Тема 9. Соціологія молоді

освітніх інститутів, застосовуючи щодо неї так званий залишковий принцип. Десятиріччями вважалося, що юнаки та дівчата повинні лише ретельно виконувати настанови партії та уряду; всі рішення, які ухвалю­ валися нагорі, вказівки господарських органів були для молоді обов'язковими для виконання

Загально-соціальні причини

.Від молоді очікували проявів ініціативи — у суворо регламентованих формах, активності — у межах окреслених завдань, ентузіазму — у чітко визначеному про соціалістичному спрямуванні. Ті ж негативні явища, які виходили за межі суспільних сподівань, оголошувались або «залишками минулого», або «наслідками розбещу вального впливу Заходу».Революційні зміни в сучасному суспільстві особливо позначилися на молоді: вона прокинулася, підвела голову і почала діяти. І виявилося, що суспільство не чекало такої сильної і могутньої ходи молодого покоління, строкатості, суперечливості й непередбачуваності його мислення і поведінки. У короткий час з'ясувалося, що молодь — одна з найбільш соціально занедбаних і найменш соціально захищених спільнот нашої країни, що молодіжне середовище роздирається різнополюсними проблемами, що питома вага цих проблем, існування яких часто-густо ігнорувалося, вже давно перевищила критичну масу і загрожує соціаль­ними вибухами.

Причини кризи соціології молоді

Розглядаючи другу групу чинників, слід зазначити, що спрощене трактування молоді, уявлення про без проблемність її існування із соціальної практики перейшли й укорінилися в радянському суспільствознавстві взагалі і в соціології молоді зокрема. Ґрунтовні дослідження молоді, здійснені науковцями на початку 70-х років (маються на увазі праці В.Боряза, С.Іконникової та ін.), не були розвинуті їхніми наступниками у вагому молодіжну концепцію. Поволі відбувався процес дроблення тематики соціальних досліджень у молодіжному середовищі; замість інтеграції зусиль представників різних наукових дисциплін чимраз помітнішим ставало розпорошення розвідок про молодь. У молодіжному наукознавстві дедалі виразнішою була вузька спеціалізація наукових сил; вирізняли й розробляли переважно окремі напрями молодіжної проблематики, і водночас велике коло питань випадало з поля зору науковців. Чільне місце посідали праці про студентську молодь, учнів середніх шкіл, подекуди про робітничу молодь, тоді як інші соціальні групи молоді залишалися поза сферою зацікавлення вчених. Дотепер, наприклад, бракує ґрунтовних досліджень про молодь, яка залишилася без роботи, про велику групу молоді, зайняту в приватному секторі та в комерційних структурах, про молодих людей — ударну силу

228

Тема 9. Соціологія молоді

злочинних угруповань — або про молодь, що проходить службу в армії. Тільки тепер починають набирати сили наукові розвідки про девіантну (від лат. а'еюіаііо — відхилення) поведінку молоді, зловживання нарко­тиками і токсичними речовинами тощо. Майже не розробляються питання про суїциди (тобто самогубства) у молодіжному середовищі, хоча кількість таких спроб серед юнаків і дівчат постійно зростає і перевищує питому вагу інших вікових груп у вчиненні самогубств.

У минулому склалися певні диспропорції і в тематиці наукових досліджень молоді: найбільша частка належала працям про її комуніс­тичне виховання. Сам же процес виховання традиційно розглядався як односкерований — на юнацтво і молодь взагалі; однобічно орієнтований — згори донизу, без врахування механізму зворотного впливу і взаємодії; одноманітний — за консервативністю форм, методів і заходів; такий, що має одну мету — підготовку належної зміни будівників комунізму.

Спрощено трактувався і процес соціалізації молоді — переважно як однобічне засвоєння досвіду, ідей, орієнтацій старшого покоління і суспільства в цілому; молодь тут була пасивним продуктом соціалізації, а не активною творчою силою соціального оновлення. У концепціях західних науковців Ж.Піаже та Р.Мертона соціалізація і навіть соціальна адаптація розуміються, навпаки, як двобічні процеси і резуль­тат зустрічної активності суб'єкта та соціального середовища. Але такими поглядами свідомо чи позасвідомо нехтували в радянські часи; вважалося, що молодь здатна лише на відтворення існуючих суспільних відносин, а не на творчість і новації. Тому не дивно, що соціологи тих часів, а подекуди й сучасні, виступали переважно в ролі фіксаторів різного роду молодіжних проблем і процесів, пояснюваних однобічно; прогностична ж функція їхніх досліджень була розвинена вкрай недостатньо.

Нині завдання полягає у виробленні власних теоретичних засад соціології молоді, необхідності визначення центрального поняття і по­хідних категорій, у з'ясуванні основних базових положень і принципів емпіричних досліджень. Ідеться про переосмислення ролі молоді в історичному процесі взагалі та процесах національного відродження й державотворення в Україні, подолання споживацького ставлення до неї з боку суспільства та його соціальних інститутів, а також про можливість і необхідність розробки нових підходів до аналізу молоді та її проблем. Вони повинні передбачати відмову від віджилих стереотипів та ідео­логічних штампів минулого, дослідження впливу нових соціальних реалій сьогодення на духовний світ і поведінку юнаків і дівчат.

229