4. Злочинні групи, що вчиняють пограбування та розбійні напади з метою заволодіння державною та приватною власністю

Кількісні параметри даних груп визначаються багатостуленевістю та багатофункціональністю планованої діяльності, необхідністю виконання досить складних операцій, використанням різноманітних спеціалізованих засобів при вчиненні злочину і т. ін., що потребує не мінімальної, як у попередніх випадках, а оптимальної чисельності групи (в середньому - 4 чол.). їх психологічними особливостями є високий ступінь контактності учасників між собою ще до визначення спрямованості групи як злочинної. Вони формуються протягом достатньо тривалого часу (2-х і більше місяців), попередньо визначаючи стратегію і тактику дій, підшукуючи чи спеціально виготовляючи відповідне технічне оснащення, ретельно вивчаючи умови та обстановку, навіть тренуючись і набуваючи необхідні уміння та навички. Все це зумовлює високу згуртованість групи та сталість стосунків її учасників.

У таких групах існують традиції і норми поведінки, що значною мірою відображають існуючі в загальнокримінальній злочинності, але трансформуються відповідно до наявних умов. Визначена та жорстко дотримується ієрархія ролей, що, як правило, визначається внеском кожного учасника в досягнення кінцевого злочинного результату. Значна увага приділяється конспірації та маскуванню, наявні санкції, у тому числі й фізичні, за порушення існуючих правил.

5. Злочинні групи, що вчиняють насильницькі злочини

Діяльність таких груп визначається переважно ситуативно виникаючими обставинами, яким передує досить тривале попереднє знайомство, спільне проведення часу, збіг установок поведінки та наявність у кожного із учасників антисуспільної спрямованості. Залучення до групи відбувається, як правило, шляхом навіювання, зараження і наслідування на яскраво вираженому емоційному тлі.

Даним групам властиві жорсткі правила і традиції, засновані на культі насильства, що зумовлює значні психологічні і фізичні санкції за порушення норм рольової поведінки, у тому числі - екстремальні. Найбільш яскраво, у порівнянні з вищезазначеними групами, виражена Ідентифікація особистості з групою, внаслідок чого значною мірою деформуються уявлення про норми моралі І закону, втрачається самоконтроль, ігнорується та перестає усвідомлюватися неминучість відповідальності.

Культивується використання специфікованої атрибутики в широких межах - від жаргону до обрядів і традицій; лідерами заохочується розгнузданість, розбещеність, оргії, акти вандалізму, тобто такі афективно-імпульсивні форми поведінки, що сприяють посиленню залежності учасника від групи, а також створюють емоційний фон, який полегшує прийняття рішення про вчинення злочину.

33. удосконалення функціонально-психологічної структури: склад учасникiв стабілізується, визначається злочинна спеціалізація (злочинні плани та об’єкти злочинних домагань).

Із завершенням інтеграційних процесів в злочинній групі встановлюється жорстка внутрішня організація та встановлюється система взаємних зобов’язань; чітко розподіляються функцiї і ролі, причому останні набувають стандартизованого та знеособленого вигляду; визначається система норм і правил поведінки як безпосередньо в процесі групової життєдіяльності, так і поза її межами. На певному етапі розвитку в організаційній структурі групи з’являється лiдер, який очолює ієрархію “домінування – підлеглість”. У ситуативних групах функції лідера і організатора реалізуються однією особою; в групах, що діють протягом тривалого часу, лiдер стає емоційним центром, виділяючись своїми особистiсними якостями, а організатор – інтелектуальним, перебираючи на себе власне управління груповою злочинною діяльністю. Нижче в груповій структурі знаходяться вiдповiдальнi виконавцi – керівники окремих підгруп чи при виконаннi окремих операцій, що, як правило, мають злочинний досвід та певні органiзаторськi здібності. Підлегле становище в групі обіймають виконавцi, якi спеціалізуються на окремих дiях та операціях, реалізуючи лише частину загального групового плану. Окрім того, у більшості злочинних груп є так звані “опозиціонери” – ті, що претендують на роль лідера за своїми особистісним якостями та рівнем домагань, або ж такi, що мали і втратили провідні позиції в групі: вони демонструють готовність замістити лідера, генерують конкуруючі плани та уявлення, прагнучи до створення мікрогруп i т.iн. Незважаючи на це, при вчиненні злочинiв “опозиціонери” демонструють конформізм та повну групову ідентифікацію. Загалом можна стверджувати, що в кожній злочинній групі наявні два різноспрямовані вектори групової динаміки: доцентровий – прагнення до підвищення рівня організованості й згуртованості; відцентровий – породжуваний внутрішньогруповими конфліктами та конкуруючими стосунками між її учасниками;

34.Типи та структура злочинних формувань.

Для того, щоб зрозуміти психологію групової злочинної поведінки необхідно передусім визначитись з загальними закономірностями групової діяльності з точки зору соціальної психології в залежності від передбачених в КК форм співучасті у злочині.

Поняття групи означає передусім психологичну єдність членів групи, які мають спільні інтересы або цілі, а не просто об`єктивно взаємозалежних. Розуміння того, що таке група з точки зору соціальної психології, яким чином вона впливає на своїх членів, що об’єднує людей які входять до неї, допомагає, з одного боку, правильно оцінювати їх дії та вчинки, а з іншого – вибирати найбільш оптимальні методи боротьби з організованою груповою злочинністю. Тому розглянемо деякі основні поняття категорії, об’єктивно існуючі закономірності групової поведінки людей, які потрібно враховувати людям, які мають справу з груповою злочинністю.

Ознаки класифікації груп:

- за принципом і способом утворення:

- умовна (об'єднання людей, штучно створене дослідником, на основі наявності у них спільних ознак і реальна (об'єднання людей на основі просторово-часової ознаки);

- офіційна(формальна: група, в якій положення і поведінка членів суворо регламентовані правилами організації) і неофіційна(неформальна: об'єднання людей, яке не має чітко фіксованих цілей).

- за чисельністю членів групи: мала і велика.

- за рівнем опосередкованості сумісної діяльності:

- диффузна ( об'єднання людей, в якому міжособисті стосунки не опосередковуються змістом сумісної діяльності);

- просоціальна і асоціальна асоціації (група, в якій стосунки опосередковуються особисто значущим для кожного змістом сумісної діяльності);

- корпорація (група, в якій міжособисті стосунки опосередковуються особисто значущим для її членів, але асоціальним за установками, змістом групової діяльності)і колектив ( група, в якій міжособисті стосунки опосередковуються суспільно цінним і особисгісно значущим змістом сумісної діяльності)

1) До найбільш простого типу злочинних формувань зараховують так звані випадкові злочинні групи, які складаються з 2-х і більше виконавців, що скоїли злочини без попередньої домовленості, які мають найнижчий рівень психологічної згуртованості, які виникли випадково.

В таких групах відсутня чітка психологічна, функціональна структура, ще не виділився лідер. Рішення співучасниками злочину часто приймаються під впливом якоїсь ситуації, яка виникла спонтанно, під впливом емоцій, солідарності співучасників. Тому і злочин скоюють без попередньої домовленості, без розподілу функціональних обов’язків, без зарання продуманого плану, „гурбою” (скопом), тобто спільно.

Така група, як правило, здійснює злочин раптово, часто піддавшись чийомусь заклику, наприклад: наших б’ють, або просто під впливом загального емоційно-вольового настрою. Оскільки ступінь групової згуртованості між членами такої групи є досить низькою, тому взаємна залежність, підтримка у них при розкритті проявляється слабо.

Така форма групової співучасті найбільш розповсюджена серед молоді, осіб психопатичного кола, які не мають кримінального досвіду, при здійсненні хуліганських дій, вбивств, зґвалтувань. В ситуації здійснення таких злочинів співучасники приєднуються до виконавця, який вже почав здійснювати протиправні дії, хоча вже усвідомлюють, що вони діють разом.

2). Компанії, які складаються з 2-х і більше осіб, які зарання, за попередньою згодою домовились разом скоїти злочин. Така домовленість відбувається стосовно місця, часу або способу здійснення злочину. Дана форма співучасті може поєднуватись, як із звичайним співвиконанням, так і з співучастю, в прямому розумінні цього слова, тобто розподілом ролей.

Такі групи виникають з випадкових груп, особливо якщо останнім вдається залишитись нерозкритими. В таких групах поки-що ще немає чітко визнаного лідера (вожака), проте вже виділяється з найбільш активних її членів керівне ядро, зростає значимість взаємостосунків між членами групи у зв’язку із здійсненням ними злочинів. Такі злочинні групи, як правило, складаються із злодіїв, шахраїв, грабіжників, розбійників. Члени цих груп проявляють велику згуртованість у ході протидіяння (зусиллям правозахисник органів). Для співучасників злочинних груп типу компанії, думка її членів, особливо керівного ядра, вже має більше значення. Тому одержати інформацію про їх особисту і групову злочинну діяльність буває важче. Проте згуртованість членів таких груп не така висока, щоб неможливо було подолати кругову поруку, яка їх об’єднує і добитись від них правдивих показів. Такі групи є проміжними, випадковими і організованими групами.

3). Організована злочинна група - більш досконала, а тому і більш небезпечне кримінальне об'єднання, оскільки є "стійкою групою осіб, які зарання об’єднались для здійснення одного чи декількох злочинів". Така група детально готує і планує злочин, розподіляє ролі, забезпечується технікою. Таке групування має чітко виражену ієрархію. В складі таких угрупувань декілька десятків учасників. В них є лідер, керівне ядро (з декількох осіб), суворе дотримання принципу "одновладдя". Керівник планує і готує злочин, розподіляє ролі між учасниками.

В залежності від характеру злочинної діяльності групування поділяється на декілька ланок, які забезпечують її життєдіяльність: бойовики, групи прикриття, розвідники. Організатора, учасники групи (групування), як правило, знають особисто. Такі об’єднання існують тривалий час, займаючись злочинами як бізнесом. Часто це - контрабанда, рекет (вимагання), крадіжки майна, розбої, крадіжки автомобілів. Звідси виникає потреба у спеціалістах різної кваліфікації, що і визначає число учасників групування, створюючи досить широку периферію (зовнішні контакт).

Прикладом такої групи є БАНДА, тобто організована, стійка, озброєна група з 2-х і більше осіб, які зарання об'єднались для здійснення нападу на громадян або організації. Банда може бути створена і для здійснення одного, але такого, що вимагає детальної підготовки, нападу. Основною ознакою банди, як стійкої групи, є озброєність її членів. Для визнання того, що банда озброєна, достатньо щоб зброя була хоча б у одного з її членів при поінформованості про це інших учасників даного злочинного формування. В банді є отаман, контррозвідка, ієрархія, суворе підпорядкування і неминуча розправа за непослух, або за спробу відмови від продовження злочинної діяльності. В таких групах насилля до її членів є способом, що забезпечує її існування, підтримання певного психологічного мікроклімату в групі, який характеризується своєю жорстокістю і взаємною підозрілістю.

У будь-якій злочинній групі існує кругова порука між її членами, мета якої полягає у взаємній підтримці один одного з метою протидіяння зусиллям органів правосуддя. Ефективним способом порушення кругової поруки є роздрібнення її найбільш активних учасників, локалізація їх діяльності, яка спрямована на те щоб перешкоджати зусиллям правозахисник органів, виведення з під впливу організаторів кругової поруки підлеглих учасників злочинної групи.

4. Найбільш небезпечною і найбільш досконалою формою організованого злочинного формування є згуртована організована група (організація ), яка створена для здійснення важких або особливо важких злочинів. Від інших груп вона відрізняється ще більшою згуртованістю, яка стає її необхідною ознакою.

Згуртованість - передбачає наявність в злочинній організації складних організаційно-ієрархічних зв’язків, детальної конспірації, системи захисних мір (внутрішньої контррозвідки), охоронців, бойовиків, найманих убивць, зв’язок з державними правоохоронними органами (корумпованості), наявність в обігу значної суми грошей та інших матеріальних цінностей. Це – зовнішні, об’єктивні ознаки згуртованості організованої злочинної групи. Поряд з ними існують і соціально-психологічні критерії згуртованості. Особистісні контакти на емоційній основі, на взаємній особистій симпатії поступово стають непотрібними і внаслідок цього витісняються кримінальними, чи діловими стосунками.

В зв’язку з цим учасники злочинної групи починають застосовувати конспірацію. Їх лідер контактує лише з вузьким колом найбільш наближених до нього осіб ("авторитетів"), яких рядові члени групи можуть навіть і не знати особисто. Тому в такій групі відбувається своєрідна трансформація і в розподілі злочинних прибутків між її членами: в залежності від статусу кожного учасника злочину в групі виділяються певні суми в спеціальний грошовий фонд групи ("общак"), яким розпоряджається лідер.

5. Ще більш організованим злочинним формуванням є злочинні співтовариства(злочинні організації), а також різні об’єднання організованих злочинних груп, які створено для здійснення важких або особливо важких злочинів.

„Злочинним співтовариством (злочинною організацією) є об’єднання, що входять в його структуру організованих злочинних груп для розробки, координації, підтримки, розвитку злочинної діяльності цих груп, систематичного здійснення ними важких або особливо важких злочинів”. Організоване злочинне співтовариство з метою самозбереження намагається опиратись вже не тільки на переваги своєї організації, але і на державні, громадські інститут, починає втілюватись в легальне підприємство. Подібні організовані злочинні формування відрізняються тим, що мають:

- солідну матеріальну і фінансову основу - від загальних грошових кас ("общаків") , до створення власних комерційних структур, вкладання великих грошей в нерухомість або банки;

- колегіальний орган, за допомогою якого керується злочинне співтовариство, курируються його різні філіали, підтримується зв’язок з державними чиновниками, "відмиваються" гроші;

- статут,у вигляді неформальних, але в той же час обов’язкових для виконання правил і норм поведінки членів групи, існуючих традицій, санкцій за їх порушення;

- ще більш вдосконалену функціонально-ієрархічну систему побудови організації, різноманітні групи захисту, прикриття із залученням до них представників владних структур, різні комісії примирення, свої "суди";

- інформаційну базу про корумпованих чиновників державного апарату, про стан справ в органах влади, банках, підприємницьких структурах;

- своїх довірених осіб в органах влади, в судовій та правозахисній системах, що вказує на корумпованість цих систем;

- свій жаргон, мовно-понятійний апарат спілкування всередині групи.

35.

36. Етапи розвитку інституту судово-психологічної експертизи в Росії.

Перша спроба залучення психологічних знань у суді була зроблена в 1883 р. при розгляді кримінальної справи про зґвалтування. Предметом досліджень стало психічний стан потерпілої, яка не зуміла надати належного опору гвалтівнику і в подальшому на цьому ґрунті покінчила життя самогубством. Подібного роду дослідження, названі А. Ф. Коні "експертизою почуттів і вражень", викликали неоднозначне відношення до них. Сам А. Ф. Коні, хоча і не міг не визнати цю експертизу вельми цікавою, поставився до неї скептично зважаючи на її суб'єктивного характеру, низького наукового рівня, що, природно, визначалося загальним рівнем розвитку психологічної науки в той час1. Тим не менше прагнення використовувати психологічні знання в судочинстві не залишало багатьох юристів.

Одним з активних прихильників впровадження психологічних знань в кримінальний процес був відомий російський юрист К. Е. Владимиров, який пропонував проводити в суді психологічні дослідження для з'ясування психічного стану підсудного "через відсутність під час вчинення злочину достатнього мотиву", визначення "сили афекту, під дією якого знаходився підсудний", у випадках, коли "помічалися ознаки, що вказують на зменшену осудність"'.

У 1929 р. виходить монографія А. Е. Брусилівського, присвячена судово-психологічної експертизи. В ній намічалися основні напрямки використання психологічних знань при розслідуванні кримінальних справ, в яких обвинувачення "будувалося на показання малолітніх свідків", при розслідуванні залізничних катастроф, вбивств, самогубств та деяких інших злочинів. В цей же час Ст. А. Внуковым, Я. М. Канторовичем А. С. Тагером проводилися дослідження в області практичного застосування психологічних знань у кримінальному судочинстві. Цікавими, перспективними були експерименти А. Р. Лурии, спрямовані на виявлення "психічних слідів" злочини, розробку методики психологічної діагностики можливої причетності до вчиненого злочину запідозрених у ньому осіб.

Поряд з цим висловлювалися і досить розпливчасті судження, наприклад, про медико-психологічному обстеженні підозрюваних, визначенні їх правдивості показань з метою вирішення питання про те, чи не належать вони своїм психологічним особливостям до числа можливих злочинців.

На жаль, у наступні роки взяла гору точка зору про неприпустимість взагалі якої б то не було судово-психологічної експертизи, оскільки вона нібито применшує роль суду, підміняє "суддівське переконання свавіллям, який лише завуальований квазинаучным одяганням"1. Деякі автори доходили навіть до абсурдних тверджень, ніби з допомогою СПЕ "протягуються" кримінальний процес "фашистсько-неоломброзианские ідеї".

Тим не менш розумний погляд на використання СПЕ в кримінальному судочинстві, в першу чергу по справах про неповнолітніх, запанував. На рубежі 1960-х рр. гоніння на ніс поступово припинилися. Провідні вчені-юристи країни (А. В. Дулов, Р. М. Міньковському, М. М. Коченов, А. Р. Ратинів, К. І. Рогачевський, Я. М. Яковлєв та ін) почали активну дослідницьку діяльність, націлену на створення теоретичного фундаменту СПЕ та впровадження практичних рекомендацій щодо її використання в кримінальному судопроизводстве2. У ці ж роки були проведені перші експертні психологічні дослідження з конкретних кримінальних справах.

У 1964 р. судова психологія в якості обов'язкової навчальної дисципліни вводиться у всіх юридичних вузах країни. Цей факт надав ще більш позитивний вплив на розробку проблем судово-психологічної експертизи.

У 1978 р. в Прокуратурі СРСР спільно з представниками Верховного Суду СРСР, РРФСР, вченими-юристами, психологами відбулася нарада, присвячена використання судово-психологічної експертизи у кримінальному судочинстві, на якому було прийнято рішення про подальше розширення досліджень в області СПЕ. В інституті прокуратури в секторі психологічних проблем боротьби зі злочинністю (проф. А. Р. Ратинів) була створена експертна група (керівник М. М. Коченов), на яку покладалася розробка і координація науково-дослідних робіт в області СВЕ у сфері кримінального судочинства.

У зв'язку з цим особливо слід відзначити той величезний внесок, який вніс М. М. Коченов у наукову розробку проблем СПЕ, створення і апробацію на практиці методичних рекомендацій, успішно застосовуються в даний час у боротьбі з преступностью1. Наукові ідеї, дослідження М. М. Коченова в галузі використання досягнень сучасної психологічної науки у законотворчій, правозастосовній діяльності лежать в основі багатьох робіт вчених, які продовжили його справу.

У 1980 р. в усі органи прокуратури країни було розіслано методичний лист Генеральної прокуратури СРСР, підготовлене М. М. Коченовым. Воно було присвячене використанню можливостей СПЕ при розслідуванні злочинів і, з одного боку, стало своєрідним підсумком виконаної дослідником роботи, а з іншого - відкрило ще більший простір для використання психологічних знань при розслідуванні преступлений2. Вкрай важливою подією, що вплинула на подальший розвиток інституту СПЕ, стало прийняття в 1996 р. нового КК. Однак до залучення СПЕ в цивільне і тим більше в адміністративне судочинство справа ще не доходила.

Методологічні основи судово-психологічної експертизи.

Методологічну основу СПЕ складають общепсихологические наукові принципи: розвитку психіки людини в єдності її свідомості і діяльності, детермінізму, системності. Поряд з ними на формування методології СПЕ впливають і принципи, теоретичні положення правової науки, теорії доказів, принципи законності, об'єктивності, гуманного ставлення до особистості учасників судочинства і т. д.

Методика проведення судово-психологічної експертизи припускає широкий вибір різних методів:

Доктор психологічних наук М. М. Коченов (1935-1999)

Доктор психологічних наук М. М. Коченов (1935-1999)

- вивчення матеріалів справи та інших документів, що мають до нього відношення;

- ретроспективний психологічний аналіз (метод ретроспективної діагностики) відбулося події, поведінки підекспертного особи, його психічного стану на основі діагностичних ознак останнього (М. М. Коченов, О. Д. Сітковська);

- знайомство з анамнестичними даними про особистості підекспертного;

- бесіда з подэкспертным особою та іншими учасниками процесу;

- експериментальне психодіагностичне дослідження підекспертного з застосуванням різних методів психодіагностики.

Предмет судово-психологічної експертизи.

Основне завдання СПЕ зводиться до надання допомоги суду, органів попереднього слідства в більш глибокому дослідженні спеціальних питань психологічного характеру та кримінальних справах; у справах про адміністративні правопорушення; питань, що є складовим елементом цивільно-правових спорів. Виходячи з цього, можна дати таке визначення предмета СПЕ.

Отже, предмет судово-психологічної експертизи становлять індивідуально-психологічні особливості, психічні пізнавальні процеси, стани, властивості психічно здорових осіб, які беруть участь у судочинстві, особливості їх психічної діяльності, тимчасові (неболезненные) зміни свідомості, експертне психологічне дослідження яких має значення для встановлення обставин, що підлягають доведенню по конкретній справі. Інакше кажучи, предметом СПЕ є індивідуально-своєрідні риси психічного відображення учасниками судочинства різних явищ навколишньої дійсності, оцінка яких має правове значення для правильного прийняття рішень щодо конкретних справ у кримінальному, цивільному, адміністративному судопроизводстве1. У тих же випадках, коли в ході судочинства виникають сумніви щодо можливих відхилень соціально-психологічного функціонування у того чи іншого учасника процесу від психічної норми усвідомлення, розуміння їм повною мірою юридично-релевантних подій, які він залучений, його здатності керувати своїми діями, призначається комплексна судова психолого-психіатрична експертиза (КСППЭ) з участю в ній на паритетних засадах в якості експертів психологів і психиатров1.

Підстави призначення і проведення судово-психологічної експертизи. У відповідності зі ст. 3 Федерального закону від 31 травня 2001 р. за № 73-ФЗ "ПРО державну судово-експертної діяльності в Російській Федерації" правовою основою державної судово-експертної діяльності в Російській Федерації є Конституція РФ (насамперед ст. 21, 22), зазначений Закон, КПК (ст. 195-207,283), ЦПК (ст. 79-80,82-87), Кпап україни (ст. 26.4), інші федеральні закони, а також нормативні правові акти федеральних органів виконавчої влади, що регулюють організацію і виробництво судової експертизи. Це положення, безумовно, повністю відноситься і до судово-психологічної (комплексної судової психолого-психіатричної) експертизи.

По конкретній справі - неважливо до якої сфери правовідносин воно відноситься - підставами виробництва будь-якої експертизи, в тому числі, зрозуміло, і СПЕ, відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону про судово-експертної діяльності є ухвала суду, постанова судді, особи, яка провадить дізнання, слідчого, винесені у відповідності з тими чи іншими нормами права. Так, при розслідуванні, розгляді кримінальних справ - це ст. 195, 283 КПК, при розгляді цивільно-правових спорів у суді - ст. 79 ЦПК, при адміністративному розслідуванні правопорушень - ст. 26.4 КоАП.

Підстави призначення судово-психологічної експертизи. Приводами призначення СПЕ можуть бути будь-які фактичні обставини, які вимагають відповідного психологічного аналізу. Підставою для призначення СПЕ також можуть послужити і які-небудь сумніви, які виникли у слідчого, судді щодо психологічних особливостей поведінки тих чи інших учасників кримінального, цивільного чи адміністративного судочинства, причин психологічного характеру їх дій, психологічного змісту їх мотиваційної сфери, волевиявлення і т. п. Крім того, потрібно мати на увазі, що деякі статті КК введені такі поняття та категорії з області психології, як "психофізіологічні якості" особи, що заподіяла шкоду в "екстремальних умовах"; "нервово-психічні перевантаження (ст. 28), "обгрунтований ризик" (ст. 61), афект (ст. 107, 113), психічні страждання (ст. 117), безпорадний стан потерпілої (ст. 131) і т. д. Встановлені в ході допиту свідків, потерпілих, обвинувачених окремі ознаки згаданих вище явищ, які вплинули на поведінку цих осіб, також можуть розглядатися в якості приводу для призначення СПЕ.

Наприклад, при оцінці поведінки обвинуваченого у вбивстві в якості такого приводу можуть бути окремі ознаки його незвичайного поведінки (підвищена емоційна збудливість, зовні спостережувані ознаки розладу вегетативної нервової системи, мови тощо). По справах про зґвалтування приводами для призначення СПЕ зазвичай служать ознаки поведінки потерпілої в момент нападу на неї, свідчать про її психічної безпорадності (не кликала на допомогу, не надавала активного опору, хоча фізично могла б це зробити, і т. д.). При розслідуванні випадків, пов'язаних з управлінням різними технічними пристроями, в якості приводів для призначення СПЕ можуть послужити деякі індивідуально-психологічні особливості особистості, психофізіологічні якості оператора, не відповідають вимогам його професії, посадовим обов'язкам; окремі поведінкові ознаки, які свідчать про те, що він, опинившись в умовах впливу нервово-психічних перевантажень, значно переважаючих поріг його стресостійкості, проявив свою професійну непридатність та скоїв правопорушення, що підпадає під дію КК або Кпап.

По кримінальних справах про вчинення злочинів неповнолітніми приводами для призначення СПЕ зазвичай служать ознаки їх відставання в психічному розвитку; удавані безмотивность, невмотивована жорстокість, надлишкова демонстративність поведінки; ознаки педагогічної занедбаності і т. д. Приводами для призначення СПЕ також можуть служити сумніви слідчого (суду) щодо здатності свідка або потерпілого правильно сприймати важливі для справи обставини, давати про них показання.

Як і при розслідуванні злочинів, допомогу експертів-психологів може знадобитися і при вирішенні цивільно-правових спорів. Приводами для її призначення в цих випадках також можуть стати будь-які фактичні дані, що мають відношення до психологічних аспектів поведінки однієї з конфліктуючих сторін.

Наприклад, при розгляді судом позовної заяви про визнання недійсності правочину приводами для призначення СПЕ можуть бути певні поведінкові ознаки позивача (відповідача), незвичайне стан його психіки в момент укладення договору, свідчать про те, що він перебував під впливом сильного емоційного стресу, що чинить негативний вплив на його пізнавальні, прогностичні здібності, волевиявлення, в тому числі і на здатність розуміти значення своїх дій або керувати ними (ст. 177 ЦК).

Іноді сам характер спору, наприклад про те, з ким із батьків після розірвання шлюбу буде перебувати дитина, може послужити приводом для призначення СПЕ із залученням для її проведення спеціалістів у галузі дитячої психології.

При вирішенні питань, пов'язаних з відшкодуванням громадянину моральної шкоди (ст. 151 ЦК), оскільки суд повинен встановити, що саме підтверджує факт заподіяння потерпілому моральних чи фізичних страждань, приводом для призначення експертизи можуть з'явитися ознаки сильних емоційних переживань, психічної травми, про які свідчить сам громадянин чи його близькі, інші особи, які спостерігали за ним після заподіяного йому шкоди, і т. д.

37.Судово-психологічна експертиза може бути призначена для вирішення питань, серед яких слід виділити три групи:

Питання, пов'язані з психічними властивостями і особливостями особи.

Питання, що стосуються впливу на психіку різноманітних умов і пов'язаних з ним станів людини в момент розслідуваної події.

Питання, пов'язані з особливостями протікання психічних процесів у даної особи.

Питання, вирішення яких безпосередньо випливає з вивчення властивостей особи і дозволяє одержати про неї істотну інформацію, можна сформулювати таким чином;