Тема 5. Правове становище некомерційних суб’єктів господарського права.

План лекції:

1. Поняття некомерційного господарювання та його суб’єктів.

2. Регулювання некомерційної господарської діяльності.

3. Організаційні форми здійснення некомерційної господарської діяльності.

1. Поняття некомерційного господарювання та його суб’єктів

Невід‘ємну частину сучасного ринкового господарства складає і некомерційний сектор, який дозволяє компенсувати так звані недосконалості ринку.

Некомерційними організаціями визнаються установи, що фінансуються державою ( з бюджету) або іншим власником, споживчі кооперативи, товарні і фондові біржі, профспілки, політичні партії, громадські та релігійні організації, благодійні та інші фонди тощо. Ні в кого не викликає сумніву те, що некомерційне господарювання відрізняється від комерційного, підприємницького. Останнє орієнтоване передусім на прибуток, який залежить від коливань попиту. Некомерційна організація, здійснюючи господарську діяльність, теж може одержувати від неї прибуток, але важливо, щоб це для неї не ставало самоціллю. Інакше вона не відповідатиме своєму призначенню стабільно задовольняти ті потреби, які не повинні залежати від ринкової кон‘юнктури ( охорона здоров‘я, освіта, наука, культура і т.д.)

Господарська діяльність некомерційних організацій або взагалі не пов‘язана з одержанням прибутку, або прибуток, одержуваний від такої діяльності, використовується лише для реалізації соціальних завдань, передбачених установчими документами цих організацій.

Некомерційні організації діють для досягнення соціальних, добродійних, культурних, освітніх, наукових і управлінських цілей, із метою охорони здоров‘я громадян, розвитку фізичної культури і спорту, задоволення духовних та інших нематеріальних потреб громадян, захисту прав, законних інтересів громадян та організацій, вирішення спорів та конфліктів, а також інших цілей, спрямованих на досягнення суспільних благ

Ст. 85 ЦК України визначає критерій віднесення товариств до категорії непідприємницьких. Останніми визнаються товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Таким чином, критерієм розмежування виступає не можливість отримання чи неотримання прибутку (всі юридичні особи можуть займатися підприємницькою діяльністю та отримувати прибуток), а можливість його подальшого розподілу. В непідприємницьких товариствах його учасники не можуть розподіляти між собою прибуток від підприємницької діяльності. Цей прибуток має спрямовуватися на фінансування діяльності цієї юридичної особи.

До непідприємницьких товариств належать передусім об‘єднання осіб, які мають так звані ідеальні цілі – політичні, наукові, соціальні, художні тощо. ЦК не містить переліку видів непідприємницьких товариств, однак це не означає, що ЦК відходить від закритого переліку форм і видів юридичних осіб. Річ у тім, що всі види непідприємницьких товариств можуть створюватися безпосередньо на підставі загальних положень про товариство, які містяться в ЦК, якщо для окремих їх видів спеціальні закони не встановлюють особливості їхнього правового статусу. Так, наприклад, правовий статус споживчих кооперативів визначено в Законі про споживчу кооперацію та в Законі про кооперацію; об‘єднань громадян – в Законі про об‘єднання громадян; релігійних організацій – в Законі про свободу совісті та релігійні організації; профспілок – у Законі про професійні спілки тощо. Безумовно, що всі ці закони, що на сьогодні визначають правовий статус окремих видів непідприємницьких товариств, мають бути приведені у відповідність з положеннями гл. 7 ЦКУ.

Розглянемо деякі організаційно - правові форми існування некомерційних суб‘єктів господарювання.

2. Організаційні форми здійснення некомерційної господарської діяльності.

Підприємства споживчої кооперації.

Споживча кооперація в Україні визначається як система самоврядних організацій, заснована на добровільному об‘єднанні громадян для спільного ведення некомерційної господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану.

Система споживчої кооперації включає споживчі товариства, спілки різних ланок, кооперативні об‘єднання, підприємства та установи названих організацій.

Споживча кооперація здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену законом, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі.

До первинної ланки споживчої кооперації відносяться споживчі товариства.

Споживчим товариством визнається самостійна, самоврядна організація громадян, які об'єднуються на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги. Метою такого об'єднання є забезпечення економічних та соціальних інтересів громадян - членів споживчого товариства.

Споживче товариство, на відміну від виробничого кооперативу, належить до некомерційних організацій і може об'єднувати на засадах членства громадян (індивідуальних членів) та комерційні й некомерційні організації (колективних членів).

Кожен член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів.

Споживче товариство з дня його державної реєстрації набуває статусу юридичної особи. Єдиним установчим документом споживчого товариства є його статут, що приймається загальними зборами членів товариства.

Статут споживчого товариства повинен відповідати загальним вимогам, що ставляться до установчих документів суб'єктів господарювання і встановлені частиною 4 статті 57 ГК. У статуті також обов'язково повинні міститися відомості, передбачені частиною 2 статті 105 Закону України «Про споживчу кооперацію», а саме: порядок вступу до споживчого товариства, порядок виходу з нього, права та обов'язки членів споживчого товариства, інші відомості.

Споживчі товариства з метою забезпечення економічних, соціальних та інших інтересів своїх членів можуть створювати (об'єднуватися) в районні, обласні спілки споживчих товариств, Крим споживспілку, центральну спілку споживчих товариств України (Укоопспілку).

Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками будуються на засадах членства та договорів.

Об'єднання споживчих товариств різних рівнів утворюються на договірних засадах.

Споживчі товариства - члени об'єднань можуть делегувати їм частину своїх повноважень на виконання окремих функцій.

Об'єднання споживчих товариств набувають статусу юридичної особи з дня державної реєстрації. Як юридичні особи вони можуть здійснювати господарську та іншу, не заборонену чинним законодавством України, діяльність.

Об'єднання споживчих товариств діє на основі статуту, який приймає вищий орган управління спілки (з'їзд або конференція).

Вищий орган спілки обирає органи управління та контролю спілки, вирішує інші питання її діяльності.

Функції та компетенція спілок споживчих товариств встановлені Законом України «Про споживчу кооперацію» і конкретизуються їх статутами.

Споживчі товариства мають право вільного виходу із спілки, об'єднання споживчих товариств. Вихід із об'єднання споживчих товариств здійснюється шляхом розірвання договору

Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, їх об'єднань, підпорядкованих ним підприємств та організацій та їх спільної власності.

Повноваження власника здійснюють органи споживчої кооперації відповідно до їх компетенції, що визначена статутом споживчого товариства, спілки (об'єднання).

Частина 5 статті 111 ГК, визначає об'єкти права власності споживчої кооперації. Ці об'єкти можуть перебувати у спільній власності споживчих товариств, спілок (об'єднань). Усі співвласники спільно володіють належними їм об'єктами на договірних засадах. Договором визначена і частка співвласників у спільній власності.

Основні питання організації та діяльності споживчої кооперації, окрім статті, що коментується, регламентуються іншими положеннями ГК, нормами Закону України «Про споживчу кооперацію» та іншими законами і підзаконними нормативно-правовими актами України.

У відповідності з частиною 7 статті111 ГК, частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживчу кооперацію» споживчі товариства, спілки (об'єднання) наділені широкими правами щодо створення (реорганізації, ліквідації) будь яких суб'єктів господарювання для здійснення своїх статутних цілей відповідно до вимог ГК та інших законодавчих актів України.

Підприємства споживчої кооперації залежно від способу їх утворення (заснування) та способу формування статутного фонду поділяються на унітарні та корпоративні (див. ч. 3-6 ст. 62 ГК).

Підприємства об'єднань громадян, релігійних організацій

Підприємством об'єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.

Право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління в порядку, передбаченому законом та статутними документами. Право власності релігійних організацій реалізується їх органами управління відповідно до закону.

Засновником підприємства об'єднання громадян є відповідне об'єднання громадян, що має статус юридичної особи, а також об'єднання (спілка) громадських організацій у разі, якщо його статутом передбачено право заснування підприємств. Політичним партіям та юридичним особам, що ними створюються, забороняється засновувати підприємства, за винятком засобів масової інформації, підприємств, що здійснюють продаж суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною символікою, проведення виставок, лекцій, фестивалів та інших суспільно-політичних заходів.

Релігійні організації мають право засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, необхідні для забезпечення діяльності цих організацій.

Підприємство об'єднання громадян, релігійної організації діє на основі статуту і є юридичною особою, здійснюючи свою діяльність на праві оперативного управління або господарського відання відповідно до вимог цього Кодексу.

Обмеження щодо створення та діяльності окремих видів підприємств об'єднання громадян, релігійної організації встановлюються законами.

Згідно з організаційно-установчими повноваження передбаченими статтею 135 ГК, а також згідно з положеннями статей 20,24 Закону України «Про об'єднання громадян» ,статтею 19 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» , громадські організації, політичні партії та релігійні організації як власники свого майна мають право на його основі створювати для здійснення господарської діяльності з метою виконання статутних завдань унітарні підприємства.

Реалізація права власності здійснюється в об'єднаннях громадян їх вищими статутними органами управління, до яких відносяться загальні збори, конференції, з'їзди тощо у порядку, передбаченому їх статутними документами відповідно до законодавства України.

Вищий статутний орган управління об'єднання громадян може покласти окремі функції щодо господарського управління майном на створені ним органи, місцеві осередки або передати їх спілкам об'єднань громадян.

Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджуються майном, яке належить їм на праві власності. Реалізація права власності релігійних організацій покладається на їх органи управління відповідно до положень розділу НІ Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

До прав зареєстрованих громадських організацій, політичних партій, а також об'єднань (спілок) громадських організацій, якщо це передбачено їх статутом, відноситься право засновувати підприємства.

Нормою статті 24 Закону України «Про об'єднання громадян» встановлені спеціальні обмеження на здійснення господарської діяльності політичних партій та юридичних осіб, що ними створюються. Це пов'язано з цільовим характером їх діяльності, яка вимагає суворої відповідності між вказаними в установчих документах завданнями та характером участі у господарському обороті.

Релігійні організації мають право використовувати належне їм на праві власності майно лише для досягнення цілей, передбачених їх установчими документами, тому засновницькі права релігійних організацій щодо створення підприємств додатково обмежені законодавчими приписами даної норми та статті 19 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Релігійні організації як власники належного їм майна можуть при заснуванні ними підприємств закріплювати за такими підприємствами майно на праві господарського відання з метою здійснення підприємницької діяльності або на праві оперативного управління для здійснення некомерційної діяльності (див. ч. 2 ст. 135 ГК).

Згідно з положеннями визначеними частинами 3, 4 статті 62 ГК підприємства, засновані релігійними організаціями, є юридичними особами, мають відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банку, печатки із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом і діють на основі статуту.

Частинами 3, 4, статей 20, 24 Закону України «Про об'єднання громадян», статтею 19 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також нормами інших законодавчих актів України встановлені обмеження щодо створення та діяльності окремих видів підприємств об'єднань громадян та релігійних організацій.

Кредитні спілки у сфері господарювання

Громадяни, які постійно проживають на території України, можуть об'єднуватися у кредитні спілки.

Кредитною спілкою є неприбуткова організація, заснована громадянами у встановленому законом порядку на засадах добровільного об'єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг. Кредитна спілка є юридичною особою. Статусу юридичної особи вона набуває з дня її державної реєстрації.

Кредитна спілка діє на основі статуту, який затверджується загальними зборами членів кредитної спілки.

Майно кредитної спілки є її власністю і складається з фондів кредитної спілки, коштів доходу та іншого майна.

Кредитна спілка не може бути засновником або учасником суб'єктів підприємницької діяльності.

Статус, порядок організації та здійснення господарської діяльності кредитної спілки визначаються цим Кодексом, законом про кредитні спілки та іншими законами.

Норма господарського закону надає громадянам, які постійно мешкають на території України, право створювати на основі добровільного об'єднання особливі суб'єкти господарювання - кредитні спілки. Господарський кодекс визначає правовий статус кредитних спілок лише в загальних рисах, розгорнута регламентація правового становища цих організацій передбачена в Законі України від 20 грудня 2001 р. «Про кредитні спілки».

Відповідно до норм вищезгаданого Закону (ст. 6, 10) членами кредитної спілки можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно мешкають на території України, мають повну цивільну дієздатність та об'єднані хоча б за однією з таких ознак: спільне місце роботи або навчання; приналежність до однієї громадської або релігійної організації; проживання в одному селі, селищі, місті, районі, області. Не можуть бути прийняті до кредитної спілки особи, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, а також особи, що мають непогашену судимість за корисливі злочини. Крім того, слід мати на увазі, що для створення кредитної спілки необхідна наявність не менше 50 членів, які на установчих зборах приймають рішення про утворення даного суб'єкта господарювання. Членство в кредитній спілці настає з дня сплати особою вступного і обов'язкового пайового внесків і припиняється в день прийняття загальними зборами членів або наглядовою радою кредитної спілки відповідного рішення.

Визначення кредитної спілки, яке дано , цілком узгоджується з відповідним визначенням, що міститься в Законі «Про кредитні спілки». Водночас слід звернути увагу на те, що дефініція закону більш змістовна, оскільки включає вказівку на кооперативну природу кредитних спілок, чомусь упущену законодавцем у тексті аналізованої статті. Тим часом побудова кредитних спілок на кооперативних засадах – важлива юридична ознака, яка дозволяє відрізняти їх від громадських організацій, до числа яких наше законодавство до недавно, помилково відносило кредитні спілки. Неприбутковий статус кредитних спілок означає те, що вони не переслідують мети одержання прибутку як основної мети своєї діяльності. У той же час особливістю кредитної спілки як неприбуткової(некомерційної) організації є визнана законом за її членами можливість участі в розподілі доходу кредитної спілки. Така можливість характерна для всіх організацій, близьких до типу споживчого кооперативу, тому у світовій практиці прийнято вважати, що споживчі кооперативи займають проміжне становище між комерційними і некомерційними організаціями. Як бачимо, кредитна спілка не повною мірою відповідає класичним критеріям неприбуткової організації, однак її неприбутковий статус прямо закріплено не тільки в Законі «Про кредитні спілки», а й у податковому законодавстві.

Основною метою створення кредитної спілки є задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні і наданні фінансових послуг. Саме тому, кредитна спілка відноситься до числа фінансових установ і підпадає під дію Закону «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг»Господарська правосуб’єктність кредитної спілки має винятковий характер, через що коло дозволених їй видів діяльності жорстко визначено законом. Кредитна спілка вправі: приймати вступні, обов’язкові пайові й інші внески своїх членів;надавати кредити своїм членам на умовах платності, строковості і забезпеченості; залучати на договірних умовах внески своїх членів на депозитні рахунки; виступати поручителем виконання членом спілки зобов’язань перед третіми особами; розміщувати тимчасово вільні кошти на депозитних банківських рахунках, придбавати державні цінні папери і паї кооперативних банків; залучати кредити банків та інших організацій винятково для кредитування своїх членів; надавати кредити іншим кредитним спілкам; виступати членом платіжних систем; здійснювати благодійну діяльність за рахунок коштів спеціально створених для цього фондів. Кредитна спілка є юридичною особою, має самостійний баланс і банківські рахунки, діє на основі самофінансування, несе відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах вартості належного їй майна і може вчиняти будь-які угоди, що не суперечать чинному законодавству і статуту кредитної спілки. Члени кредитної спілки відповідають за її зобов’язаннями лише у межах своїх пайових внесків.

Установчим документом кредитної спілки є статут, що затверджується її вищим органом управління - загальними зборами членів кредитної спілки, а при її створенні - установчими зборами. У статуті кредитної спілки обов'язково зазначаються: найменування і юридична адреса спілки; цілі її створення та завдання; ознака членства; порядок утворення і діяльності органів управління спілки, порядок утворення філій і представництв, їх повноваження; права та обов'язки членів спілки; умови і порядок вступу до спілки, порядок припинення членства в ній, порядок сплати вступних та інших внесків; джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна спілки, у тому числі порядок і умови надання кредитів членам спілки; порядок звітності і здійснення контролю за діяльністю органів управління спілки; порядок внесення змін і доповнень до статуту; порядок припинення діяльності спілки і вирішення у зв'язку з цим майнових питань; порядок покриття можливих збитків спілки; порядок розподілу її доходів (ст. 7 Закону «Про кредитні спілки»). Про зміни, внесені до статуту, кредитна спілка зобов'язана повідомити реєструючий орган у 5-денний строк.

Кредитна спілка мас право власності на належне їй майно, яким вона володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону і свого статуту. Майно кредитної спілки складається з пайового, резервного і додаткового капіталів, а також залишку нерозподіленого доходу спілки і не може бути меншим 10 % від суми її загальних зобов'язань. Пайовий капітал спілки формується за рахунок обов'язкових та додаткових пайових членських внесків. Слід зазначити, що внески підлягають поверненню особі, членство якої в кредитній спілці припинено. Резервний капітал призначений для відшкодування можливих збитків спілки, що не можуть бути покритими за рахунок надходжень поточного року та захисту заощаджень її членів. Він формується за рахунок вступних членських внесків, частини доходів спілки й інших джерел, передбачених її статутом. Додатковий капітал кредитної спілки формується за рахунок цільових внесків членів спілки, благодійних внесків третіх осіб, безоплатно отриманого майна. У разі ліквідації спілки залишок коштів резервного і додаткового капіталу зараховується до Державного бюджету України.

Закон «Про кредитні спілки» також встановлює, що з метою покриття передбачуваних збитків від неповернення кредитів спілка за рахунок частини її доходів формує резерв забезпечення покриття втрат від неповернених позичок, порядок формування і використання, якого визначається уповноваженим органом влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Кредитна спілка відповідно до законодавства, свого статуту та рішень загальних зборів може створювати й інші фонди і резерви.

Нерозподілений доход, що залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, розподіляється за рішенням загальних зборів, у тому числі між членами спілки, пропорційно розміру їх пайових внесків у вигляді відсотків. Зазначені відсотки, а також відсотки, нараховані на внески членів спілки, що обліковуються на депозитних рахунках, належать членам кредитної спілки на праві приватної власності.

Забороняється кредитним спілкам бути засновниками або учасниками суб'єктів підприємництва. Відповідна норма міститься й у Законі «Про кредитні спілки» (ч. 4 ст. 3), проте він усе ж припускає один виняток із даного правила: кредитні спілки можуть бути учасниками місцевого кооперативного банку. Оскільки норми Закону «Про кредитні спілки» є спеціальними стосовно приписів Господарського кодексу, слід зробити висновок, що можливість участі кредитних спілок у місцевих кооперативних банках не може бути поставлена під сумнів.

Що стосується передбаченого раніше чинним законодавством права кредитних спілок створювати такі суб'єкти підприємництва, як редакції засобів масової інформації (п. 11 Тимчасового положення про кредитні спілки), то ніяких підстав для його визнання нині чинні нормативно-правові акти не дають.

Водночас аж ніяк не забороняється кредитним спілкам бути засновниками або учасниками суб'єктів некомерційного господарювання (неприбуткових організацій). Більш того, законодавство України прямо передбачає право кредитних спілок створювати інші неприбуткові організації, зокрема асоціації кредитних спілок і об'єднані кредитні спілки (ст. 24-25 Закону «Про кредитні спілки»).

Спеціальне законодавство про кредитні спілки детально визначає правовий статус, а також порядок організації і здійснення господарської діяльності кредитної спілки. Наявність даної відсильної норми неминуча, оскільки в рамках однієї статті цього Кодексу неможливо відобразити особливості правового становища такого специфічного різновиду суб'єктів господарювання, як кредитні спілки. Важливо підкреслити, що коментована норма відсилає саме до актів вищої юридичної сили -законів. Такий підхід повною мірою відповідає частині 2 статті 53 цього Кодексу, згідно з якою порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації і ліквідації суб'єктів некомерційного господарювання окремих організаційних форм визначається Господарським кодексом та іншими законами. Спеціальними законами, що регламентують правовий статус кредитних спілок на сьогоднішній день, є закони України «Про кредитні спілки» та «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг».

Особливості статусу благодійних та інших неприбуткових організацій у сфері господарювання

Юридичні особи, незалежно від форм власності, а також повнолітні громадяни можуть утворювати благодійні організації (благодійні фонди, членські благодійні організації, благодійні установи тощо).

Благодійною організацією визнається недержавна організація, яка здійснює благодійну діяльність в інтересах суспільства або окремих категорій осіб без мети одержання прибутків від цієї діяльності. Благодійні організації утворюються і діють за територіальним принципом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні та комунальні підприємства, установи, організації, що повністю або частково фінансуються з бюджету, не можуть бути засновниками (засновником) та/або членами благодійної організації.

Благодійна організація діє на основі статуту (положення), що затверджується вищим органом управління благодійної організації, і є юридичною особою.

Благодійна організація має право здійснювати неприбуткову господарську діяльність, спрямовану на виконання її статутних цілей та завдань. Здійснення благодійними організаціями діяльності у вигляді надання певних послуг (виконання робіт), що підлягають обов'язковій сертифікації або ліцензуванню, допускається після такої сертифікації або ліцензування в установленому законом порядку.

Додаткові вимоги щодо створення, державної реєстрації, здійснення господарської діяльності та інших питань діяльності благодійних організацій встановлюються цим Кодексом, Законом про благодійництво та благодійні організації, іншими законами.

Особливості статусу інших юридичних осіб, що здійснюють неприбуткову господарську діяльність, визначаються відповідними законами, якими регулюється порядок діяльності цих суб'єктів.

Дані колективні утворення є нетиповими суб'єктами господарювання, і тому цей Кодекс приділяє їм небагато уваги. Докладно правове становище благодійних організацій визначається Законом України від 16 вересня 1997 р. «Про благодійництво та благодійні організації» , а також іншими нормативно-правовими актами про благодійництво.

Вищеназваний закон містить більш чіткі положення про засновників благодійних організацій – ними можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які досягли 18 років, а також юридичні особи незалежно від форми власності (ст. 5). З тексту Закону випливає, що засновником благодійної організації може бути й одна особа (як фізична, так і юридична). У той же час органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, а також державні і комунальні підприємства, установи, організації, що фінансуються з бюджету, позбавлені права виступати засновниками благодійних структур. Треба думати, що такого права позбавлена і сама держава, а також територіальні громади. Засновники благодійної організації на установчих зборах приймають рішення про створення такої організації, затверджують її статут (положення), формують органи управління нею. Якщо засновник виступає особисто, то всі ці питання він вирішує самостійно.

Назвемо лише найпоширеніші організаційно-правові форми благодійних організацій – благодійні фонди, членські благодійні організації і благодійні установи. Водночас можливо створення й інших благодійних організацій, серед яких законодавство згадує, зокрема, про фундації, місії, ліги. Втім, скласти чітке уявлення про кожну із зазначених форм досить складно, оскільки їх легальні дефініції на даний час у вітчизняному законодавстві відсутні. Можна стверджувати лише те, що, на відміну від членських благодійних організацій (котрі, мабуть, слід вважати громадськими організаціями, що переслідують благодійні цілі), побудованих на корпоративних засадах, благодійні фонди та установи не мають членства. У правозастосовній практиці, однак, давно склалося уявлення про те, що відмінність між фондами і установами полягає в їх функціональному призначенні: перші – фінансують соціально пріоритетні починання, не виробляючи безпосередньо товари і послуги, задача других – надання конкретних послуг, в основному, соціально-культурного характеру.

Визначення благодійної організації дослівно відтворює відповідне визначення, що міститься в Законі «Про благодійництво та благодійні організації». І все ж дефініція Закону є більш точною, оскільки як на одну з ознак благодійної організації вона вказує не просто на здійснення останньою благодійної діяльності, а на те, що така діяльність для неї є головною метою. Основними напрямами благодійної діяльності, здійснюваної благодійними організаціями, є: поліпшення матеріального становища благо одержувачів, сприяння соціальній реабілітації осіб, які потребують піклування (малозабезпечені, безробітні, інваліди та ін.), а також надання допомоги особам, обмеженим у реалізації своїх прав і законних інтересів внаслідок фізичних або інших недоліків; сприяння розвитку науки, освіти, культури, охорони здоров'я, спорту і туризму; надання допомоги в розвитку видавничої справи і засобів масової інформації; деякі інші напрями (ст. 4 Закону «Про благодійництво та благодійні організації»). Неприбутковий статус благодійної організації, визнаний коментованою статтею, знаходить своє підтвердження й у Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» (п. 7.11.1 ст. 7) [345].

Благодійні організації створюються і діють за територіальним принципом і залежно від територіального масштабу діяльності, передбаченого статутом, можуть мати статус місцевих, всеукраїнських або міжнародних. До місцевих належать благодійні організації, діяльність яких поширюється на територію відповідного регіону або адміністративно-територіальної одиниці. Всеукраїнськими є благодійні організації, діяльність яких поширюється на територію всієї України та які мають свої відділення (філії, представництва) в більшості областей України. До міжнародних відносяться благодійні організації, діяльність яких поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.

Частина 2 статті 5 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації». Із змісту цієї норми випливає, що засновниками і членами благодійної організації не можуть бути як бюджетні установи, включаючи органи державної влади і місцевого самоврядування, так і ті державні та комунальні підприємства, які хоча б частково фінансуються з відповідного бюджету. До останніх, очевидно, можна віднести більшість казенних підприємств, а також всі інші державні й комунальні підприємства, що одержують бюджетні дотації, які обліковуються на їх реєстраційних рахунках в органах Державного казначейства України. Державні і комунальні підприємства, що не одержують бюджетних дотацій (у тому числі й ті, що користуються бюджетними кредитами) не позбавлені права бути засновниками або членами благодійної організації, проте в якості своїх внесків у майно останньої вони, виходячи з аналізу чинного законодавства, можуть вносити лише грошові кошти.

Благодійна організація діє на основі статуту (положення), що затверджується вищим органом управління нею (загальними зборами, з'їздом, конференцією), а при її створенні – установчими зборами. У статуті (положенні) обов'язково зазначаються: назва, місцезнаходження, статус і організаційно-правова форма благодійної організації; мета, завдання і предмет її діяльності; порядок утворення і компетенція органів управління; джерела фінансування і порядок використання майна та коштів організації; порядок внесення змін до статуту (положення); порядок припинення діяльності організації; умови і порядок прийняття в члени благодійної організації і вибуття з неї, а також права й обов'язки членів (для організацій, що мають членство).

Благодійна організація має статус юридичної особи, який вона набуває з моменту її державної реєстрації. Державна реєстрація всеукраїнських і міжнародних благодійних організацій здійснюється Міністерством юстиції України, а місцевих благодійних організацій, а також відділень (філій, представництв) всеукраїнських, міжнародних благодійних організацій – відповідними місцевими органами юстиції. Порядок їх державної реєстрації визначається Положенням про порядок державної реєстрації благодійних організацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 1998 р. У місячний строк після одержання свідоцтва про державну реєстрацію благодійна організація зобов'язана стати на облік у податкових органах за її місцезнаходженням. Підставами для відмови в державній реєстрації благодійних організацій є: порушення встановленого законодавством порядку її створення; наявність раніше зареєстрованої благодійної організації під такою самою назвою.

Право благодійної організації здійснювати господарську діяльність, спрямовану на досягнення її статутних цілей і завдань, визнається не тільки коментованою статтею, а й Законом «Про благодійництво і благодійні організації» (ст. 20). Всі надходження від цієї діяльності мають спрямовуватися винятково на її забезпечення і благодійництво. При цьому витрати на утримання благодійної організації не повинні перевищувати 20 % кошторису даної організації на поточний рік. Кошти для господарської і благодійної діяльності (як у національній, так і в іноземній валюті) обліковуються благодійною організацією на окремих банківських рахунках.

Матеріальною базою для господарської діяльності благодійної організації є майно, що перебуває в її власності. Джерелами формування такого майна можуть бути: внески засновників та інших благодійників; благодійні пожертвування, що мають цільовий характер; надходження від благодійних кампаній (лотерей, аукціонів, масових заходів тощо), доходи від депозитних вкладів і цінних паперів, надходження від підприємств, майно яких перебуває у власності благодійної організації; інші джерела, не заборонені законодавством. Джерелом формування майна благодійної організації не можуть бути кредити.

Найбільшого мірою цілям створення благодійної організації відповідає така господарська діяльність, як платне надання просвітницьких, культурних, наукових, освітніх та інших подібних послуг, проте не виключається і виконання ними деяких видів робіт. Якщо дані роботи і послуги відповідно до законодавства підлягають обов'язковій сертифікації або ліцензуванню, то благодійна організація, як і будь-який інший суб'єкт господарювання, зобов'язана одержати відповідні сертифікат або ліцензію.

Додаткові вимоги щодо створення, державної реєстрації, здійснення господарської діяльності та інших питань функціонування благодійних організацій встановлюються цим Кодексом і спеціальними законами. Центральне місце серед цих спеціальних законів посідає Закон України «Про благодійництво та благодійні організації».