Розділ VII. Трудове право
Основним видом відносин, що регулюються трудовим правом, є трудові правовідносини. Перш за все вони характеризуються безпосереднім виконанням роботи і суб'єктним складом (працівник і роботодавець).
Різниця між трудовими правовідносинами і іншими відносинами, що діють у процесі праці, полягає у тому, що: а) трудові правовідносини обов'язково настають із фактом початку роботи, тоді як інші правовідносини (наприклад, із притягнення до дисциплінарної або матеріальної відповідальності, з розгляду трудових спорів) можуть для працівника не виникнути зовсім; б) суб'єкти трудового правовідношення завжди є суб'єктами трудового права, тоді як не всі суб'єкти трудового права є суб'єктами трудових правовідносин. Наприклад, ними не є трудові колективи, профспілкові органи, органи влади та місцевого самоврядування, органи нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю, органи із розгляду трудових спорів.
На підприємстві відносини між підприємством «Київприлад» та працівником також регулюються за допомогою трудового договору. Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Робочий час та відпочинок
Робочий час на підприємстві являє собою термін протягом якого праціник повинен виконувати свої трудові обов’язки та дотримуватись Правил внутрішнього розпорядку. Робочий час на «Київприлад» регулюється КЗпПукраїни, глава 4.
Виділяють такі види робочого часу: нормальний, скорочений та неповний. На «Київприлад» використовують нормальний робочий час,для якого характерним є встановлення двох нормативів:
- нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 год. на тиждень;
- тривалість щоденної роботи при 6-денному робочому тижні не може перевищувати 7 год.
Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.
Напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73) тривалість роботи працівників скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу.
Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.
Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.
Відповідальність
Матеріальна відповідальність виникає внаслідок спричинення шкоди підприємству працівником, який знаходиться в трудових відносинах з підприємством або який виконує роботи чи надає послуги при відсутності трудових відносин (у разі наявності цивільно-правового договору). Розрізняють два види матеріальної відповідальності перед підприємством:
1) відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок порушення покладених на працівника трудових зобов'язань;
2) відповідальність за втрати, спричинені при відсутності трудових відносин (порушення цивільно-правової угоди).
Загальні правила визначення матеріальної відповідальності встановлено КЗпП ст. 130, зокрема "...працівники несуть матеріальну відповідальність за збиток, спричинений підприємству, установі, організації внаслідок покладених на них трудових відносин".
Індивідуальна матеріальна відповідальність настає для працівника внаслідок факту спричинення збитку підприємству, поширюється на кожного працівника незалежно від посади, яку він займає, і роботи, яку він виконує (крім випадків укладання відповідних договорів про колективну відповідальність).
Законодавство про оплату праці
Законодавство про оплату праці грунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю України , цього Закону, Закону України "Про колективні договори і угоди" , Закону України "Про підприємства в Україні" та інших актів законодавства України.
Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.
Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету , визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.