Методика обстеження системи органів дихання у дітей

Вищезгадані особливості органів дихання у дітей різного віку необхідно враховувати при обстеженні.

Обстеження розпочинають з опитування хворого та/або його рідних. При ураженні органів дихання можуть бути наявні скарги як з боку дихальної системи і так звані «позалегеневі» скарги. Тобто поряд із скаргами на кашель батьки можуть звертати увагу на відставання дитини в фізичному розвитку, швидку втомлюваність тощо. Є обов’язковою деталізація скарг, що пред’являються та збирання скарг по системах.

Під час збирання анамнезу захворювання потрібно з’ясувати, коли дитина захворіла, яким чином розпочалося захворювання, взаємозв’язок наявних симптомів, час їхньої появи, динаміка захворювання, можливі причини захворювання.

Враховуючи, що ураження органів дихання частіше мають інфекційний характер, обов’язково ретельно з’ясувати епідеміологічний анамнез. Необхідно визначити об’єм та ефективність лікувальної допомоги, яка вже надана дитині в теперішній час, обсяг проведених обстежень, їх результати. В тому разі, якщо подібні прояви в дитини відзначалися раніше, або має місце загострення хронічного захворювання, звертають увагу на відмінності теперішнього випадку, та попередніх, динаміку періоду реконвалесценції. З’ясовують обсяг проведених раніше обстежень, проведене лікування тощо.

Анамнез життя збирають ретельно, починаючи з перинатального періоду: захворювання матері під час вагітності, незрілість, недоношеність дитини, асфіксія, інші розлади періоду новонародженості, що негативно відбиваються на розвитку та дозріванні системи органів дихання. Негативний вплив мають також штучне вигодовування, розвиток анемії, рахіту, ексудативного діатезу, гіпотрофії.

Діти, які протягом першого року життя, особливо в перші 3-6 місяців перенесли захворювання органів дихання, мають вищу вірогідність щодо розвитку в них обструктивної патології, бронхіальної астми тощо.

Необхідно мати інформацію щодо побутових умов в яких виховується дитина, стан здоров’я членів родини (наявність вродженої та набутої патології), наявність в них шкідливих звичок.

В підлітків необхідно обережно з’ясувати чи не відносяться вони до групи ризику (тютюнопаління, наркоманія, токсикоманія і таке інше).

ОГЛЯД

Проводиться послідовно за схемою. При загальному огляді оцінюється стан хворого (задовільний, середньої важкості, важкий), положення хворого (активне, пасивне, вимушене).

Обов’язково проводять огляд по системах. Значну увагу приділяють огляду грудної клітки. Значні деформації грудної клітки можуть сприяти розладу дихання, з іншого боку, внаслідок хронічної бронхолегеневої патології, можливий розвиток деформацій.

Виділяють три нормальні форми грудної клітки:

- нормостенічну, коли поперечний та передньо-задній розмір грудної клітки – пропорційні. Кут між реберними дугами – 90^о. Ребра направлені дещо косо донизу. Міжреберні проміжки виражені нерізко. Ключиці не видаються уперед, лопатки щільно прилягають до грудної клітки.

- астенічну:грудна клітка виглядає плоскою та вузькою, ребра косо направлені донизу, кут між реберними дугами гострий. Міжреберні проміжки широки, добре контуруються ключиці, «криловидні» лопаткию.

гіперстенічну:поперечний зріз грудної клітки наближається до кола, ребра розташовані майже горизонтально, міжреберний кут тупий. Міжреберні проміжки вузькі, слабко виражені, над- та підключичні ямки виражені слабко. Слід відзначити, що гіперстенічна форма грудної клітки може бути не тільки конституційною особливістю, а й наслідком вродженої аномалії розвитку скелету або хронічного захворювання бронхолегеневої системи.

ДО ПАТОЛОГІЧНИХ ФОРМ ГРУДНОЇ КЛІТКИ НАЛЕЖАТЬ:

- рахітична

- килевидна

- човникоподібна

- лійкоподібна

- емфізематозна

- паралітична

- зменшення або збільшення розмірів однієї половини грудної клітки.

Емфізематозна – грудна клітка подібна до гіперстенічної, але з ще більш вираженими проявами, є наслідком емфізематозного розширення легені. Тобто грудна клітка постійно ніби знаходиться в стані вдиху, тому набуває такого вигляду.

Коли найбільш розширена верхня половина грудної клітки, як правило, таку грудну клітку називають «бочкоподібною».

Велике значення має порівняння при огляді обох половин грудної клітки. Збільшення розмірів однієї половини може спостерігатися при накопиченні значної кількості рідини або повітря. Відзначається згладженість або вибухання міжреберних проміжків, асиметричне розташування ключиць або лопаток, відставання ушкодженої половини при диханні.

Зменшення розмірів однієї половини грудної клітки спостерігається при вроджених вадах розвитку (аплазія, гіпоплазія однієї легені), значному ателектазі (наприклад, внаслідок аспірації стороннього тіла та обтюрації бронху), при патологічних процесах, які призводять до зморщування тканин легень. Відзначається асиметрія, ключиця та лопатки розташовані нижче, об’єм рухів під час дихання зменшений, значно зменшені міжреберні проміжки.

При огляді також необхідно визначити ТИП ДИХАННЯ.

До фізіологічних типів дихання належать:

- грудний– коли дихальні рухи виконуються головним чином за рахунок скорочення міжреберних м’язів, грудна клітка під час вдиху значно розширюється та дещо підіймається, під час видиху дещо опускається та дещо звужується.

- черевний (діафрагмальний)– дихальні рухи виконуються за рахунок діафрагми. Під час дихання помітні рухи передньої черевної стінки.

- змішаний тип– дихальні рухи обумовлені як скороченням міжреберних м’язів, так і діафрагми; помітні як рухи грудної клітки, так і передньої черевної стінки.

У дітей раннього віку – черевний тип дихання, у хлопчиків він зберігається і надалі, а у дівчаток з 5-6 років тип дихання – грудний.

Обов’язково звертають увагу наГОЛОС дитини і його гучність, наявність змін. У новонароджених гучний крик свідчить про добре розправлення легень. У недоношених дітей крик слабкий, пискливий.

При захворюваннях дихальної системи може спостерігатись хрипливий голос, аж до розвитку афонії. Специфічні види змін голосу характерні для тієї чи іншої вродженої патології (синдром «котячого крику», низький голос при вродженому гіпотиреозі тощо).

Слід також звертати увагу на звукові прояви дихання:

- хропляче

- стридорозне

- сопіння

- клекочучи (дистантні хрипи)

- звучність вдиху та видиху.

РИТМ ДИХАННЯ. Для здорових дітей є характерним ритмічне дихання з однаковою глибиною і довжиною вдиху та видиху. Однак в постнатальному періоді під час сну у дітей може спостерігатися чергування періодів більш глибокого та більш поверхневого дихання. У глибоко недоношених зустрічаються періоди фізіологічного апное (відсутність дихання) – зупинка до 10 сек. Крім того, емоційні діти під час огляду можуть тамувати подих, після чого в них спостерігається більша глибина дихання.

ЧАСТОТУ ДИХАННЯу дітей визначають в спонтанному стані на протязі 1 хвилини. Звичайно у дітей, які здатні оцінити дії лікаря, частоту дихання потрібно підрахувати непомітно. Визначення частоти дихання можливе шляхом візуального підрахунку при спостереженні за рухами грудної клітки, можна покласти руку на грудну клітку дитини; підрахунок також можна проводити при аускультації (за допомогою фонендоскопу), або фіксують частоту дихання за допомогою спеціальних приладів.

Середня ЧД у дітей різного віку становить:

- від народження до 1 місяця – 40-60 дихальних рухів за хвилину;

- від 1 місяця до 1 року – 45-35 дих.рухів за хв.;

- з 2 до 6 років – 30-25 дих.рухів за хв..;

- з 7 до 12 років – 23-18 дих.рухів за хв..;

- більше 12 років – 20-16 дих.рухів за хв..

Відповідно до порушень ритму, частоти та глибини дихання виділяють такі його патологічні типи:

- Чейна-Стокса:періодичне з поступовим збільшенням, а потім зменшенням частоти дихання та наявність пауз

- Грокка– періодичне збільшення частоти з поступовим зменшенням

- Біота: періодичне з перервами, не експіраторні паузи

- Куссмауля: глибоке, шумне дихання.