2.2. Фіскальна політика України.

Важливим фактором регулювання ринкової економіки є фіскальна політика. Фіскальна політика – це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат шляхом впливу на стан господарської кон’юнктури, перерозподілу національного доходу, нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, згладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Вона здійснюється шляхом упровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків.

Саме уряд реалізує фіскальну політику, тому з часом або за певних умов може змінювати норми видатків та ставки оподаткування аби впливати на відносну стабільність реального ВВП. Міністерство фінансів розробляє засади фінансової політики країни в цілому і реалізовує та координує фіскальну політику, складає проект Державного бюджету й забезпечує його виконання. Склад і структура видатків бюджету відображають зміст і напрямки фіскальної політики на поточний рік. Водночас бюджет як фінансовий план складається на основі бюджетної резолюції, що розробляється вищим органом законодавчої влади, який і затверджує бюджет. Тому фіскальна політика держави є відображенням спільних дій законодавчої та виконавчої гілок влади. Законодавча влада визначає засади цієї політики, а виконавча, насамперед в особі Міністерства фінансів, забезпечує її реалізацію. Основною метою фіскальної політики є досягнення макроекономічної стабільності та нормального рівня безробіття на основі розвитку виробництва за допомогою зменшення податків і збільшення державних інвестицій.

Фіскальну політику умовно можна поділити за двома напрямками — на податкову та бюджетну.

Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері оподаткування - установлення видів та співвідношення податків, визначення платників та підходів до них (уніфікований чи диференційований), установлення ставок оподаткування, надання податкових пільг тощо. Вона відображає як потреби держави у коштах, так і вплив податків на діяльність підприємств і громадян [21].

Відповідно, бюджетна політика являє собою діяльність щодо формування бюджету держави, його збалансування, розподіл бюджетних коштів тощо. Залежно від структури бюджетних видатків ця політика може мати соціальне, економічне чи військове спрямування. Крім того, бюджетна політика визначає засади бюджетного устрою країни і побудови її бюджетної системи, а також організацію міжбюджетних відносин.

Аналізуючи реалізацію фіскальної політики в Україні, спочатку зупинимось на характеристиці дохідної та видаткової частин Державного бюджету. Дані 2013 року, щодо надходжень та витрат державного та місцевих бюджетів розкривають конкретні проблеми та вказують на перспективи для основних напрямів державної політики. Згідно Бюджетного кодексу України доходи бюджету – це податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за адміністративні послуги, власні надходження бюджетних установ).

Аналізуючи фактичне виконання Державного бюджету по доходах та видатках, можна зробити наступні висновки. По-перше, починаючи з 2012 року спостерігається недовиконання дохідної частини Державного бюджету. Обсяги недовиконання 2012 року сягають майже 37 млрд.грн., що за показниками рівня виконання становить 9,7% , і хоча за попередніми даними Міністерства фінансів України обсяг недовиконання доходів Державного бюджету становив майже 12 млрд.грн., рівень недовиконання- 3,5 %. По-друге, тенденція недовиконання видаткової частини Державного бюджету спостерігається з 2011 року, якщо в даному році обсяг недовиконання сягав 20,7 млрд.грн., то вже в наступному – 31,3 млрд. грн., і хоча за попередніми даними в 2013 році обсяг недовиконання зменшився вдвічі і сягнув 16,4 млрд.грн., можемо стверджувати про неефективну бюджетну політику.

В економічній літературі існує думка про те, що чим менша питома вага податкових надходжень у ВВП, тим швидшими темпами розвивається економіка. У 2013 році податки складали 77,5% доходів Державного бюджету, у 2014 році – 78,5%, а в 2015 – 75%, на основі чого можна стверджувати, що в Україні основним джерелом доходів бюджету являються податки, що означає, що економіка має вповільнені темпи розвитку. Тобто, країна орієнтується на збільшення дохідної частини за рахунок підвищення рівня податкової ставки, хоча мали б покладатися надії на дохід , для прикладу, від підприємницької діяльності, експортних операцій тощо.

Позики уряда в Національному банку впливають на грошову базу і розмір грошової маси. Вони призводять до нагромадження боргу, який постійно потрібно обслуговувати через виплату процентів і в термін їх погасити. Це є надзвичайно велика небезпека потрапити в економічну кабалу на довгі роки.

Економіка України знаходиться на даний час не в найкращому становищі. На це впливає низка факторів, які заключаються, перш за все, в неефективній бюджетній політиці, це випливає на основі аналізу доходної частини бюджету, основним джерелом якої є податки, які складають приблизно 4/5 її частини, що вказує на низький рівень прибутковості державних підприємств, експортних операцій, тобто нераціональне використання можливостей. Що стосується видаткової частини, по скільки Україна – соціально-орієнтована держава, відповідно потрібно збільшувати фінансування показників зорієнтованих на людину як основну ланку виробництва, розподілу, обміну та споживання, і при цьому не зменшуючи достатнє забезпечення інших показників. Тобто, необхідно раціонально використовувати кошти, а саме залучати в діяльність, яка б приносила прибуток, а не тільки задовольняла інтереси суспільства, адже при збільшенні доходів є перспектива покращення стану життя населення та розвитку економіки.