2.Концтабори та масові розстріли.
Ще в березні 1941 р. на одній з нарад вищого командування вермахту Гітлер заявив, що на окупованих землях необхідно впроваджувати найжорстокіший режим. Це був відвертий наказ про знищення населення більшовицької імперії, у тому числі України. У директивах вимагалося розстрілювати на місці військовополонених комісарів, комуністів та євреїв, а також захоплених працівників органів. Застосовувались усі можливі на окупованих землях заходи з метою знищити якнайбільше населення України. Вже у першу окупаційну зиму тисячі людей загинули від голоду та холоду, через відсутність будь-якої медичної допомоги, були замордовані у концтаборах або розстріляні за усіляке порушення режиму. Особливою жорстокістю відзначався рейхскомісар України Еріх Кох. Навіть німецькі фронтові генерали та експерти з українського питання звертали увагу Берліна на негативні наслідки його діяльності. З проханням відкликати Коха з України звертався до Гітлера голова Українського Центрального Комітету Володимир Кубійович. Митрополит Греко-католицької церкви А.Шептицький 1942 р. надіслав листа Герингу, в якому засудив терор окупаційних властей у краї. Але планове знищення населення України було частиною державної політики третього рейху. Геноцид у його найвідвертіших формах продовжувався.
3. Основні заходи плану «Ост» (план окупаційної політики на території СРСР):
- Часткове онімечення місцевого населення; заселення німцями окупованих земель
- Масова депортація населення, у тому числі українців, до Сибіру
- Підрив біологічної сили слов'янських народів
- Економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів
- Пограбування культурних цінностей, знищення пам'яток культури
План «Ост» остаточно не був прийнятий, було затверджено лише його економічну частину — пограбування і експлуатація загарбаних регіонів.
4. Голокост.
Першими жертвами геноциду (голок осту) стало єврейське населення України, чисельність якого до війни становило близько 2.5 млн. Ця кампанія мала ідеологічне обґрунтування, яке найповніше відбито у директиві Гітлера вермахту. „Боротьба проти більшовизму вимагає нещадних та енергійних дій насамперед проти євреїв, котрі є головними носіями більшовизму”. Антисемітську пропаганду серед військ, а також серед населення окупованих земель провадив могутній апарат. Уже в перші дні окупації в кількох західноукраїнських містах були спровоковані єврейські погроми. Спеціальні підрозділи – айнзатцкоманди розпочали поголовне знищення єврейського населення. Тільки у Львові було за кілька днів розстріляно 7 тис. євреїв.
5. Вивезення працездатного населення на примусові роботи до Німеччини.
На початку 1942 р. Берлін дав вказівку розгорнути вербування і вивіз українців до Німеччини, де використовувати їх на роботах у військовій промисловості, на шахтах, у сільському господарстві. На початку акції тисячі юнаків і дівчат їхали добровільно, рятуючись від голодної смерті та свавілля окупантів. Але вже з весни почався насильницький вивіз, який набув величезних масштабів.
Охарактеризуйте основні напрямки національної політики радянської влади
1.Формування більшовицького режиму в Україні Установлення радянської влади в Україні розпочалося наприкінці листопада 1918 р., коли на території РСФРР було сформовано Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. Опублікований 29 листопада Маніфест уряду проголосив відновлення влади рад в Україні. 6 січня 1919 р. спеціальним рішенням уряду стара назва держави, прийнята наприкінці 1917 - на початку 1918 р. - Українська Народна Республіка, була замінена на нову. Відтепер і до прийняття Конституції 1937 р. офіційною назвою радянської України стала Українська Соціалістична Радянська Республіка - УСРР. 29 січня 1919 р. було прийняте рішення: Тимчасовий робітничо-селянський уряд України перейменовувався в Раду Народних Комісарів, відділи стали називатися народними комісаріатами. Більшість членів уряду становили росіяни та євреї, українців серед вищих чиновників була незначна кількість.Створювалися органи придушення опору противників радянської влади - Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК),народні суди і революційні трибунали, робітничо-селянська міліція. 2. Політичний курс більшовиків у 1919 р. «Воєнний комунізм» Подібна метаморфоза відбувалася також із гаслами «Фабрики - робітникам!», «Земля -селянам!», з якими більшовики звернулися до мас 29 листопада 1918 р. в своєму маніфесті, оприлюдненому в Суджі. Ці привабливі для робітників і селян гасла допомогли більшовикам установити контроль над Україною. Але досить скоро виявилося, що справжні наміри представників цієї партії в Україні істотно розходяться зі змістом Маніфесту. III з'їзд КП(б)У, який відбувся на початку березня 1919 р., проголосив курс на «швидке, рішуче і тверде здійснення економічної диктатури пролетаріату
3. Національно-комуністичні течії в Україні. «Воєнно-комуністичний» курс більшовиків в Україні, ігнорування ними національних запитів українського народу викликали незадоволення серед широкого загалу. В складі КП(б)У завжди були елементи, котрі прагнули надати радянській владі в Україні національного характеру, перетворити Україну на незалежну радянську республіку. Національна політика більшовиків в Україні була піддана нищівній критиці в книзі членів КП(б)У С. Мазлаха і В. Шахрая «До хвилі. Що діється на Україні і з Україною». Вона побачила світ на початку 1919 р. у Саратові, де перебували автори після відступу з України навесні 1918 р. Свої погляди вони узагальнили у формулі: «1) або самостійна Україна - тоді повинен бути і «свій» уряд, і «своя» партія, 2) або Україна се «Південна Росія...» У червні 1919 р. С. Мазлах і В. Шахрай були виключені з більшовицької партії, їхня книга стала ідеологічним орієнтиром для тих, хто прагнув поєднати соціалізм з національно-державним відродженням України.
4. Обмеження суверенітету України Формуючи радянський апарат в Україні, більшовики не мали наміру будувати тут суверенну державу. 26 лютого 1919 р., коли радянські війська широким фронтом наступали на Лівобережній Україні, центральний орган більшовиків газета «Правда» писала про Україну як про «тимчасово відчужену частину єдиної країни». Але беручи до уваги настрої українського народу, у свідомість якого вкарбувалося прагнення мати власну державність, вони оголосили, що УСРР об'єднується з Радянською Росією на засадах «соціалістичної федерації».
5. Націоналізація промисловості Після встановлення радянської влади в Україні розгорнулося одержавлення фінансів, транспорту, системи зв'язку. Потім настала черга промисловості. Насамперед націоналізованими оголошувалися великі підприємства цукрової, вугільної, металургійної та машинобудівної промисловості. Нерідко серед націоналізованих були й дрібні підприємства місцевого значення, які після одержавлення працювали абияк чи навіть закривалися. Тисячі робітників втрачали засоби до існування і змушені були переходити до ремесла чи в пошуках хліба вирушати в села. Для управління господарським життям на території республіки було утворено Українську раду народного господарства (УРНГ). 6. Аграрна політика Одним із найважливіших своїх завдань в Україні більшовики оголосили вирішення аграрного питання. Уряд УСРР конфіскував нетрудові землеволодіння - поміщицькі, удільні, монастирські, церковні та інші. Але далеко не всі вони перейшли в безплатне користування безземельних і малоземельних селян. Значну частину поміщицьких господарств, які мали агрокультурну цінність та були високопродуктивними економіями, залишили у підпорядкуванні державних органів. Загалом було оголошено про конфіскацію 14,5 млн десятин землі. Лише частину її одержала селянська біднота - дещо більше 5 млн десятин найменш родючих і придатних до господарювання земель.
7. Продовольча диктатура На принципах «воєнного комунізму» будувалася в 1919 р. і продовольча справа в Україні. Як і в Радянській Росії, на території України оголошувалася державна монополія на найважливіші продовольчі товари -хліб, цукор, чай, сіль. Цими продуктами розпоряджалися лише державні органи. Вводилася продовольча розкладка: все зерно, крім: необхідного мінімуму (посівний фонд, хліб для харчування членів сім'ї і фураж), селяни повинні були здавати державі за встановленими нею цінами. На практиці ж часто-густо забирали майже весь хліб без будь-якого відшкодування. Заборонялася також приватна торгівля продуктами харчування. Все це були елементи продовольчої диктатури, встановленої в Україні 12 квітня 1919 р. декретом ВУЦВК. 8. «Червоний терор» В масовій свідомості більшовиків знищення експлуататорських класів і всіх ворогів радянської влади взагалі сприймалось як один з найважливіших кроків на шляху до комунізму. Ця оманлива «простота» штовхала каральні органи на винищення цілих соціальних груп. «Ми знищуємо буржуазію як клас. Не шукайте на слідстві матеріалу і доказів того, що звинувачений діяв ділом чи словом проти радянської влади. Перше питання, яке ми повинні йому запропонувати, якого він походження, виховання, освіти чи професії. Ці питання й повинні визначити долю звинуваченого і в цьому зміст і «суть червоного терору», - ці слова, видрукувані 1 листопада 1918 р. у чекістській газеті «Красныйтеррор», належать Мартину Лацісу, який очолював Всеукраїнську надзвичайну комісію (ВУНК) з квітня 1919 р.