2 курс. Ден. ФК, УП, ЕП 12 / Фінанси Ден. (ІІ частина) УП та ЕП. 2011

В економічній літературі виділяють і інші ознаки класифікації цінних паперів:

1)за формою отримання доходу (з постійним доходом, бездохідні);

2)за обсягом наданих прав (з правом власності, з правом управління, з правом кредитування);

3)за територією обігу (муніципальні, державні, іноземні);

4)за можливістю обміну (конвертовані та неконвертовані);

5)за емітентами (державні, приватні, змішані);

6)за рейтинговим рівнем (високоїякості, середньої, низької);

7)залежно від мети (фондові - безстрокові, що діють понад рік, і комерційні - боргові, короткострокові) та інші.

Найпоширенішими видами цінних паперів, які випускаються і знаходяться в обігу на ринках цінних паперів країн світу, є:

а) цінні папери, які засвідчують участь в емітенті (акції, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати), тобто власники яких є співвласниками майна і коштів емітента;

б) цінні папери, які засвідчують наявність боргових взаємовідносин між власниками цінного папера й емітентом, тобто боргові цінні папери (облігації, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, інвестиційні сертифікати;

в) похідні цінні папери - документи, що засвідчують наявність у їхнього власника певних спеціальних прав на базовий актив (ф'ючерси, форварди, опціони, свопи, варанти та ін.).

Незважаючи на різноманітність цінних паперів і чисельність їх видів, будь-який цінний папір характеризується трьома універсальними ознаками:

1)підтверджує зобов'язання емітента перед інвестором;

2)права інвестора на володіння цінним папером не повинні підтверджуватися будь-яким іншим документом;

3)для передачі прав власності на цінний папір достатньо внести ім'я нового власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарія.

Опрацьовуючи друге питання, студентам необхідно пам‘ятати, що фондова біржа - це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому створюються сприятливі умови для вільної купівлі-продажу цінних паперів за ринковими цінами на регулярній та впорядкованій основі. За своїм правовим статусом фондові біржі можуть бути асоціаціями, акціонерними товариствами або установами, що підпорядковуються державі. На сьогодні біржі поділяють залежно від правового статусу і стану розвитку.

За правовим статусом у світі виділяють три типи фондових бірж:

1)публічно-правова організація - це фондова біржа, що перебуває під постійним державним контролем. Переважає у Німеччині і Франції, де держава бере участь у розробці Правил біржової торгівлі, контролює їх виконання, забезпечує підтримку правопорядку на біржі під час проведення торгів, призначає біржових маклерів тощо;

2)приватні фондові біржі - приватні компанії, що створюються у формі акціонерних товариств і є абсолютно самостійними в організації біржової торгівлі. Всі угоди на таких біржах укладаються відповідно до чинного в країні

21

законодавства. Держава не дає ніяких гарантій і не бере на себе ніякої відповідальності по забезпеченню стабільності біржової торгівлі та зниженню ризику торговельних угод. Такий тип поширений в Англії і США;

3) змішані фондові біржі - створюються як акціонерні товариства, але при цьому не менше 50 % їх капіталу належить державі. Керівництво такими біржами здійснюється на виборній основі, але нагляд за біржовою діяльністю здійснюється біржовим комісаром, який проводить офіційну реєстрацію біржових курсів. Цей тип бірж характерний для Австрії, Швеції та Швейцарії.

В економічній літературі виділяють загальні функції фондових бірж і конкретні. Останні, як правило, визначають у статуті біржі, Положенні про функціонування фондових бірж, а також у Законах. До загальних функцій фондових бірж відносять:

-визначення ринкової ціни (цінова) - це одна з найважливіших функцій біржі, оскільки ціни на цінні папери, що встановлюються на біржі, суттєво впливають на ціни інших активів, які є в обігу. Крім виявлення та встановлення ціни, частиною ціноутворювальної функції біржі є також стабілізація та прогноз цін на біржовому ринку, які передбачають встановлення допустимих змін цін на біржові активи. Цьому також сприяє діяльність співробітників біржі, які ведуть торги окремими видами цінних паперів і здійснюють у разі потреби купівлю-продаж цінних паперів від свого імені;

-прогнозну функцію - більше властива для спеціалізованих бірж, на яких здійснюється торгівля строковими контрактами, оскільки ціни на ринку строкових угод мають суттєвий вплив на формування поточних ринкових цін;

-організаційну - передбачає гарантування виконання умов біржових угод; розробку системи розрахунків за укладеними на біржі угодами; організацію біржових зборів для проведення гласних публічних торгів тощо;

-інформаційну - забезпечує учасників ринку оперативною та аналітичною інформацією про стан і тенденції розвитку фондового ринку;

-регулювальну - забезпечує встановлення правил торгівлі, здійснення біржового арбітражу, порядку вирішення спірних питань між учасниками, встановлення пріоритетів, органів контролю, управління та інші.

Питання для самоконтролю

1.За якими ознаками здійснена класифікація цінних паперів.

2.Назвіть загальні функції фондових бірж.

3.Назвіть типи фондових бірж за правовим статусом.

Ключові терміни і поняття

Фінансовий ринок	Облігація
Цінні папери	Державна облігація
Емітент	Інституційна облігація
Депозитні сертифікати	Процентна облігація
	22

Акція	Конвертована облігація
Проста акція	Комерційні папери
Привілейована акція	Іменна акція

Бібліографічний список до теми

[1, 2, 12]

Тема 9. Страхування і страховий ринок

Мета: поглиблення та систематизація знань про страхування майна юридичних і фізичних осіб та організаційні форми існування страхових компаній.

План вивчення теми

1.Страхування майна юридичних і фізичних осіб.

2.Організаційні форми існування страхових компаній.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Вивчаючи перше питання, передусім важливо визначити, що найбільша частка у структурі страхового ринку України припадає на страхові послуги щодо захисту майна. Найбільшим попитом серед вітчизняних страхувальників при страхуванні нерухомості користується страхове покриття за класичним набором ризиків - вогневі ризики (пожежа, вибух, удар блискавки) та стихійне лихо (буря, повінь, землетрус). При страхуванні рухомого майна страхувальники додатково включають ризик затоплення, а також ризик, пов'язаний із протиправними діями третіх осіб (крадіжка зі зламом, пограбування, розбій).

Страхова наука визначає такі основні принципи майнового страхування:

-страхового інтересу - наявність фінансової зацікавленості у страхувальника;

-добросовісності - зобов'язання страховика та страхувальника бути чесними один перед одним під час укладання та дії договору страхування;

-відшкодування - страхувальник має можливість отримати лише компенсацію збитку внаслідок страхового випадку;

-суброгації - право страхової компанії після виплати страхового відшкодування отримати компенсацію від винної особи. Це право поширюється на страховика лише на суму фактично виплаченого страхового відшкодування;

-контрибуції - це право страхової компанії звернутися до інших страхових компаній, які також відповідальні перед страхувальником, з пропозицією визначити між собою витрати щодо відшкодування збитку;

-безпосередньої причини - право страхової компанії виплачувати відшкодування збитку лише за страхові випадки, передбачені у договорі страхування.

23

Страхувальниками можуть бути юридичні або фізичні особи. Страховим випадком є збитки страхувальника, завдані йому у зв'язку з пошкодженням, руйнуванням, знищенням чи викраденням майна.

Розглянемо характерні ознаки страхування майна:

-по-перше, згідно з вітчизняним законодавством при страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору. Страхове відшкодування здійснюється страховиком у межах страхової суми і не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Страхове відшкодування не може бути джерелом збагачення для страхувальника, воно має покривати його збиток. Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується всіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна [6];

-по-друге, у практиці страхування майна використовуються методи та системи страхування. Залежно від розподілу відповідальності за ризик між страхувальником і страховиком розрізняють такі методи: повне страхування, часткове страхування. Відмінності в системах страхування ґрунтуються на неоднаковому співвідношенні вартості майна та страхової суми, страхового відшкодування та збитку страхувальника. Збиток страхувальника — це його фактичний збиток, отриманий у результаті настання страхового випадку.

Повне страхування забезпечує повний страховий захист інтересів страхувальника. Для цього використовують дві системи страхування:

-за дійсною вартістю майна;

-за відновленою вартістю майна.

Найбільш поширеною є система страхування за дійсною вартістю майна. Вона визначається як фактична з урахуванням зносу на день підписання договору страхування. Відповідно до цієї системи страхове відшкодування дорівнює розміру збитку. Відбувається повне покриття збитків страхувальника.

При застосуванні системи страхування за відновленою вартістю майна також забезпечується повний страховий захист інтересів страхувальника, при цьому знос майна не враховується. Ця система передбачає, що відшкодування збитків за знищений об'єкт буде здійснено у розмірі, що дорівнює вартості нового аналогічного майна відповідного виду.

Найбільш поширеними системами непропорційного страхування є система першого ризику, страхування з франшизою. Страхування за системою першого ризику ще називають системою страхування перших збитків. При настанні страхового випадку збиток відшкодовується лише в межах страхової суми, яка зазначена у договорі страхування. Якщо розмір збитку перевищує страхову суму, то витрати за його компенсації несе сам страхувальник (збиток понад страхову суму не відшкодовується). Недоліком цієї системи є те, що великі ризики, які можуть мати важкі наслідки для страхувальника, залишаються на його відповідальності.

Відмінності між пропорційною системою і першим ризиком виявляються, коли об'єкт страхування страхується не в повній вартості (тобто страхова сума

24

не дорівнює вартості майна), а також при неповній загибелі (пошкодженні) майна.

Часто страхові компанії використовують страхування з франшизою. Франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Тобто це власна участь страхувальника у збитку. Умова щодо франшизи обов'язково включається у договір страхування. У світовій практиці спостерігається як активне використання франшизи в умовах договору страхування (навіть у тих видах страхування, де вона донедавна ще не застосовувалась), так і зростання середнього рівня франшизи. Чим більший розмір франшизи, тим меншим є розмір страхового тарифу (це співвідношення називають "ножиці тарифна ставка/франшиза").

У страховій практиці франшизу поділяють на умовну та безумовну. При умовній франшизі страховик звільняється від відповідальності за збиток, якщо його розмір не перевищує розміру франшизи, і відшкодовує збиток повністю, якщо його розмір перевищує розмір франшизи. При безумовній франшизі відповідальність страховика визначається розміром збитку за мінусом франшизи.

Франшиза може встановлюватися як у відсотках, так і в абсолютній величині (що трапляється набагато рідше). Якщо франшиза встановлена у відсотках, то необхідно чітко визначити базу, від якої вона має вираховуватися. Базою для розрахунку франшизи є як розмір страхової суми, так і розмір збитку.

-По-третє, кожна страхова компанія при розрахунку страхового тарифу та страхової премії враховуватиме низку чинників. Зокрема: страхові ризики, строк страхування, страхову суму, розмір та види франшизи, розміри знижок, характер експлуатації майна, місцевість розташування майна, наявність пожежної та охоронної сигналізації тощо.

-По-четверте, у майновому страхуванні існують чотири способи відшкодування збитку: грошовий; ремонт; заміна; відновлення. Найчастіше використовується грошова форма відшкодування.

-По-п'яте, договір майнового страхування діє тільки на території, що обумовлена, при цьому територією страхування нерухомого майна є його фактичне місцезнаходження, а територією страхування рухомого майна є вказані у договорі страхування будівлі, склади, приміщення, в яких зберігається застраховане майно.

Вивчення другого питання слід починати з уяснення того, що страховики (страхова компанія, страхове товариство) — суб'єкти страхування (страхового ринку), котрі відповідно до отриманої ліцензії беруть на себе зобов'язання за певну плату відшкодувати страхувальникові або іншим учасникам страхового ринку завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму.

Сукупність страховиків, що функціонують у певному економічному середовищі, утворює страхову систему, головне завдання якої в економіці ринкового типу — надання страхових послуг, що забезпечують надійний страховий захист юридичним і фізичним особам.

25

Страховики можуть розрізнятися за належністю — приватні та державні (публічні). Публічні страховики створюються і керуються, здебільшого, від імені держави (уряду). їх створення може відбутись шляхом засновництва з боку держави або націоналізації акціонерних страхових компаній і перетворення їх майна у державну власність. Приватними страховиками можуть бути індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства.

Загалом, основним критерієм створення різних страховиків була база, на якій вони створювались. Відповідно до цього виділяють 4 типи страховиків:

1)відносно великі страхові компанії колишнього Союзу з широкою мережею периферійних філій, що згодом перетворилися на самостійних юридичних осіб;

2)комерційні страхові організації, які були створені на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР і Індержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і певною мірою опосередковано. Це зумовило перехід кваліфікаційних працівників до інших компаній, які певною мірою залучалися до страхування "вигідних" ризиків;

3)страхові компанії, створені комерційними, торговельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами. Перші роки самостійної української держави характеризувалися заснуванням багатьох банків, торговельних корпорацій, інвестиційних компаній. Згадані суб'єкти, розвиваючи свій бізнес, доходили висновку про необхідність здійснення страхування;

4)кептивні страховики, створені при галузевих міністерствах, відомствах, підгалузях, сферах виробництва. Характерною особливістю цих компаній був великий вплив на їх роботу міністерств, відомств, державних корпорацій.

Страхові компанії становлять основу інституційної та територіальної структури страхового ринку.

за інституціональною ознакою страхові компанії можуть бути створені як акціонерні товариства, товариства з додатковою відповідальністю, товариства з повною відповідальністю, командитні товариства та товариства взаємного страхування.

Акціонерне страхове товариство (корпорація) — це тип компанії, яка створюється і діє зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток

—акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів. У самій основі акціонерного товариства закладені переваги цього виду компанії. Акціонерна форма нагромадження статутного капіталу дає змогу залучити до страхової індустрії багатьох юридичних і фізичних осіб, зацікавлених вигідно розмістити інвестиції. У разі несприятливих наслідків діяльності конкретного страховика втрата відносно невеликих внесків до компанії не потягне за собою банкрутства самих акціонерів.

Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. В Україні у страховому бізнесі переважають акціонерні товариства закритого типу. Це пояснюється кількома мотивами.

26

По-перше, створення відкритих акціонерних товариств тривалий час стримувалося низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика та відсутністю розвиненого ринку цінних паперів.

По-друге, українське законодавство не передбачає можливості створення страхової компанії у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю (ТзОВ).

По-третє, статус закритого товариства дає змогу контролювати поширення акцій серед певної категорії учасників страхової компанії, що може відповідати інтересам засновників.

По-четверте, процедура створення закритого акціонерного товариства істотно спрощена, що дозволяє економити час і кошти.

Перспективнішими для страхового бізнесу с відкриті акціонерні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого не схильні до активної участі в керівництві фірмою. Залучати кошти таких осіб удається завдяки продажу компаніями акцій на фондовому ринку.

В Україні поняття "товариство" і "компанія" нерідко ототожнюються, на практиці не розрізняються страхові товариства і страхові компанії. Це пов'язано з поширенням і в нашій країні міжнародної страхової термінології, де страховика часто називають страховою компанією.

У закордонній практиці страхова компанія - це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов'язання страховика і має на це відповідну ліцензію. Проте насправді не кожного страховика можна вважати товариством. Не всі страховики набирають вигляду страхової компанії. Товариство, як правило, не створюється в державній формі власності. Водночас у багатьох країнах до компаній не включають поширені там товариства взаємного страхування (ТВС).

Товариство з додатковою відповідальністю - один з видів господарських товариств, статутний капітал якого поділений на частки, визначені статутними документами. Учасники відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками в статутний фонд, а у випадку недостатності цих коштів - додатково майном.

Товариство з повною відповідальністю - це об'єднання кількох осіб, які особисто беруть участь у справах товариства, і кожна з них несе повну відповідальність згідно з зобов'язаннями товариства не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном.

Командитне товариство передбачає об'єднання кількох осіб для здійснення підприємницької діяльності, в якій одні учасники (повні члени) несуть відповідальність згідно із зобов'язаннями товариства як своїм вкладом, так і усім своїм майном, а інші (командисти або вкладники ) відповідають тільки своїм вкладом.

Однією з форм страхового захисту нині є товариства взаємного страхування (ТВС), які створюються на основі централізації коштів пайової участі його членів. Особливістю є те, що учасники ТВС одночасно виступають і як страховики, і як страхувальники. Головним принципом їх діяльності є солідарна відповідальність кожного перед кожним у межах товариства.

27

За територією обслуговування (географічною ознакою) страхові компанії можна поділити на:

—місцеві;

—регіональні;

—національні;

—транснаціональні (міжнародні).

За характером виконуваних операцій (за спеціалізацією) страхові компанії поділяють на:

—спеціалізовані, котрі спеціалізуються на тих чи інших видах страхування, наприклад, страхування життя, страхування наземного транспорту, медичного страхування тощо;

—універсальні, котрі здійснюють різні види страхування, наприклад, майнове, авіаційне, наземного транспорту, від нещасних випадків, медичне та ін.;

—перестраху вальні, котрі здійснюють перестрахування найбільш великих і небезпечних ризиків.

Зо розміром (величиною) статутного капіталу та іншими техніко економічними показниками, які визначають місце страхових компаній на ринку, виділяють:

—великі;

—середні;

—малі страхові компанії.

У вітчизняній практиці визначення рейтингу страховиків здійснюється переважно за такими показниками, як: власні кошти; страхові резерви, страхові платежі; рівень виплат; обсяг страхової суми, переданої в перестрахування; рівень платоспроможності; кількість чинних договорів страхування.

Питання для самоконтролю

1.Страхова компанія як необхідний суб'єкт страхового ринку, її роль та місце на страховому ринку.

2.Організаційні форми та типи страхових компаній, їх характеристика.

3. Структура страхової компанії та критерії її визначення. 4. Принципи управління страховою компанією.

	Ключові терміни і поняття
Страхування	Страхові платежі
Самострахування	Страховий тариф
Страховий ринок	Страхове відшкодування
Страховик	Страхова сума
Страхувальник	Страхове забезпечення
Зстрахований	Страховий збиток
Майнове страхування	Страховий випадок
Особове страхування	Страхова подія
	28

Страхування відповідальності	Страхування ризиків
Обов‘язкове страхування	Добровільне страхування
Соціальне страхування	Медичне страхування

Бібліографічний список до теми

[1, 2, 9]

Змістовий модуль №5. Міжнародні фінанси

Тема 10. Міжнародні фінанси

Мета: засвоїти, закріпити, поглибити знання про існуючи форми міжнародних розрахунків і міжнародний фінансовий ринок

План вивчення теми

1.Основні форми міжнародних розрахунків.

2.Міжнародний фінансовий ринок.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Розглядаючи перше питання, перш за в се слід звернути увагу на те, що міжнародні фінанси - одна з основних форм міжнародних економічних відносин, функціонування і розвиток яких пов'язані з існуванням та обслуговуванням усього комплексу міжнародних зв'язків. Сучасне розуміння сутності міжнародних фінансів значно ширше, ніж розгляд лише міжнародних валютно-фінансових відносин чи функціонального призначення міжнародних фінансових інституцій або міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів через світовий фінансовий ринок. Це визначає необхідність інтегрованого підходу до висвітлення цього питання, основу якого становить аналіз взаємодії багатьох елементів світової фінансової архітектури, які прямо чи опосередковано пов'язані з рухом глобальних валютно-фінансових потоків. Логіка викладу передбачає з'ясування сутності міжнародних фінансів як багатоаспектного поняття, розкриття основних категорій міжнародних фінансів, перехід від загальних питань концептуального характеру до конкретних механізмів і технологій вироблення й прийняття раціональних фінансових, економічних і політичних рішень на глобальному рівні.

Міжнародні фінансові відносини ґрунтуються на двох основних складових: установлених формах розрахунків та системі валютного регулювання. Слід підкреслити, що порядок і форми проведення розрахунків становлять організаційний аспект міжнародних фінансових відносин і регламентуються відповідними міжнародними документами та угодами. Стандартизація документального оформлення розрахунків необхідна для забезпечення відповідних гарантій експортерам та імпортерам на поставку товарів та на їх оплату. Вона встановлює також систему однакового тлумачення прав, зобов'язань і відповідальності сторін. Валютне регулювання і насамперед його

29

серцевина - процес курсоутворення відображають сутнісну сторону міжнародних фінансових відносин. На цій основі відбувається трансформація грошових потоків з однієї грошової одиниці в іншу та процес проходження цих потоків між окремими країнами.

Слід пам‘ятати, що форми розрахунків у системі міжнародних фінансових відносин характеризують організаційний аспект руху грошових потоків - порядок проведення операцій, їх документальне оформлення, відповідальність сторін і банків та ін. Це дуже важлива сторона, однак вона підпорядкована сутнісній - забезпеченню еквівалентності обміну.

Після цього необхідно показати, що основними формами міжнародних розрахунків є інкасо та акредитив. Також використовуються банківський переказ та відкритий рахунок. При розрахунках на основі інкасо банк імпортера перераховує кошти на рахунок експортера після передання імпортеру отриманих від банку експортера документів, передбачених контрактом, тобто застосовується схема: платежі проти документів. Така схема розрахунків досить проста, однак вона не дає достатніх гарантій на оплату товарів і послуг. На відміну від інкасо акредитивна форма передбачає достатні гарантії експортеру за рахунок відкриття акредитива в банку імпортера. Платіж на відкритий рахунок найменш надійна форма. Експортер поставляє товари, імпортер переказує гроші на день платежу. Банківський переказ - це доручення одного банку іншому виплатити певну суму отримувачу.

Розглядаючи друге питання, варто зауважити, що головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в тому, аби за допомогою акумуляції вільних фінансових ресурсів у деяких країнах забезпечити між ними їхній перерозподіл для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу. Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку розширює фінансові можливості кожної держави, що загалом сприяє вирівнюванню їхнього економічного розвитку та створенню умов для підвищення суспільного добробуту.

Студенти повинні знати, що міжнародний фінансовий ринок має три складові: міжнародний ринок грошей (валютний ринок); міжнародний ринок кредитних ресурсів; міжнародний ринок цінних паперів. Ринок кредитних ресурсів і ринок цінних паперів у фінансовій літературі часто називають ринком капіталів. Таке трактування досить закономірне, оскільки фінансові ресурси, що функціонують на зазначених ринках, дають їхньому власникові певний дохід. Проте ці ринки різняться за своїми найхарактернішими ознаками.

Питання для самоконтролю

1.У чому полягає функціональне призначення міжнародного фінансового ринку?

2.Розкрийте сутність та функціональне призначення міжнародного ринку кредитних ресурсів?

3.У чому полягають відмінності між іноземними облігаціями та єврооблігаціями?

30