Фінанси Ден. (І частина) Фін. 2011

створюваних економічних благ між державою в особі верховної влади та іншими суб‘єктами відтворювальних стосунків. Власне, ці стосунки

івизначалися поняттям «фінанси».

Усуспільствах з переважанням натуральних стосунків перерозподільні процеси носили перш за все характер натуральних податків і різного роду особистих повинностей. Розвиток товарногрошових стосунків привів до зміни форми перерозподільних стосунків, - вони стали носити переважно грошовий характер. Проте суть цих стосунків принципово не міняється.

Розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту передбачає розмаїття грошових відносин, зокрема:

- внутрішньогосподарські відносини між окремими підрозділами суб‘єктів господарювання;

- міжгосподарські відносини між різними суб'єктами господарювання;

- внутрішньогалузеві відносини між суб'єктами господарювання окремих галузей та галузевими органами управління;

- між суб‘єктами господарювання та робітниками і службовцями;

- між суб‘єктами господарювання та акціонерами, учасниками, співвласниками та іншими фізичними особами;

- між суб‘єктами господарювання і державою; - між суб‘єктами господарювання та фінансово-кредитними

установами; - між суб‘єктами господарювання та їхніми об'єднаннями;

- міжгалузеві відносини; - міжтериторіальні відносини;

- відносини між державою і населенням; - відносини між державою, галузевими органами управління та

органами місцевого самоврядування; - відносини між державою та іншими державами,

міждержавними об‘єднаннями, міжнародними організаціями, іноземними юридичними і фізичними особами.

Сукупність цих грошових відносин становить зміст фінансів як об‘єктивної економічної категорії.

Однією з важливих ознак фінансів як економічної категорії є

розподільний характер фінансових відносин. Учасниками таких відносин у межах національної держави є держава, підприємства, установи, організації, громадяни. Фінансові операції також можуть відбуватися між державами, національною державою та міжнародними фінансовими інституціями, між вітчизняними підприємствами та інофірмами.

Упроцесах вартісного розподілу валового внутрішнього продукту можуть брати участь різні вартісні інструменти, зокрема фінанси, кредит, ціни і тарифи, заробітна плата, кожен з яких має свої

21

особливості та власну історію. Фінанси як інструмент вартісного розподілу виокремлюється серед інших масштабністю, всеохопним характером та можливостями активного впливу на всі складові суспільного життя.

Студенти мають врахувати, що сферою виникнення фінансових відносин є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту, тобто коли ця вартість розподіляється на зарплату, прибуток тощо і формуються грошові доходи. Виокремлення у складі виручки від реалізації продукції прибутку, відрахувань на соціальне страхування, амортизаційних відрахувань відбувається за допомогою фінансів і відображає процес розподілу вартості відповідно до цільових призначень кожної її частини.

Подальший перерозподіл вартості між суб‘єктами господарювання (вилучення частини прибутку на користь держави, сплата податків громадянами тощо) і конкретизація цільового її використання (направлення прибутку на фінансування капітальних вкладень, економічне стимулювання, виплату дивідендів та ін.) теж відбувається на основі фінансів.

З огляду на те, що економіка передбачає існування різноманітних форм власності, а фонди коштів перебувають у власності або розпорядженні суб‘єктів господарської діяльності, зазначимо, що фінансові відносини можуть супроводжуватися зміною власника чи розпорядника коштів, зміною форм власності, а можуть і не зазнавати подібних змін.

Розглядаючи специфічні ознаки фінансів, треба акцентувати увагу, на тому, що фінанси віддзеркалюють складну ієрархічну структуру із субординацією, взаємозалежністю категорій і понять, що їх виражають. Обслуговуючи відносини власності, систему економічних зв‘язків як способу господарювання з характерними для нього відносинами, методами та формами впливу на виробництво, розподіл, обмін і споживання, фінанси є чинником і результатом економічних процесів як на національному (макро-, мікро-, субмікрорівні), так і на міжнародному рівнях.

Слід зазначити, що в фінансовій науці використовуються різні

методи пізнання фінансового життя, основними з яких, як і в кожній науці, є методи iндукцiї і дедукції.

Індукція (від лат. inductio — наведення, спонукання) — метод пізнання, що ґрунтується на формально-логічному умовиводі, який дає можливість одержати загальний висновок на основі окремих фактів. Інакше кажучи, це є рух нашого мислення від часткового, окремого до загального.

Дедукція (від лат. deductio — виведення) — метод, який полягає в одержанні часткових висновків на основі знання якихось загальних положень. Інакше кажучи, це є рух нашого мислення від загального до часткового, окремого. При використанні методу

22

дедукції спочатку висувається певна гіпотеза, а потім здійснюється її перевірка на фактичному матеріалі. Гіпотеза, як правило, народжується на основі спостережень або логічних висновків.

Антропологічний підхід дослідження предмета фінансової науки забезпечує розкриття сутності поняття соціально орієнтованої економіки внаслідок дослідження соціальних змін у суспільстві, специфіки діяльності політичних і управлінських структур, виявлення характеру соціально-політичних перетворень, соціального, економічного осмислення постановки та реалізації завдання духовноморального оздоровлення суспільства - виробленні, реалізації національної ідеї.

При дослідженні із застосуванням будь-якого методу фінансова наука як економічна може використовувати спосіб абстрагування. Абстрагування це навмисне спрощення ситуації шляхом виключення із дослідження нетипових явиш або другорядних фактів.

Фінансове життя як держави в цілому, так і окремих юридичних чи фізичних осіб дуже складе, тому при проведенні досліджень треба використовувати математичні методи й моделі, що дасть змогу зробити наукові висновки і пропозиції обґрунтованішими. На основі висновків фінансової науки встановлюється стійкість тих чи інших форм виявлення фінансів У цьому проявляється зв‘язок фінансової науки з правовими. Фінансова наука - основа для відпрацювання принципів фінансової політики.

Питання для самоконтролю

1.Які ви знаєте інструменти вартісного розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту?

2.Між ким виникають відносини в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту?

2.Що є об‘єктом вартісного розподілу та перерозподілу за допомогою фінансів?

3.Які методи пізнання фінансового життя Ви знаєте?

Бібліографічний список до теми

[2, 7, 9, 10, 24, 25, 26, 27, 29 ] [2, 4, 11, 13, 16, 21, 28 ]

Тема 2. Генезис і еволюція фінансів

Мета: засвоїти, закріпити, поглибити та систематизувати знання про походження фінансів, їх еволюцію та підвищення ролі в сучасних умовах.

23

План вивчення теми

1. Фінансові відносини і фінансова діяльність.

2. Особливості оподаткування в постреволюційній Росії

Методичні рекомендації до самостійної роботи

В процесі вивчення першого питання необхідно зосередити увагу на тому, що фінансова діяльність держави – це планова діяльність у сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань та функцій держави.

Слід врахувати, що фінансові відносини – це відносини, що відображають рух вартості від одного суб‘єкта до іншого і характеризують розподільчі, перерозподільчі та обмінні процеси і матеріально проявляються у грошових потоках.

Особливостями фінансової діяльності держави є:

1.міжгалузевий характер;

2.суб‘єкти фінансової діяльності держави – це органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

3.поєднання імперативних та диспозитивних методів управління.

Фінансова діяльність держави значною мірою врегульована на законодавчому рівні. Зокрема, відповідно до п.1 ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються:

- Державний бюджет України і бюджетна система України; - система оподаткування, податки і збори;

- засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

- статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України;

- порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу;

- порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і

типи.

Методи фінансової діяльності держави:

· мобілізація коштів – це система заходів, які здійснюються державою для планомірного формування фондів коштів.

· розподіл коштів - це система заходів щодо виділення коштів за призначенням.

Фінансові відносини підприємств відображаються в грошових потоках, які характеризують їх різноманітні й різнобічні взаємозв‘язки.

До зовнішніх фінансових відносин підприємства входять:

24

а) відносини обміну: взаємовідносини між суб‘єктами господарювання, у вигляді розрахунків з постачальниками і покупцями;

б) відносини розподілу: взаємовідносини з бюджетом: платежі та асигнування; взаємовідносини з фондами цільового призначення: внески і надходження; взаємовідносини зі страховими компаніями: страхові платежі й страхове відшкодування; взаємовідносини з банками: відкриття та ведення рахунків, зберігання коштів на депозитах, отримання і погашення кредитів, отримання і сплата процентів тощо; взаємовідносини з інституціями фінансового ринку: розміщення власних цінних паперів та інвестування тимчасово вільних коштів; взаємовідносини з галузевими і корпоративними органами: внески у централізовані фонди і надходження з них.

Внутрішні фінансові відносини підприємства мають розподільний характер і включають: розподіл доходу і формування прибутку; розподіл чистого прибутку та його використання; формування та використання амортизаційних відрахувань; утворення та використання фондів підприємств.

В основі фінансової діяльності підприємств лежить здійснення витрат і формування доходів. Витрати забезпечуються за рахунок фінансових ресурсів, які перебувають у розпорядженні підприємств. Підсумки фінансової діяльності відображаються у фінансових результатах - прибутках чи збитках. У такий спосіб формується ланцюг, що відображає механізм фінансової діяльності підприємств:

фінансові ресурси -> витрати -> доходи -> фінансові результати -> збільшення (зменшення) фінансових ресурсів.

Вивчення другого питання передбачає вивчення основних аспектів, а саме того, що на початку XX ст. у Росії був запроваджений подохідний податок замість подушного.

Із приходом до влади більшовиків у Росії податкова система розвивалася за такими напрямами: широке застосування одноразових надзвичайних революційних податків (контрибуцій), перебудова системи непрямих податків шляхом підвищення ставок і запровадження нових, організація строгого обліку і контролю за стягненням прямих податків. Податкова політика була спрямована на досягнення централізації грошових коштів, встановлення нових принципів розподілу національного доходу, економічну боротьбу з приватними підприємцями

Податкова реформа 1930—1931 рр. запровадила двоканальну систему платежів у бюджет і дала змогу вдало поєднати прямі та непрямі податки: для державних підприємств - податок з обороту і відрахування від прибутку, для кооперативних організацій - податок з обороту і подохідний податок.

У роки Другої світової війни уряд активно залучав податки з метою поповнення доходів державного бюджету. Так, на початку

25

війни до подохідного і сільськогосподарського податків була встановлена 100-відсоткова надбавка, яку з січня 1942 р. замінили військовим податком, що мав подушний характер. Були введені податок з холостяків, одиноких і малосімейних громадян СРСР, податок з видовищ, збільшені ставки інших податків. Крім податків, основними формами залучення коштів населення були добровільні внески і пожертвування у фонди оборони та армії, використання коштів за ненадані відпустки, вклади в ощадкаси, військові позики. Податки з населення виконали своє фіскальне призначення і дали близько 30 % від усіх надходжень у державний бюджет.

Адміністративно-командне управління не давали реальних підстав для економічного зростання і забезпечення добробуту населення. Влада з певною періодичністю проводила економічні реформи, які стосувалися і внесення змін у систему оподаткування. Так, рішеннями господарської реформи 1965 р. були запроваджені нові прямі податки з юридичних осіб у бюджет: плата за фонди (прообраз податку на нерухомість), фіксовані (рентні) платежі, вільний залишок прибутку. У 70-ті роки розпочалися економічні експерименти, які змінили механізм розподілу прибутку і платежі в бюджет.

З проголошенням незалежності України розпочалося реформування її податкової системи. Так, податок з обороту було скасовано, а в умовах розвитку ринкових відносин та вільного ціноутворення запроваджено податок на додану вартість і акцизний збір. З прямих податків найбільше значення мають податок з прибутку підприємств і податок з доходів фізичних осіб.

В Україні сформована податкова система, яка відповідає сучасному етапу суспільного розвитку, а механізм нарахування і сплати окремих податків потребує подальшого удосконалення.

Питання для самоконтролю

1.Що розуміється під поняттям фінансова діяльність?

2.Які особливості мають фінансові відносини держави?

3.Які аспекти фінансова діяльність держави врегульовуються на законодавчому рівні?

4.Із яких блоків формується механізм фінансової діяльності підприємств?

5.Які зміни відбулися у роки Другої світової війни в податковій системі країни?

6.Коли в Україні скасували податок з обороту?

Бібліографічний список до теми

[2, 7, 9, 10, 24, 25, 26, 27, 29 ] [2, 4, 11, 13, 16, 21, 28 ]

26

Тема 3. Становлення та розвиток фінансової науки

Мета: засвоїти, закріпити, поглибити та систематизувати знання про становлення та розвиток фінансової науки.

План вивчення теми

1.Внесок англійських і німецьких вчених у розвиток фінансової науки.

2.Теоретико-змістовна спрямованість наукових досліджень представників української фінансової думки.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

В процесі вивчення першого питання необхідно зосередити увагу на те, що саме німецькі вчені - представники німецької школи камералістики - Л. фон Секондорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельд зробили вагомий внесок у розвиток фінансової науки. Вони акцентували увагу на системі управління фінансами, взаємозв‘язку фінансів з економікою, залежності добробуту населення від платоспроможності щодо податків.

У 1746 р. була опублікована основна праця Ф. Юсті «Система фінансового господарства», у якій вперше викладено основи фінансової науки. Його погляди на фінанси і фінансову науку мали істотний вплив на розвиток фінансової теорії і практики у багатьох країнах.

З працями Ф. Юсті, Ж. Неккера («Про стан фінансів нації») пов‘язується створення нової самостійної галузі економічної науки - фінансової, яка виділилася із політичної економії. Вони дали поштовх до розширення сфери фінансових наукових досліджень.

Пожвавленню фінансової науки сприяли ідеї Великої французької революції. Завдяки новим поглядам Ш. Монтескє, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Канта світ змінив своє ставлення до питань державотворення, економіки, фінансів, політики.

На той період припадає опублікування праць у галузі фінансової науки французьких вчених-фізіократів Д. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо. їхні ідеї про справедливе оподаткування, джерела доходів, розмір участі кожного, зокрема, у витратах держави підтримувалися прихильниками у багатьох країнах Європи. Важливим теоретичним висновком фізіократів у фінансовій теорії є те, що лише земля дає чистий дохід, тому держава може одержувати його частину у формі плати за землю. Таке твердження було помилковим, оскільки чистий дохід створюється найманою працею.

Позитивними результатами фінансових наукових досліджень фізіократів, зокрема Ф. Кене, е розроблення економічної таблиці, у

27

якій чітко проглядається схема взаємозв‘язку фінансів, їхні ролі у процесі суспільного відтворення. Проте найбільшою заслугою фізіократів є те, що вони, критикуючи тодішню фінансову систему, вплинули позитивно на розвиток класичної школи політичної економії.

Відповідний внесок у розвиток фінансової науки зробили класики політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо. Вони розробили положення, які безпосередньо стосуються сутності фінансів держави, показали, що держава зобов'язана захищати свої кордони, приватну власність і вільну конкуренцію, а фінанси є необхідною матеріальною базою для утримання державного апарату і відображають непродуктивне використання коштів.

Позитивним у роботах А. Сміта є обґрунтування поділу витрат на загальнодержавні і місцеві, а також формулювання принципів оподаткування, наприклад таких: податки повинні сплачувати всі відповідно до одержаних доходів; податки повинні бути визначені завчасно; податок повинен сплачуватися у зручний для платника час; стягнення податків повинно бути дешевим. Ці положення є актуальними і сьогодні. Цікавими з позиції практичних фінансів є погляди А. Сміта про обмеження підприємницької діяльності держави, що відповідало інтересам капіталістів, які бажали монополізувати своє місце в економіці.

Праці А. Сміта «Дослідження про багатство народів» та Д. Рікардо «Початок політичної економії і оподаткування» сприяли формуванню нових підходів до фінансової теорії і практики, використовувалися у процесі прийняття важливих державних рішень у галузі фінансів.

Друга половина XIX ст. характеризується політичними та економічними перетвореннями радикального характеру: у більшості європейських країн монархічні режими були змінені демократичними органами влади; відбулися революційні зміни в економіці; започаткувався розвиток правових основ державного управління, включаючи фінансове право.

Досягла великих успіхів і фінансова наука. Розширилися обсяги безпосередніх наукових досліджень у фінансовій галузі, почали формуватися центри фінансової науки у великих європейських університетах, створювалися кафедри фінансів, на яких працювали провідні вчені-фінансисти, розпочалася підготовка фінансових кадрів.

Німецьким вченим К.Г. Pay був опублікований перший підручник з фінансів «Основні начала фінансової науки», який майже півстоліття перевидавався і був основним не тільки у Німеччині, а й у всіх європейських країнах. Зміст цього підручника був класичним: вступ, державні доходи, державні видатки, державний кредит, бюджет, організація управління фінансами.

28

Друге питання передбачає вивчення того, що особливостями сучасної фінансової науки є відсутність ідеологічного тиску. Сучасні наукові дослідження базуються не на ідеологічних засадах політичних партій, а на основі глибокого аналізу теоретичних положень, статистичної інформації, практичних даних.

Теоретико-змістовна спрямованість наукових досліджень представників української фінансової думки свого часу сягала рівня тодішньої світової фінансової науки, а іноді й випереджала її. За часів Радянського Союзу фінансова наука, нажаль, не отримала належного розвитку.

Із сучасних учених-економістів, які вивчають питання фінансів найвідоміші О. Д. Василик, І. О. Бланк, В. М. Опарін, А. М. Поддєрьогін, М. І. Савлук, Ю. В. Пасічник, С. І. Юрій та інші.

Окрім загальної теорії фінансів, об‘єкт наукового інтересу професора О. Д. Василика становлять державні фінанси, а саме бюджетна та податкова системи України.

Проблеми розвитку фінансової системи України, становлення і особливості фінансового ринку розглядає С.М.Опарін.

Вагомий внесок вніс І.О.Бланк у питання формування активів підприємства, їх використання в інвестиційній, інвестиційній та фінансовій діяльності, управління формуванням прибутку підприємства в процесі його діяльності, управління фінансовими ризиками тощо, визначив сучасні методи оптимізації обсягу та структури капіталу підприємств на етапі його утворення та в процесі розвитку.

А.М.Поддєрьогін висвітлював фінанси та аспекти управління ними на рівні підприємств: організація розрахунків і кредитування, формування і розподіл прибутку, оподаткування підприємств, організація обігових коштів і фінансування відтворення основних фондів, планування, фінансовий аналіз тощо.

Проблему грошей, кредиту, грошового та валютного ринків досліджує М. І. Савлук.

Як висновок – розвиток фінансових досліджень у сучасній Україні пов‘язаний з інтеграцією в світову економічну, зокрема фінансову, науку шляхом ідейно-теоретичного та методологічного оновлення.

Питання для самоконтролю

1.Який вклад А. Сміта та Д. Рікардо в розриток фінансової

науки?

2.Чим характеризуються особливості досліджень Ф. Юсті, Ж. Неккера?

3.Який доробок німецького вченого К. Г. Pay в становленні фінансової науки?

29

4.Які наукові дослідження українських фінансистів використовуються в сучасних умовах?

5.У чому полягає теоретично-змістовна спрямованість наукових досліджень представників української наукової думки?

Бібліографічний список до теми

[2, 7, 26, 27, 29 ] [39 ]

Тема 4. Фінансова система

Мета: засвоїти, закріпити, поглибити та систематизувати знання про фінансову систему.

План вивчення теми

1.Структура фінансової системи.

2.Управлінські функції Міністерства фінансів.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

В процесі вивчення першого питання необхідно зосередити увагу на тому, що фінансові системи держав можуть відрізнятися за своєю структурою, оскільки вони є відображенням існуючої моделі економіки, але у всіх у них є загальна ознака - це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться методами мобілізації і напрямами використання. Нині у світі налічується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав.

Структура фінансової системи динамічна. У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це насамперед фінансовий ринок, страхові фонди і страховий ринок, державний кредит, місцеві фінанси.

Базовою ланкою фінансової системи є фінанси підприємницьких структур, до якої належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту - основного джерела фінансових ресурсів.

Також труба врахувати, що фінансова система включає ринки, посередників, фірми, що надають фінансові послуги, та інші інституції, з допомогою яких домогосподарства, приватні компанії та урядові організації реалізують фінансові рішення, які вони приймають.

Деякі економісти до складу фінансової системи включають

30