Тема 5. Основні етапи розвитку української соціології

Кафедри соціології в українських вищих школах Чехословаччини

Основні соціологічні праці вчених «празького гурту»

су спільних чинників і критикує марксизм за те, що він визнає вирішальну роль лише одного фактора — економічного, до якого зводяться і від якого залежать всі інші другорядні чинники. На думку М.Шаповала, всі чинники поділяються на 4 великі групи, взаємодія між якими визначає поведінку людини, тому соціологів цікавлять насамперед можливі ком- бінації чинників та їхня якість. Отже, знайомство із «Загальною соціо- логією» М.Шаповала дозволяє побачити певну цілісну соціологічну концепцію у стилі структурного функціоналізму, вона може слугувати прикладом синтезу західних соціологічних учень з українським соціологічним матеріалом, особливо коли йдеться про соціологічний аналіз суто українських соціальних феноменів.

Реальною спробою організації і поширення соціологічної освіти й навичок соціологічних досліджень серед української молоді в еміграції було відкриття і діяльність спеціальних кафедр соціології в українських вищих навчальних закладах у Чехословаччини 1922 року засновується Українська господарська академія у Подєбрадах, на економічно-кооперативному відділенні якої створюється кафедра соціології. Соціологію, а також соціологічну теорію нації викладає 0.-І.Бочоков-ський. У Вищому педагогічному інституті ім. МДрагоманова, відкритому 1923 року у Празі, також засновується кафедра соціології, яку очолює С.Ріпецький, а соціологію або суміжні з нею науки з використанням соціологічного матеріалу викладають О.Ейхельман, Л.Білецький, С.Русова. В Українському вільному університеті у Празі кафедрою соціології керує О.Ейхельман, пізніше В.Доманицький; її співробіт-ником є також відомий український соціолог і правник професор В.Старосольський. Більш детальний аналіз соціологічної спадщини О,-І.Бочковського та В.Старосольського буде вміщено у темі «Етносоціо-логія і соціологія нації».

Серед найважливіших праць, які з'являються у цьому «празькому гурті» між двома світовими війнами, слід назвати: О.-І.Бочковський, «Націологія й націографія як спеціальні дисципліни для наукового досліду нації» (1927), «Національне пробудження, відродження, самоозначення» (1931), «Боротьба народів за національне визволенню: Націологічні нариси» (1932), В.Доманицький, «Засади українського рурбанізму» (1940), «Напрямні упромисловлення українського села» (1942); В.Старосольський, «Внутрішня форма слова в соціологічній термінології» (1923); М.Шаповал, «Військо й революція: Соціологічний нарис» (1923), «Місто й село» (1926), «Система суспільних наук і соціо-графія» (1931), «Суспільна будова» (1936); О.Ейхельман, «Реформа

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Соціологічні студії в еміграції після II світової війни

Основні об'єкти

соціологічних

досліджень

Старше покоління українських соціологів у еміграції

місцевого самоврядування на підставі демократично-республіканської державності» (1923) та багато інших. На жаль, переважна більшість цих праць вилучена з бібліотек та архівів Чехословаччини 1945 року з приходом радянської армії та перевезена у спецсховища на території України. Лише тепер з'являється можливість ретельно ознайомитися з класичними творами українських соціологів у еміграції, творчо переосмислити їхню багатющу теоретичну спадщину.

Після Другої світової війни соціологічні студії в еміграції не велися планово й зосереджено; лосі систематичних соціологічних досліджень про українську західну діаспору майже немає. Зацікавлення українських учених у діаспорі були більше спрямовані на соціальні процеси в радянській Україні, менше — на доступні для їхнього безпосереднього спостереження явища й соціальні факти життя діаспори, переоцінку цінностей громадянського життя, людських взаємин, динаміку соціаль них груп, чинників, що впливають на їхню еволюцію й нову класифіка-цію. Відчувається брак систематичного матеріалу для таких досліджень, складність урахування прикмет різних поколінь української еміграції (так, наприклад, Канада або США нараховують уже чотири хвилі україн-ської еміграції), необхідність складання двомовних питальників-анкет (бо молодші генерації канадських та американських українців практично не володіють українською мовою), небажання представників молодшого покоління нових емігрантів давати відверті відповіді тощо.

Разом з тим у середовищі української наукової громади в еміграціїї зростає розуміння необхідності так званого «соціологічного дзеркала», в якому можна було б чіткіше побачити себе, свій кількісний і якісний образ, стан і розвиток, тенденції в українській спільноті та ін. Нині вва-жається, що об'єктами соціологічних досліджень серед української діаспори могли б бути три основні сфери:

84. процеси асиміляції, соціальної мобільності й процеси збереження етнічної (етичної та культурної) ідентичності серед українських емігрантів;

85. структура українських інститутцій, груп і громад та їхньої діяльності;

86. типологія особистостей і способів їх поведінки у західних суспіль- ствах. Так чи так ці питання та їх окремі аспекти у повоєнні роки вивчають

двоє фахових соціологів, професорів американських університетів С.Мамчур та І.Задорожний, а також канадці українського походження В.Кисіленський, П.Юзик, О.Войценко, І.Тесля, М.Марунчак. Свою соціологічну працю в давньому публіцистичному стилі продовжують