3. Методи оцінювання ефективності організаційного проектування підприємств
Наявні методи оцінювання ефективності організаційного проектування підприємств (інвестиційних проектів) прийнято поділяти на дві основні групи: прості (або статичні) методи і методи дисконтування.
Прості методи оцінювання ефективності інвестиційних проектів ґрунтуються на показниках, які не враховують тимчасову цінність капіталу.
До основних простих критеріїв оцінювання проектів відносять:
рівень окупності;
термін окупності;
норму прибутку.
Критерії, побудовані на теорії фінансових обчислень, прийнято називати дисконтованими критеріями. До основних із них належать:
Чиста поточна цінність.
Індекс прибутковості.
Відношення вигід до витрат.
Внутрішня норма прибутковості проекту.
Дисконтований період окупності.
Найчастіше при визначенні ефективності організаційного проектування підприємств застосовується показник, який має назву рівень окупності.
За відсутності початкових витрат цей показник можна розрахувати як відношення прибутків від проекту до витрат на нього.
Модифікацією цього показника є термін окупності інвестицій. Під терміном окупності інвестицій розуміється очікуваний період відшкодування початкових вкладень із чистих надходжень (де чисті надходження являють собою грошові надходження за відрахуванням витрат). Таким чином, обчислюється той період, за який надходження від оперативної діяльності підприємства (net cash inflows) покриють витрати на інвестиції. Цей метод простий для розрахунків, тому він іноді використовується як основний метод оцінювання ризику інвестування.
У випадку різних щорічних грошових надходжень розрахунок проводиться поступово: для кожного інтервалу планування з загального обсягу початкових витрат відраховується сума амортизаційних відрахувань і чистого прибутку доти, доки залишок не стане від'ємним
Приклад: Установка устаткування обійшлася в 1000 грошових одиниць. Розрахунковий прибуток від реалізації проекту становитиме: 1 місяць — 200, 2 — 300, 3 — 400, а в наступні планові періоди — 500 грошових одиниць щомісячно. Постає таке питання: через який термін мають окупитися витрати? У табл. 4.1 наведено розрахунок терміну окупності.
Результати розрахунків за даними таблиці: Прибутки перекривають витрати на 4 місяці.
Більш точний розрахунок: 4 місяці + 100 : 500 = 0,2 або 4,2 місяця
Таблиця 4.1
Перевага цього методу полягає в простоті розрахунків, тому він іноді використовується як простий метод оцінювання ризику інвестування. Крім того, цей метод можна використовувати для оцінювання проектів випуску продуктів, попит на які нестабільний.
Нарешті, він придатний для оцінювання інвестицій невеликих фірм з незначним грошовим обігом, а також для швидкого оцінювання проектів в умовах дефіциту ресурсів та часу.
Водночас цей метод має серйозні недоліки:
вибір нормативного терміну окупності може бути суб'єктивним;
метод не враховує прибутковість проекту за межами терміну окупності і, зрозуміло, не може бути використаний для порівняння варіантів проектів з однаковими періодами окупності, але різними термінами життя;
метод не придатний для оцінювання проектів, націлених на випуск принципово нової продукції;
точність розрахунків за таким методом визначається частотою розбивки терміну життя проекту на інтервали планування;
"статичність" показника, тобто неможливість врахування тимчасової вартості грошей.
Цих недоліків частково позбавлені інші показники, які використовуються в практиці проектного аналізу. Серед них особлива увага приділяється показнику, який має назву проста норма прибутку.
Величина, що розраховується за цим методом, аналогічна коефіцієнту рентабельності капіталу (ROI) і показує, яка частина інвестиційних витрат відшкодовується у вигляді прибутку протягом одного інтервалу планування. На підставі порівняння інвестором розрахункової величини норми прибутку з мінімальним або середнім рівнем прибутковості робиться висновок про доцільність подальшого аналізу цього інвестиційного проекту.
Переваги методу простої норми прибутку:
простота розрахунків;
оцінка прибутковості проекту.
Недоліки методу:
не враховується цінність майбутніх надходжень;
є велика залежність від обраної як ставки порівняння величини чистого прибутку;
розрахункова норма прибутку відіграє роль середньої за весь період.
Як основний вимірювач прибутковості проекту, скоригованого з урахуванням тимчасового чинника, використовують показник чистого приведеного прибутку (net present value, NPV). Цей показник характеризує загальний абсолютний результат інвестиційної діяльності, її кінцевий ефект. Під NPV розуміють різницю дисконтованих на один момент часу показників прибутку В(t) і витрат С(f). Якщо прибутки і витрати подано у вигляді потоку надходжень, то NPV дорівнює сучасній величині цього потоку. Величина NPV є основою для визначення інших вимірювань ефективності.
Із зазначеного видно, що одержувані величини прибутків від капіталовкладень є умовними характеристиками, оскільки значно залежать від прийнятої ставки порівняння. Залежно від конкретної ситуації врахування чинника часу може змінюватися, і те, що здавалось кращим в одних умовах, може не виявитися таким в інших.
При виборі ставки порівняння в принципі орієнтуються на наявний або очікуваний усереднений рівень відсотка за позиками. У літературі рекомендують застосовувати так звану мінімально привабливу ставку прибутковості (minimum attractive rate of return). Однак питання про те, який цей мінімальний рівень, залишається при цьому невизначеним. Практично вибирають конкретні орієнтири (прибутковість визначених видів цінних паперів, банківських операцій тощо) з урахуванням умов діяльності відповідних компаній.
Важливим моментом при визначенні процентної ставки, застосовуваної для дисконтування, є врахування ризику. Оскільки ризик в інвестиційному процесі незалежно від його конкретних форм зрештою виявляється у вигляді можливого зменшення реальної віддачі від капіталу порівняно з очікуваною (причому це зменшення виявляється в часі), як загальна рекомендація щодо врахування можливих втрат від скорочення віддачі, інфляційне знецінення грошей тощо, пропонується вводити поправку до рівня процентної ставки, що характеризує прибутковість за безризиковими вкладеннями (наприклад, у короткострокові державні цінні папери). Ці дії додають деяку ризикову премію, що враховує як специфічний ризик, пов'язаний з непевністю одержання прибутку від конкретного капіталовкладення, так і ринковий ризик, пов'язаний з кон'юнктурою.
Література: [5, с. 92-112], [1, с. 53-80], [2, с. 25-29].