Ліпінська А.В. -Науково-технічна термінологія

Теми рефератів

1.Основні ознаки наукових понять.

2.Одиничні, загальні та збірні поняття.

3.Система понять і система термінів.

4.Процес утворення понять як етап пізнання дійсності.

5.Наукові поняття, їхній обсяг і зміст.

6.Закріплення в терміні істотних ознак поняття.

Навчальний елемент 3.2. Основні ознаки означення понять

Цілі

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

Основні ознаки означень понять.

Правила означення понять.

Основні функції означення поняття.

Основні недоліки означень понять.

Основні риси означень.

Порядок опрацювання навчального елемента

I.Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Виконати завдання для самоконтролю:

1.Назвати основні вимоги до означень.

2.Що таке означення поняття?

3.Назвати характерні риси означень.

4.Назвати недоліки означень.

5.Назвати характерні ознаки означень.

6.Назвати основні правила побудови означень.

7.Назвати функції означень. III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці на/ вчального елемента.

ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ

3.2.1. Означення понять

Після того як відбувся добір понять, здавалося б, що далі можна робити таким чином: узяти з підручників, монографій означення дібраних понять і розглядати відповідність термінів

101

поняттям. Однак у дійсності справа набагато складніша. У жод/ ній галузі техніки не можна скористатися для роботи з терміно/ логії готовим зведенням означень понять. Доводиться ставитися критично не лише до поширених означень, але й до самих по/ нять, усуваючи ненаукові та створюючи нові.

Відсутність точного уявлення про місце, яке займає поняття серед інших, породжує неточність означення, і часто тільки через класифікацію можна внести необхідну ясність. Важливо також, щоб сама класифікація була достатньо чіткою та означеною.

Основними вимогами до означень можуть бути наступні:

1.У всякому означенні науково/технічного поняття потрібно розкривати сутність, а це часто рівнозначно відкриттю тех/ нічної ідеї.

2.Означення не повинне сковувати науково/технічну думку.

3.Означення, перш за все, повинне бути словесним. З цієї точ/ ки зору математичні формулювання – це лише допоміжний матеріал.

4.В означенні повинні бути використані поняття (терміни), які раніше означали чи застосовували як відомі. Якщо в озна/ ченнях доводиться застосовувати терміни багатозначні, тоді треба в поясненні обумовити, в якому значенні цей термін використано.

5.Граматично і стилістично означення повинне відповідати існуючим нормам; наприклад, слід уникати великої кіль/ кості родових відмінків, кількох підрядних речень тощо.

Означення – твердження, за допомогою якого розкривають зміст поняття, тобто роблять перелік ознак, які в ньому мис/ ляться, або з’ясовують ім’я відповідного денотата1.

Поняття, зміст якого означають (ліва частина означення), називають означуваним, а поняття, за допомогою якого розкри/ вають зміст означуваного, – означаючим. Об’єктивною основою означеності понять є чітко означене місце речей у системі мате/ ріального світу, їхня реальна відокремленість і діалектичний взаємозв’язок із предметним світом.

Унауці вдаються до різних видів означення понять, характер

іструктура яких залежать, передусім, від обраної основи поділу означень. Так, залежно від того, розкривають в означенні зміст поняття чи з’ясовують ім’я, яким це поняття (і відповідний де/ нотат) позначено, розрізняють реальні та номінальні означення. Реальне означення – означення, що розкриває істотні та загальні

1Денотат (від лат. denotatus – позначений, визначений) – предмет як об’єкт називан/ ня певним іменем.

102

ознаки означуваного поняття. Номінальне означення – означен/ ня, завдяки якому з’ясовують ім’я, яким позначають відповідне поняття й денотат.

Одними з найпоширеніших видів означень є явні й неявні. Явне (експліцитне1) означення – означення, яке у своїй струк/ турі містить як дефінієндум (означуване поняття), так і дефі/ нієнс (означаюче).

Найпоширенішим серед цього типу є означення, відоме під назвою означення через найближчий рід і видову ознаку. Роз/ різняють такі види названих означень: атрибутивно/реляцій/ ні, генетичні та операційні.

Ватрибутивно/реляційних означеннях видовою є специфіч/ на ознака, яка мислиться в означуваному понятті (очевидно, са/ ме цей різновид явних означень називають означенням через найближчий рід і видову ознаку). Наприклад: «Іменник – це частина мови, яка означає назву предмета і відповідає на пи, тання прямого чи непрямих відмінків».

У генетичних означеннях як видову ознаку розглядають спосіб походження, створення, конструювання предметів, які мисляться в означуваних поняттях. Наприклад: «Бісектрисою кута називається промінь, який виходить з його вершини, проходить між його сторонами і ділить кут навпіл».

Вопераційних означеннях видовою ознакою є посилання на операцію, за допомогою якої можна розкрити зміст відповідно/ го поняття, а в результаті – розпізнати предмети, які мислять/ ся в цьому понятті, відрізнити їх від усіх інших. Так, кислоту можна означити як «речовину, яка надає лакмусу червоного кольору».

Атрибутивно/реляційні означення широко застосовують

убільшості наук, зокрема гуманітарних; генетичні та опера/ ційні, – як правило, у математиці, фізиці, хімії тощо.

Неявне означення – означення, в якому відсутні чітко окрес/ лені ліва та права частини означення (дефінієндум і дефінієнс), які в явних означеннях перебувають у відношенні тотожності. Зміст поняття в них установлено на основі системи відношень, в яких воно перебуває з іншими поняттями в контексті.

Найчастіше використовують звичайні контекстуальні й аксіо/ матичні означення. Контекстуальне означення – означення, в якому контекстом виступає звичайний уривок будь/якого текс/ ту. Так, натрапивши вперше на термін агностик у філософській

1Експліцитний (від лат. еxplicitus – розплутаний, упорядкований) – розгорнутий, до/ ступний зовнішньому спостереженню. Протилежне – імпліцитний.

103

літературі, часто можна здогадатися про зміст відповідного по/ няття з цього тексту, не звертаючись до філософських слов/ ників чи енциклопедій.

Аксіоматичне означення – означення, в якому контекстом виступає сукупність положень якої/небудь теорії, що не потре/ бують обґрунтування, оскільки їх вірогідність вважають і так зрозумілою та прийнятною. Прикладом цього може бути озна/ чення деяких фундаментальних понять у геометрії – поняття площі, об’єму тощо.

3.2.2. Правила означення понять

Побудову означення регулюють такими правилами:

1.Права і ліва частини означення повинні бути співмірними, тобто обсяг правої частини повинен бути рівним обсягові лівої.

Порушення правила співмірності означення спричиняє по/ милки «надто широкого означення» і «надто вузького означен/ ня». Перший вид названої помилки виникає за умови відсутності

возначаючому понятті ознак, специфічних для означуваного по/ няття. Наприклад: «Судження – це форма мислення». Дане озна/ чення «надто широке», оскільки в означаючому понятті форма мислення відсутні специфічні, притаманні лише судженню озна/ ки, які відрізняють його від інших форм мислення – поняття та умовиводу. Збіднення змісту означаючого поняття призводить до розширення його обсягу і неспівмірності означення.

2.Означення не повинно містити в собі «зачарованого кола». Приклад «зачарованого кола» в означенні: «Логічне – це

правильне мислення». Щоправда, це означення буде помилко/ вим за умови, що йому передувало пояснення правильного мислення як логічного.

Різновидом «зачарованого кола» є тавтологія, або логічна помилка, яку називають ще «те саме через те саме». Напри/ клад: «Ліберал – це людина, яка має ліберальні погляди»; «лю, ди – це люди»; «війна є війна». Треба зазначити, що принаймні деякі з подібних висловів (зокрема два останні з наведених) ма/ ють певний зміст, щоправда, швидше образний, ніж по/ нятійний.

3. Означення має бути зрозумілим за змістом, тобто не міс/ тити в собі двозначності чи полізначності.

Правило зрозумілості означення є виявом закону тотожності. Його часто порушують тоді, коли замість теоретичних понятій/ них означень вдаються до образних, художніх засобів, характер/ ними рисами яких є інакомовність, багатозначність, символіч/ ність.

104

4. Означення повинно бути стверджувальним. Це правило належить не стільки до необхідних умов правильного мислен/ ня, скільки до побажань. Так, на запитання «Що таке демо/ кратія?» учений/фізик, не погрішивши проти істини, може відповісти: «Заявляю з усією відповідальністю, що «демокра/ тія» не належить до понять фізики». Оскільки це судження містить украй бідне повідомлення, його не можна вважати озна/ ченням. Хоча звідси не випливає, що будь/яке заперечне судження не може відігравати роль означення. Як відомо, ма/ тематичні науки іноді вдаються до заперечних означень.

Діяти доводиться за умови відсутності понятійного знання про предмети, тому звертаються й до інших засобів пізнання, які лише нагадують означення понять. Йдеться насамперед про характеристику, портрет, опис, порівняння, вказівку тощо.

До перелічених засобів іноді звертаються і за умови наяв/ ності поняття про відповідний предмет. Річ у тім, що в деяких практичних ситуаціях не обійтися без знань неістотних власти/ востей пізнаваних предметів, що не відображені в поняттях. Спробуйте розпізнати людину, яку потрібно зустріти, скажімо, на вокзалі великого міста, маючи про неї лише поняття, тобто знаючи лише істотні й загальні ознаки. У той же час знання не/ істотних ознак – статі, віку, специфіки зовнішності, одягу і на/ віть речей, які вона матиме, – дадуть змогу її впізнати.

Чим же відрізняється означення поняття від перелічених засобів пізнання? У понятті, як відомо, відображені істотні, за/ гальні ознаки предметів і явищ, а в перелічених засобах пізнання можуть розкривати як істотні, так і неістотні ознаки. Щоправда, в одних із названих засобів пізнання акцент роб/ лять на істотних ознаках (характеристиці), у других – як на істотних, так і на неістотних (портреті, опису), а в третіх, – як правило, на неістотних ознаках.

Значення операції означення поняття

Завдяки операції означення поняття розкривають його зміст і в такий спосіб з’ясовують істотні та загальні властивості відповідних об’єктів та їхні імена. Це дає можливість відрізня/ ти об’єкти, що мисляться в понятті, від усіх інших, навіть по/ дібних, від яких вони відрізняються принаймні деякими істот/ ними властивостями.

Поняття є результатом тривалого процесу пізнання, його під/ сумком. Як своєрідні «комори знань», їх тривалий час форму/ ють і наповнюють. Деякі з понять мають багатотисячну історію формування. Прикладом таких понять можуть бути категорії

105

матерії та свідомості (духу), добра і зла, прекрасного і потвор/ ного. Завдяки все новим і новим означенням поняття уточню/ ють шляхом виявлення нових істотних ознак відповідних предметів і вилучення з них неістотних.

Як не парадоксально, але потреба в означенні понять часто виникає ще на початковому етапі пізнання відповідних об’єктів. Про це переконливо писав Г. Плеханов у «Листах без адреси». У таких випадках доводиться звертатися до так званих робочих означень, які, зазнаючи певних, іноді істотних змін у процесі наукового дослідження, набувають статусу наукових.

Важко перебільшити роль означень понять у навчальному процесі. Так, знання тих чи інших слів, термінів ще не свідчать про наявність відповідних понять. Тому викладачам усіх дис/ циплін доводиться постійно перевіряти наявність понятійних знань, звертаючись до учнів з такими запитаннями: «Який зміст має поняття... (скажімо, документ)?», «Сформулюйте означен/ ня поняття реквізит», «Які ознаки мисляться в понятті діловод, ство?», «Що таке інформаційна діяльність?», «Що називають протоколом?»

До означення понять час від часу змушена звертатися кож/ на людина.

3.2.3. Функції означення

Означення в термінологічних роботах має на меті фіксувати зміст терміну, його значення; воно повинне точно окреслювати межі поняття, що відповідає терміну, і містити необхідні й до/ статні ознаки, які, по/перше, означають його місце серед ін/ ших понять і, по/друге, утворюють його специфічність.

У кожному означенні можна використовувати лише термі/ ни, що раніше означені чи відомі, котрі не викликають сумнівів у точності й означеності їхнього змісту. Якщо доводиться вико/ ристовувати термін маловідомий або неточний, то слід у при/ мітці роз’яснити його значення.

Означення повинно бути доступним якомога більшому колу осіб (які мають потрібну підготовку), подано в основному сло/ весно, досить стисло і побудовано так, щоб розкривати фізичну сутність поняття. Математичні формулювання, креслення для означення можна розглядати лише як допоміжний апарат. Тоді як створюваний термін надалі потрібно обов’язково засто/ совувати у прийнятій формі; означення такого обов’язкового характеру не має: воно повинне лише окреслювати межі й зміст

106

поняття. Кожне поняття може бути означене через ту чи іншу групу інших понять, і тут необхідно залишити свободу скла/ дання означень у тій формі, яка за тих чи інших обставин вия/ виться найбільш зручною.

3.2.4. Недоліки означення

Недоліки термінів часто зумовлені тим, що означення, з яко/ го виходили в процесі побудови терміна, у свою чергу, мало ряд недоліків.

Будь/яке науково/технічне поняття повинно бути точним. Між тим, досить значна частина означень, що трапляються в літературі, цій вимозі не відповідають. Аналіз існуючих озна/ чень досить важливий, оскільки він дозволить чітко усвідомити їхні недоліки і допоможе під час побудови системи правильних науково/технічних означень.

Оскільки метою термінологічної роботи є становлення тер/ мінологічної єдності родинних понять, то дуже важливо вміти виявляти в різних розділах термінології пов’язані між собою поняття і надавати їм термінологічну єдність. У зв’язку з цим досить важливе значення має послідовність, в якій потрібно вести розробляння термінології. Оскільки зміст одних понять залежить від інших, тобто існує залежність одних розділів тер/ мінології від інших, то програма робіт повинна містити і вка/ зівки на послідовність розробляння. Одне поняття певною мі/ рою базоване на іншому.

Залежно від характеру недоліків означення можна умовно поділити на ті, в яких порушено межі, означення з неточними ознаками, означення з перекрученими ознаками тощо.

В означеннях використовують ознаки, що вимагають уточ/ нення показників (наприклад, цифрових), без яких означення буде неточним, не відрізнятиме це поняття від інших.

Часто трапляються означення, про істотні недоліки яких, однак, дуже часто забувають (означення величин, що не вияв/ ляють розмірність і часто порушуються). Наприклад, під час оз/ начення тиску як сили, що діє на одиницю площі, отримуємо розмірність сили, а не тиску. Дуже часто означають об’ємну ва, гу як вагу одиниці об’єму, але ж це розмірність ваги, а не роз/ мірність об’ємної ваги, тобто не зв’язки ваги та об’єму. На ці не/ доліки доводиться звертати увагу, оскільки вони призводять, здебільшого, до практичних помилок.

107

3.2.5. Істотні риси означень поняття

Призначення означення в термінологічних роботах полягає

уфіксуванні точного змісту поняття. Кожен об’єкт думки, оче/ видно, має велику кількість ознак. Складаючи означення, слід дібрати ті ознаки, які є потрібними і, разом з тим, достатніми. Ці ознаки повинні, з одного боку, вказувати на спорідненість даного поняття з іншим (загальні ознаки). З іншого боку, вони мають забезпечувати специфічність поняття, тобто відрізнити, відділити дане поняття від спорідненого. Наприклад, для проце/ су хімічної корозії характерно, що цей вид не супроводжується появою електричного струму, електрохімічна корозія, навпа/ ки, супроводжується його появою. За цією ознакою поняття і відрізняються одне від одного. Але разом з тим, у них є одна спільна риса: корозія є розпад металу, бетону тощо, що відбува/ ється на поверхні матеріалу, під час взаємодії із зовнішнім сере/ довищем.

Що відбудеться, якщо зробити інакше – не ставати на шлях виділення ознак, необхідних і достатніх, а прагнути перелічува/ ти якомога більше ознак, що характеризують даний предмет? Природно, що, по/перше, ці означення ніколи не будуть вичерп/ ними, навіть якщо це і мало б якийсь зміст. З іншого боку, може перемогти тенденція добирати ознаки, що найбільше впадають

увічі, випадкові, але далеко не завжди істотні. Означення, скла/ дені таким чином, завжди будуть еклектичними1, оскільки, ука/ зуючи на випадкові якості явища чи предмета, вони непридатні для створення правильного уявлення про предмет думки.

Треба мати на увазі, що інше формулювання, інша інтерпре/ тація не повинні порушувати межі поняття, перелічувати його зміст.

Звідси випливає різниця між термінами й означеннями: терміни потрібно застосовувати в незмінному вигляді, до озна/ чення таких вимог немає. Кожне поняття може бути означене на базі того чи іншого ряду понять, залежно від мети дослі/ дження. У навчальній літературі можна спиратися на одну гру/ пу понять, у науковій книзі – на іншу тощо. Очевидно, непра/ вильно давати означення, наприклад рідини, зовсім однакове в гідравліці, гідродинаміці й термодинаміці.

Як не можна судити про правильність того чи іншого терміна, взятого ізольовано, так недостатньо оцінювати означення, взяте

1Еклектика, еклектизм (від грец. εκλεκτικοζ – той, що вибирає) – 1) механічне поєд/ нання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів; безпринципне запозичення й змішування суперечливих ідей, оцінок теорій, 2) переносно – відсут/ ність оригінальності та самостійності.

108

окремо. Потрібно розглядати систему означень, що відповідає певній системі понять, яке розглядають у даній дисципліні чи галузі техніки. Тільки такий комплексний розгляд дозволяє правильно окреслити межі поняття і, відповідно, терміна.

3.2.6. Зв’язки між терміном і поняттям

Як ми уже зазначали, термін – спеціальне слово або слово/ сполучення, яке слугує точним позначенням понять якоїсь га/ лузі науки. Поняттєве мислення здійснюється за допомогою мови. Абстрактні поняття про любов і ненависть, життя і смерть, мову й мислення, науку й техніку, теорію відносності А. Ейнштейна чи теорему Піфагора осмислити і передати без використання мови неможливо.

Зв’язки між термінами полягають у тому, що терміни точно позначають поняття. Без термінів не існувало б понять, точніше, без понять не існувало б термінів. Поняття називають одним сло/ вом чи словосполученням, яке перетворюють у термін.

Терміни характеризують такими ознаками (рисами):

системність (кожен термін належить до терміносистеми і своє значення отримує саме в цій системі);

наявність дефініцій (термін не тлумачать, а означають);

тенденція до систематичності (у межах свого термінологіч/ ного поля, тобто в межах певної науки термін повинен мати тільки одне значення);

відсутність експресії1;

нейтральність;

Помітною є тенденція до інтернаціоналізації термінології, через що в ролі термінів виступають переважно запозичення.

Водночас слід зазначити, що між термінами й нетермінами немає «китайської стіни». Між ними постійно відбувається обмін, термінологізація загальноприйнятої лексики (гніздо зозу, лі – гніздо навушників, корінь дерева – корінь слова, закінчення роботи – нульове закінчення) і детермінологізація (приземлити, ся – здійснити посадку, авіаційне; жартівливе приземлитися – впасти).

Терміни – надзвичайно динамічний шар лексики. 90% но/ вих слів – це саме терміни. Вважають, що тільки в хімії нині є два мільйони термінів. Терміни вивчає самостійна лінгвістич/ на наука – термінознавство.

1Експресія (лат. expressio – вираження, від exprimo – чітко вимовляю, зображаю) – виразність, підкреслене виявлення почуттів, переживань.

109

Термін може бути словом з однією основою (простий термін), словом з кількома основами (складний термін), кількома слова/ ми (складений термін) або із символів (а також слів). Складений термін необов’язково містить простіші терміни, тобто іноді це – сполучення загальноприйнятих слів. Термін має дати людині можливість уявити певний об’єкт (річ, предмет) чи процес (дію).

Терміни поділяють на:

1.Суто фахові терміни, тобто слова, що мають своє суто спе/ ціальне, науково/термінологічне значення в даній предмет/ ній галузі. Суто фахові терміни повинні ввійти до словника з усіма потрібними і похідними від них формами.

2.Застосовані терміни, тобто слова, що хоч і належать до ін/ ших предметних галузей, у даній галузі відображають по/ дібне (уточнене) поняття. Розширюючи сферу застосування суміжного поняття, термінолог поглиблює нормалізацію термінології. Поряд із застосованим терміном треба подава/ ти пояснення (приклади/контексти) щодо особливостей його значення та застосування в даній предметній галузі.

3.Застосовані загальні слова, що, поряд із звичайними значен/ нями в літературній мові, можуть мати й певне термінологіч/ не значення у даній предметній галузі. Таке слово вводять у реєстр лише в потрібному нам спеціальному значенні, не/ одмінно з ілюстративним прикладом/контекстом.

4.Дотичні терміни, що стосуються охоплених у словнику предметних галузей і мають таке саме значення та функції, як і в суміжних предметних галузях, де їх можна вважати за фахові. При дотичних термінах має бути позначка про їхню належність до іншої предметної галузі, а також на сло/ ва і звороти:

дотичні загальні слова, що самі не є термінами, але у по/ єднанні з іншими словами набувають виразного терміно/ логічного значення;

слова, часто використовувані у даній предметній галузі, але без термінологічного значення навіть у поєднанні з іншими словами; однак через часте використання вони узвичаїлися тут. При такому слові неодмінно треба дава/ ти фразеологічний зворот, де обґрунтувалась би потреба використовувати це слово в даній предметній галузі;

фразеологічні звороти, тобто специфічні для даної фахо/ вої мови словосполучення, що можуть містити терміни поряд із загальними словами або мають певне терміноло/ гічне значення та ще й зовсім іншу словотворчу модель порівняно з чужими мовами.

110