- •1.1. Праця й соціально-трудові відносини, як предмет наукового економічного дослідження
- •1.2. Мета, завдання, об'єкт, предмет, методологія й інформаційна база вивчення дисципліни "Економіка праці та соціально-трудові відносини"
- •1.3. Структура і логіка курсу. Взаємозв'язки дисципліни "Економіка праці та соціально-трудові відносини" з іншими дисциплінами та науками
- •1.4. Соціально-трудовий напрям економічної думки
- •1.5. Сучасний етап економіко-трудових досліджень
- •Глава 2. Праця як сфера життєдіяльності людини та провідний чинник виробництва
- •2.1. Сутність категорії "праця" та її соціально-економічні характеристики. Роль праці у розвитку людини і суспільства
- •2.2. Зміст, характер і види праці
- •2.3. Еволюція праці як чинника виробництва
- •2.4. Гуманізація праці
- •Розділ II. Економічні й соціальні компоненти трудового потенціалу
- •Глава 3. Населення і трудовий потенціал суспільства
- •Глава 4. Людський капітал населення і трудовий потенціал суспільства Глава з.Населення і трудовий потенціал суспільства
- •3.1. Населення як демоекономічна категорія
- •3.2. Характеристики відтворення населення
- •3.3. Економічно активне населення
- •3.5. Відтворення ресурсів для праці
- •3.6. Трудовий потенціал суспільства
- •Глава 4. Людський капітал
- •4.1. Розвиток концепції людського капіталу
- •4.4. Аналіз зисків та витрат при інвестиціях в освіту
- •Розділ III. Ринок праці як сфера трудової реалізації людини
- •5.1. Поняття та основні складові ринку праці
- •5.2. Кон'юнктура та особливості ринку праці
- •5.3. Взаємодія попиту та пропозиції на ринку праці
- •5.4. Особливості пропозиції праці у кризовій економіці
- •5.6. Сегментація та гнучкість ринку праці
- •Глава 6. Зайнятість населення і безробіття
- •6.1. Соціально-економічна суть, форми і види зайнятості
- •6.2. Трансформація зайнятості в перехідний період
- •6.3. Безробіття як соціально-економічне явище
- •6.4. Показники зайнятості та безробіття населення і динаміка їх в Україні
- •6.5. Державне регулювання зайнятості в Україні
- •6.6. Соціальний захист громадян від безробіття
- •6.7. Міжнародний досвід регулювання зайнятості
- •Глава 7. Людина на ринку праці
- •7.1. Вибір професії та пошук роботи — важливі етапи соціальної реалізації людини
- •7.1.1. Освіта — база професіоналізації!соціальна гарантія
- •7.1.2. Врахування нахилів, здібностей при виборі професії і роботи
- •7.1.3. Самомаркетинг
- •7.2. Напрями пошуку роботи
- •7.3. Підготовка і представлення інформації про себе на ринку праці. Складання професійного резюме
- •7.5. Трудовий контракт: переваги, структура, значення в соціально-трудових відносинах
- •Розділ IV. Соціально-трудові відносини та їх регулювання
- •8.1. Сутність соціально-трудових відносин. Загальна характеристика їх системи
- •8.2. Сторони і суб'єкти соціально-трудових відносин
- •8.3. Предмет соціально-трудових відносин на різних рівнях
- •Глава 9. Соціальне партнерство
- •9.1. Сутність соціального партнерства та його роль у функціонуванні ринкової економіки
- •9.2. Форми і принципи соціального партнерства
- •9.3. Держава в системі соціально-трудових відносин
- •9.4. Роль найманих працівників і профспілок у системі соціального партнерства
- •9.5. Організації та об'єднання роботодавців як суб'єкти соціального партнерства
- •9.6. Стан соціального партнерства в Україні та основні напрями його розвитку
- •Глава 10. Регулювання соціально-трудових відносин методами соціального партнерства
- •10.1. Система заходів громадського і державного регулювання соціально-трудових відносин
- •10.2. Правові засади та механізм соціального партнерства
- •10.3. Колективні договори й угоди — основа соціального партнерства
- •10.4, Пріоритетні напрями колективно-договірного регулювання відносин у сфері праці
- •10.4.1. Забезпечення ефективної зайнятості
- •10.4.2. Договірне регулювання оплати праці
- •10.4.3. Організація та охорона праці
- •10.4.4. Розвиток персоналу
- •10.5. Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин
- •Глава 11. Моніторинг соціально-трудової сфери як інструмент регулювання й удосконалення соціально-трудових відносин
- •11.1. Сутність і завдання моніторингу соціально-трудової сфери
- •11.2. Джерела інформації про зайнятість і соціально-трудові відносини
- •11.3. Основні напрями моніторингу соціально-трудової сфери
- •11.3.1. Соціально-демографічні та міграційні процеси
- •11.3.4. Умови та охорона праці
- •11.3.5. Доходи та рівень життя населення
- •11.3.6. Соціально-психологічний клімат у трудових колективах
- •11.4. Організація моніторингу соціально-трудової сфери в Україні
- •12.2. Поділ і кооперування праці
- •12.3. Організація робочих місць
- •12.4. Трудовий процес і його раціоналізація
- •12.6. Охорона праці
- •12.7. Дисципліна праці
- •Глава 13. Нормування праці
- •13.1. Суть і значення нормування праці
- •13.2. Об'єкти нормування праці
- •13.3. Режими праці і відпочинку. Класифікація витрат робочого часу
- •13.4. Система нормативів і норм праці
- •13.5. Методи нормування трудових процесів
- •Глава 14. Ефективність праці
- •14.1. Поняття ефективності праці. Соціальне та економічне значення її підвищення
- •14.2. Продуктивність і рентабельність праці як основні показники її ефективності
- •14.3. Показники і методи вимірювання продуктивності праці
- •14.5. Програми управління продуктивністю праці на підприємстві
- •Глава 15. Оплата праці
- •15.1. Сутність, функції і принципи організації заробітної плати
- •15.2. Структура заробітної плати. Елементи організації оплати праці
- •15.3. Форми і системи заробітної плати
- •15.4. Тарифна система організації оплати праці
- •15.5. Безтарифна модель оплати праці
- •15.6. Регулювання оплати праці. Мінімальна заробітна плата
- •Глава 16. Планування, аналіз, звітність і аудит у сфері праці
- •16.1. Сутність і значення планування праці. Трудові показники
- •16.2. Види планів з праці. Показники праці як складова бізнес-плану
- •16.4. Планування соціального розвитку трудових колективів
- •16.6. Напрями, етапи і методи проведення аудиту в сфері праці. Ефективність аудиту
- •16.7. Звітність з питань праці
- •17.3. Організація діяльності Міжнародної організації праці
- •17.4. Нормотворча діяльність моп. Міжнародний кодекс праці
- •17.6. Проблеми інтеграції соціально-трудових відносин України в систему відносин, визнану моп
- •18.2. Індекс людського розвитку
- •18.4. Рівень життя, нерівність і людський розвиток
- •18.5. Динаміка показників людського розвитку в Україні
- •Додатки
9.2. Форми і принципи соціального партнерства
Соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їх суб'єктами та органами здійснюється водночас на різних рівнях і у різних формах. Як бачимо з рис. 9.1, основні форми соціального партнерства такі:
· спільні консультації представників сторін на всіх рівнях;
· колективні переговори на всіх рівнях;
· укладання договорів та угод на всіх рівнях;
· погодження на національному й регіональному рівнях політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії і показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту місцевого ринку праці та виробника і т. ін.;
· спільне розв'язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм на всіх рівнях;
· організація примирних та арбітражних процедур на всіх рівнях;
· участь найманих працівників в управлінні виробництвом;
· участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства на всіх рівнях;
· спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування;
· участь найманих працівників у доходах підприємства на умовах, визначених колективним договором;
· розгляд претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства відповідного рівня і їх вирішення шляхом компромісів, співробітництва, узгодження позицій;
· обмін необхідною інформацією;
· контроль за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях та ін.
Соціальне партнерство як форма узгодження інтересів сторін може бути ефективним лише в тому випадку, якщо воно базується на взає-моузгоджених принципах. Міжнародною організацією праці вироблені принципи, які можуть і мають скласти основу концепції соціально-трудового партнерства на будь-якому рівні. Це такі принципи:
1. Загальний і міцний мир може бути встановлений лише на основі соціальної справедливості.
2. Ненадання в якій-небудь країні працівникам нормальних умов праці є перешкодою для інших країн, які бажають покращити становище трудящих.
3. Свобода слова і свобода об'єднання є необхідними умовами постійного прогресу.
4. Злиденність у будь-якому місці є загрозою для загального добробуту.
5. Всі люди, незалежно від раси, віри і статі, мають право на матеріальний добробут і духовний розвиток в умовах свободи і гідності, сталості в економіці і рівних можливостей.
6. Повна зайнятість і зростання життєвого рівня.
Орієнтуючись на принципи діяльності МОП, яка по суті є вищою
структурною ланкою загальносвітового механізму системи соціального партнерства, суб'єкти партнерства в Україні на всіх рівнях — від загальнодержавного до виробничого — повинні також визначити взаємоприйнятні принципи своєї діяльності й керуватися ними.
Основними принципами соціального партнерства в Україні мають бути:
· законність;
· повноважність та рівноправність сторін та їх представників;
· сприяння держави розвиткові соціально-трудового партнерства на демократичних засадах;
· свобода вибору та обговорення питань, які входять у сферу соціально-трудового партнерства;
· добровільність і реальність зобов'язань, які беруть на себе сторони;
· обов'язковість виконання досягнутих домовленостей;
· відповідальність за виконання прийнятих зобов'язань;
· контроль за виконанням досягнутих домовленостей. Поряд з цими загальними принципами, на яких має будуватися
· вся система соціального партнерства, можна виділити низку специфічних принципів організації роботи партнерів при здійсненні ними окремих форм цієї роботи, зокрема при веденні колективних переговорів, при укладанні договорів і угод, при взаємних консультаціях і контролі, а також при вирішенні колективних спорів.
Соціальне партнерство при веденні колективних переговорів має здійснюватися на таких принципах:
· трипартизм, тобто представництво уряду (виконавчих органів місцевої влади), найманих працівників і роботодавців;
· рівність сторін на переговорах і недопустимість обмеження законних прав працівників і роботодавців;
· знання і поважання прав і обов'язків один одного, недопущення конфронтації;
· повага, відкритість і довіра у стосунках;
· відкритість і доступність рівноправних переговорів;
· вміння вислухати партнера;
· дотримання культури спілкування, полеміки, дискусії, критики;
· обов'язковість і надійність, націленість на досягнення домовленості.
Ефективне функціонування системи соціального партнерства забезпечується рівноправністю і рівноцінністю сторін. Нерівноправність веде до переважання інтересів сильнішої сторони, її диктату й ігнорування інтересів слабшого партнера. Результатом цього буде не соціальна злагода, а конфронтація сторін. Баланс інтересів можуть забезпечити лише рівноправні сторони. Велике значення має також і рівноцінність сторін. Якщо рівноправність забезпечується нормативними актами, то рівноцінність багато в чому залежить від загальної економічної ситуації, а також від особистих якостей учасників переговорів: рівня культури, знань, умінь, толерантності. Партнери на переговорах і в ході консультацій повинні бути однаковою мірою компетентними. Тому важливим завданням є формування професійно-компетентних органів і всіх інших інститутів соціально-трудового партнерства.
Укладання колективних договорів і угод в ході соціального партнерства має здійснюватися на таких принципах:
· дотримання норм законодавства;
· повноважність представників сторін;
· рівноправність сторін;
· свобода вибору та обговорення питань, які складають зміст колективних договорів і угод;
· добровільність і реальність зобов'язань, які беруть на себе сторони;
· відповідальність за виконання взаємних зобов'язань;
· умови кожного наступного рівня колективних угод (договорів) не можуть бути гіршими порівняно з умовами більш високого рівня, і, як правило, мають відрізнятися від умов вищих рівнів більшою вигідністю для працівників.
При взаємних консультаціях та контролі потрібно дотримуватися таких принципів:
· регулярність проведення консультацій в ході співробітництва;
· систематичність контролю і неминучість відповідальності;
· відповідальність за ненадання інформації;
· гласність в ході здійснення контролю за дотриманням договорів і угод.
При вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) партнери повинні дотримуватися таких принципів:
· пріоритетність примирних методів і процедур, що застосовуються примирними комісіями і трудовим арбітражем;
· застосування страйку лише як надзвичайного заходу вирішення колективних трудових спорів (конфліктів);
· прагнення сторін до найшвидшого врегулювання колективних трудових спорів і підписання угоди.