Питання для самоконтролю

1. Як Ви розумієте поняття «міжнародні відносини»?

2. Хто виступає суб’єктами міжнародних відносин?

3. На яких принципах здійснюється міжнародна політика?

4. Які зовнішньоекономічні пріоритети України?

5. Що Ви розумієте під поняттям «глобалістика», «політична глобалістика», «глобальні проблеми сучасності»?

6. Чому, на Вашу думку, необхідно досліджувати глобальні проблеми людства?

7. Які особливості глобальних проблем?

8. Чому тероризм феномен сучасності?

9. Які функції міжнародної політики в сучасних умовах?

10. Які цілі світового політичного процесу?

Бібліографічний список

Основна література: (I: 1-20).

Додаткова література: (ІІ: 1-2); (ІІІ: 1-10).

3. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Модуль І. Політологія

Змістовий модуль 1. Історія і теорія політичної науки

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 1

Тема 1. Сутність і роль політики та політології як науки у житті суспільства

Тема 2. Історія світової політичної думки

Мета заняття: засвоєння, закріплення та систематизація знань про: сутність зміст політології, як сфери наукового знання, основних категорій політології у житті суспільства, етапи класичної політичної думки: античності, середньовіччя і доби Відродження, Просвітництва.

План заняття

1. Предмет, об’єкт, методи, функції категорії політології.

2. Зростання інтересу до політології за кордоном та в Україні.

3. Політичні вчення античності.

4. Політична думка епохи Середньовіччя і доби Відродження.

5. Політичні вчення доби Просвітництва.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Розгляд першого питання доцільно розпочати з визначення терміну «політика». Поняття «політики» грецького походження. Вперше це поняття було вжито для визначення мистецтва управління державою – полісом. Це в вузькому розумінні слова. В широкому розумінні політика – спосіб організації соціального життя, що знаходиться під певною владою, насамперед державою.

Студенти повинні знати, що методами політології є: емпіричний, системний, біхеовіористичний, модерністичний, історичний, порівняльний, конкретно – соціологічних досліджень, політичного моделювання.

Студенти повинні засвоїти, що категорія – це система наукових понять, що визначають істотні властивості явищ діяльності. В політології це категорії, що розкривають діалектику політичного буття і політичної свідомості, категорії які становлять взаємодії політики і суспільства, категорії «людина і політики», категорії які відображають риси соціально – політичного процесу.

Звертаємо увагу, що політологія як наука використовує загальнотеоретичні та емпіричні методи дослідження. Загальнотеоретичні методи передбачають аналіз політичної реальності в рамках певної теорії. В політології допустиме використання методів, що застосовуються в соціології: структурно – функціонального, конфліктологічного, символічного інтеракціонізму, обміну та біхевіористського структуралізму і постмодернізму. Емпіричні методи передбачають конкретні способи, процедури нагромадження, обробки політичних фактів. До них можна віднести вибіркового та польового дослідження, прихованого спостереження й експерименту.

При підготовці другого питання слід мати на увазі, що політологія з’явилась у першій третині XX століття в Західній Європі та в США. Політологія як навчальна дисципліна почала вивчатись пізніше. Тільки у 40-х роках XX століття вона стає обов’язковою дисципліною у всіх вищих навчальних закладах західних індустріально розвинених країн.

Після проголошення незалежності України почала зростати кількість політологів, розширились наукові дослідження. У 1991р. була заснована Українська асоціація політологів. Зріс інтерес до політології серед молоді України. Це пояснюється політизацією українського суспільства. В Україні розпочалась підготовка кадрів політологів. Політологія як навчальна дисципліна вивчається у вузах України.

Для якісної підготовки третього питання студенти повинні усвідомлювати, що знання політичних ідей в історії людства цивілізації дає можливість зрозуміти, що багатьом великим етапом життя того чи іншого суспільства перебувала різноманітна діяльність із створення соціально – політичних вчень.

У стародавній Греції стала конкуренція різних поглядів на політику. Геракліт вважав, що демократія – це правління «нерозумних і поганих». Демокріт стверджував, що розвиток суспільства йде за висхідною. Платон запропонував модель ідеальної держави, що передбачала кастову структуру суспільства і державний абсолютизм. Арістотель стверджував, що нібито відношення рабовласництва закладені в природі суспільства. Цицерон вважав, що метою держави є охорона майна та інтересів громадян.

Студенти повинні зробити висновок по цьому питанню, а саме мислителі стародавнього світу в пошуках відповідей на запитання соціально – політичного життя висловили чимало ідей, актуальних і в наші дні.

При підготовці четвертого питання потрібно звернути увагу, що політичне мислення середньовіччя також пронизане турботою про пошук основ стійкого порядку помірних форм правління з погляду законопослушності. В середньовіччя влада розглядається, як здійснення божого промислу. Покірність державній владі – одна з основних вимог християнської моралі. В основі цієї вимоги лежить заповідь Христа в діяльності і покірності: « віддайте кесарю кесареве, а Богу – Богове» У цей період великий розвиток здобували теорії обґрунтовування божественної суті державної влади, провідної ролі релігії і церкви в житті людини і суспільства.

Найбільш розвинуте вчення про суспільний устрій в епоху Середньовіччя запропонував Августин Аврелій (364-430) і Фома Аквінський (1224-1274).

Августин Аврелій висунув вчення про два гради: божий і людський. Згідно з цим вченням всі люди належать до одного з «градів». Людський град – це град проклятих Богом людей, нечестивців, які приречені на загибель. Град Божий або Боже царство складають праведники, які мусять бути врятовані.

Фома Аквінський вчив, що підкорятись владі потрібно тільки тоді, якщо вона благословенна духовно. Якщо влада просто завойована, відібрана від законного правителя, то кожний може їй не підкорятися. Фома Аквінський був прихильником монархії, однак від розрізняв дві монархії: абсолютну і політичну. Політичній він віддавав перевагу.

Синтезом спадку двох джерел – інтелектуальних надбань античності та середньовіччя, стала оригінальна культура, філософія, суспільно – політична думка епохи Відродження (Ренесансу). Відродження в західній Європі значну роль в розвитку політичної думки відіграв італієць Ніколо Макіавеллі (1469-1527). Він називає політику емпіричною наукою, «яка пояснює минуле, керує теперішнім і здатна прогнозувати майбутнє». Він вважав, що у основі політичної поведінки лежить користь і сила, у політиці належить покластись на силу, а не на мораль, якою, відповідно, можна знехтувати для досягнення благої мети. Звідси зроблено висновок, що у політиці «мета виправдовує засоби…».

Макіавеллі звільняє політику від принципів моралі. Іменем Макіавеллі називається політика «макіавеллізму», заснована на приматі брутальної сили та зневажанні норм моралі. На думку Максвеллі, самовпевненість, сміливість, гнучкість – це те, від чого залежить успіх політики. Він дає перевагу поміркованій державі або «змішаній формі держави», в якій поєднується демократичний, аристократичний і монархічний елемент влади.

В цей період виникли перші соціалістичні утопії як своєрідна реакція на процес становлення капіталістичного суспільства. Картину справедливого суспільства створив Томас Мор (1478-15350 у князі «Утопія».

Утопія – це республіка, в якій немає ні багатих, ані бідних, і всі мешканці в однаковій мірі забезпечені життєвими благами. Все працездатне населення зайнято корисною працею. Потреби обмежуються тим, що є необхідним для скромного і гідного життя.

Т. Кампанелла (1568-1635) – пропагандист гуманості і соціальної справедливості. Він написав книгу «Місто сонця» про ідеальне суспільство, в якому відсутня приватна власність, загальна праця гарантує достаток. Висновок цього питання пов’язати з тим, що вчення утопістів епохи Відродження виражали інтереси пригнічених народних мас, вбачаючи політичний ідеал у суспільстві, що мусило будуватися на основі демократизму, із широкою участю людей в управлінні державою.

У п’ятому питані студенти повинні знати, що представники Просвітництва прагнули обмежити віру, релігію, надати перевагу розуму, науці і науковому спостереженню звільнити мораль від абсолютного впливу релігії. Просвітництво XVІІІ ст. стало засобом, що допоможе протистоянню малої буржуазії політичним структурам, які склалися феодальному суспільстві. Просвітники виступали проти абсолютизації соціально – політичної ролі церкви та звільнення людей з - під її впливу. Серед головних постатей цього періоду виділяємо Т.Гоббса, Д. Локка, Ш. Монтеск’є, І.Канта, Г.Гегеля.