Розділ II. Фіскальна політика як метод перерозподілу доходів в Україні.
2.1. Розподіл і перерозподіл доходів в країні.
Процес суспільного відтворення в якості свого невід'ємного атрибута має таке явище як розподіл і перерозподіл національного доходу.
Національний дохід - це сукупність коштів, за рахунок яких існує та розвивається суспільство та які підлягають поділу між окремими індивідами та групами. Пропорції останнього справляють безпосередній вплив на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи їх диференціацію, а разом з тим матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп. У процесі свого руху національний дохід проходить такі стадії: виробництво, розподіл, перерозподіл і споживання.
Вироблений національний дохід підлягає розподілу. Здійснюється між тими, хто бере участь у його виробництві. Наймані робітники отримують свою частку національного доходу у вигляді заробітної плати. Підприємці отримують прибуток, а банкіри і землевласники, відповідно, відсоток і ренту. Сьогодні в економічному житті активну участь бере і держава, яка теж може отримувати певну частину національного доходу. Розподіл виробленого національного доходу між цими суб'єктами має назву первинного і на його базі формуються основні, або первинні, доходи.
Розподіл виробленого національного доходу веде до утворення особистих доходів. Вони розрізняються не тільки за основними джерелами (для найманих робітників це заробітна плата, а для підприємців - дохід від власності), а й за розмірами. Унаслідок цього в суспільстві виникає певна майнова диференціація. Остання є невід'ємним атрибутом ринкової економіки, але коли ця диференціація між окремими верствами населення стає дуже великою - у суспільстві загострюються соціальні суперечності. Ще одним широко застосовуваним показником диференціації доходів є показник децільності. Децільний коефіцієнт розраховується як величина розриву між доходами 10 % населення з найбільш великими доходами і доходами 10 % населення з найбільш малими доходами. Вважається, якщо цей розрив виходить за межі десятиразового, то в суспільстві починається соціальна нестабільність.
Важливе значення для аналізу процесу розподілу має індивідуальний розподіл, під яким розуміють визначення доходів окремих осіб, сімей, домашніх господарств, а також факторів, що визначають їх рівень.
На макрорівні індивідуальний розподіл означає розподіл національного доходу (річної суми сукупних заробітної плати, ренти, прибутку і процента в усій національній економіці) серед окремих осіб, що розриває джерела особистих доходів приватних осіб чи домашніх господарств. Валовий дохід домашніх господарств включає:
• чисту заробітну плату, субсидії та інші виплати по соціальному забезпеченню;
• проценти, дивіденди, орендну плату;
• підприємницький дохід;
• доходи від особистого підсобного господарства, оренди житла;
• компенсації і страхові відшкодування збитків та інше.
При визначенні доходів приватних осіб враховуються доходи від факторів виробництва, які не одержують домашні господарства (наприклад, нерозподілені прибутки комерційних організацій), внески на соціальне страхування (які відраховуються із національного доходу) і трансферти (які доповнюють національний дохід). Розрізняють такі трансферти (незароблені доходи):
• державні (пенсії, проценти по державному боргу);
• соціальні (виплати із фондів соціального страхування і сімейна допомога);
• міжфірмові (одні фірми одержують дивіденди від інших);
• некомерційні (спонсорська допомога).
Одними із основних недоліків ринкової системи є нерівність в доходах і виникнення на цій основі бідності. Нерівність розподілу доходів властива усім країнам незалежно від типу їхньої економічної системи.
У ринковій економці найзагальнішою причиною нерівного розподілу доходу є ринковий механізм. Проте існують і інші, конкретніші причини. Серед них можна назвати відмінності у здібностях людей, рівні освіти і професійної підготовки працівників, професійні смаки і схильність людей до ризику, володіння власністю, талан, зв'язки, дискримінація тощо. Нерівність доходів не є наслідком нерівності у продуктивності праці чи ефективності виробництва; багато у чому вона визначається нерівністю у розподілі на основі приватної власності на засоби виробництва, а також правових норм, які її закріплюють (зокрема, передачу доходів у спадщину).
Величина національного доходу країни, також впливає на його розподіл. Якщо країна багата, це сприяє зростанню подушного рівня доходу, а відтак зменшується ступінь нерівності в розподілі доходів. Проте ця закономірність не стійка. Суспільство може впливати на нерівність розподілу особистого доходу, зменшуючи її через податкову систему і трансфертні платежі. Однак цей вплив, на думку багатьох економістів, має бути помірним, отже, звужуватиме можливості економічного зростання країни. Низькі темпи економічного зростання - це такі ж темпи збільшення національного доходу, який суспільство прагне перерозподіляти від багатих до бідних [14, c.98-100].
Розподіл національного доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної вартості між безпосередніми учасниками її виробництва - власниками факторів виробництва (капіталу, праці, землі, інтелекту). На рівні первинних господарських ланок (підприємств, фірм) у процесі розподілу національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів див. на рис. 2.1.
Рис. 2.1. Розподіл національного доходу
Після розподілу національного доходу відбувається його перерозподіл через механізм ціноутворення (сфера обігу), сплату різних видів податків у державний бюджет, соціальні витрати держави, внески громадян до громадських, релігійних, доброчинних фондів та організацій (сфера розподілу) та ін. Перерозподіл національного доходу означає процес розподілу державної власності на реалізацію державних функцій з метою розширеного відтворення економічної системи.
Перерозподіл доходів - необхідний елемент функціонування економічної системи. Він дозволяє існувати державі за апаратом управління і функціями, утримувати непрацездатних, долати надмірну майнову нерівність, забезпечувати гармонію суспільних і особистих економічних інтересів.
На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні, або похідні, доходи: виплата заробітної плати деяким працівникам державного сектору, пенсій, стипендій, допомоги багатодітним сім'ям, зарплати військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів тощо.
Основним джерелом вторинних доходів є податки. Перерозподіл національного доходу здійснюється офіційними (або видимими) і неофіційними (невидимими) каналами. У першому разі це відбувається через механізм оподаткування, добровільних внесків у різні фонди і частково через механізм ціноутворення коли держава або компанії (як правило, великі) офіційно повідомляють про підвищення ціни на певну групу товарів чи послуг. Масштабніший неофіційний перерозподіл національного доходу здійснюється в межах тіньової економіки, яка в Україні становить понад 50 %.
Залежно від моделей економічної системи перерозподіл національного доходу через бюджет посилює або послаблює диференціацію доходів. Перерозподіл доходів здійснюється по кількох напрямах:
• через державну податкову систему і державний бюджет;
• через соціальне страхування;
• через коливання ринкових цін як на фактори виробництва, так і на товари і послуги;
• через добровільні внески до громадських, доброчинних, релігійних фондів і організацій [19, c.7-10].
Отже, первинні доходи не залишаються повністю в розпорядженні суб'єктів виробництва, а частково трансформуються в так звані вторинні або похідні доходи учасників нематеріальної сфери. Механізм перерозподілу національного доходу є однією з найважливіших підсистем національної економічної системи. Він включає в себе найрізноманітніші канали, по яких первинні доходи трансформуються у вторинні. Набір цих каналів залежить від ступеня розвитку економіки див. на рис. 2.2.
Рис. 2.2. Механізм перерозподілу національного доходу