VMB

живильнихсередовищ. При використанні забрудненого патологічного матеріалу застосовують прийоми, спрямовані на пригнічення сторонньої мікрофлори. Так, шматочки плаценти вносять у бактеріологічну чашку, заливають на 30 хв 3 %-ним розчином гідроокису калію, споліскують стерильним фізіологічним розчином, розтирають у ступці із стерильним піском і одержану суспензію засівають на середовища з бактеріостатиками (генціанвіолет або малахітова зелень) у концентрації 1 : 200 тис, кристалвіолет 1 : 100 тис, оцтовокислий натрій із розрахунку 0,125 мг на 1 мл середовища. Засіяні середовища інкубують у термостаті при температурі 37—38 °С протягом 1—2 міс. Br. abortus вирощують у мікроаерофільних умовах.

При виявленні ознак росту культури її ідентифікують за морфологічними, тинкторіальними і культурально-біохімічними ознаками. Остаточне віднесення виділеної культури до роду Brucella здійснюють після одержання позитивних даних у реакції аглютинації на склі і бруцельозною сироваткою. Міжвидову диференціацію бруцел проводять за ознаками, наведеними в таблиці.

Біопробу ставлять не менше ніж на двох морських свинках масою 350—400 г, у сироватці крові яких не повинно бути антитіл до бруцельозного антигену. Тварин заражують суспензією плодових оболонок або плаценти на фізіологічному розчині у співвідношенні 1 : 10 у дозі 1 мл. Можна використовувати також вміст бурс і молоко.

У зв’язку з тим, що бруцельоз у морських свинок перебігає приховано без клінічних ознак, для підтвердження позитивності біопроби від тварин беруть кров на 15—20-й і 40-й день після зараження і з одержаною сироваткою ставлять пробіркову РА з бруцельозним антигеном. Якщо в пробах розбавлених 1 : 10 і вище

391

будуть виявлені бруцельозні антитіла, біопробу оцінюють як позитивну — морських свинок забивають і при необхідності проводять бактеріологічне дослідження.

При серологічній діагностиці бруцельозу ставлять РА в різних модифікаціях, реакцію зв’язування комплементу (РЗК), реакцію тривалого зв’язування комплементу (РТЗК) та ІФА.

В Україні розроблено та впроваджено в практику ветеринарної медицини тест-систему діагностичну імуноферментну ДІА Brucella ab.-V, та Brucelito-test AB. Остання дозволяє визначити вміст антитіл, специфічних щодо збудників бруцельозу у великої рогатої худоби, свиней, овець та кіз.

Диференціація видів бруцел
								Аглютина
						Ріст на		ція моно
								специ-
					середови-щах
								фічними
Види бруцел					із барвниками			сироватка
	2		2						ми	Лізис-фагом Тб
	Потребау СО		S
			УтворенняН
					фуксин1:50	тис	Тіоні
							н	А	М
							1:25
							ти
Br. melitensis		–	–		+		–		+	–
Br. abortus		+	+		+		–		–	+
Br. suis		–	Інтен		–		+		–	–
			сивно

392

Вr. ovis	+	–	+	+		–	–
Br. neotomae	–	+	–	–		–	–
Br. canis	–	–	–	+		–	–

Найбільш достовірні дані одержують при постановці пробіркової РА з сироваткою крові досліджуваних тварин. Проби розбавляють фізіологічним розчином 1 : 25, 1 : 50, 1 : 100 і 1 : 200 — для свиней, овець, кіз, оленів і собак і 1 : 50, 1 : 100, 1 : 200, 1 : 400 — для великої рогатої худоби, коней і верблюдів. Допускається дослідження проб у двох розбавленнях (при масовій постановці реакції), але при одержанні позитивних результатів такі проби повторно досліджують у чотирьох розбавленнях.

Хворими на бруцельоз вважають тварин першої групи у випадку позитивної реакції в розбавленні 1 : 50 і другої групи в розбавленні 1 : 100 при інтенсивності реакції не нижче ніж на два хрести (плюси).

РЗК і РТЗК застосовують з метою діагностики бруцельозу у багатьох видів тварин. Обидві реакції ставлять в об’ємі 0,2 мл. В першому випадку досліджувані сироватки розбавляють 1 : 5 і 1 : 10 і пробірки в обох системах витримують на водяній бані по 20 хв при температурі 37—38 °С.

При дослідженні на бруцельоз сироваток крові великої рогатої худоби, овець, кіз, коней, свиней, буйволів, верблюдів і північних оленів застосовують також реакцію аглютинації з роз-бенгал антигеном (роз-бенгал проба — РБП).

Реакцію ставлять на емальованих пластинах з ямками, в які вносять досліджувані сироватки в об’ємі 0,03 мл, додають таку ж кількість бруцельозного антигену, забарвленого бенгальським рожевим.

393

Пластину злегка погойдують протягом 4 хв. При наявності в пробах сироватки антитіл до бруцельозного антигену з’являються дрібні й великі пластівці аглютинату рожевого кольору, які добре помітні на білому фоні пластини. РБП має орієнтовне значення. Всі проби сироваток, які позитивно реагували в ній, обов’язково досліджують у РА і РЗК. При одержанні позитивних результатів за допомогою РБП з сироваткою крові овець, кіз, свиней і північних оленів, які походять з небезпечних щодо бруцельозу господарств, тварин визнають хворими на бруцельоз і додаткових досліджень не проводять.

Кільцеву реакцію з молоком (КР) ставлять з метою підтвердження благополуччя стад великої рогатої худоби щодо бруцельозу.

Реакцію ставлять в уленгутівських пробірках, у які вносять по 0,05 мл бруцельозного антигену, забарвленого гематоксиліном у синій колір, додають 1 мл молока, суміш ретельно перемішують, пробірки витримують у водяній бані або термостаті при температурі 37—38 °С протягом 1 год. В позитивних випадках у верхній частині стовпчика у шарі вершків утворюється чітке синє кільце, решта молока залишається білим (рис.12).

Рис.12. Кільцева реакція з молоком при бруцельозі (у 2-х пробірках праворуч — позитивний результат)

394

Алергічні методи застосовують переважно для діагностики бруцельозу у овець, кіз і свиней. Тривалий час з цією метою використовували бруцелізат Здродовського (1937) та бруцелогідролізат Цуверкалова і Красова (1940). Тепер для алергічної діагностики бруцельозу використовують бруцелін.

Імунітет у хворих тварин розвивається повільно, у дві фази: перший період характеризується як нестерильний, інфекційний імунітет. У цьому випадку тварини проявляють підвищену стійкість проти повторного зараження за умови присутності в організмі збудника. Механізми такої стійкості переважно клітинні й пов’язані з високою активністю фагоцитів, функцію яких виконують ретикулярні та ендотеліальні клітини внутрішніх органів, лімфатичних вузлів, а також нейтрофіли та макрофаги.

Імунітет певної напруги зберігається деякий час і після звільнення організму від бруцел - у другій, так званій стерильній, фазі. Важливу роль в механізмах імунітету відіграють Т-лімфоцити, у той час як імунні глобуліни мають менш виразне проективне значення.

Для специфічної профілактики бруцельозу застосовують живу вакцину із штаму № 19 Br. abortus, запропоновану ще в 1923 р. Крім того, використовують суху живу вакцину із слабо-аглютиногенного штаму № 82 проти бруцельозу великої рогатої худоби, а також живу вакцину із штаму Рев-1 проти бруцельозу дрібної рогатої худоби.

395

ФРАНЦИСЕЛИ

Збудник туляремії

Туляремія — природно-вогнищеве захворювання тварин, яке характеризується періодичною гарячкою, нервовими явищами, виснаженням, проносами, абортами, збільшенням лімфатичних вузлів. Це типова антропонозна інфекція, збудником якої є Fr. tularensis. Мікроб має три географічні різновиди: американська — Fr. tularensis nearctica, європейсько-азіатська — Fr. tularensis holarctica Ols., середньоазіатська — Fr. tularensis media — asiatica Aikimb. Францісели входять до роду Francisella 4 групи Грамнегативні аеробні / мікроаерофільні палички ікоки.

Протягом 1908—1911 рр. Дж. Мак Кой і Ч. Чепін від пацюків, земляних білок і ховрахів виділили збудника, якого вони назвали В. tularensis за назвою провінції Туляре (Каліфорнія), де вперше спостерігалося захворювання гризунів. Американець Франціє (1921) запропонував назвати його «туляремія».

Туляремія зустрічається від тропіків до полярного кола, уражує 74 види тварин і птиці і має більше 70 різних перенощиків.

Морфологія. Fr. tularensis у мазках із патологічного матеріалу, одержаного від тварин з гострою формою ін’єкції, має вид коротких, тонких паличок величиною 0,7—0,2 × 0,3 мкм. У мазках із матеріалів менш сприйнятливих тварин зустрічаються кокоподібні, або коко-,

396

паличкоподібні форми мікроба величиною 0,2—0,6 мкм (рис. 13 та 14). Збудник нерухливий, фарбується грамнегативно, не утворює спор, капсулу має непостійно, облігатний аероб.

Рис. 13. Збудник туляремії. Скануюча ЕМ. Д.Канкел, 2001р.

Рис. 14. Збудник туляремії. Світлова мікроскопія.

Культуральні властивості. Збудник досить вибагливий до середовищ, у яких в певних співвідношеннях повинні бути різні білки, амінокислоти, особливо цистин, вуглеводи, ростові фактори. На

397

жовтковому середовищі, що зсілося, на 2—7-й день утворюються, ніжні, зернисті, ослизлі, блискучі дрібні колонії, які зливаються в тонке нашарування. В напіврідкому (0,1 %-ному) агарі, виготовленому, на основі цистинового бульйону, спостерігається активний ріст у верхньому шарі, що має вигляд густої сірої плівки товщиною 0,5 см. Мікроб може також культивуватися в цистиновому бульйоні з глюкозою, на 10 %-ному кров’яному агарі (рис. 15), сироватці, що зсілася, у жовтковому міхурі курячих ембріонів, а також деяких культурах клітин.

Рис. 15. Ріст збудника туляремії на кров’яному агарі.

Біохімічні властивості. Збудник інтенсивно продукує сірководень за рахунок утилізації багатого на сірку цистину. Індолу не утворює. З слабкою активністю ферментує глюкозу, мальтозу, манозу, левульозу, непостійно — гліцерин з утворенням кислоти без газу. Редукує деякі барвники (тіонін, метиленову синьку, малахітову зелень, нейтральний червоний).

Стійкість збудника проти низьких температур висока й навіть значна: у замороженому молоці зберігається до 104 днів, в замороженій воді — до 32 днів, переносить 30-разове заморожування і розморожування. У заморожених тканинах тварин, які загинули від

398

туляремії, мікроб виживає до 53 діб, у м’ясі — 93 доби. Гризуни, які загинули від цієї інфекції пізньої осені, є причиною весняної епізоотії. У хлібі, молоці, які зберігаються в звичайних умовах, туляремійний-мікроб виживає від 8 до 14 днів, у зерні — більше 133, в ґрунті — 75 днів. Нагрівання до температури 60 °С інактивує мікроб через 5 хв. В статевозрілих кліщах із роду Dermacentor збудник зберігається понад 700 днів. Дезинфікуючі засоби в звичайних робочих концентраціях надійно знищують його.

Антигенна структура. Незважаючи на існування серед Fr. tularensis трьох різновидів (рас), серологічних відмінностей у них не виявлено. Встановлена антигенна спорідненість збудника туляремії з бруцелами. Бактерії туляремії мають два основні антигени: О- соматичний і Н-антиген, що має зв’язок з оболонкою клітини. Поліморфізм мікроба безпосередньо залежить від бактеріофага, який уражує збудника. Полісахаридопептидний комплекс виконує функцію алергена.

Патогенність. До туляремії найбільш сприйнятливі мишоподібні та інші гризуни, у яких захворювання може перебігати у вигляді епізоотії і які є основними носіями збудника на сільськогосподарських тварин та людей. У кіз, овець, котів, ондатр, хом’яків туляремія може виникати у вигляді ензоотій. Спорадичні випадки інфекції спостерігаються серед вовків, собак, верблюдів, свиней, лисиць і значної кількості видів птахів. В умовах експерименту легко заражаються морські свинки, білі миші, коти, ховрахи, мавпи. Активними носіями збудника є кровосисні членистоногі, особливо іксодові кліщі, й деякі двокрилі комахи (комарі, ґедзі).

Патогенез. Збудник проникає в організм аліментарним,

399

повітряно-крапельним шляхами і через укуси членистоногих носіїв, причому вторгнення мікроба можливе навіть через непошкоджену шкіру й слизові оболонки. Після первинного розмноження збудник потрапляє у лімфу і кров, зумовлює явище септицемії. Відбувається ураження стінок лімфатичних і кровоносних судин, у внутрішніх органах виникають некротичні фокуси. Можливе ураження нервової системи, яке проявляється збудженістю або пригніченням інколи з настанням паралічів. У механізмі розвитку патологічного процесу провідну роль відіграє ендотоксин, а також ферментні сполуки типу гіалуронідази, каталази, фібринолізин та інші, які розглядають як фактори поширення.

Діагностику туляремії здійснюють на основі бактеріологічних, серологічних і алергічних досліджень. Для бактеріологічного дослідження у лабораторію відправляють цілі трупи гризунів, в інших випадках — шматочки паренхіматозних органів, збільшені лімфатичні вузли, дотримуючись при цьому правил пересилки особливо небезпечних матеріалів.

Виготовлені із патологічного матеріалу мазки фарбують за методом Романовського — Гімза. У випадку виявлення у препаратах значної кількості кокобактерій роблять попередній орієнтовний висновок про наявність туляремійного збудника. Обов’язково проводять висіви на спеціальні живильні середовища для виділення його чистої культури. Ідентифікацію одержаних культур здійснюють на підставі морфологічних, культуральних, тинкторіальних даних, а також виходячи із результатів постановки РА в пробірках із специфічною туляремійною сироваткою.

Для підтвердження наявності туляремійного мікроба в

400