3.5.Креатінкіназа (кк)
Креатинкінази-АТФ: креатин-1 ,4-фосфотрансфераз (КФ 2.7.3.2) - каталізує оборотний перенесення фосфатного залишку між АТФ і креатин з утворенням АДФ і креатинфосфату. Загальноприйнято скорочена назва ферменту - креатинкінази (КК). КК - цитозольний і мітохондріальний фермент, який функціонує в клітинах багатьох тканин. Продукт реакції фосфокреатин - макроергічних сполук, що забезпечує енергією скорочення м'язи, її розслаблення і транспорт метаболітів у миоцит. У перший час активність КК у крові цікавила клінічних хіміків як тест для виявлення ураження поперечнополосатой мускулатури. В даний час активність КК - провідний тест в діагностиці інфаркту міокарда.
Найбільший вміст КК зазначено в міокарді і скелетних м'язах, високий вміст - у мові, м'язі діафрагми, низьке - в нирках, легенів, печінки. КК - димер; в цитозолі клітин тканин людини присутні 2 субодиниці: М - м'язовий тип і В - мозковий тип. Субодиниці представляють собою білки з молекулярною масою 41кДа з активним центром у кожної субодиниці. Відповідно двома формами субодиниць димерной форма молекули КК має такі варіанти: м'язовий тип КК-ММ, гібридний димер КК-МВ, характерний для міокарда, і ізофермент КК-ВВ, локалізований переважно в мозковій тканині.
Активність ферменту і розподіл його ізоферментів органоспеціфічни, тому ідентифікація та кількісне визначення ізоферментів КК у сироватці крові не тільки корисно для встановлення збільшення проникності мембран або пошкодження специфічного органу, але й дає можливість встановлення діагнозу, спостереження клінічного перебігу та оцінки прогнозу захворювання. В електричному полі найбільшою рухливістю володіє КК-ВВ, найменшою - КК-ММ, гібридна форма КК-МВ займає проміжне становище. Відповідно до цього в класифікації Міжнародного союзу теоретичної та прикладної хімії КК-ВВ позначена ізоферментом I КК, КК-МВ - II, КК-ММ - III. Для розуміння джерел появи в крові активності КК-МВ слід зазначити, що у плода до 16-тижневого віку в м'язовій тканині домінує зародкова форма КК, а саме КК-МВ, яка пізніше заміщається КК-ММ. Певна перебудова ізоферментного складу КК відбувається і при гіпертрофії міокарда: підвищується процентний вміст КК-МВ та КК-ВВ, а частка КК-ММ виявляється зниженою. Міоцити в умовах тривалої гіперфункції підвищують синтез ізоформи КК-ВВ.
Клінічне значення визначення активності КК та її ізоферментів.
Підвищення активності КК у крові може бути наслідком травми, переохолодження або перегрівання, голодування і бактеріальної інтоксикації, дегідратації, ураження електричним струмом. Підвищена активність КК-МВ відзначена при м'язової дистрофії різної етіології, ішемічному рабдоміолізі з міоглобінурією, отруєння чадним газом. Активність КК-МВ підвищувалася, більш ніж на порядок перевищуючи норму, у хворих на гострий перикардитом.
Досвід застосування ізоферментному діагностики в блоці інтенсивної терапії показав, що підвищення в крові активності КК-МВ може відбуватися при вираженій недостатності кровообігу, катетеризації серця, набряку легень, аритміях, кардіогенному шоці, алкогольної інтоксикації, кровотечі з шлунково-кишкового тракту, травматичної епілепсії, травмі грудної клітки. Активність КК-МВ підвищена в крові пацієнтів при синдромі шоку, розвиненому при анемії, гіперкапнії, гіпоксемії, молочнокислом ацидозі, вираженої гіпотонії. Однак тільки в рідкісних випадках у зазначених ситуаціях активність КК-МВ на 6% перевищувала активність КК. Враховуючи можливості неспецифічного підвищення активності КК-МВ, треба пам'ятати і про можливість пропустити невеликий інфаркт міокарда. У хворих з гіпертрофією міокарда активність КК-МВ у період інфаркту може досягати 1 / 3 активності КК.
Підвищення активності КК у сироватці крові може бути обумовлено збільшенням активності ізоферменту КК-ММ. Активність КК-ММ в сироватці крові підвищується при прогресуючій м'язовій дистрофії, дерматомиозите, поліміозиті, інфаркті міокарда, гіпотиреозі, деяких захворюваннях нервової системи. Активність КК-ММ збільшується також після фізичного навантаження, внутрішньом'язових ін'єкцій, хірургічних операцій. При м'язової дистрофії типу Дюшенна (спадковому, пов'язаних зі статтю рецессивном захворюванні) активність КК-ММ збільшується в 8-90 разів у порівнянні з нормою, активність ізоферменту збільшена також у носіїв цього гена.
Активність КК-ВР у крові відзначали під час аортокоронарного шунтування. Вважають, що активність КК-ВВ може бути тестом аноксії тканин. Активність КК-ВР у крові може також бути наслідком гіпоксичного пошкодження мозку, особливо в умовах перинатальної гіпоксії. Активність КК-ВВ збільшена у 53% новонароджених з асфіксією. КК-ВВ присутній у гладкій мускулатурі, але не визначається в сироватці крові осіб з доброякісними захворюваннями цих тканин. Одним з можливих пояснень підвищення активності КК-ВР у крові при судинних операціях служить припущення, що стінки вен, як, втім, і аорти, містять тільки одну ізоформу КК, а саме КК-ВВ. Активність ізоферменту КК-ВВ може бути підвищена в крові при раку передміхурової залози, дрібноклітинному раку легені, аденокарцинома шлунка, лейкозах, хронічної ниркової недостатності, передозуванні міорелаксантів. Метастазування раку передміхурової залози супроводжується особливо високими цифрами активності КК-ВР у крові. Дослідники сходяться на думці, що активність КК-ВВ може бути використана як неспецифічний маркер пухлинного процесу.
У ряді випадків при інфаркті міокарда, а іноді і в його відсутність висока активність КК зберігається невизначено довго. Спостережувані явища обумовлені циркуляцією в крові незвичайних форм КК і її ізоферментів. Після поділу при ЕФ фракцій КК на електрофореграмме стають видимими смуги, що не відповідають положенню смуг КК-ММ, КК-МВ та КК-ВВ, і можна відзначити наявність ізоформ КК, що рухаються до катода, що з білків сироватки крові властиво імуноглобулінів. Відомо, що окиснення сульфгідрильних груп КК змінює електрофоретична рухливість молекул, проте при цьому вони як і раніше рухаються до аноду. У хворих метастатичним раком передміхурової залози виділено ізофермент КК, мігруючий між КК-МВ та КК-ВВ.