6. Принципи виховання,характеристика.

Принцип виховання — це основа, вихідне положення, яке ста­новить фундамент змісту, форм, методів, засобів і прийомів ви­ховання. Принципи зумовлюються метою виховання.

Розглянемо сутність і вимоги основних принципів виховання.

1.Принцип народності передбачає єдність загальнолюдсь­ких і національних цінностей; забезпечення національної спря­мованості виховання; оволодіння духовними багатствами свого народу: мовою, традиціями, звичаями, національно-етнічною культурою; шанобливе ставлення до національних надбань тих народів, які мешкають в Україні.

2.Принцип демократичності потребує подолання автори­тарного стилю виховання; забезпечення співробітництва вихова­телів і вихованців; врахування думки колективу й кожної особи­стості; виховання особистості як вищої природної і соціальної цінності; формування колективу на засадах волі і прагнень його членів; в цілому формування вільної особистості.

3.Принцип природовідповідності спрямований на врахуван­ня багатогранної природи людини, особливостей її анатомо-фізіологічного і психічного розвитку.

4.Принцип гуманізації передбачає створення оптимальних умов для інтелектуального і соціального розвитку кожного ви­хованця; виявлення глибокої поваги до людини; визнання при­родного права кожної особистості на свободу, на соціальний за­хист, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності, на самореалізацію фізичних, психічних і соціальних потенцій, на створен­ня соціально-психічного фільтра проти руйнівних впливів нега­тивних чинників навколишнього природного і соціального сере­довища; виховання у молоді почуттів гуманізму, милосердя, доб­рочинності.

5.Принцип неперервності випливає з того, що виховання є багатогранним і багатофакторним процесом, який не обмежуєть­ся ні часовими, ні віковими рамками; виховання здійснюється з часу народження і триває впродовж усього життя; соціальне і природне середовище, діяльність особистості так чи інакше впли­вають на формування певних якостей; процес навчання — важ­ливий чинник виховання як через зміст навчального матеріалу, так і через організацію діяльності.

6.Принцип індивідуалізації та диференціації: врахування у навчально-виховному процесі індивідуальних особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку особистості; засто­сування засобів впливу на особистість з урахуванням її індивіду­альних фізичних і соціально-психічних властивостей; моделю­вання на основі індивідуальних потенцій групових та індивіду­альних програм розвитку, стимулювання фізично-оздоровчої, предметно-практичної, навчально-пізнавальної, соціально-кому­нікативної, орієнтаційно-оцінної діяльності вихованців.

Організовуючи виховний процес у вищих навчальних закла­дах, педагоги мають вдумливо, творчо і конструктивно підходи­ти до реалізації принципів виховання. Це стосується як змісту, так і форм, засобів, методів виховної діяльності

7. Методи виховання,класифікація.

На попередніх лекціях ми ознайомлювались з такими алегоріями педагогіки як мета, зміст, процес виховання, які розкривають суть виховного процесу. Проте вони ще не давали відповіді на питання – як саме виховувати, якими шляхами і т.п. Способи теоретичного і практичного освоєння дійсності визначаються як методи (грец. metodos – шлях дослідження, пізнання), а їх сукупність позначається поняттям “методологія”.

Таким чином одні вчені під методами виховання розуміють шляхи дослідження виховних цілей, другі – як способи взаємозв’язаної діяльності вчителя і вихованців; треті – виховний “інструментарій”. Крім поняття “метод” виховання існують поняття “прийом” і “засіб” виховання.

Прийом виховання -  це частинка методу виховання, один з його елементів, необхідний для ефективного застосування методу в конкретній ситуації.Наприклад, бесіда з учнями будується як ціла система прийомів: прийом яскравого початку, прийом звертання до життєвого досвіду дітей, прийоми утримання і переключення уваги, прийом завершення розмови тощо.

Засоби виховання – надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, радіо, телебачення, інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва та ін.), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивна діяльність) які задіюють під час використання певного методу.

Основним критерієм оцінювання виховного методу є відповідність його виховним цілям і завданням.

У педагогічній науці існує кілька класифікацій виховних методів: Г.Щукіної, В.Сластьоніна, В.Ярмаченка, Н.Волкової та ін.

Класифікація методів виховання випливає з логіки цілісного педагогічного процесу, необхідності безпосередньої організації всіх видів діяльності дітей, їх взаємин з педагогами і між собою, стимулювання самодіяльності та самоосвіти. Тому найбільш поширеною є класифікація Г.І.Щукіної і близька до неї класифікація В.Сластьоніна.. 

Щодо четвертої групи методів виховання, то одні вчені сюди відносять методи самовиховання Волкова Н.П., Сластьонін В.І., а Фіцула М.М. – методи контролю й аналізу рівня вихованості.

Класифікація:за характером(переконання,вправи,заохочення,виконання), за результатами(впливи,що створюють мораль мотиву і настанови;впливи,що утворюють звички),за спрямованістю.

4