний вплив ПІІ на країни, що розвиваються, може мати місце в таких напрямах:

1) технологічна залежність;

2) порушення економічних планів;

3) культурні зміни;

4) втручання ТНК в діяльність уряду приймаючої країни.

Аналіз впливу ПІІ на добробут окремих груп населення показує, що від прямих іноземних інвестицій:

• виграють: а) іноземні фірми-інвестори; б) робітники приймаючої країни (робочі місця); в) населення приймаючої країни від можливого збільшення соціальних послуг за рахунок податків на доходи від ПІІ.

• програють: а) робітники країни-інвестора, оскільки ПІІ означають експорт робочих місць; б) конкуруючі фірми приймаючої країни; в) платники податків країни-інвестора, оскільки прибутки ТНК складніше оподатковувати і уряди або перекладають недоодержану суму податкових надходжень на інших платників, або скорочують фінансовані за рахунок бюджету соціальні програми.

Під міжнародними портфельними інвестиціями розуміють вкладення капіталу в іноземні цінні папери, які не дають інвестору права реального контролю над об’єктом інвестування, а тільки дають йому переважне право на одержання доходу згідно придбаної частки “портфеля” об’єкта інвестування, яка в міжнародній практиці, як правило, не перевищує 10%.

Міжнародний інвестиційний портфель конкретної компанії включає: 1) акції; 2) боргові цінні папери; 3) фінансові деривативі.