Моделі інноваційного розвитку України:

• Активна децентралізація – характеризується взаємодією уряду з науковим закладом, вузами, підприємствами.

• Держпідтримка інноваційних форм – орієнтується на державну протекцію яким-небудь науковими структурами, що забезпечує вихід наукоємкої продукції на світовому ринку.

• Локальне інноваційне середовище – технополісти, в Україні – територіальні науково-технічні центри – характеризуються концентрацією на визначеній території наукового, освітнього, виробничого, фінансового потенціалу.

• Міжсферні науково-технічні комплекси. Може стати інноваційною системою за умови генерації всіх характерних для моделі (3) чинників.

• Модель СНГ – в основу встановлено співпрацю між державами, підприємствами країн СНГ на підставі загальних програм, комерційних замовлень на продукцію.

• Світова співпраця – орієнтоване на активну участь України в міжнародній науково-технічній співпраці і обміну науковими результатами і новими технологіями. Реалізація цієї моделі припускає радикальне повішення якості вітчизняного потенціалу.

4.В наш час продовжується процес укрупнення фірм, створюються об’єднання:

1. Маркетингові організації – займаються сегментацією ринку, розробленні нормативів конкурентоспроможності, реалізації концепції маркетингу.

2. Науково-дослідні центри – проводить наукову і експериментальну перевірку можливості матеріалізації нормативів конкурентоспроможності товарів, розроблення НВ, здійснюють їхню апробацію і дифузію.

3. Проектно-конструкторські, спеціальні конструкторські розробки, проектування ідей, розроблення нових зразків товарів.

4. Проектно-технологічні організації – розробляють і використовують технологічні системи виробництва товарів мінімальними втратами ресурсів високої якості.

5. БМО – розроблення проектно-кошторисної документації на об’єкти нового капітального будівництва, розширення, реконструкції або технічного переозброєння у зв’язку з упровадженням інновацій.

6. Організації з матеріального забезпечення виробництва – здійснюють нормування і аналіз ефективності використання ресурсів.

7. Фінансові організації – регулюють фінансово-кредитний механізм, грошові потоки, банківські взаємовідносини інноваційної організації з постачальниками, споживачами, зовнішнім середовищем.

8. Сервісні організації – забезпечують управління якістю сервісу продукції від виготовлювача до споживача.

9. Ремонтні організації – займаються технічним обслуговуванням і ремонтом продукції.

10. Наукові організації – інноваційні організації, що формується наявністю великих наукових центрів.

11. Корпорації – добровільне об’єднання незалежних промислових підприємств, наукових, проектних, конструкторських, і інших організацій з метою підвищення ефективності на основі колективного підприємництва.

12. ФПГ – організаційна структура, що об’єднує промислові підприємства, торгівельні організації, пов’язані з технологічним циклом.

13. Холдинги – форма організації ФПГ, що припускає створення материнських і дочірніх компаній.

14. Консорціуми – тимчасові об’єднання великих фірм у рамках між фірмової кооперації, що передбачає спільне фінансування, проведення стратегії НДДКР розробляє технології стандартів.

15. Транснаціональні корпорації – товариства з дочірніми фірмами і філіями в різних країнах.

16. Технопарк – комплекс, що функціонує на засадах комерціалізації НТ діяльності.

17. Технополіс – спеціально створений комплекс в одному регіоні, поблизу центру наукових ідей, до складу якого входять фірми і організації, що охоплюють повний інноваційний цикл.

18. Стратегічний альянс – угода учасників між фірмової кооперації на проведення комплексу складних робіт протягом інноваційного циклу.