2. Психічні особливості невстигаючих дітей, причини труднощів у навчанні школярів молодшого шкільного віку.

«Труднощі навчання» - це короткий термін, що позначає, що в дитини є проблеми у навчанні з придбання знань і розвитку складних навичок, необхідних для навчання тими способами, якими навчається більшість дітей.

Такі поняття як «труднощі», «відставання», «неуспішність» деякі педагоги та психологи розглядають як синоніми.

Ю.З.Гільбух пропонує такі типи відхилень :

1) загальне відставання у навчанні;

2) специфічне відставання з мови;

3) специфічне відставання з математики;

4) відхилення від індивідуального оптимуму навчальної діяльності.

Неуспішність, на його думку, можна поділити на загальну і специфічну. Під загальною неуспішністю він розуміє стійке, тривале відставання учня за обома основними предметами шкільної програми: рідної мови й математки. Специфічне ж відставання зачіпає лише один з цих предметів при задовільній і навіть добрій успішності з інших предметів шкільного курсу. При загальному і специфічному відставанні визначається коло причиннихфакторів, які є предметом аналізу в процесі визначення причин труднощів. Нерідко спостерігаються і різного роду відхилення від індивідуального оптимуму навчальної діяльності.Здібностіцих дітей постійно не знаходять повної реалізації, їх розумовий розвиток вдосконалюється повільніше, ніж це могло б бути в умовах покласної диференціації.[ ]

Під труднощами навчальної діяльності молодшого школяра С.Н.Костромина розуміє:

- пропуски літер у письмових роботах (причиною є низький рівень

розвитку фонематичного слуху, слабка кон­центрація уваги, несформованість прийомів самоконтролю);

- орфографічні помилки при хорошому знанні правил;

- неуважність (причиною є низький рівень розвитку довільності, низький рівень роз­витку уваги, низький рівень концентрації та стійкості уваги, домінантна мотивація навчання — ігрова);

- труднощі під час вирішення математичних завдань (причина: низький рівень загального розвитку, слабке розуміння граматичних конструкцій, несформованість уміння орієнтуватися на систему ознак, низький рівень розвитку образного мислення);

- труднощі у переказі тексту (причина: несформованість уміння планувати свої дії, слабкий розвиток логічного запам'ятовування, низький рівень мовного розвитку, низький рівень розвитку логічних операцій (аналізу, узагальнення, систематизації), занижене самооцінювання);

- непосидючість(причина: низький рівень розвитку довільності, низький рівень розвитку вольової сфери, індивідуально-типологічні риси особистості);

- труднощі у засвоєнні нових знань(причина: несформованість прийомів навчальної діяльності, слабка концентрація уваги, низький рівень розвитку сприймання, низький рівень розвитку довільності, низький рівень загаль­ного розвитку);

- постійний бруд у зошиті(причина: слабкий розвиток дрібної моторики рук, несформованість прийомів навчальної діяльності, недостатній обсяг уваги, порушене орієнтування на просторі зошита, низький рівень розвитку короткочасної пам'яті);

- погане знання таблиці множення(причина: низький рівень розвитку механічної пам'яті, низький рівень розвитку тривалої пам'яті, розвиток загального інтелекту нижчий за вікову норму, низький рівень розвитку довільно­сті, слабка концентрація уваги, несформованість прийомів навчальної діяльності);

- труднощі у виконанні завдань для самостійної роботи(причина: Несформованість прийомів навчальної діяльності, низький рівень розвитку довільності) та ін..

Загальна таблиця труднощів навчання, їх причини та рекомендації подана у Додатку А.

Для всіх дітей з труднощами у навчанні характерна, перш за все, слабка самоорганізація в процесі навчання: відсутність сформованих способів і прийомів навчальної роботи, наявність стійкого неправильного підходу до навчання і як результат учні не вміють вчитися. Вони не хочуть або не можуть здійснювати логічну обробку засвоюваної теми. Ці школярі на уроках і вдома працюють не систематично, а якщо виявляються перед необхідністю підготувати домашнє завдання, то, або роблять це поспішно, не аналізуючи навчального матеріалу, або вдаються до багаторазового читання його з метою заучування напам'ять, не вникаючи у суть зазубреного. Ці учні не працюють над систематизацією засвоюваних знань, не встановлюють зв'язків нового матеріалу зі старим. Внаслідок цього знання невстигаючих мають безсистемний, фрагментарний характер. (Бардін, К.В. Якщо ваша дитина не хоче вчитися [Текст] / К.В. Бардін. - М.: Знание, 1980. - С.24-25.) Такий підхід до навчання призводить до систематичного інтелектуального недовантаження, що в свою чергу веде до значного зниження темпів розумового розвитку цих школярів і ще більше посилює їх відставання від однокласників.

Більшість труднощів навчання полягають у низькому рівні оволодіння такими психічними функціями як пам'ять, сприйняття, уява, а також у невмінні організувати свою увагу, як правило, на уроках невстигаючі школярі неуважні. Мимовільна увага переважає довіль­ну. Сприймаючи навчальний матеріал, вони не прагнуть відтворити його у вигляді образів, картин.

Педагогам масової школи добре відомо, що діти, стійко не засвоюють шкільну програму, мають негативні особливості характеру і порушення поведінки. Всебічне дослідження особливостей психічного розвитку невстигаючих школярів - діагностичний психологічний експеримент, докладне біографічне вивчення, спостереження за поведінкою на уроках і в позаурочній діяльності, бесіди з батьками і вчителями - дозволило виявити ряд умов, що сприяють формуванню спотворень в розвитку особистості дітей.( Венгер, А.Л. Психологічне обстеження молодших школярів [Текст] / А.Л. Венгер, А.Г. Цукерман. - М.: Видавництво ВЛАДОС-ПРЕС ", 2004. - 534 с.)

Першим і найбільш важливим чинником становлення негативних рис характеру є небажання вчитися, відраза невстигаючого дитини до всякого роду навчальної роботи. Стійкі труднощі в засвоєнні матеріалу, постійне відчуття неуспіху природно призводять до того, що такі діти уникають самого процесу приготування уроків, рвуть зошити, ховають підручники, плачуть у відповідь на шкільні вимоги. Вони починають прогулювати заняття, брехати, обманювати, говорити, що "нічого не задано", а в школі - що "забув книжки в дома " і т.д. У цих вчинках починає проглядатися емоційне спотворення, зачатки негативних рис характеру вже в перші шість місяців, протягом першого року навчання. Такі особливості поведінки формуються дуже швидко і вже до другого півріччя такі діти дуже помітні в масовій школі. (Питання попередження неуспішності школярів. Збірник статей. Під ред. Ю.К. Бабанського. Ростов-на-Дону) До цього часу (тобто до другого класу) приєднується наступний фактор - конфліктні відносини з вчителями.

У невстигаючих школярів виникають і закріплюються різноманітні негативні риси характеру - конфліктність, злостивість, афективна збудливість.

Аналогічні проблеми виникають у стійко невстигаючих дітей по відношенню до батьків. Поведінка батьків є ще більш складною і суперечливою. Найчастіше батьки невстигаючих учнів мають претензії до школи, звинувачують вчителів ("вони погано вчать"), навчальну програму, але при спостереженні в неформальній обстановці чітко видно, що ці ж батьки постійно дорікають дітей саме навчальними проблемами. Стомлених дітей садять відразу після шкільних занять вчити домашні завдання, сидять разом з ними, наймають репетиторів, часто застосовують фізичні покарання, кричать - "нездари ... ледарі" і т.д. Тим самим батьки остаточно втрачають довіру своїх дітей, постійними конфліктами посилюють домашню обстановку і їх навчанні діти починають іти на "вулицю".

Стають постійними втечі з дому, повернення додому пізно ввечері, діти всіляко брешуть, намагаючись викрутитися з ситуації. Це відбувається вже до кінця третього класу. (Кумаріна, Г.Ф. Індивідуалізація, навчання школярів відстаючих у навчанні [Текст] / Г.Ф. Кумаріна / / Рад. педагогіка. 1987. - № 2. - С.117.)

Більшість дітей у 6-7 років психологічно готові до школи - це чудовий сенситивний період для формування вольових процесів. У цьому віці дитина має необмежені можливості для сприйняття та засвоєння інформації. Тому, якщо вона скаржиться на втому та виснаженість-це перший сигнал того, що з якоїсь причини дитина не отримує задоволення від навчання.

Щоб не спрощувати проблему неуспішності учнів, необхідно зауважити, що в її основі лежить не одна причина, а декілька, і досить часто вони діють в комплексі. Буває і так, що на первинну причину неуспішності учня нашаровуються нові, вторинні причини, і, як наслідок, відставання у навчанні. Ці причини також можуть бути різноманітними, тому що школярі не однаково реагують на свою неуспішність. На перших етапах навчання в молодшому шкільному віці це допитливість, безпосередній інтерес до навколишнього, з одного боку, а прагнення виконати суспільно значиму діяльність - з іншого, визначають позитивне ставлення до навчання і пов'язані з цим емоційні переживання з приводу одержаних оцінок. Відставання в навчанні, погані оцінки найчастіше гостро, до сліз сприймаються дітьми. Крім того, ставлення до оцінки залежить від особистісних особливостей школяра, таких як мотивація, взаємостосунки з вчителями, батьками, учнями, характеру самооцінки і т.д.

Існують зовнішні та внутрішні причини шкільної неуспішності.

До зовнішніх належать:

1. Перешкоди середовища, в якому живе дитина(незручне робоче місце або взагалі його повна відсутність, гамір братів або сестер, увімкнений телевізор, комп’ютер).

2. Сімейні конфлікти - сварки, п’янство батьків, ревнощі до братів чи сестер, часті бійки в родині.

3.Батьки можуть бути занадто вимогливі до навчання. Вони вимагають тільки високих досягнень, не враховуючи безлічі факторів. Іноді застосовують фізичну силу у якості покарання за неуспішність. Це може викликати психотравму.

4.Батьки взагалі не виявляють інтересу до навчальних занять дитини, не перевіряють, як та виконує домашні завдання, чим займається у вільний час. Якщо в родині є ускладнюючі моменти, то включається цілий ланцюжок несприятливих причин. На перше місце тут повинен бути поставлений дефіцит спілкування. Особливо прикрими є ті випадки, коли дорослі створюють дефіцит спілкування, ухиляючись від всіх контактів з дитиною, окрім «ділових».

5. У дитини не сформоване позитивне ставлення до навчання, тобто не має передумов виховання навчальної мотивації та інтересу до навчання.

6. У родині неправильно організована навчальна діяльність: відсутність трудового виховання та відповідального ставлення до своїх обов’язків, відсутність режиму, безлад у домі, неналагоджений побут.

7. Проблеми у спілкуванні з однокласниками.

Внутрішні причини шкільної неуспішності можуть полягати в:

1. Порушенні чи відхиленні у розвитку психічних процесів, їхній нерозвиненості

2. Високому рівні тривожності, яка набуває стійкості при постійному незадоволенні батьків, їхній роздратованості й викликає страх зробити щось погано, неправильно.

3. Надто низькому рівні самооцінки, невпевненості у собі, закріплення ситуації систематичної неуспішності, що призводить до виникнення таких проблем: бажання бездумно дотримуватися вказівок дорослого, діяти лише за зразками та шаблонами, побоювання виявити ініціативу, формальне засвоєння знань і способів дій.

І.В. Дубровіна розглядає особливості невстигаючих школярів, що відрізняються несформованістю правильних прийомів навчальної діяльності. Рахунок подумки, списування букв за зразком, заучування віршів напам'ять - навіть такі з погляду дорослої людини нескладні дії можна виконувати не одним, а декількома різними способами. Дитина, що прийшла до школи і яка зіткнулася з необхідністю виконувати нову для себе навчальну діяльність, часто не в змозі самостійно знайти адекватні способи роботи. Тому найчастіше батькам, вчителям, психологам потрібно шукати не одну, а кілька причин неуспішності кожного конкретного учня і прагнути усунути кожну з них. Потрібно пам'ятати, що нормальній, здоровій дитині завжди можна допомогти, її можна і потрібно навчити вчитися.

Особливі труднощі представляють відхилення у розумовому розвитку дитини. Ці відхилення розрізняються і за ступенем тяжкості, і за причинами їх виникнення. Невелике відставання в пізнавальній діяльності дитини може бути нестійким і спочатку не дуже помітним. У всіх дітей спостерігаються недоліки пам'яті, причому вони стосуються всіх видів запам'ятовування: мимовільного і довільного, короткочасного та довготривалого. Одна з основних причин недостатнього рівня розвитку мимовільної пам'яті у дітей - їх низька пізнавальна активність. Тим часом у міру дорослішання дитини на передній план все більше виступає довільна пам'ять, що реалізується як особлива форма діяльності. Без достатнього рівня розвитку довільної пам'яті неможливе повноцінне навчання. Відомо, що в молодшому шкільному віці наочний матеріал засвоюється краще вербального. Виявляється, що форма пред'явлення матеріалу особливо важлива для відстаючих дітей.

У дослідженнях В.І. Лубовский, Г.І. Жаренковой вказують на недоліки мовної регуляції дій, що пояснює характерну для діяльності цих учнів неорганізованість, відсутність цілеспрямованості. Одна з найбільш поширених внутрішніх причин неуспішності - недостатній розвиток у школярів мислення, неготовність цих дітей до напруженої інтелектуальної праці в процесі навчання. Приблизно для кожного п'ятого невстигаючого учня це основна причина слабких знань, і усунути її часом буває дуже важко.

Іншою поширеною причиною неуспішності є небажання учня вчитися. Небажання вчитися може виникнути через різних приводів. Всі вони зводяться в основному до труднощів навчання. Наприклад, учень не вміє, не може змусити себе займатися. Іноді небажання вчитися породжується об'єктивною трудністю предметом для учня. У цьому випадку всіма доступними засобами слід стимулювати його, показати йому радісну сторону пізнання і подолання труднощів. Небажання учня вчитися може бути викликане відсутністю інтересу в школяра лише до даного предмету. Учень може бути здатний, йому легко вчитися, при бажанні він міг би непогано встигати. Однак він байдужий лише до цього предмету. Тут слід шукати і знайти такий підхід, який заново відкрив би для даного учня гідності досліджуваного предмета.

Поширеною причиною стійкої неуспішності є недисциплінованість окремих учнів. Досвід роботи з такими учнями показує, що якщо для них знайти посильну і цікаву роботу, як на уроці, так і поза ним, то вони поступово виправляються. Авторитет учителя, зацікавленість предметом, роботою в позаурочний час визначає успіх боротьби з недисциплінованістю.

До числа суб'єктивних причин неуспішності відносять іноді особисту неприязнь учня до вчителя. Стійка нелюбов, неповага до вчителя сильно заважають мобілізації зусиль учня, породжують неуспішність. Важливо, щоб у відносинах вчителя й учня не було ніякої фальші. Всяка нещирість тільки погіршить взаємини.

Одна з проблем будь-якої людини (а у вчителя найчастіше) - в консервативності, стабільності образів тих, з ким він спілкується. Одного разу склавшись, цей образ у своїй первісній формі застигає, мало не назавжди. Тим більше заважає застиглий образ учня при взаємодії з ним впродовж тривалого часу. Стабільні уявлення створюють певну атмосферу в класі; учень виявляється накритий, як сіткою, системою очікувань вчителя і однокласників. Діти, не успішні з перших років шкільного навчання, зазвичай так і залишаються на цьому рівні успішності. Низька оцінка вчителя підкріплює загальні негативні очікування, а очікування породжують відповідні результати і оцінки ... Відомо, як позначається цей неуспіх на розвитку: знижується самооцінка, зникають навчальні інтереси.

Діти з синдромом дефіциту уваги.

Дітей з порушеннями такого типу неможливо не помітити, оскільки вони різко виділяються на тлі однолітків своєю поведінкою. Така поведінка характерна для дітей з так званим гіперкінетичним, або гіперактивним синдромом. Однією з специфічних його рис є надмірна активність дитини, надмірна рухливість. Фахівці виділяють наступні клінічні прояви синдромів дефіциту уваги у дітей:

1) неспокійні рухи в кистях і стопах;

2) невміння спокійно сидіти на місці, коли це потрібно;

3) легке відволікання на сторонні чинники;

4) нетерпіння, невміння чекати своєї черги;

5) невміння зосередитися;

6) часті переходи від однієї незавершеної справи до іншої;

7) невміння грати тихо, спокійно;

8) балакучість.

Ці основні порушення поведінки супроводжуються серйозними вторинними порушеннями, до числа яких насамперед відноситься слабка успішність у школі. Низька успішність - типове явище для гіперактивних дітей. Вона обумовлюється особливостями їх поведінки, які не відповідають віковій нормі і є серйозною перешкодою для повноцінного включення дитини в навчальну діяльність.

Ліворукість дитини в школі є однією з причин неуспішності. Ліворукість - це не патологія і не недолік розвитку. Ліворукість - дуже важлива індивідуальна особливість дитини, яку необхідно враховувати в процесі навчання і виховання. Специфіка літералізації мозкових функцій лівшей впливає на особливості їх пізнавальної діяльності, до числа яких відносяться: аналітичний спосіб переробки інформації, поелементна робота з матеріалом; краще впізнання вербальних стимулів, ніж невербальних; зниження можливості виконання зорово-просторових завдань (Безруких М.М., Князєва М.Г., 1994; Микадзе Ю.В., Корсакова Н.К., 1994).

Однією з причин низької успішності школярів є педагогічна занедбаність.У той же час недостатня організація навчально-виховного процесу, головним чином, слабка індивідуальна робота з кожною дитиною, в деяких випадках, є причинами появи педагогічної занедбаності дітей вже в дошкільному та ранньому шкільному віці.

Проявами її є прогалини в навчально-практичних і соціально-етичних знаннях, наявність негативного життєвого досвіду, відставання в розвитку, відхилення у ставленні до оточуючих і до себе, негативне ставлення до різних видів діяльності.

Напружений характер навчання, значний обсяг навчального навантаження, дефіцит часу для засвоєння інформації є вираженими психотравмуючими чинниками для дитини, що в поєднанні із зменшенням тривалості сну і прогулянок, зниженням фізичної активності негативно впливає на розвиток дитячого організму.

Отже, психологічні особливості невстигаючих школярів полягають у низькому рівні розвитку психічних функцій, слабкій самоорганізації у процесі навчання: відсутність сформованих засобів і прийомів навчальної роботи, наявність стійкого неправильного підходу до навчання. Для невстигаючих учнів є характерним небажання вчитися, порушення поведінки, труднощі в засвоєнні матеріалу. Постійні відчуття неуспіху тільки погіршують відношення до навчання і спричинюють невпевненість у собі, занижують рівень самооцінки. Поширеними причинами шкільної неуспішності є низька мотиваційна сфера, високий рівень тривожності, педагогічна занедбаність, надмірне навантаження та конфліктні відносини з вчителями.

3. Психолого-педагогічні особливості слабозорих дітей молодшого шкільного віку, особливі освітні потреби дітей з порушенням зору

Доведено, що 95% інформації про оточуючий світ мозок людини отримує через зір. Зір є визначним у формуванні уявлень дитини про предмети та явища, їх ознаки, просторове взаємовідношення. Отже, роль зору у психічному розвитку дитини неможливо перебільшити.

У процесі історико - еволюційного розвитку у людини сформувалася складна система аналізаторів, що забезпечує надходження необхідної для нормальної життєдіяльності інформації із зовнішнього світу. У цій системі на перший план виступають зорова, слухова і тактильна системи. При цьому важливо виділити, що в даному комплексі аналізаторів провідна роль у процесі чуттєвого пізнання належить зору.Для процесу навчання важливі наступні функції зорового сприйняття - «опредметнення» навколишньої дійсності, отримання естетичних переживань і можливість здійснювати стеження за правильністю виконання власних дій ( наприклад, написання літер). У зв'язку з даними фактами навіть часткова втрата зору спричиняє серйозні втрати в області чуттєвого відображення.

Причини порушення зору:

1. Вроджені: захворювання й аномалії розвитку органів зору: патологія судинної оболонки, захворювання рогової оболонки ока, вроджені катаракти, глаукоми, окремі форми патології сітківки і таке інше. Аномалії зору також можуть виникнути в результаті зовнішніх і внутрішніх негативних впливів, що мали місце в період вагітності: перенесені матір'ю вірусні захворювання, токсоплазмоз, краснуха й таке інше.

2. Придбані: неврити зорового нерва, глаукома (відшаровування сітківки), механічні травми ока, фізичні перевантаження і таке інше.

Розрізняють хворих з наступними порушеннями зору:

Незрячі - це люди з повною відсутністю зорових відчуттів, або ті, які мають залишковий зір або здатність до світловідчуття.

Абсолютно або тотально незрячі - люди з повною відсутністю зорових відчуттів.

Слабозорі - це люди, гострота зору яких дозволяє розрізняти предмети, контури яких вони бачать нечітко. Головна відмінність даної групи від сліпих: при вираженому зниженні гостроти сприйняття зоровий аналізатор залишається основним джерелом сприйняття інформації про навколишній світ і може використовуватися як провідний у навчальній, професійній та інших видах діяльності.

Залежно від часу настання дефекту виділяють дві категорії дітей:

- сліпонароджені - це діти з уродженою тотальною сліпотою або осліплі у віці до трьох років. Вони не мають зорових уявлень, і весь процес психічного розвитку здійснюється в умовах повного випадання зорової системи;

- осліплі - діти, що втратили зір у дошкільному віці та пізніше.

(Психологія людини з обмеженими можливостями - Бочелюк В.Й.)

Результати пошкодження зорових функцій впливають негативно на розвиток дитини, і дані прояви мають як кількісний, так і якісний характер.Кількісні зміни проявляються в тому, що у слабозорих дітей скорочуються зорові відчуття і сприйняття, відповідно зменшується кількість подань, що обмежують можливості формування образів уяви. Якісні зміни осіб з вадами зору проявляються майже в усіх областях психічної діяльності дитини.

Розглянемо докладніше психолого - педагогічні особливості слабозорих школярів.Навчальна мотивація при виконанні завдання має місце у всіх дітей, проте її стійкість у слабозорих дітей значно нижче. При труднощах виконання діяльності вони можуть її змінювати на іншу. При цьому, маючи завдання виконати послідовний ряд вправ, діти можуть вважати, що мета досягнута, виконавши тільки одне з них.

Розвиток уваги у дітей даної категорії дещо уповільнено в часі. Інтенсивність, стійкість, обсяг уваги з віком збільшуються. У молодших школярів переважаючою все ще залишається мимовільна увага, залежнабільшою мірою від інтересу до роботи (навчальної та ін), від наочності, емоційної сторони психіки. Обсяг уваги - 2-3 об'єкти. На швидкість зорового сприйняття предметів впливають різноманітні фактори: величина , складність об'єкта, рівень освітленості , рівень втоми. При короткій експозиції малюнків відзначається порушення сприйняття просторових відносин між зображеними предметами. При зоровому сприйнятті предметних зображень, геометричних фігур, цифр, буквосполучень у слабозорих відзначається сповільненість, фрагментарність, нечіткість, спотворення сприйняття.

При частковій атрофії зорових нервів, вторинній катаракті і глаукомі виявлено значне зниження швидкості зорового сприйняття. При зоровому сприйнятті окремих зображень предметів, малюнків і картин слабозорі молодші школярі дрібні деталі зображень чи погано сприймають, або не розрізняються зовсім. Внаслідок неточного і неповного сприйняття малюнків і картин у слабозорих формуються неправильні уявлення, що в свою чергу відбивається в описах зображеного. Осмислення змісту картини викликає у них труднощі, так як розглядання її проводиться по частинах. Все це свідчить про те, що сприйняття сюжетних картин у слабозорих дітей перебуває на низькому рівні (це найчастіше це стадія перерахування або стадія опису).

Слабозорість чинить негативний вплив на швидкість і правильність формування процесу читання у слабозорих із захворюваннями сітківки та зорового нерва; у слабозорих з аномаліями рефракції і помутнінням середовищ ока показники швидкості і правильності читання кращі. Причини порушень формування навичок читання у слабозорих: нерозчленованість зорового сприйняття літерного зразка ( «злиття» двох подібних букв, «переставляння » літери зліва направо, несприйняття окремих елементів або додавання зайвих), недостатня сформованість просторових уявлень.

Зниження зору чинить негативний вплив на формування графічних навичок. Недостатня сформованість і нестійкість уявлень про структуру букв викликали в процесі навчання письма спотворення, заміни, пропуски букв, дзеркальне їх написання, неправильне положення букв відносно один одного в словах, на рядках. Злитість і недостатня розчленованість зорового сприйняття може відзначається і при ознайомленні їх з новим матеріалом - літерами і цифрами.

Пам'ять дітей з порушенням зору характеризується меншою продуктивністю запам'ятовування як наочного, так і словесного матеріалу. За обсягом, точністю, повнотою і швидкістю запам'ятовування дана категорія дітей відстають від своїх однолітків, які не мають вад зору. Запам'ятовування недостатньо осмислюється, в результаті чого знижується продуктивність логічної пам'яті. Дія «закону краю» виражена у них меньше: краще запам'ятовується кінець ряду, підвищена виснаженість заважає утримувати в пам'яті його початок. У молодших школярів зі слабким зором відзначається більш низький рівень довготривалої зорової пам'яті в порівнянні з довготривалою слуховою пам'яттю, а також більш низький рівень зорової пам'яті, ніж у однолітків, котрі нормально бачать, що пояснюється більш швидким згасанням тимчасових зв'язків, що утворилися в процесі зорового сприйняття.

Для мови слабозорих характерна зміна темпу розвитку, порушення словниково - семантичної сторони мови. Специфіка розвитку мовлення також виражається в слабкому використанні немовних засобів спілкування - міміки, пантоміміки, інтонації, оскільки порушення зору ускладнюють їх сприйняття і роблять неможливим використання такого роду виразних засобів. Особливості формування розумових процесів у слабозорих дітей залежать від індивідуальних особливостей розвитку всіх психічних процесів дитини. Як правило, у молодших школярів з порушенням зору відзначаються труднощі встановлення смислових зв'язків між об'єктами, зображеними на малюнку, ускладнення при класифікації предметів.

У дітей перших класів операції аналізу, порівняння, узагальнення сформовані різною мірою, свідчать в більшості випадків про відставання в розвитку мислення. Для слабозорих молодших школярів характерний недостатній розвиток наочно - образного і наочно - дієвого рівнів розумової діяльності, що визначає своєрідність конкретно - понятійного мислення і труднощі у вирішенні математичних завдань. Причини цього - порушення зорового сприйняття і обмежений наочно - дієвий досвід. Для розвитку аналітико - синтетичної діяльності необхідне оволодіння сенсорними еталонами, міцними динамічними стереотипами, стійкими процесами диференціювання надходять сигнали із зовнішнього світу. Отже, ці процеси виробляються в діяльності дитини. На формування процесу абстрагування впливає практичний досвід дитини, що теж можливо тільки в діяльності.

Несприятливі умови виховання (надмірна опіка або, навпаки, брак уваги) слабозорих дітей можуть призвести до виникнення у них таких особистісних якостей, як егоїзм, установка на постійну допомогу, байдужість до оточуючих та ін. Обмеженість контактів з оточуючими може спричинити за собою замкнутість, некомунікабельність. Надалі це може утруднити формування особистісних взаємин з оточуючими.

Зрозуміло, що дитина з вадами зору потребує інших умов для навчання, ніж звичайні діти, а саме – інклюзивне навчання.

Інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально – пізнавальної діяльності таких дітей. Інклюзивне навчання запроваджується відповідно до Конвенції ООН про права дитини та Конвенції ООН про права інвалідів, низки Указів Президента, Закону України «Про загальну середню освіту».

Передумовою у забезпеченні успішності навчання дитини з особливими освітніми потребами у загальноосвітньому начальному закладі є індивідуалізація навчально-виховного процесу, що полягає у корекції, залежно від діагнозу.

Індивідуальна програма розвитку розробляється групою фахівців (заступник директора з навчально-виховної роботи, вчителі, асистент вчителя, психолог, тифлопедагог та інші) із обов’язковим залученням батьків, або осіб, які їх замінюють, з метою визначення конкретних навчальних стратегій і підходів до навчання дитини з особливими освітніми потребами.

Стимулюючи в процесі спеціально організованого навчання активність, перцептивні потреби дитини, включаючи в навчальну діяльність зберігання аналізаторів, можна успішно сприяти розвитку і навчання школярів з вадами зору.

Отже, порушення зору може бути вродженим або набутим. Порушення у діяльності зорового аналізатора викликають у дитини труднощі у пізнавальній діяльності, обмежують її можливості. Таким чином, дитина отримує менше інформації про довкілля (як в кількісному, так і в якісному відношенні), ніж діти з нормальним зором. Зір є визначним у формуванні уявлень дитини про предмети та явища, їх ознаки, просторове взаємовідношення. Ми бачимо, що роль зору у психічному розвитку дитини неможливо перебільшити. Також у дітей з порушеннями зору спостерігається своєрідність емоційно-вольової сфери, характеру і відносин з навколишніми людьми. Ця категорія дітей відрізняється особливостями поведінки: вони агресивні і дратівливі, замкнуті. Такі особливості пояснюються невдачами і труднощами в навчанні, грі, спілкуванні з однолітками. Недостатність зорового аналізатора викликає порушення не тільки зорового сприйняття, але й діяльності особистості в цілому.

Багдуева, К. Г. Причины неуспеваемости детей с нарушениями зрения [Текст] / К. Г. Багдуева // Развитие науки и практики непрерывного образования лиц с нарушенным зрением : материалы Международной научно-практической конференции. – М., 2011. – С. 38–40.

Основы специальной психологии: Учеб. пособие для студ. сред. пед. учеб, заведений/Л. В. Кузнецова, Л. И. Переслени, Л. И. Солнцева и др.; Под ред. Л. В. Кузнецовой. - 2-е изд., стер. - М.: Издательский центр "Академия", 2005. - 480 с.

Гениралова, Е. Л. Охрана зрения детей – забота школы [Текст] / Е. Л. Гениралова // Воспитание и обучение детей с нарушениями развития. – 2012. – № 7. – С. 44–47.

Денискина, В. З. Образовательные потребности детей с нарушением зрения [Текст] / В. З. Денискина // Воспитание и обучение детей с нарушениями развития. – 2013. – № 6. – С. 4–14.

Денискина, В. З. Особые образовательные потребности, обусловленные нарушениями зрения и их вторичными последствиями [Текст] / В. З. Денискина // Дефектология. – 2012. –№ 5. – С. 3–12.

Солнцева, Л. И. Психология детей с нарушением зрения (детская тифлопсихология) / Л. И. Солнцева. — М. : Классик Стиль, 2006.

Клопота Є. А. Переработка информации и формирование пространственных представлений у лиц с нарушением зрения//Ма-теріали II міжнарод. наук. конф. "Актуальні проблеми фізичної культури та спорту в сучасних соціально - економічних умовах." - Запоріжжя, 2005. - С. 209-216

Литвак А. Г. Практикум по тифлопсихологии: Учеб. пособие для студентов дефектол. фак. пед. ин-тов/А. Г. Литвак, В. М. Сорокин, Т. П. Головина. - М.: Просвещение, 1989. - 110 с.

Малкина-Пых И. Г. Психосоматика: Справочник практического психолога. М.: Изд-во Эксмо, 2005. - 992 с

4. Шляхи подолання неуспішності молодшого шкільного віку

Допомагаючи дітям, треба пам'ятати, що успіх народжує новий успіх, і кращий стимул для відстаючих - усвідомлення своїх досягнень у навчанні. Необхідно підтримувати в дитини віру в себе в навчанні, демонструвати їй очікування кращого результату й виявляти індивідуальну увагу в період усієї навчальної роботи.

Щоб дитина добре вчиласянеобхідні, щонайменше, чотири важливі умови:

1. відсутність істотних недоліків розумового розвитку;

2. достатній культурний рівень сім’ї або хоча б прагнення до досягнення такого рівня;

3. матеріальні можливості задоволення найважливіших духовних потреб людини;

4. майстерність вчителів,які працюють з дитино в школі.

Необхідно створити всі можливості для організації допомоги слабшим учням сильними, для створення обстановки, коли слабкі учні тягнуться за сильними, прагнуть позбутися своїх слабкостей. Допомога слабким дітям повинна бути наступних видів: організація та проведення спеціальних занять з загального розвитку дітей. Якщо в учня виявляється прогалина в знаннях і уміннях, до нього прикріплюється сильний учень-консультант для ліквідації цієї прогалини. Для того щоб запобігти неуспішність у початковій школі, необхідно навчання в початкових класах проводити так, щоб: дітям у школі, на уроках не було нудно; у них не вичерпувалося, а, навпаки, зростало бажання вчитися.

Досить поширеною причиною стійкої неуспішності молодших школярів є затримка психічного розвитку дітей, зумовлена ​​відхиленнями в їхньому нервово-психічному і фізичному здоров'ї.

Для таких дітей розгортається мережа спеціальних загальноосвітніх шкіл-інтернатів, шкіл з продовженим днем ​​і класів вирівнювання. Тут додатково передбачено час для індивідуальних та індивідуально-групових занять. Ці заняття спрямовані на корекцію індивідуальних відхилень у психологічному та фізичному розвитку учнів, на розвиток їх уваги, пам'яті, на ліквідацію прогалин у дошкільних та шкільних заняттях, а також на виправлення недоліків мови.

Шляхи подолання неуспішності залежать від типу невстигаючого школяра і вимагає великої індивідуальної роботи з дитиною.

В даний час можна вважати доведеним, що при правильно організованому навчально-виховному процесі можна домогтися успішності кожної дитини, що навчається в школі. Неуспішність учня завжди (говоримо про здорових дітей) є результатом помилок у вихованні і навчанні в школі, а іноді ще до школи. Добре відомі факти, коли в одного і того ж вчителя, в одних і тих же умовах одні діти вчаться добре, інші гірше, треті погано.

Підвищення ефективності навчальної роботи та поведінки школяра обумовлюється трьома основними факторами:

1. Проникнення педагогічного аналізу за межі поверхневого пояснення вчинків школяра, виявлення їх справжніх причин, диференційований підхід до їх усунення.

2. Використання не окремої ізольованої методики, а зміна всієї організації життя школяра.

3. Профілактична робота, яка передбачає раннє виявлення і корекцію негативних явищ у поведінці та інтелектуальній діяльності школяра.

Педагогічна дія після виявлення причини, що викликала дане явище або вчинок, має спрямовуватися, по-перше, на зміну ставлення школяра до своєї діяльності, по-друге, на реалізацію способів і прийомів досягнення прийнятої школярем мети, по-третє, вона повинна супроводжуватися допомогою та контролем вихователя.

Шляхи подолання труднощів та неуспішності школярів різні, і залежать від причин їх виникнення.

1. Група школярів, труднощі у навчанні яких викликані неправильним відношенням до навчання в результаті зниженої мотивації.

Формування суспільних мотивів навчання у школярів відбувається тільки в результаті правильної організації всієї виховної роботи школи. Найважливішим для формування цих мотивів є наявність активного колективу школярів, організованого на основі навчальної діяльності. необхідно змінити положення даного учня в класі, включити його в дитячий колектив, створити у нього інтереси, пов'язані з життям класу і школи. Методичні прийоми будуть залежати від віку учня, його індивідуальних особливостей, обставин його життя і відносин, що склалися в класі.

2. Група учнів, неуспішність яких, є результатом недостатньо- активної участі інтелектуальної діяльності в їх навчальній роботі.

Подолати інтелектуальну пасивність дитини можна, якщо зняти попереднє негативне ставлення до інтелектуальної діяльності, потім сформувати відсутню практику інтелектуальної поведінки при вирішенні власне теоретичних завдань, виховати і привчити дитину користуватися інтелектуальними прийомами при їх вирішенні.

Навчання повинне проходити індивідуально, так як вчитель отримує можливість стежити, чи добре розуміє дитина матеріал при звичайних методах пояснення.

Для тих дітей, яким звичайного пояснення недостатньо, потрібно організувати заняття за спеціальними методиками. Л.С. Славіна виділяє наступні загальні етапи в навчанні інтелектуально-пасивних дітей розумовим діям:

1) навчання дитини зовнішній дії з предметами, побудованій аналогічно тій інтелектуальній дії, якійїї повинні були навчити;

2) вчинення дитиною цієї дії вголос, в уявному плані, при оперуванні не реальними предметами, а їх образами;

3) вчинення цієї інтелектуальної дії в думці.

Необхідно враховувати наступні обставини: специфічний характер кожної галузі знання, на якому етапі навчання знаходитися дитина, які були конкретні умови навчання школяра, як формувалася його особистість.

3. Група учнів, труднощі у навчанні яких пов'язані з неправильно сформованими навичками і способами учбової роботи.

Підвищити свою успішність учні даної групи можуть, в першу чергу, шляхом заміни неправильних способів і прийомів навчальної роботи більш правильними, але самостійно здійснити цю заміну вони, звичайно, не в змозі. Навіть у старших класах їм потрібна для цього допомога вчителя. Як правило, школярі навіть і не знають, що користуються неправильними прийомами і що в цьому причина їх неуспішності.

Користуватися можна різними прийомами, але важливо, щоб робота з навчання учнів правильним прийомам і способам самостійної навчальної роботи проводилася систематично і постійно, починаючи з першого класу.

4. Група учнів, причиною неуспішності яких є невміння працювати.

Для того, щоб підвищити успішність дітей цієї групи, у них необхідно сформувати позитивне ставлення до навчальної праці. Необхідно забезпечити наявність достатнього трудового навантаження для кожного школяра, з одного боку, і наявність достатньої самостійності виконання навчальної діяльності, з іншого.

5. Група учнів, у яких труднощі через відсутність пізнавальних і навчальних інтересів.

Якщо вчитель не веде спеціальної роботи з розвитку пізнавальних інтересів, наявних у маленької дитини, створене до школи ставлення, як правило, зникає. Предметні шкільні гуртки, що стимулюють інтерес до предмета, зустрічаються, як правило, у старших классах, але і для маленьких школярів також існує багато гуртків. Якщо предметні гуртки ведуться в молодшій школі, то ця робота дає блискучі результати.

6. Діти, труднощі яких через непосидючість, неуважність.

Необхідно сформувати довільну увагу, чому сприяє участь дитини у сюжетно - рольових іграх, образотворчій діяльності, конструюванні, аплікаційній діяльності тощо. Утримати увагу може жива, емоційна, виразна мова педагога.

Відомо, що у грі формуються передумови навчальної діяльності. І ця діяльність залишається провідною у молодшому шкільному віці, тому навчання повинно відбуватися через гру! Допомога психолога та педагога (психодіагностика типу темпераменту, корекційно-розвиваюча програма, вправи на розвиток довільності). Врахування при навчанні індивідуальних особливостей (тип темпераменту, гіперактивність тощо). Рекомендовано застосовувати вправи на розвиток уваги на уроці.

7. Група дітей, у яких труднощі з розумінням пояснення з першого разу, необхідно повторити завдання декілька разів, перш ніж учень почне його виконувати, учень постійно відволікається, грється, залазить під парту та ін..

Для прийняття навчальної задачі потрібна система занять - сюжетно-рольових ігор.

Уміння рішати прямі і непрямі задачі залежить від здатності встати на позицію іншого, яка формується у спілкуванні з іншими дітьми через систему занять - ігор з правилами. Треба учити "бачити" інших, показати можливість переходу з однієї позиції на іншу при розгляданні однієї ж і тієї ж ситуації, допомогти дитині стати на позицію учителя, мами, вихователя. Тут можуть допомогти режисерські ігри. Необхідна діагностика інтелекту і пізнавальної сфери.

8. Група дітей, котрі погано орієнтуються у зошиті, постійний бруд у ньому.

Необхідно сприяти розвитку дрібної моторики рук (уроки праці, малювання, ліплення тощо). Працювати над продуктивністю мимовільного запам'ятовування, яке збільшується, коли завдання вимагає від дитини активну орієнтацію в матеріалі, виконання розумових операцій (придумування слів, встановлення конкретних зв'язків і т.п.).

Запам'ятовування повинно бути мотивованим, в умовах виконання дитиною доручень дорослого в ігровій діяльності!

9. Група дітей, які піднімають руку, а потім мовчать, бояться опитування вчителем, виходять під час уроку і довго не повертаються.

Не треба занижувати самооцінку дитини! Необхідно виявити причини заниженої самооцінки учня (можливі труднощі в сім’ї, проблеми з однолітками, авторитарний вчитель). Треба учити "бачити" інших, показати можливість переходу з однієї позиції на іншу при розгляданні однієї ж і тієї ж ситуації, допомогти їй стати на позицію учителя, мами, вихователя. Тут можуть допомогти режисерські ігри. Емоційний стан учителя впливає на емоційний стан дитини на уроці. Авторитарний стиль учителя викликає стан тривоги в учня. Дозволяти учням помилятися, бо вони ще вчаться. Ставитися до помилок спокійно. Створювати ситуацію успіху на уроці. Враховувати індивідуальні особливості учня. Необхідна допомога психолога (діагностика інтелекту, пізнавальної сфери, складання корекційно-розвивальної програми).

10. Група дітей, у яких нерозвиненість орфографічної зрілості, пропуски літер у письмових роботах, погане знання таблиці множення,постійно забувають щось удома, не вміють списувати з дошки.

В даному випадку необхідно розвивати фонематичний слух, уміння концентрувати увагу, працювати над прийомами начальної діяльності ( самоконтроль, уміння діяти за правилами), розвивати пам’ять( механічну, короткочасну, довготривалу). У таких дітей часто зустрічається висока емоційна нестабільність, підвищена імпульсивність. Можливі труднощі у сім’ї. Перш за все необхідно виявити причину ускладнення і працювати над її подоланням. Якщо ця дитина слабозора, то звісно треба враховувати діагноз при розташування робочого місця у класі, проговорювати написане на дошці, адаптувати шривт, колір написаного.

Якщо труднощі з читання,переказування тексту, то необхідно працювати над логічним запам’ятовуванням, мовним розвитком, образним мисленням, умінням планувати свої дії, розвивати логічні операції, концентрувати увагу, розвивати уяву. Також необхідно звернути увагу на «ефект незнайомого слова». Іноді, коли ми читаємо і нам потрапляється незнайоме слово, то далі зміст прочитаного не усвідомлюємо, зупинившись там, де це слово нам потрапилось. Перш ніж давати текст для опрацювання, необхідно передбачити такі можливі труднощі.

Рекомендації вчителя батькам невстигаючих учнів зводяться до наступного: підвищувати інтерес дитини до читання, збільшувати їх словарний запас. Однак, як відзначають багато вчителів, деякі батьки, особливо з неблагополучних сімей, навіть після проведених з ними бесід не займаються з дитиною - нерідко через невміння це робити.

Хоч як велике значення корекційної роботи з подолання вже помітних навчальних негараздів, головним напрямком їх ліквідації має стати профілактика. Найдієвішим профілактичним засобом є позакласна і класо-урочна диференціація, а також індивідуалізація навчально-виховного процесу. Але навіть гарні педагоги та психологи не в змозі виправити складну ситуацію лише своїми зусиллями, їм необхідна допомога батьків. Для цього існують батьківські збори і приватні бесіди, в яких учитель і батько можуть поділитися своїми знаннями про дитину, пояснити свої цілі і погляди на виховання.

Причиною неуспішності також можуть бути індивідуальні недоліки дитини. Колективна робота долає егоїзм дитини і її ізольованість від колективу, сприяє зростанню його соціального статусу і віри в себе, допомагає знайти своє місце в колективі, вчить доцільній взаємодії з іншими людьми. Загальне відставання в навчанні безпосередньо обумовлюється або низькою інтенсивністю, бо низькою ефективністю навчальної діяльності, або пропуском великої кількості занять. Остання з названих причин нерідко взаємодіє з однією з перших двох (також впливають один на одного).

Усім зрозуміло, що краще запобігти виникненню проблем з неуспішністю, ніж потім перенавчати дитину та виправляти вже ускладнені проблеми.

Батьки повинні з народження дитини займатися розвитком її психічних процесів: уваги, пам’яті, логічного мислення, мовлення тощо, поступово переходячи до читання або письма друкованих букв, лічби, малювання та ін..

Якщо дитина мислить логічно, вміє висловлювати свої думки, робити умовиводи – у неї чудово розвиватимуться і пам’ять і увага, й мовлення. Не останню роль у цьому відіграють і вольові процеси, які працюють та добре розвиваються саме в період початкової школи. Треба з’ясувати, що до душі вашій дитині, це необхідно знати, щоб виховувати пізнавальні інтереси на основі вже наявних і запобігти нерівномірному розвитку інтересів.

Навчайте умінь та навичок, які відповідають віку дитини, стимулюйте активність пізнання.

Головною порадою батькам, щодо подолання неуспішності дитини з вадами зору – віддати дитину до спеціалізованої школи, де навчання відбувається під керівництвом тифлопедагога, здійснюється корекція зору, залежно від діагнозу.

Але є такі випадки, коли віддати дитину у спецшколу нема можливості, наприклад, брак коштів або проживання у сільській місцевості.

Рекомендації для педагогів з профілактики та подолання шкільної неуспішності дитини з порушенням зору:

1. Ознайомитися з висновками лікаря-офтальмолога про стан зору школяра, який зазнає труднощі в навчанні. Далеко не всім дітям рекомендуються окуляри для постійного носіння, а деякі діти, відчуваючи почуття сорому, не одягають їх в оточенні однолітків, що і викликає проблеми у навчанні, особливо, якщо така дитина навчається у звичайній школі, а не спеціалізованій.

2. Робоче місце дитини з порушенням зору розташовується в центрі класу, на першій-другій парті. Краще, якщо воно буде оснащене додатковим освітленням.

3. Педагогу, який працює з такою дитиною, рекомендується не стояти в приміщенні проти світла, на тлі вікна. В одязі педагогу рекомендується використовувати яскраві кольори, які краще сприймаються дитиною, яка має порушення зору.

4. У зв'язку з тим, що темп роботи дітей із порушеннями зору уповільнений, слід давати більше часу для виконання завдань (особливо письмових). Деякі порушення зору ускладнюють вироблення навичок охайного письма, тому слід знизити вимоги до почерку дитини. Шкільному психологу рекомендуються такі заняття, що спрямовані на розвиток навичок письма та креслення за трафаретом, навичок штрихування, орієнтування у мікропросторі (на аркуші паперу), розвиток зорового сприйняття, уваги, пам'яті.

5. Рекомендується зміна видів діяльності, з використанням вправ для зняття зорового стомлення (зорова гімнастика), включення в навчально-виховний процес динамічних пауз, які є своєрідним відпочинком для очей.

6. Необхідно використовувати в наочному матеріалі яскраві кольори, адаптувати наочний матеріал: обвести чорним кольором контури зображень. Педагогу слід ближче підходити до учня, щоб він не тільки чув його голос, але й бачив міміку і артикуляцію вимовних звуків.

Отже, спосіб подолання неуспішності залежить від причини її виникнення, але краще запобігти виникненню проблем з неуспішністю, тому що процес корекції дуже кропіткий і тривалий. Можемо зробити висновок, що основними факторами підвищення ефективності навчальної роботи школярів є вчасне виявлення причин неуспішності, диференційований підхід до їх усунення, використання різних методик, зміна всієї організації життя школяра та профілактична робота, яка передбачає раннє виявлення і корекцію негативних явищ у поведінці та інтелектуальній діяльності школяра. Частіше за все це розвиток психічних процесів, підвищення мотивації до навчання, підвищення самооцінки учнів, подолання конфліктів в к колективі. Для дітей з вадами зору рекомендуються спеціальні шкільні заклади та класи для дітей з порушеннями зору , що мають на меті виховання, лікування, можливе відновлення і розвиток порушених функцій зору у дітей.