Бібліографічний список:

7, 9, 11, 12, 18, 22 – 24, 27 – 29, 32 – 35, 37 -41, 46 -51.

Змістовий модуль 4. Завдання державного регулювання фінансового ринку

Тема 7. Регулювання фінансового ринку

Мета:

закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань, отриманих під час аудиторних занять; самостійне оволодіння новим навчальним матеріалом; розвиток самостійності мислення.

План вивчення теми

1. Регулювання діяльності суб’єктів фінансового ринку.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні питань теми студентам потрібно насамперед з’ясувати які органи регулюють діяльність суб’єктів на фінансовому ринку, з якою метою і в яких формах здійснюється це регулювання. Після цього потрібно зосередити увагу на основних завдання державного регулювання та на регулюванні діяльності окремих видів фінансових інститутів.

Система органів, у компетенції яких передбачено регулювання, контроль або інші функції управління фінансовими ринками, складається із кількох груп.

До першої групи належать: Верховна Рада, Президент України та Кабінет Міністрів України, які шляхом прийняття законодавчих та нормативних актів з питань фінансових ринків і фінансових показників забезпечують загальні засади державного регулювання усієї фінансової сфери. До цієї групи можна віднести і Міністерство юстиції, яке виконує загальну нормо творчу функцію у державі.

Друга група об'єднує державні органи, які контролюють або виконують функції управління на фінансових ринках. Це - Міністерство фінансів, НБУ, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет. Фонд державного майна, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація та деякі інші.

До третьої групи належать державні органи, які виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства і правозастосування в державі - Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки України, Вищий арбітражний суд.

Головним принципом регулювання фінансового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів, а також забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності вт економіці України.

Головним завданням державного регулювання є узгодження інтересів усіх суб’єктів фінансового ринку шляхом встановлення необхідних обмежень і заборон у їх взаємовідносинах, а також непрямого втручання в їх діяльність.

Державне регулювання фінансових ринків сприяє збільшенню довіри населення до фінансових інституцій. У міру лібералізації економіки воно буде посилюватись і деталізуватись з одночасним збереженням і підтриманням ринкових сил та ініціативи учасників цих ринків.

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється в таких формах:

• пряме або адміністративне управління;

• непряме або економічне управління.

Далі необхідно зосередити увагу на важелях прямого і непрямого управління втручання держави у фінансовий ринок та на регулюванні діяльності окремих видів фінансових інститутів.

Державне регулювання грошового ринку.

Національний банк України є органом банківського регулювання і нагляду за діяльністю кредитних організацій. Він здійснює постійний нагляд за дотриманням кредитними організаціями банківського законодавства, нормативних актів.

Головна мета банківського регулювання і нагляду - підтримка стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк України встановлює обов'язкові для кредитних організацій правила проведення банківських операцій, ведення бухгалтерського обліку, упорядкування бухгалтерської і статистичної звітності та ін.

Державне регулювання валютного ринку.

Зовнішньоекономічні зв'язки, міжнародні валютні і кредитні відносини невід'ємна частина світового господарства. Регулювання цих відношень здійснюється через ринковий механізм, а також за допомогою впливу держави. Вона регулює валютні відношення через регламентацію порядку проведення валютних операцій і міжнародних розрахунків. Для цього держава використовує як прямі (видання законодавчих актів), так і непрямі методи регулювання (економічний вплив на суб'єктів валютного ринку). Регулювання валютних і кредитних операцій здійснюється також на міждержавному рівні для координації валютної політики окремих держав.

Сучасний етап валютного регулювання в Україні почався наприкінці

80-х років. Скасування монополії зовнішньої торгівлі і валютної монополії держави привело до децентралізації валютних ресурсів і створили передумови для формування в Україні внутрішнього валютного ринку. Прийнятий у лютому 1993 р. Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" регламентує проведення валютних операцій на території України. Декретом визначені принципи здійснення валютних операцій в Україні, повноваження і функції органів валютного регулювання і валютного контролю, права й обов'язки юридичних і фізичних осіб при володінні, користуванні і розпорядженні валютними цінностями.

Об'єктом валютного регулювання є операції, здійснювані з валютними цінностями. Основними інститутами, що здійснюють валютне регулювання в Україні, є Національний банк України і Кабінет Міністрів України. Дані структури мають право законодавчої ініціативи і розробили цілий комплекс нормативних документів, що визначають спосіб і порядок валютного регулювання в країні

У світовій практиці розрізняють дві основні моделі регулювання ринку цінних паперів. Перша модель — регулювання фінансового ринку зосереджується переважно в державних органах і лише невелика частина повноважень щодо нагляду, контролю, встановлення обов'язкових правил поведінки передається державою саморегульованим організаціям професійних учасників ринку. Такий підхід застосовується в США, Франції.

Друга модель — максимально можливий обсяг повноважень передається саморегульованим організаціям. Значне місце в контролі посідає не жорсткі нормативні прописи, а переговорний процес, індивідуальні узгодження з професійними учасниками ринку, і при цьому держава зберігає контрольні функції, можливості втручання в будь-який момент у процес саморегулювання. Яскравим прикладом такої моделі є Великобританія.

Як переконує світовий досвід, із більш як 30 країн із розвинутими ринками цінних паперів понад 50 відсотків мають самостійні відомства, приблизно у 15% країн за фондовий ринок відповідає Міністерство фінансів.

Державне регулювання фондового ринку України має здійснюватися на принципах створення гнучкої та ефективної системи регулювання, надійно, діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань і злочинності на ринку цінних паперів. При визначенні міри втручання держави в ділове життя учасників фондового ринку слід уникати екстремальних позицій і знаходити "золоту середину", оскільки, як переконує світовий досвід, надмірне втручання обмежує свободу підприємства, а надмірне невтручання створює середовище для зловживань.

Регулювання біржової діяльності - це упорядкування функціонування бірж і виконання біржових угод відповідно до правил і вимог законів. Розрізняють державне регулювання і саморегулювання, тобто регулювання з боку бірж і учасників біржового ринку.

Регулювання біржової роботи з боку держави ґрунтується на таких положеннях:

• гласність і відкритість біржових торгів і їхніх результатів;

• повна довіра між учасниками біржових операцій;

• гарантії дотримання прав всіх учасників біржової торгівлі;

• гарантії дотримання законів і статуту біржі;

• гарантії забезпечення рівних умов для суб'єктів біржової діяльності.

Здійснюють державний контроль за випуском і обігом цінних паперів Міністерство фінансів України і місцеві фінансові органи.

Саморегулювання передбачає:

• участь у регулюванні роботи самих бірж;

• контроль за їхньою роботою; дотриманням законів і правил ведення торгівлі фаховими асоціаціями, громадськістю, членами біржі.

Правила і норми ведення біржових операцій необхідні не стільки посередникам, скільки інвесторам, тому що вони практично не працюють на біржі, а довіряють свої засоби і права посередникам.

Держава зобов'язана створити однакові умови для всіх учасників біржових торгів, єдині правила ліцензування бірж і посередників, розробляти об'єктивну і стимулюючу систему оподатковування, контролювати дотримання статуту біржі і законів.

Тести

1. До повноважень НБУ в сфері регулювання фінансового ринку належить:

1. видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;

2. купівля банківського золота та іноземної валюти;

3. видача та відкликання ліцензій на здійснення операцій з валютними цінностями;

4. встановлення лімітів відкритої валютної позиції банків при купівлі-продажу іноземної валюти.

2. Державне регулювання фондового ринку здійснюється через:

1. спеціальні державні органи (комісії);

2. законодавчі та нормативні акти;

3. відповідальних осіб на виборних основах;

4. депутатів;

5. саморегулівні організації;

6. Національний банк, Міністерство фінансів, Державну податкову адміністрацію.

3. Основна функція НБУ як органу державного регулювання фінансового ринку:

1. забезпечення стабільності грошової одиниці України;

2. монопольне здійснення емісії національної валюти України;

3. здійснення банківського регулювання та нагляду.

4. З якого періоду ринки цінних паперів розвинутих країн почали активно регулюватися державою:

1. з кінця XIX ст.;

2. починаючи з 30-х років XXст;

3. після закінчення Другої світової війни.

5. Державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ у таких формах:

1. адміністративне регулювання;

2. індикативне регулювання;

3. усі відповіді правильні.

6. Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється в таких формах:

1. пряме або адміністративне управління;

2. непряме або економічне управління;

3. усі відповіді правильні;

4. правильної відповіді немає.

7. Мета девальвації як методу валютного регулювання:

1. підвищення падаючого валютного курсу;

2. зниження офіційного курсу для стимулювання експорту та стримування імпорту;

3. врахування процесів демонетизації;

4. правильно все;

5. правильної відповіді немає.

8. Головним принципом регулювання фондового ринку є:

1. першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів;

2. забезпечення гарантій і безпеки інвестиційної діяльності в економіку України;

3. визначення ключових напрямів фондового ринку і ролі учасників цього ринку;

4. створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення;

5. усі відповіді правильні.