Лабораторна робота № 1. Педагогічна професія у сучасному суспільстві

Мета: з'ясувати основні категорії та поняття професійної діяльності вчителя; створити у студентів початкову позитивну установку на формування особистості вчителя; розвинути мотивацію до набуття вчительської професії; розкрити соціальну роль і функції вчителя, специфіку його діяльності, вимоги до нього з боку суспільства; формувати у студентів уміння розв'язувати педагогічні задачі.

Обладнання: плакати з висловлюваннями видатних мислителів про педагога, твори видатних педагогів, тести-опитувачі, картки з педагогічними задачами.

Ключові поняття: педагог; вчитель; викладач; вихователь; педагогічна діяльність; специфіка педагогічної діяльності; професіограма вчителя.

План заняття

І. Перевірка рівня засвоєння студентами основних теоретичних положень з теми заняття.

1. Сутність основних понять та категорій учительської професії.

2. Соціальна роль, функції вчителя, вимоги до нього.

3. Вчительство та розбудова сучасної української школи.

ІІ. Практична частина.

1. Обговорення проблемних питань за темою заняття.

2. Виконання практичних завдань з теми.

3. Тестування.

4. Розв'язування педагогічних задач.

ІІІ. Підведення підсумків заняття.

Рекомендована література

1. Ангеловски К. Учителя и инновации. - М., 1991.

2. Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогика:Учебник для вузов. - Санкт-Петербург: Питер, 2000.

3. Введение в специальность /Под ред. Л.М.Рувинского. - М., 1988. - Гл. 1,2.

4. Жариков Е., Крушельницкий Е. Для тебя и о тебе. - М., 1991.

5. Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад //Освіта. - 1993. - 3 вересня.

6. Закон України "Про освіту" //Голос України. - 1991. - 26 червня.

7. Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва. - К., 1993. - Ч. 1.

8. Слово про вчителя. - К., 1985.

9. Кондрашова Л.В. Сборник педагогических сочинений. - М., 1987.

10. Макаренко А. С. Из лекции "Воспоминание о семье и школе": Хрестоматия по педагогике. - М., 1973. - С. 21-22.

11. Мудрик А.В. Учитель: мастерство и вдохновение. - М., 1986.

12. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті: Проект. К: Шкільний світ, 2001.

13. Николаенко Д.Ф., Шкиль Н.И. Становление учителя. - К., 1996.

14.Общие основы педагогики /Под ред. Ю.В.Гербеева. - М., 1980.

15.Педагогический словарь. - М., 1960.

16.Профессия - учитель: беседы с молодыми учителями /Под ред. Э.Г.Онушкина, -М., 1987.

17.Синиця І.О. 3 чого починається педагогічна майстерність? - К., 1979.

18.Синиця І.О. Про педагогічний такт учителя. - К.: Рад. шк., 1979.

19.Сухомлинський В.О. Сто порад вчителю. - К., 1979.

20.Чернокозов И.И. Профессиональная этика учителя. - К.: Рад. школа, 1988.

21.Якуба О.О. Соціологія: Навч.посібник для студентів. - Харків: Константа, 1996.

Теоретичний блок

Професію вчителя називають вічною. З моменту свого існування людина завжди відчувала потребу вчити - передавати досвід молодшому поколінню, і вчитися - оволодівати свідомо, цілеспрямовано досвідом життя.

Наставниками молоді, як правило, ставали найбільш знаючі і поважані люди. Важливість справи, яку вони виконували, та авторитет кращих учителів визначили відповідний соціальний статус учительської професії.

Інститут учительства почав формуватися в той час, коли навчання і виховання виділились у суспільстві в окрему соціальну функцію. У Древньому Вавилоні, Єгипті, Ассирії, на Древньому Сході вчителями виступали в основному жерці. Таким чином, інститут учительства злився із соціальним інститутом релігії і був йому повністю підпорядкований. Оскільки жерці складали привілейовану касту, то соціальний статус учительства був надзвичайно високим. У державах Древньої Греції вчителями були вільні громадяни, їх називали граматистами, педономами, дидаскалами чи педотрибами. Нерідко вони самі утримували приватні школи. У Древньому Римі вчитель вперше стає державним службовцем, що призначається самим імператором. Поряд з цим праця вчителя часто була найманою і навіть рабською.

В епоху середньовіччя вчитель повинен був обов'язково бути духовною особою. Освіта поступово перетворювалася на безсловесну служницю релігії; поведінка, статус, методи роботи, обов'язки вчителя диктувалися релігійними канонами. Особливі вимоги пред'являлися до особи вчителя у системі єзуїтського виховання (абсолютна субординація учителів за релігійними званнями, цілковита дисципліна і чернечий спосіб життя, висока вимогливість до себе та учнів). У пізньому середньовіччі, однак, починає формуватися інститут найманого світського вчительства. При цьому при дворах аристократів соціальний статус учителя прирівнюється до положення обслуговуючого персоналу.

У період феодалізму професія вчителя вперше набуває масовості, зростає кількість приватних учителів. Коли почали формуватися буржуазні європейські держави, з'явився перший досвід спеціальної державної педагогічної освіти. У зв'язку з цим держава чітко формулювала свої вимоги до вчителя у певних законодавчих актах і поставила професію учителя у залежність від ідеології, національності, політики, права, релігії та інших соціальних інститутів. Наостанок у період розвитку капіталізму вперше з'являється інститут жіночого вчительства (гувернантки, наставниці, домашні виховательки, народні вчительки та ін.).

За багатовікову історію людство накопичило колосальний культурно-освітній та виховний досвід. Соціум відбирає з нього найбільш цінне і необхідне для засвоєння молодим поколінням і транслює його молоді через особу вчителя. Основоположник наукової педагогіки великий слов'янський педагог Ян Амос Коменський писав, що вчителям доручена прекрасна посада, вище за якої нічого може бути під сонцем. К.Д.Ушинський вказував, що справа вчителя, скромна з виду, - одна з найбільш значних справ в історії.

Професія вчителя вимагає всебічних знань, безмежної душевної щедрості, мудрої любові до дітей. Тільки кожний день з радістю віддаючи себе дітям, можна залучити їх до науки, заохотити до праці, передати їм глибоку віру в торжество загальнолюдських цінностей, закласти непорушні основи моральності.

Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті визначає підготовку педагогічних кадрів у нашій державі як центральне завдання модернізації освіти, провідний принцип державної освітньої політики.

Державна політика в галузі підготовки педагогічних і науково-педагогічних кадрів спрямовується на вдосконалення професійного відбору та підготовки молоді, створення необхідних умов для формування готовності до вибору педагогічної професії та системи професійного відбору молоді до вищих педагогічних закладів.

Педагогічною діяльністю в українській державі можуть займатися особи з високими моральним якостями, які мають відповідну освіту, у певних випадках - професійну практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати обов'язки педагогічного працівника.

При цьому педагогічні працівники зобов'язані:

• настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей;

• виховувати повагу до батьків, жінки, національної культури, духовних, історичних цінностей України;

• стимулювати інтерес до історії, походження, державного та соціального устрою як своєї країни, так і інших держав;

• культивувати дбайливе ставлення до навколишнього середовища;

• готувати до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

• дотримуватися педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;

• захищати молодь, дітей від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам;

• постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну та політичну культуру.

Специфіка педагогічної професії визначається призначенням учителя в суспільстві.

1. Вчитель - посередник між суспільством і молодою людиною, яка постійно вдосконалюється. Він повинен передати дітям усе найкраще від попередніх поколінь і застерегти від суспільних недоліків і хвороб. Учитель формує у молодого покоління не тільки знання, але й певний світогляд, ідеали, громадянську позицію, виховує духовно-моральні начала.

2. Професія вчителя - одна із наймасовіших у країні. Масовість професії сама по собі говорить про її значущість, але разом з тим вимагає особливої турботи кожного вчителя про підвищення суспільного престижу педагогічної професії.

3. Вчитель - це людина, спрямована в майбутнє. Його діяльність орієнтована на формування людини, чия активність розгорнеться завтра, в інших умовах, які передбачити і спрогнозувати треба вже сьогодні.

4. Учитель управляє найбільш складним процесом - процесом творення особистості. Складність цього процесу визначається постійними змінами в особистості вихованця. З цього приводу не можна підходити з однаковою міркою до одного учня в різний час. У руках педагога немає вимірювальних приладів, як у багатьох інших спеціалістів. Головне в його роботі - керування виникаючими у процесі навчання і виховання відношеннями. Учитель повинен знаходити правильні педагогічні рішення у мінімально короткий час з урахуванням багатьох конкретних умов даної ситуації, що завжди складно.

5.Суспільство покладає на вчителя особливу відповідальність. Учителю довіряється дитина в той час, коли вона найбільш податлива до впливу. Учитель допомагає учням оволодівати знаннями, вміннями, навичками, сприяє формуванню ідеалів та життєвих установок дитини, тобто в його руках доля всього життя людини. Платон писав, що якщо чоботар погано виконуватиме свої обов'язки, то держава від цього не дуже постраждає, - в країні громадяни будуть тільки трохи гірше одягнені: але якщо вихователь дітей погано виконуватиме свої обов'язки, то в країні з'являться цілі покоління невігласів і нерозумних людей.

У педагогіці є аксіома: інтелект загострюється інтелектом, характер виховується характером, особистість формується особистістю.

Учитель повинен знати все і ще трохи - у цьому жарті є чимала частка істини. Відмінне знання науки, основи якої викладає вчитель, - елементарна і необхідна вимога. Досвідчені вчителі стверджують, що улюблений предмет засвоюється в десять разів продуктивніше, аніж нелюбимий.

Проте для вчителя важливі не тільки спеціальна підготовка і загальна ерудиція, але й гнучкість мислення, вміння творчо підходити до вирішення пізнавальних і практичних задач. Можливість стежити за думкою вчителя виробляє у школярів культуру мислення.

Усі особистісні риси вчителя мають професійну значущість. Разом з тим не можна уявляти собі образ учителя як деяку стандартну, незмінну модель, яка складається із загальноприйнятих доброчинностей. Ніщо людське вчителеві не чуже. Проте майбутньому і молодому педагогові корисно мати орієнтири у вигляді бажаних властивостей характеру для професійно-педагогічного самовиховання.

1. Комунікабельність, товариськість. Замкнутий вчитель свідомо чи несвідомо створює стіну взаємо нерозуміння між собою та учнями. Йому важче, аніж товариському вчителеві, проникати у внутрішній світ своїх учнів.

2. Самовладання. Учитель, який володіє своїми емоціями та почуттями, не дратується за дрібниць, на робить поспішних висновків і зауважень, тобто не зловживає покараннями (сильними прийомами виховання). Недарма говорять, що "сильні" прийоми найчастіше потрібні саме слабким педагогам. К.Д.Ушинський вважав, що вчитель повинен мати нескінченне терпіння. Живість реакції і емоційність у роботі з учнями мають поєднуватися з витримкою і самовладанням учителя.

3. Наполегливість у досягненні мети. Учитель-майстер невідступний у досягненні своєї мети, у своїй вимогливості. Він добре розуміє смисл прислів'я "Крапля січе камінь не своєю силою, а своїм частим падінням".

4. Оптимізм і гумор, що є каталізаторами активності виховного процесу. А.С.Макаренко вчив педагогів створювати мажорний, радісний настрій колективу дітей, підходити до вихованця з "оптимістичною гіпотезою", тобто вірити в позитивні складові характеру вихованця і спиратися на них.

5. Вчитель повинен палко любити свій народ, Батьківщину.

6. Розумна любов до дітей. Любов та повага.

7. Педагог повинен бути різнобічно ерудованою людино.

8. Знання свого предмету та суміжних. Вміння передавати ці знання іншим.

9. Моральні та вольові якості.

Визначимо головні соціальні функції, які має виконувати сучасний вчитель в українському суспільстві:

1. Презентаційна функція, що полягає у наданні вихованцям адекватно представленого навчального матеріалу, необхідного для їх соціалізації у вигляді певної знакової системи, прийнятної у соціумі. Ця функція по суті абстрагована від конкретних форм навчання, бо орієнтована на сам факт викладання навчального матеріалу.

2. Соціалізаційна - подання необхідної допомоги учням у процесі їх соціалізації.

3. Посередницька - посередництво між суспільством та дитиною у засвоєнні нею корисної соціальної інформації.

4. Інсентивна - полягає у тому, щоб викликати в учнів інтерес до представленої їм соціокультурної інформації, її реалізація пов'язана з постановкою питань, оцінюванням відповідей та міркувань учнів.

5. Корекційна - доповнює соціалізуючу функцію у контексті виправлення та співставлення результатів засвоєння соціокультурної інформації.

6. Діагностична - полягає у своєчасній діагностиці рівня соціалізації особистості учня, темпів формування його "Я-концепції" тощо.

Проаналізуємо також основні групи вимог, які ставляться суспільством до вчителя:

> загальногромадські - оптимізм, бажання працювати, загальнолюдський гуманізм;

> морально-педагогічні - висока ерудиція та культура, високий рівень моральних взаємин з людьми, педагогічна самоактуалізація, усвідомлення себе як суб'єкта педагогічної діяльності;

> індивідуально-психологічні вимоги - самостійність і діловитість, наявність певних педагогічних здібностей, цільність характеру;

> практично-соціальні - загальнопедагогічні, загальнотрудові, вимога постійної самоосвіти.

Підготовка вчителів та інших педагогічних працівників в Україні ведеться в педагогічних училищах і технікумах, педагогічних інститутах і університетах.

Як і представники інших професій, випускники педагогічних навчальних закладів отримують такі рівні педагогічної кваліфікації:

• молодший спеціаліст - забезпечують педагогічні технікуми та училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

• бакалавр - забезпечують коледжі, інститути педагогічного профілю;

• спеціаліст - забезпечують інститути, інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

• магістр - забезпечують інститути, академії, університети, інші навчальні заклади, що мають відповідний сертифікат.

Але окрім теоретичних і практичних знань, які необхідні для майбутньої професійної діяльності, визначені педагогічні уміння, серед яких у якості основних можна виділити наступні:

- комунікативні, що забезпечують володіння інструментарієм індивідуальної і групової комунікації, уміння будувати взаємини з колегами і дітьми, взаємодіяти з учителями, батьками, фахівцями освітніх установ і ін. у наданні допомоги дітям, реалізувати управлінські рішення у своїй професійній діяльності;

- організаторські, що дозволяють успішно організовувати освітню і практичну діяльність дітей і підлітків у різних соціальних умовах;

- діагностичні, що дозволяють діагностувати девіантність поведінкових проявів дітей;

- проектувальні, володіння якими забезпечить здатність самостійно проектувати педагогічну роботу, вибирати педагогічні технології, які будуть результативними в організації процесу виховання дітей ;

- дидактичні, що забезпечують успішність навчальної роботи з молодшими школярами в процесі професійно-педагогічної діяльності;

- аналітичні, необхідні як для аналізу й оцінювання процесів, явищ і результатів професійної діяльності, так і для самоаналізу, розвитку своїх творчих здібностей.

Знання - це особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, яка характеризується усвідомленням її істинності. Виражаються знання в поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях, а також перетворюються на переконання, є керівництвом до практичної дії. Ознаками справжніх знань є систематичність, усвідомленість, осмисленість.

Знання учителем свого предмета має деякі специфічні риси: воно включає в себе знання не лише науки, її логіки, основних законів, понять, визначень, але й того, як ті чи інші розділи сприймаються, розуміються і засвоюються; як вони пов'язані один з одним.

Велике значення мають глибина і різнобічність ерудиції педагога, його загальна культура, начитаність, широта інтересів. Для людей з творчим складом розуму знання інших сфер діяльності, на перший погляд, далеких від їхньої професійної діяльності, є джерелом оригінальних ідей і нестандартних розв'язань. Образний світ мистецтва, живі враження від зустрічей з людьми, спостереження, досягнення науки і техніки - все стає джерелом розвитку уяви, фантазії, емоційної сфери, конструктивної думки і перетворюється в будівельний матеріал для майбутніх уроків.

Для успішного оволодіння знаннями вчителю необхідні загальні (хороша пам'ять, стійка увага, винахідливість, уява тощо), спеціальні: фахові (лінгвістичні, музичні, математичні, літературні тощо) здібності.

Педагогічні здібності - це сукупність індивідуально-психологічних якостей особистості, які відповідають вимогам педагогічної діяльності і забезпечують легке оволодіння цією діяльністю. Їх структуру складають наступні компоненти:

- педагогічна спостережливість;

- педагогічна уява;

- вимогливість як риса характеру;

- розподіл уваги;

- педагогічна інтуїція;

- здібність до передачі знань (простота, конкретність, образність мовлення, переконливість, ясність, лаконічність тощо);

- розуміння учня, засноване на спостережливості;

- творче мислення;

- винахідливість, точне і швидке орієнтування в певній педагогічній ситуації;

- специфічна чутливість до суб'єкта (учня), засобів і умов педагогічної праці.

Крім того, як вихователь, учитель всебічно розвиває учнів, піклується про їх розумове, моральне, правове, трудове, естетичне і фізичне виховання. Це завдання вирішується у системі всієї його навчально-виховної роботи в ролі вчителя-предметника і класовода.

Учитель бере участь і в організації позакласної роботи в школі як складової навчально-виховної роботи, однієї з форм організації дозвілля дітей. Він допомагає дитячому самоврядуванню у проведенні цієї роботи в позаурочний час.

Професійним обов'язком вчителя є постійне підвищення кваліфікації - головна умова творчої діяльності і зростання педагогічної майстерності. Основи для формування професійної майстерності педагогів закладаються під час їх підготовки у вищому педагогічному закладі освіти, а завершується формування педагога-майстра у процесі самостійної практичної діяльності. Він передбачає як засвоєння нових досягнень психолого-педагогічної науки у процесі самоосвіти, так і аналіз та осмислення власного досвіду роботи і досвіду колег, адже не випадково видатні педагоги минулого підкреслювали, що учитель залишається вчителем, поки сам постійно вчиться.

У процесі методичної роботи підвищується науковий рівень вчителя, покращується його підготовка до засвоєння змісту нових програм і технологій, їх реалізації; відбувається постійне ознайомлення з досягненнями психолого-педагогічних наук і методик викладання навчальних дисциплін, вивчення та впровадження у шкільну практику передового педагогічного досвіду; контролюється творче виконання перевірених рекомендацій, збагачення новими, прогресивними й досконалими методами і засобами навчання; удосконалюються навички самоосвітньої роботи вчителя; надається кваліфікована допомога з теорії та практичної діяльності.