4. Правовий статус товариства з додатковою відповідальністю

ЦК не містить спеціальних норм щодо створення і діяльності товариства з додатковою відповідальністю. Натомість у ст. 151 закріплене визначення його поняття як товариства, заснованого однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначається статутом. Водночас в цій статті міститься вказівка, що учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном в розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу.

Таким чином, як бачимо, товариство з додатковою відповідальністю має спільну правову основу для створення і функціонування з товариством з обмеженою відповідальністю, однак характеризується і певними особливостями, які стосуються відповідальності учасників цього товариства. Зазначимо,що ЦК не виокремлює товариство з додатковою відповідальністю (на відміну від чинного Закону про господарські товариства) в окремий вид господарських товариств. Характеризуючи правовий статус товариства з додатковою відповідальністю, його слід віднести до різновидів товариств з обмеженою відповідальністю. Відтак стосовно утворення, формування статутного капіталу, регулювання питань, пов'язаних із корпоративним управлінням, товариство з додатковою відповідальністю підпорядковується тим же правилам, які встановлені для інших товариств з обмеженою відповідальністю. Такий підхід законодавця є логічним і послідовним.

5. Правовий статус повного товариства.

Повні товариства, які належать до "об'єднання осіб", передбачають, що його учасники об'єднують не тільки свою майнову участь у товаристві, але й здійснюють особисту підприємницьку діяльність цього товариства. Особливими ознаками повних товариств є те, що його учасники несуть додаткову (субсидіарну)відповідальність за його зобов'язання усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. Причому між собою ці учасники несуть таку додаткову відповідальність солідарно.

Такий високий ступінь ризику безумовно вимагає від учасників повного товариства особливої довіри один до одного, а також накладає певний відбиток і на загальну характеристику самого товариства.

Слід зазначити, що на відміну від деяких інших зарубіжних законодавств, зокрема Німеччини, Нідерландів, повне товариство за законодавством України визнається самостійною юридичною особою. Відтак суб'єктом відповідальності за зобов'язаннями повного товариства передусім є саме повне товариство як юридична особа. У ст.119 підкреслюється, що учасники повного товариства відповідають по боргах товариства солідарно, але несуть додаткову субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями. Це означає, що претензії, вимоги по зобов'язаннях товариства пред'являються спочатку до товариства, а вже при відсутності у нього майна –його учасникам.

Оскільки учасники повного товариства об'єднують не тільки своє майно, а й особисту підприємницьку участь, законодавець передбачає, що учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та в своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства. Таке правило убезпечує неможливість для учасника товариства конкурувати у своїй особистій підприємницькій діяльності із самим товариством.

У разі порушення цього правила ЦК (ст.119) передбачає, що товариство має право не тільки вимагати від такого учасника відшкодування завданих товариству збитків, але й за своїм вибором вимагати передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами.

Враховуючи високий рівень майнової відповідальності, а також особливості здійснення підприємницької діяльності як повними товариствами, так і їх учасниками, законодавець передбачає певні обмеження для учасників повного товариства. Зокрема ст.119 ЦК передбачає, що особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

З метою "ідентифікації" виду господарського товариства найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, а також слова"повне товариство" або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слово "повне товариство". Таким чином вже із самої назви товариства учасники господарського обороту можуть визначити належність учасників до відповідного виду товариства, яке передбачено ст. 119 ЦК України.

Оскільки повні товариства засновуються на основі договору між учасниками і не мають статуту, єдиним установчим документом такого товариства є засновницький договір. Він має підписуватися всіма його учасниками і містить, крім тих загальних атрибутів, які характеризують будь-який засновницький договір господарського товариства, також розмір та склад складеного капіталу товариства(на відміну від статутних об'єднань, до яких належать акціонерні товариства,товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, повні товариства мають не статутний, а складений капітал), розмір часток кожного з учасників у складеному капіталі та порядок їх зміни, розмір,склад та строки внесення учасниками вкладів. Саме у засновницькому договорі можуть визначатися особливі домовленості учасників стосовно розподілу прибутків, а також компенсації збитків повного товариства.

За умов, якщо такі особливості у засновницькому договорі не передбачені, відповідно до ст. 123 прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі. Не допускається позбавлення учасника повного товариства права на участь у розподілі прибутку чи збитків. У повному товаристві не створюються спеціальні органи корпоративного управління.

Натомість ст. 121 передбачає права кожного учасника на участь в управлінні повним товариством. Зокрема, управління діяльністю товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Кожен з учасників повного товариства має один голос при вирішенні питань, пов'язаних із діяльністю товариства. Кожен учасник повного товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести справи товариства, має право знайомитися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Певні особливості щодо здійснення управління повним товариством, зокрема випадки, коли рішення приймаються більшістю голосів учасників, можуть бути передбачені у засновницькому договорі. У цьому договорі може визначатися й інший порядок визначення кількості голосів, які має кожний учасник на відміну від загального правила, яким передбачається наявність одного голосу у кожного учасника повного товариства. Якщо управління повним товариством характеризує процес "внутрішньої" координації діяльності повного товариства, то можливість здійснення діяльності від імені товариства характеризується як ведення справ повного товариства і закріплена у ст. 122.

За загальним правилом кожен учасник повного товариства має право діяти від імені товариства. Водночас засновницьким договором може передбачатися, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам або одному окремому учаснику. Якщо ведення справ доручається одному або окремим учасникам, ці представники мають бути уповноважені на таку діяльність довіреностями, виданими іншими учасниками товариства. Якщо ведення справ здійснюється всіма учасниками товариства, то для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства, які мають його підписувати.

У зв'язку із регламентацією ведення справ повного товариства, ЦК передбачає нове положення, відсутнє у попередньому законодавстві. Воно передбачає, що у відносинах із третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежували повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

ЦК зберігає порядок, відповідно до якого учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право, у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку із його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.

У разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства, за наявності для цього достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення учасником, що здійснює повноваження на ведення справ товариства, своїх обов'язків, чи виявлення його нездатності до розумного ведення спорів тощо.

На підставі рішення суду до засновницького договору товариства в таких випадках вносяться необхідні зміни. Це положення є новелою ЦК і має сприяти створенню стабільного правового режиму стосовно здійснення повноважень по веденню справ повного товариства.

Характерною особливістю повного товариства є відповідальність його учасників. На відміну від акціонерних товариств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, як вже зазначалося, у разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. Солідарний характер відповідальності у повному товаристві передбачає, що учасник повного товариства, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства.

Оскільки повне товариство належить до об'єднань, які характеризуються як союз осіб, важливим чинником існування повних товариств є персональний склад їх учасників.

Відтак у ЦК (ст.125) передбачається, що зміни у складі учасників повного товариства можуть бути пов'язані з виходом учасника з повного товариства за власною ініціативою;виключенням із складу учасників; вибуттям із складу учасників з причин, що не залежать від учасників (наприклад, в зв'язку із смертю або ліквідацією юридичної особи).

Виключення складу учасників повного товариства може здійснюватися у разі, якщо учасник повного товариства систематично не виконує обов'язки або виконує їх не належним чином, або своїми діями перешкоджає досягненню цілей товариства. Виключення із складу учасників має здійснюватися у порядку, встановленому за засновницьким договором.

Кодекс не визначає цю процедуру, відносячи це повністю на розсуд самих учасників повного товариства. Водночас передбачається, що рішення про виключення зі складу учасників повного товариства може бути оскаржене до суду. Оскільки повне товариство, як й інші види господарських товариств, є добровільним об'єднанням осіб, ст.126 ЦК передбачає можливість виходу з повного товариства за власним бажанням учасника. Такий вихід може здійснюватися учасником у будь-який момент, однак про це учасник має заявити не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу із товариства. Достроковий вихід учасника з повного товариства, яке засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин.

ЦК передбачає порядок здійснення розрахунків у разі виходу, виключення та вибуття з повного товариства (ст. 130), а також порядок звернення стягнення на частину майна повного товариства пропорційно частці учасника товариства у складеному капіталі(ст. 131), яке здійснюється за рішенням суду і спрямоване на задоволення вимог кредиторів.

Повне товариство може ліквідовуватися на загальних підставах,передбачених ЦК (ст.), а також у разі, якщо серед учасників товариства залишається одна особа.

За умов, якщо учасником повного товариства залишилася одна особа, відповідно до ст. 132 ЦК впродовж шести місяців такий учасник має вирішити питання про перетворення повного товариства в інший вид господарського товариства, зокрема, у товариство з обмеженою чи додатковою відповідальністю або в акціонерне товариство, чи вирішити питання про його ліквідацію.

Слід зазначити, що ЦК доволі детально регламентує правовий статус повного товариства, оскільки законодавець на цьому етапі розвитку повних товариств не передбачає прийняття спеціального закону, яким би регламентувалося створення і діяльність повних товариств. ЦК в цій частині зберігає основні положення Закону про господарські товариства певною мірою їх деталізуючи, уточнюючи з урахуванням загальних тенденцій розвитку правових норм,що регулюють цей вид підприємницьких товариств.

6.Правовий статус командитного товариства.

До "союзів осіб" крім повних товариств належать також командитні, тобто такі товариства, в яких разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (тобто повними учасниками), є також один чи кілька учасників (вкладники), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства лише у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участь у діяльності товариства.

Виходячи з такого визначення, закріпленого у ст.133 ЦК, можна зробити висновок, що командитні товариства поєднують в собі одночасно риси, характерні для повних товариств, а також для товариств з обмеженою відповідальністю. Таке поєднання є можливим за рахунок включення до складу учасників командитного товариства, з одного боку, повних товаришів, які своєю участю привносять ознаки саме повних товариств, а також вкладників, які беруть участь у командитних товариствах на засадах, характерних для товариств з обмеженою відповідальністю.

Такий "подвійний" характер персонального складу командитного товариства певною мірою відбивається і на основній характеристиці цього суб'єкту підприємницької діяльності. Як і повне товариство, командитне товариство діє на основі договору. Тобто єдиним установчим документом командитного товариства виступає засновницький договір, який підписується усіма повними учасниками. Крім загальних відомостей, які мають міститися у засновницькому договорі, договір командитного товариства вміщає в себе відомості про розмір та склад складеного капіталу товариства,розмір і порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі,а також сукупний розмір вкладів вкладників. Слід зазначити, що у командитному товаристві управління здійснюється винятково повними товаришами у порядку, встановленому згідно з правилами, що визначені для повного товариства. При цьому вкладники не беруть участь в управлінні діяльністю командитного товариства і не можуть заперечувати проти будь-яких дій повних учасників щодо управління діяльності товариства. Таке правило є адекватною реакцією на обмежену майнову участь вкладників, оскільки вони фактично не несуть відповідальність за зобов'язаннями командитного товариства, а лише ризикують втратою своїх вкладів, тому вони і не приймають участь у прийнятті рішення, що стосується діяльності командитного товариства.

Відповідно до ст.136 ЦК, як виняток, вкладники командитного товариства можуть діяти від імені товариства, але тільки на підставі довіреності.

Повноваження повних учасників командитного товариства визначаються відповідно до правил, які ЦК встановлені для учасників повного товариства. Зберігаються й обмеження, встановлені кодексом стосовно участі у повних товариствах, і для командитних товариств. Тобто повний учасник командитного товариства не може бути учасником іншого повного товариства. Крім цього, повний учасник командитного товариства не може бути одночасно і вкладником цього самого товариства.

Оскільки командитне товариство належить до об'єднання осіб і несе на собі, перш за все, ознаки, характерні для діяльності повних товариств, ЦК передбачає, що сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати 50% складеного капіталу повного товариства. Тобто переважна майнова участь у командитному товаристві має забезпечуватися насамперед, за рахунок майнової участі повних товаришів. Оскільки правове положення повного учасника командитного товариства визначається за правилами, встановленими для учасників повних товариств, ЦК детально регламентує правове положення вкладника командитного товариства. Зокрема ст. 137 ЦК визначені права і обов'язки вкладника командитного товариства, серед яких слід відзначити обов'язок внести в повному обсязі визначений засновницьким договором вклад до складеного капіталу, а серед прав слід назвати поряд із правом на одержання частини прибутку товариства відповідно до його частки в складеному капіталі можливість переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (або її частину) у складеному капіталі, вимагати першочергове повернення вкладу в разі ліквідації товариства, передавати свою частку у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариства, а також користуватися можливістю інформування про справи товариства, а також правом знайомитися з документами товариства.

Особливою підставою ліквідації командитного товариства є вибуття з його складу усіх вкладників. За таких умов повні учасники можуть перетворити командитне товариство у повне товариство. Крім того командитне товариство може ліквідуватися також і за умов, якщо з його складу вийдуть всі повні товариші. В такому випадку командитне товариство втратить свої ідентифікуючі ознаки. Водночас командитне товариство не зобов'язане ліквідовуватися, якщо в ньому залишиться хоча б один повний учасник і один вкладник.

Оскільки організаційно-правова форма командитних товариств ще не є досить поширеною у підприємницькому середовищі України, в ЦК регламентуються основні питання, пов'язані зі створенням і функціонуванням командитних товариств, що не передбачає прийняття спеціального закону, який має більш детально регламентувати правовий статус командитних товариств.

6. Поняття, засновники, учасники та типи акціонерного товариства

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Корпоративні права –сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами;

Акціонерне товариство не відповідає за зобов'язаннями акціонерів. До товариства та його органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення акціонерами протиправних дій.

Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій. До акціонерів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами.

Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, визначених статутом товариства, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство.

Товариство створюється без обмеження строку діяльності, якщо інше не встановлено його статутом.

Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації встановленому законодавством порядку.

Повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити назву його типу (публічне чи приватне) і організаційно-правової форми (акціонерне товариство).

Товариство може мати скорочене найменування українською мовою, повне та скорочене найменування іноземною мовою (мовами).

Акціонери товариства

Акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Акціонерне товариство не може мати у своєму складі лише акціонерів - юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа.

Будь-які обов'язки акціонерів, що суперечать закону, не можуть визначатися статутом або іншими документами товариства.

Типи акціонерних товариств

Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства.

Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів.

Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій.

Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства - з приватного на публічне.

Зміна типу товариств з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Акціонерне товариство з одним акціонером

Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку

Заснування акціонерного товариства

Засновниками акціонерного товариства визнаються держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути одна, дві чи більше осіб.

Засновниками може укладатися засновницький договір, у якому визначаються порядок провадження спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, строк дії договору.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства.

Засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій.

Засновницький договір укладається в письмовій формі. Якщо товариство створюється за участю фізичних осіб, їх підписи на засновницькому договорі підлягають нотаріальному засвідченню.

У разі заснування товариства однією особою засновницький договір не укладається.

У разі заснування акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій.

Особливості створення акціонерного товариства шляхом злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариств, державного (державних) та комунального (комунальних) підприємств у акціонерне товариство визначаються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а за участю державних та (чи) комунальних підприємств - Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Фондом державного майна України.

Створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:

1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;

2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

3) реєстрація Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

7) оплата засновниками повної вартості акцій

8) затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;

9) реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;

10) подання Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

11) реєстрація Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

12) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;

13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

Дії, що порушують процедуру створення акціонерного товариства, встановлену цим Законом, є підставою для прийняття Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі прийняття такого рішення Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку звертається до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства.

У разі заснування акціонерного товариства однією особою рішення, які повинні прийматися зборами засновників, приймаються цією особою одноосібно і оформляються рішенням про намір заснувати товариство. Якщо єдиним засновником товариства є фізична особа, її підпис на рішенні про намір заснувати товариство підлягає нотаріальному засвідченню.