11.3. Основні напрями моніторингу соціально-трудової сфери

11.3.1. Соціально-демографічні та міграційні процеси

Соціально-економічна криза 90-х p. XX ст. в Україні викликала негативні тенденції у відтворенні населення України, що призводить до значного скорочення демовідтворювального потенціалу, нагромадженого попередніми поколіннями.

Для України характерний регресивний тип вікової структури населення, що характеризується повільною зміною поколінь, скороченням народжуваності, подовженням тривалості життя. Для такого типу вікової структури властивий такий розподіл населення: діти — близько 20 % від усієї чисельності населення, батьки — близько 50 %, прабатьки — близько 30 %.

Демографічна ситуація в країні в останні роки ускладнюється настільки, що є всі підстави вважати Україну зоною демографічної кризи із особливо складним становищем у сільській місцевості та в окремих регіонах. Скорочення чисельності населення в країні має негативні наслідки як з погляду демографічної основи його відтворення, так і з економічного погляду: зміни у статево-віковій структурі населення впливають на можливості стабілізації економіки, зростання обсягів виробництва, соціально-економічного розвитку.

Зростає кількість регіонів, охоплених депопуляцією. На дуже низькому рівні залишається народжуваність, що спричинено зміною репродуктивної поведінки молодих родин в умовах соціально-економічної кризи, зменшенням кількості зареєстрованих шлюбів, збільшенням кількості розлучень тощо.

Погіршення стану навколишнього середовища, низький рівень життя значної частки населення зумовлює збільшення рівня захворюваності й смертності населення. Особливо небезпечні тенденції зростання смертності населення у працездатному віці, і найбільше серед чоловіків.

Ускладнює демографічні проблеми й активна еміграція населення. Серед емігрантів велику частку складають висококваліфіковані фахівці. Кілька мільйонів громадян України, залишаючи свої родини, працюють за кордоном.

Підтвердженням наслідків демографічної ситуації є демографічне навантаження — співвідношення населення працездатного і непрацездатного віку, яке за даними перепису 2001 р. складало 1000 до 723.

Ситуація в країні у соціально-демографічному аспекті потребує рішучих заходів, оскільки розвиток таких тенденцій призведе через 15—18 років до значного зниження чисельності осіб працездатного віку за значного збільшення осіб старшого непрацездатного віку, що буде вкрай обтяжливо для суспільства.

Необхідно змінити нинішню демографічну тенденцію. Це передбачає здійснення активних заходів, по-перше, щодо створення ефективних робочих місць у нашій країні для розширення можливостей самозабезпечення людей за рахунок найманої праці, і по-друге, щодо розвитку всієї інфраструктури, потрібної людині для гідного життя і народження нащадків. Ця проблема може бути вирішена тільки комплексними дослідженнями задля визначення пріоритетів розподілу державних коштів.

У демографії використовується чотири взаємодоповнюючих джерела інформації про населення: переписи, поточний облік демографічних процесів, спеціальні вибіркові демографічні обстеження та реєстри, списки й облік населення. Основним завданням демографічного аналізу є виявлення закономірностей зміни характеру демографічних процесів у координатах часу та простору.

Моніторинг соціально-демографічних і міграційних процесів має визначити закономірності у соціально-демографічних і міграційних процесах і має будуватись таким чином, щоб відобразити основні особливості відповідних процесів на усій території України.

11.3.2. Зайнятість, ринок праці, безробіття

Метою цього напряму моніторингу є визначення масштабів ринку праці, запобігання масовому безробіттю, найбільш повне й ефективне використання трудового потенціалу, без чого не можливий подальший соціально-економічний розвиток суспільства.

Як ви знаєте з матеріалів глави 6, в Україні є чимало тривожних проблем у сфері зайнятості. Це низький рівень заробітної плати, високий рівень безробіття, приховане безробіття (вимушена неповна зайнятість), велика середня тривалість безробіття, висока зайнятість у неформальному та нетоварному секторах і т. ін. Всі ці проблеми актуальні для усієї країни, та особливо гострі вони у сільській місцевості й окремих регіонах.

Разом з тим, статистика свідчить, що гострота проблем зайнятості останнім часом (починаючи з 2000 р.) поступово зменшується. Так, середньомісячна чисельність громадян, які мали статус безробітних, порівняно з 2000 р. зменшилася на 166,3 тис. осіб та становила у 2003 р. 988,9 тис. осіб, або 3,6 % від працездатного населення працездатного віку (порівняно з 4,2 % у 2000 р). Позитивну тенденцію помітно і щодо зростання потреби підприємств у працівниках у 2003 р. Так, кількість вільних робочих місць та вакантних посад на кінець 2003 р. порівняно з 1 січня 2000 р. зросла більш ніж вдвічі та становила 138,8 тис. При цьому на підприємствах, в установах, організаціях приватної форми власності потреба в працівниках зросла за 2003 р. майже на чверть (на 23,3 %), колективної — на 14,9 %, державної — на 7,0 %.

У ситуації, що склалась на ринку праці, дії держави мають бути спрямовані на забезпечення зайнятості шляхом створення нових робочих місць у державному і недержавному секторах економіки, на стимулювання розвитку малих підприємств, заохочення підприємницької діяльності, самозайнятості, забезпечення збалансованості на ринку праці робочих місць і робочої сили тощо.

Проблеми зайнятості населення потребують розробки на державному рівні низки захисних заходів: забезпечення гарантій зайнятості при зміні власника, приватизації та банкрутстві підприємства, удосконалення системи виплат і допомог у зв'язку з безробіттям та створення страхової системи, організації і проведення громадських робіт, договірного регулювання зовнішньої трудової міграції та захисту прав і інтересів співвітчизників за кордоном тощо.

Основна увага має приділятися найменш конкурентоспроможним групам населення на ринку праці: молоді, жінкам, які мають дітей, особам передпенсійного і пенсійного віку. Велике значення має вивчення громадської думки, виявленої на підставі соціологічних опитувань і реакції працюючих на можливий розвиток у цій сфері. Така інформація важлива для прогнозування можливих соціальних конфліктів. Одне із важливих завдань — спрогнозувати і запобігти виникненню масового безробіття в окремих регіонах і галузях економіки.

Таким чином, моніторинг зайнятості, ринку праці й безробіття найбільш чітко показує, в якому напрямку необхідно коригувати економічну політику в державі, щоб становлення ринку пройшло з мінімальними соціально-економічними втратами.

11.3.3. Соціально-трудові процеси на підприємствах

Ринкові реформи, зміна форм власності підприємств викликає нові явища у сфері трудових відносин. Основні проблеми, пов'язані з соціально-трудовою сферою підприємств, проявляються перш за все у характері трудових відносин і особливості соціального клімату в трудових колективах. Найбільша напруга спостерігається в колективах у той час, коли відбувається найбільше падіння реальної заробітної плати, значні затримки з її виплатою, простої, масові звільнення.

Всі ці проблеми залишаються нагальними, хоча останнім часом у цій сфері спостерігаються певні, хоча й незначні, позитивні зрушення. Продовжується тенденція підвищення ефективності використання робочої сили на виробництві, зростання відпрацьованого робочого часу та зменшення його втрат. У 2003 р. працівниками було відпрацьовано 84,8 % фонду робочого часу проти 83,8 % у 2002 р.

Роль профспілкових комітетів на підприємствах значно знизилась, і на цьому етапі вони практично не виконують одну з найважливіших своїх функцій захисту прав трудящих. Новостворювані підприємства часто відмовляються від утворення профспілкових організацій, що знижує ефективність роботи з заключення колдоговорів і їх виконання. Ґрунтовна підготовка, затвердження і контроль виконання колективних договорів, надання їм великого значення сприяють позитивним змінам у соціально-трудових процесах на підприємстві, встановленню доброго психологічного клімату в колективі тощо.

Спеціалісти вважають, що на сучасному етапі потенційні можливості колективних договорів виконуються лише на ЗО %. Така ситуація пов'язана з багатьма обставинами, зокрема у багатьох трудових колективах залишається формальне ставлення до колективних договорів. У свою чергу це пов'язано з тим, що не відбулись кардинальні зміни у психології працівників щодо їх участі в управлінні виробництвом, рядові акціонери не в змозі впливати на прийняття управлінських рішень.

Становлення системи соціального партнерства проходить в досить складних умовах, які ми розглянули в главі 9. Таке положення у соціально-трудовій сфері викликає незадоволення людей, спричинює виникнення конфліктів, страйків. Тобто система договірних відносин між роботодавцями та найманими працівниками не стала повною мірою ефективним механізмом регулювання трудових відносин.

Отже, стан справ у соціально-трудовій сфері на підприємствах вказує на те, що реальний поворот реформ до соціальної зорієнто-ваності йде вкрай повільно, невизначено, суперечливо. Виникає необхідність розробити нові підходи вирішення ряду проблем, а також механізмів реалізації соціальних заходів, перш за все у сфері оплати та охорони праці, ефективної зайнятості.

Моніторинг соціально-трудових відносин на підприємствах, в установах та інших організаціях дає змогу вивчити на рівні окремих підприємств, установ цілий комплекс проблем у сфері стану платоспроможності підприємств, зміни обсягів виробництва і кількості робочих місць, і їх спільного впливу на зайнятість, матеріальне стимулювання, організацію й умови праці, трудові відносини.

В цьому напрямку моніторингу соціально-трудової сфери слід досліджувати роль підприємства у вирішенні проблем соціального захисту і підвищення рівня життя працюючих, необхідно вивчати співвідношення динаміки чисельності зайнятих на підприємствах із динамікою обсягів виробництва, особливості змін у масштабах, характері й напрямках прихованого безробіття; динаміку заробітної плати, її зв'язок із результатами праці; причини масових невиплат заробітної плати, аналізувати диференціацію у заробітній платі між окремими підприємствами, галузями, категоріями працівників та ін.; здійснювати аналіз трудових відносин, виконання трудових договорів, ролі профспілок у діяльності колективів та ін.