3.Модель соціальної ідентичної особистості е.Еріксон.

По-перше , ідентичність будується все життя , незалежно від того , на якому етапі розвитку перебуває індивід : у будь-який момент можуть виникнути зміни , як соціальні , так і глибоко індивідуальні ( які розуміються як « вільний вибір» ) , які змінять адаптивний характер дійсної чи поки ще потенційної соціальної ідентифікації , зробивши її більш зручною або непристосованої для асиміляції або ретенції тим чи іншим індивідом . Так само можуть виникнути психологічні травми , які зруйнують крихкий баланс сил пройдених стадій і призведуть до неминучої регресії і руйнування поточної ідентичності. Ці висновки не потребують великих доказах , ніж тих , які укладені в самій психоаналітичної роботі автора. Він наводить кілька клінічних випадків зі своєї практики , але нам досить зараз навести приклад епілептічності хлопчика: «Наш маленький хлопчик явно намагався стати тямущим задиракою і приставалу , тобто прийняти роль , яка раніше мала успіх перед лицем небезпеки (у чому він переконався сам) , а тепер (як він знову-таки сам виявив ) провокувала загрозу. Ми вже показали , як події в окрузі і будинку тимчасово знецінили цю роль ( добре що готувала його до дорослого ролі єврейського інтелектуала ) . Таке знецінення призводить до порушень контрфобіческой захисної системи : у тих випадках , коли « контрофобік » не може нападати , він відчуває себе відкритим для нападу і очікує , або навіть провокує його . У разі Сема « атака » велася з соматичного джерела . « Ролі » , проте , виростають з третього принципу організації - соціального » [ Еріксон , 1996 ,

Тут розглядається ідентичність дитини , і саме дитини , а не дорослого , що знаходиться або минулого 5 стадію розвитку , що підтверджує найбільш загальний , універсальний характер ідентичності , ніж вузько соціальний: «Тоді при деякому зсуві фокуса виявляється , що багато чого з спочатку занесеного до переліку складових частин його фізіологічного і психічного складу відноситься до вторинного процесу організації , який ми назвемо організацією життєвого досвіду в его індивідуума ... Таким чином , цей процес забезпечує конкретній людині почуття когерентної індивідуації та ідентичності , а саме , відчуття , що він є собою , що у нього все добре і він на шляху до того , щоб стати таким, яким інші люди , при всій їх доброті , вимагають від нього бути » [ Еріксон , 1996 , 10 ] . Ідентичність дитини порушена в силу одночасної взаємодії декількох факторів: соціального ( роль єврейського інтелектуала ) , особистого ( в силу тих чи інших особливостей психічної конституції , власної спонтанної активності та інших факторів , як захисної реакції була обрана контрфобия , яка визначила характер майбутнього захворювання) , травматичні фактори (смерть бабусі , насильство матері).

По-друге , варто звернути увагу на адаптивний характер ідентичності. Вона , сама по собі , не представляє з себе конструкт , який міг би претендувати на своє універсальне положення в організації психіки і особистості . Ідентичність швидше дозволяє подивитися на проблеми психоаналізу зверху , а не знизу , і це в деякій мірі уніфікує і зміцнює психоаналітичну інтерпретацію , однак , по суті , не змінює її . Тому необхідно структурно позначити ті області , на які дане поняття поширює свою визначальне значення.