25. Видовий склад рудеральних бур’янів, їх біологічна характеристика та шкодочинність.

За місцем оселення бур’яни належать до посівних (сегетальних) та смітникових (рудеральних), які в свою чергу бувають типовими (супроводжують певну культуру) і нетиповими (ненароком занесені в посіви).

Ряд особливостей бур’янів:

1. велика плодючість.

2. життєздатність та довговічність насіння бурянів. Велика плодючість + життєздатність + довговічність – гарантує тривале існування їх видів у природних умовах, які часто складаються несприятливо для проростання насіння і утв. їхніх сходів. На материнській рослині не всі насіння виявляють життєздатність через наявність абортивних насінин (не мають зародків), що утворюються внаслідок недостатнього живлення або пізнього достигання (20-40% насінин від загальної). Для позбавлення життєздатності насіння у фуражному зерні недостатньо його подрібнити, оскільки дрібні насіння не пошкоджуються. Знищуються лише запарюванням корму.

3. здатність багатьох бурянів до вегетативного розмноження.

4. буряни мають дуже розтягнутий період проростання. Навідмінно від культурних рослин насіння бурянів сходить не відразу. Окремі насінини зберігають здатність до проростання протягом багатьох років.

5. здатність виживати в несприятливих умовах.

26. Морфологічні особливості дворічних бур’янів, приклади.

Дворічні бур’яни – мало річні рослини для розвитку яких потрібно два повних вегетаційних періоди. У перший рік життя насіння проростає весною і до осені утворює прикореневу розетку листків, яка забезпечує нагромадження великої кількості поживних речовин у корені. Восени надземна частина дворічного буряна відмирає, живим залишається тільки корінь. Весною від кореня відростає квітконосне стебло, рослина цвіте, плодоносить і восени відмирає. Розмножується лише насінням.

Поділяються на дві біологічні групи:

Справжні – це бур’яни, сходи яких з’являються весною, протягом літа залишаються у фазі листків або утворюють лише стебла на другий рік у них розвиваються стебла з квітками і насінням.

Факультативні – в залежності від умов можуть розвиватися як справжні дворічні або однорічні зимуючі бур’яни.

Морква дика (Daucus carota), родина зонтичні - Umbelliferae. Поширена майже на всій території України. Вона засмічує посіви зернових, технічних культур, городи, сади, росте на узбіччях доріг, у лісосмугах і на пустирях. Сім’ядолі лінійні з добре помітною посередині жилкою, на верхівці загострені, на довгих черешках. Перші листки почергові, трійчасті. Пластинка листка і черешок опушені. Другий листок перисторозсічений, опушений. Стебло пряме, 20-80 см, часто гіллясте за формою грончасто-борозенчасте, вкрите волосками. Корінь стрижневий. Квітки білі зібрані в суцвіття зонтик, у центрі зонтика часто є неплідно темно-червона квітка. Плід двосім’янка, яка при дозріванні розпадається. У спинній частині – випукла, а на черевній майже плеската. Сім'янка має 9 ребер, сіро-коричневий колір, вкрита білими шипиками. Довжина 2,5-3,5 мм, ширина 2,0-2,75, товщина 2,5 мм. Маса 1000 сім'янок 1-1,25 г. Одна рослина здатна утворити до 12500 насінин, які проростають з глибини 8-10 см. Насіння дикої моркви не відрізняється від культурної.