Zoology / Kramarenko_Lyhach_Zoology

21

кінці язика сидять рогові зуби. По боках голови є очі, які прикриті напівпрозорою шкірою. Між очима є непарний отвір, позаду тім’яний орган. По боках голови відкриваються по 7 зябрових отворів. На спині є передній і задній спинні плавці, які сполучаються з хвостовим. Хвостовий

– рівнолопатевий (процеркальний). У самок перед нерестом розвивається невеликий анальний плавник.

Шкірні покриви. Шкіра м’яка, слизиста, в епідермісі є багато одноклітинних залоз, які виділяють слиз. Слиз має захисне значення; у міксин вона полегшує проникнення в тіло жертви. На голові і тулубі по боках є отвори органів бокової лінії.

Скелет утворюється сполучнотканинними перетинками і хрящем. Осьовий скелет представлений хордою, яку оточує (а також і спинний мозок) сполучнотканинна оболонка (жировий прошарок). У міног в середині цієї оболонки по боках спинного мозку утворюються невеликі паличкоподібні хрящики (по дві пари в кожному сегменті тіла), вони є зачатками хребців їх називають верхніми неавральними дугами.

Череп має примітивну будову він має три відділи: черепну коробку, скелет передротової лійки і вісцеральний скелет. Зверху мозок закритий сполучнотканинною плівкою. Потиличний відділ мозкової коробки не розвинутий. Дно утворює основна пластинка, вона продовжується в задній верхній хрящ (спереду). До переднього краю мозкової коробки прилягає непарна, але двороздільна нюхова капсула. З боків задньої частини мозкової коробки є парні слухові капсули.

Вісцеральний скелет утворений скелетом предротової лійки, зябрової коробки (решітки) та навколосерцевим хрящем. Кільцевий хрящ і декілька непарних хрящів підтримують стінки передротової лійки і міцні м’язи язика. Деякі з них приростають до мозкового черепа. Зяброва коробка (розвинена лише у міног), розташована під шкірою, що зв’язана з ентодермальним походженням зябер і утворена 9 зігнутими вертикальними дужками та 4 парними поздовжніми хрящовими стрічками, які з’єднують зяброві дужки з навколосерцевим хрящем, який охоплює серце ззаду і з боків. До вісцерального скелету відноситься і підочна дуга, що приростає до мозкового черепа.

Хвостовий і спинні плавці підтримуються довгими і тонкими хрящовими променями, що доходять до зовнішнього краю плавців.

М’язова система круглоротих складається з м’язових сегментів міомерів, відокремлених один від одного сполучнотканинними перетинками – міосептами. Кожна міосепта утворює ламану лінію у вигляді ламаної латинської букви W; середній кут розташований приблизно посередині тіла і вершиною направлений вперед. В голові і зябровій області під міомерами соматичних м’язів диференціюється вісцеральна м’язова система, яка утворює складну систему м’язів передротової лійки, язика і зябрових мішків. Вони забезпечують

22

присмоктування до жертви та пробуравлювання отвору в її покривах, висмоктування їжі, а також створення току води через зяброві мішки.

Травна система і живлення. Травна система починається предротовою лійкою, більш розвиненою у міног. По краях лійки в них розташовані дрібні складки шкіри (полегшують присмоктування), а у міксин – дві пари рухомих вусиків. На внутрішній поверхні лійки утворюються рогові зубчики і зубні пластинки (із зроговілих ділянок епітелію). В глибині лійки розташований округлий ротовий отвір, знизу оточений вершиною міцного язика, який має 1-2 міцних рогових зуба або ж складну рогову зубну пластинку. Дрібну поживу міноги захоплюють з током води.

Присмоктавшись до здобичі, мінога вершиною язика побуравлює шкіру, а міксина вгризається зубом язика, проникаючи в тіло жертви. Парні слинні залози, відкриваються протоками під вершиною язика, виділяють в рану антикоагулянти, які перешкоджають згортанню крові, і протеолітичні ферменти, що розчиняють білки. Особливо багато виділяють

вздобич протеолітичних ферментів міксини, це дозволяє їм розчинити і потім всмоктати всі м’які тканини здобичі, залишивши лише шкіру та кістки. В круглоротих в результаті скорочення м’язів язика, об’єм ротової порожнини змінюється в значних межах, в неї насмоктується їжа. За ротовою порожниною іде глотка, в яку відкриваються внутрішні отвори зябрових мішків. При засмоктування їжі міксинами внутрішній отвір мішків закривається спеціальними м’язами – сфінктерами, і їжа проходить

вкишку, не попадаючи в зяброві мішки. В личинок міног в передній частині глотки є ендостиль. За допомогою війок та рухів паруса – складки на межі ротової порожнини і глотки – утворюється рухомий шнур слизі, який тягнеться до кишечнику. Травні частки, які попали в глотку з током води захоплюються потоком слизу і направляються в кишку, а вода проходить в зяброві мішки і через їх зовнішні отвори витікає назовні. Під час метаморфозу личинки міноги складка, яка виростає від дна задньої частини глотки розділяє глотку на два ізольованих відділи: стравохід якої переходить в кишку і дихальну трубку, яка закінчується сліпо, в яку і відкриваються отвори зябрових мішків. Зі сторони ротової порожнини вхід

вдихальну трубку прикриває рухома складка – парус. У плаваючої міноги парус відігнутий і прикриває вхід у стравохід; вода через рот проходить в дихальну трубку і кров жертви йде у стравохід, кишечник, не попадаючи у зяброві мішки. Кишечник, не утворює петель, опускається вздовж печінки і відкривається анальним отвором. У міног всисна поверхня кишечнику збільшується розвитком крупної складки – спірального клапана, який йде вздовж всієї кишкової трубки. Печінка доволі велика, лежить за серцем і має форму конуса, вершиною направленого вниз, жовчний міхур протокою відкривається в кишечник. Під час переходу на нерест міноги перестають живитись, тому жовчний міхур і протока редукуються. Підшлункова

23

залоза острівками розсіяна по стінці кишечнику. Круглороті здатні поглинати їжу у кількості в декілька разів перевищуючих їх вагу. Так, міксина за 7 - 10 год. поїдає їжу, яка перевищує її вагу в 7-8 разів. Міноги присмоктуються до риб, нападають на здорових риб, включаючи таких як акула, осетер. Але часто здобиччю служить хвора. Після нападу міног багато риб гине від знекровлення, через різні інфекції, які проникають через важко заживаючі рани.

Органи дихання і газообмін. У ембріонів круглоротих утворюються зяброві щілини, які поєднують область глотки з зовнішнім середовищем. З ентодерми, яка вистеляє зяброві щілини формуються зяброві мішки, внутрішня поверхня яких покрита багаточисельними складками. Мішок внутрішнім вузьким каналом відкривається в порожнину глотки, а зовнішнім – на боковій поверхні тіла тварини. Просвіти між міжзябровими перетинками і зябровими мішками – навколо зяброві синуси – заповнені лімфою. У міксин 5-16 пар зябрових мішків, зовнішні канали зябрових мішків кожної сторони, з’єднуються і відкриваються назовні загальним отвором. У міног 7 пар зябрових мішків, кожний з яких відкривається назовні самостійним отвором. У личинок міног кожний мішок внутрішнім отвором відкривається в глотку, у дорослих міног – в дихальну трубку. Процес дихання відбувається шляхом ритмічного стискання і розслаблення м’язової стінки зябрової області. Вода може поступати через ротовий отвір в глотку (у дорослих міног - в дихальну трубку) і зяброві мішки. У міксин, які закопуються в мул вода йде через ніздрю і назогіпофізарний канал. Існує і дихання шкірою, в якому беруть участь і капіляри шкіри.

Кровоносна система. Кровоносна система круглоротих близька до системи ланцетника. Але в них з’являється серце, яке складається з передсердя і шлуночка. Є одне коло кровообігу і в серці лише венозна кров. Від шлуночка відходить черевна аорта, розширена частина якої називається цибулиною аортою. Від черевної аорти до між зябрових перетинок відходять парні приносні зяброві артерії, кожна з яких несе кров до половини спереду і ззаду від неї лежачих зябрових мішків. В капілярах складок зябрових мішків кров насичується киснем і віддає вуглекислоту. Капіляри зливаються у виносні зяброві артерії, що впадають в лежачу під хордою непарну спинну аорту. Від її початкової частини відходять сонні артерії, які несуть кров до переднього кінця голови, далі відходять артерії до міомерів, травної трубки і іншим органам. Венозну кров в хвостовому відділі збирає хвостова вена, потім розпадається на дві задні яремні вени. Кров з голови несуть передні яремні вени. Передні і задні яремні вени впадають у венозну пазуху. Від м’язів язика і нижніх частин голови венозна кров іде по нижній яремній вені, яка також впадає у венозну пазуху. Із засвоєними корисними речовинами кров від кишечнику іде по підкишковій вені, яка в печінці розпадається на сітку капілярів, утворюючи ворітну систему печінки. Її капіляри зливаються в коротку

24

печінкову вену, яка впадає в венозний синус, звідси кров переходить в передсердя, а потім в шлуночок. Селезінка відсутня, кровотворення відбувається в стінках стравоходу і кишечнику, а також в нирках, печінці і тяжах жирової тканини вздовж спинної струни.

Органи виділення. У круглоротих утворюються характерні для хребетних і відсутні у других підтипів хордових органи виділення – нирки, які здатні за допомогою фільтраційного апарату видаляти з організму надлишок води, з якою виводяться продукти метаболізму. Тому, нирки задіяні у водному та сольовому обміні, разом з шкірою підтримуючи осмотичну рівновагу внутрішнього середовища організму. У ембріонів круглоротих подібно решті хребетних, закладаються парні головні нирки, або переднирки (пронефрос). Пізніше позаду них розвиваються парні тулубові нирки (мезонефрос), які функціонують у дорослих особин. Вони лежать на спинній стороні порожнини тіла у вигляді стрічкоподібних утворень, що прикривають верхню частину статевої залози, по нижньому краю кожної нирки проходить сечовід. Два сечоводи впадають в сечостатевий синус, який відкривається назовні сечостатевим отвором на вершині сечостатевого сосочка, одразу за анальним отвором. По всій довжині нирки круглоротих походить у вигляді шнура глобус, який представляє собою ще мало впорядковане зібрання артеріальних капілярів, які виділяють фільтрат.

Статева система всі круглороті роздільностатеві. Непарна статева залоза сім’яник (самці) і яєчник (самки) у статевозрілих особин займає буквально всю черевну порожнину. Спеціальних статевих проток у круглоротих немає: зрілі статеві продукти при розриві стінки статевої залози випадають в порожнину тіла, через статеві пори попадають всередину сечостатевого синуса і через сечостатевий отвір виводяться назовні. Запліднення зовнішнє.

Нервова система, органи чуття нервова система примітивна. Головний мозок малий, його відділи лежать в одній площині і не налягають один на другий. Передній мозок невеликий; дно його утворюють смугасті тіла, криша тоненька, епітеліальна. Нюхові долі помітно більші переднього мозку і слабо від нього відмежовані; їх сильний розвиток пов’язаний з важливою роллю хімічного чуття в житті круглоротих – основного засобу пошуку їжі. На бічних стінках проміжного мозку добре видно габенулярні ганглії – первинні зорові центри, а на криші розташовані 2 вирости, у деяких видів мають окоподібну будову мають пігмент, світлочутливі і гангліозні клітини); передній – паріетальний (або тім’яний) орган і лежачий над ним більш розвинений пінеальний орган (перетворюється в епіфіз). Від передньої частини проміжного мозку відходить пара зорових нервів, ззаду розташовується лійка, до якої прилягає слабо розвинений гіпофіз. Бічні стінки середнього мозку утворюють невеликі зорові долі (відображення невисокого рівня

25

зору). За середнім мозком в вигляді валика, який обмежує ромбовидну ямку спереду, лежить маленький мозочок. Його слабкий розвиток пов’язаний з простотою рухів круглоротих. Видовжений продовгуватий мозок переходить в стрічкоподібний спинний мозок. Хімічне чуття має особливо важливе значення, дозволяючи водним тваринам знаходити їжу. Від непарної ніздрі починається носовий хід, який веде до нюхової капсули. Нюхова капсула складкою ділиться на дві частини.

Органи бічної лінії (сейсмосенсорні органи) в вигляді дрібних горбиків розташованих в декілька рядів тягнуться по спинній стороні до хвостового плавця. Ці органи сприймають токи води, реєструють приближення інших тварин або зустріч із перешкодами.

Парні очі розташовані по боках голови, мають будову типову для хребетних тварин, але прикриті напівпрозорою шкірою. У міксин очі розвинуті гірше. Міноги, можуть бачити контури предметів лише при близькій відстані.

Орган слуху і рівноваги представлений внутрішнім вухом, яке знаходиться в слуховій капсулі. У міног розвиваються два вертикальних напівкочових канали, у міксин – лише один.

На голові у морської міноги і міксин є слабкий електричний орган. Регулярно генеруючи імпульси, тварина створює навколо своєї голови електричне поле напругою 50 мілівольта. По зміні цього поля тварина може чути наближення другого організму або перешкоду.

В шкірі розкидані нервові закінчення, які сприймають температурні, тактильні, хімічні подразнення (механо-, термо-, хеморецептори).

Сучасні круглороті діляться на два добре відокремлені підкласи, в кожному по одному ряду і одній родині міноги і міксини.

Ряд Міксини (Myxiniformes) – паразитичні круглороті. Вони не лише присмоктуються до жертви, але й часто в’їдаються в її тіло, проникаючи глибоко всередину. Таким чином, це тимчасові внутрішні паразити. У зв’язку з таким способом життя для міксин характерною є спеціалізована і спрощена організація. Тіло їх голе, в шкірі знаходиться велика кількість слизових залоз. Міксина, яку занурили в відро з водою, через деякий час перетворює воду в густу слиз.

Спинний плавець відсутній. Очі розвинуті слабо, вони скриті під шкірою і не мають кришталика. Напівколовий канал один. Зяброва коробка редукована. Зябрових отворів від 1 до 15. У більшості зовнішні зяброві отвори не відкриваються безпосередньо назовні, а впадають з кожної сторони в канал, який виходить назовні далеко позаду зябрових мішків. Ця особливість дає міксині можливість дихати і тоді, коли вона присмокталась до тіла жертви. Нюхова капсула через особливу порожнину поєднується з глоткою, що дозволяє дихати тварині, яка заривається більшу частину свого життя в мул і виставляє назовні лише кінець голови.

26

Їжею міксини є риби. Нападають на рибу, яка попала на гачок або знаходиться в риболовній сітці. Діючи язиком, вони в’їдаються в тіло жертви (звичайно в область зябер) і швидко проникають глибоко всередину тіла, виїдаючи все, крім шкіри та скелету. Щоб відірвати від жертви куски побільше, міксина зав’язує себе на вузол. Таким чином, міцно зачепившись ротом за рибу, впирається в її бік тягне голову назад, в петлю зав’язаного вузлом тіла і відриває кусок м’яса. Після такого обіду міксини знов зариваються в намулу.

На дні міксини лежать на боці, плавати вміють і вниз і вверх черевцем, навіть хвостом вперед (особливо коли потрібно швидко втекти від ворога).

Самки відкладають до 20 яєць, в любий час року (в більшості влітку). Після нересту не гинуть. Молоді міксини покидають яйця доволі великими, довжиною від 4–5см.

Як вже не раз повторювалось, круглороті є найбільш примітивною групою сучасних хребетних. Разом з цим, їм властивий ряд ознак, пов’язаних зі спеціалізацією, обумовленою напівпаразитичним або справжнім паразитичним способом життя. Органи травлення починаються передротовою лійкою, яка має рогові зуби. Міцний язик також несе рогові зуби. Власне ротовий отвір лежить на дні лійки і веде в глотку. Остання в міног розділена на дві частини: верхню, яка служить для проходження їжі, і нижню, яка закінчується сліпо і зв’язується із зябровими мішками. Шлунок не розвинутий, і стравохід переходить безпосередньо в кишку, від якої він відділяється клапаном. Кишка не ділиться на відділи і не утворює петель. Всередині неї розташована гвинтоподібна складка, що називається спіральним клапаном, яка збільшує поверхню кишки і сповільнює проходження їжі. Є печінка, розвивається вона як виріст переднього відділу кишки. Підшлункова залоза нерозвинена.

КЛАС ХРЯЩОВІ РИБИ (CHONDRICHTHYES)

Риби – це тварини, які постійно живуть у воді, дихають зябрами і пересуваються за допомогою плавців.

Риби мають важливе значення як продукти харчування, про це можна судити із таких даних – 40 млн. т риби за білковим вмістом еквівалентні 500 млн. голів великої рогатої худоби, а в білковому раціоні людини за даними професора Г.В. Нікольського складає від 17 до 83%.

Сучасні хрящові риби характеризуються хрящовим внутрішнім скелетом, відсутністю шкірних кісток, шкіра покрита плакоїдною лускою, зуби вкриті емаллю, 5-7 пар зовнішніх зябрових щілин (у пластинчастозябрових). Для більшості хрящових риб характерний поперечний рот, від кутів якого до ніздрів ідуть носо-губні борозни; в

27

кишечнику є спіральний клапан, а в передній частині серця є артеріальний конус, який має декілька клапанів; головний мозок прогресивної будови. У хрящових риб відсутній плавальний міхур. Яйця великих розмірів. Всі хрящові риби – морські і лише деякі прісноводні. Вперше з’явились в кінці девону (300 млн. років тому).

Сучасні хрящові представлені двома підкласами: Пластинчатозябровими і Суцільноголовими.

За час всієї історії розвитку у пластинчатозябрових появились ряд прогресивних ознак: живородіння, прогресивна будова головного мозку, високі гідродинамічні якості та ін. Все це дозволило витримати їм конкуренцію з боку кісткових риб. Зараз відомо біля 600 видів хрящових риб. Найбільшого розквіту пластинчатозяброві досягають в тропічних морях, їх промислове значення порівняно невелике. Загальний відлов акул і скатів досягає біля 1,–2,5% від сумарного річного відлову морських риб.

Зовнішній вигляд. Форма тіла акул видовжена, веретеноподібна. По боках голови є 5 зябрових щілин (6–7). За очима є бризкальце (рудимент зябрових щілин) між щелепною і під’язиковою дугою. Хвостовий плавець гетероцеркальний. Парні плавці розміщені горизонтально.

Шкірні покриви. Епідерміс багатошаровий, коріум волокнистий. Шкіра вкрита плакоїдною лускою (луска такого типу складається з круглої і ромбічної пластинки, що лежить в коріумі і сидячого на ній шипа, вершина якого через епідерміс видається ззовні). Луска розвивається в коріумі і складається з остеодентину (кісткової речовини). Зовні зубець вкритий емаллю.

Скелет на все життя хрящовий. Осьовий скелет – хребет (розділяється на тулобовий і хвостовий відділи) і мозковий череп. Від тіла хребця відходять верхні дуги, результатом їх сполучення є – верхні остисті відростки. В тулубовому відділі слабо розвинені нижні дуги, які утворюють короткі поперечні відростки, до яких причленовуються короткі хрящові ребра. В хвостовому відділі розростаються нижні дуги правої і лівої сторони змикаються один з одним, між ними розташовуються невеличкі нижні вставні пластинки – так утворюється гемальний канал, в якому проходять хвостова артерія і вена (вони захищені від перетискання при різких рухах хвоста). Хребці амфіцельні (тіло хребця спереду і ззаду ввігнуте). Мозковий череп складається з мозкової хрящової коробки, яка оточує головний мозок з усіх сторін, в кришці черепа залишається затягнута сполучної тканиною невелика фонтанель (отвір), передній кінець черепа витягнутий у рострум, який підтримує рило, біля основи рострума з черепом зростаються парні нюхові капсули, а в задньобічні стінки вростають слухові капсули. Всі капсули парні. Потиличний відділ має потиличний отвір, через який проходить початкова частина спинного мозку. На бічних поверхнях черепа знаходяться глибокі заглиблення –

28

очниці, які захищають очі зверху і з боків. Череп плати базальний (основа широка, стінки очниць роздільні і між ними лежить головний мозок).

Вісцеральний скелет. Виник з перетворення зябрових дуг, які підтримували у предків порожнину глотки. Його поділяють на щелепну, під’язикову (гіоідну) дугу і зяброві дуги. Щелепна дуга утворена 2 парними хрящами. Лівий і правий елементи кожної пари спереду з’єднуються (зростаються один з одним). Функцію верхньої щелепи виконують піднебінно-квадратний хрящ, який утворює щелепний суглоб з нижньою щелепою – меккелевим хрящем. На верхній та нижній щелепах сидять зуби. У багатьох акул спереду щелепної дуги лежать 1-2 пари маленьких губних хрящів (залишки двох редукованих зябрових дуг). Під’язикова дуга лежить зразу за щелепною. Вона складається з 2 парних і одного непарного хряща. Великий верхній парний хрящ – підвісок або гіомандибуляре – у пластинчатозябрових риб верхнім кінцем за допомогою суглобу та зв’язок рухомо прикріплюється до слухового відділу мозкового черепа, а його нижній кінець рухомо зчленовується як з двома елементами щелепної дуги в області щелепного суглобу, так і з нижнім парним елементом під’язикової дуги – гіоідом. Гіоіди правої та лівої сторін з’єднуються один з одним через невеликий непарний хрящ – копулу. Такий тип з’єднання щелепної дуги з мозковим черепом – через верхній елемент під’язикової дуги (підвісок або гіомандибуляре) – називається гіостилією.

Позаду під’язикової дуги розташовані 5 пар зябрових дуг, відокремлених одна від одної зябровими щілинами. Перша зяброва щілина розташована позаду під’язикової і перед першою зябровою дугою, а 5 – перед зябровою дугою. Кожні зяброва дуга складається із рухомо з’єднаних одна з одною 4 парних елементів та замикаючою дугою знизу непарним елементом – копулою. У більшості акул і скатів копули зливаються в єдину пластинку що укріплює нижню частину зябрового апарату. Верхні елементи кожної зябрової дуги еластичними зв’язками з’єднуються з хребтом. Від переднього краю всіх зябрових дуг відходять паличкоподібні хрящі – зяброві тичинки, які відмежовують зяброву щілину і утримують їжу в порожнині глотки, коли вода проходить через зяброві щілини назовні. Тичинки особливо довгі тонкі і густо розташовані в планктонноядних, утворюють справжній цідильний апарат. По задньому краю двох центральних елементів кожної зябрової дуги, а також по задньому краю підвіска і гіоіда укріплюються тонкі стержнеподібні хрящі

– зяброві промені, які лежать в товщі шкірних міжзябрових перегородок, підтримують і укріплюють їх.

Скелет кінцівок поділяється на пояс кінцівок і скелет кінцівки. Плавець гетероцеркальний (нерівнолопатевий). Скелет непарних плавців складається з радіацій, розташованих в м’язах і проникаючих у товщу плавця і еластоїдинових ниток. Пояс передніх кінцівок (плечовий пояс має

29

вигляд хрящової дуги, яка лежить всередині м’язової стінки позаду зябрового відділу). На бічній поверхні поясу з кожної сторони знаходиться виріст з почленованою поверхнею поясу.

Органи травлення. Рот переходить в глотку пронизану зябровими щілинами, сюди відкриваються отвори бризкалець, стравохід переходить в шлунок (передня частини – кардіальна, задня – пілорична), далі тонка кишка, в її брижці є підшлункова залоза. Товста кишка має спіральний клапан. Це виріст слизової оболонки травного каналу. Він утворює від 4 до 50 обертів. Дволопатева печінка має жовчний міхур. Протока впадає на початку тонкої кишки. Отже у хрящових риб спостерігається: 1. Більше розчленування кишечника на відділи. 2. Більше видовження кишечника, ніж у круглоротих (за рахунок згинань, у круглоротих трубка пряма).

Органи дихання - зяброва щілина, відкривається одним кінцем в порожнину глотки, другим – назовні. Зяброві отвори відмежовані один від одного міжзябровими перегородками, в товщі яких є зяброві дуги. Зяброві пелюстки сидять на передній і задній стінках щілин, де вони утворюють півзябра.

Кровоносна система, подібна до кровоносної системи круглоротих, хоча має ряд особливостей, що пов’язані із великою рухомістю хрящових риб та з їх більш високим рівнем обміну, але в них так само, як і у круглоротих один круг кровообігу і в серці лише венозна кров. Серце 2-х камерне (1 передсердя та 1 шлуночок), але складається з 4 частин: з венозного синуса, передсердя, шлуночка, і артеріального конусу. Зовні артеріальний конус здається розширенням черевної аорти, але як і в решті відділів серця його стінки утворені поперечносмугастими м’язами, в стінках кровоносних судин, включаючи і черевну аорту – гладкі м’язові волокна. На внутрішній поверхні артеріального конусу є клапани, які перешкоджають руху крові назад. Скорочення м’язів шлуночка та артеріального конусу збільшує кров’яний тиск, прискорюючи кровообіг. Від артеріального конусу відходить черевна аорта, яка розпадається на п’ять пар приносних зябрових артерій. Забезпечують кров’ю напівзябри, утворюючи приносні і виносні зяброві артерії, які переходять у корені аорти, останні вперед дають сонні артерії, назад – спинну аорту. На рівні плечового поясу від спинної аорти відходять парні підключичні артерії, які несуть кров до зябрового апарату і грудних плавців. В тулубовій області від спинної аорти відходить ряд непарних і парних артерій, які забезпечують кров’ю внутрішні органи, стінки тіла і черевні плавці. Далі спинна аорта іде в гемальний канал хвостових хребців, отримуючи назву хвостової артерії. Венозна кров повертається в серце по венах – вони більш широкі та мають грубіші стінки, ніж артерії. Хвостова вена збирає кров з хвоста і виходить в порожнину тіла і розділяється на праву і ліву ворітні вени нирок, вони проходять до нирок і розпадаються на капіляри, тобто утворюють ворітну систему нирок. Ниркові капіляри зливаються у вени,

30

утворюючи праву і ліву задні кардинальні вени – виносні судини ворітної системи нирок. Венозна кров від голови збирається у передні і нижні кардинальні вени – на рівні серця, вони разом із задніми кардинальними венами утворюють кюверові протоки, а останні впадають у венозний синус. Від травного тракту (шлунок, кишечник) і селезінки венозна кров збирається в декілька вен, перед печінкою вони зливаються утворюючи ворітну систему печінки. А з печінки по печінковій вені виливаються у венозний синус.

Нервова система. Головний мозок в багатьох відношеннях досягає більш досконалого розвитку, ніж у вищих кісткових риб. В кришці переднього мозку є нервова тканина - це ознака прогресивності, в порівнянні з кістковими рибами. На спинній стінці проміжного мозку є епіфіз, а на дні лійки (розширені частинки), з заду до лійки прилягає гіпофіз. Від боків нижньої сторони проміжного мозку відходять зорові нерви. Вони утворюють хіазму (перехрестя).

Середній мозок добре розвинений і складається з двох зорових долей. Мозочок досить великий він частково прикриває задній відділ середнього мозку і передню частину довгастого мозку. Головних нервів 11 пар.

Органи чуття - нюхові мішки парні, які закінчуються сліпо. Нюх сильно розвинений. Досліди показали, що осліплені штучно акули тут же появляються в басейні при незначній концентрації крові риб, кальмарів. Очі мають типову будову для риб. Рогівка плоска, кришталик шароподібний. Верхніх і нижніх повік немає. У багатьох є мигальна перетинка. Зір розвинений слабо і в зв’язку з відсутністю колбочок в сітківці, акули не розрізняють кольори.

Орган слуху представлений внутрішнім вухом – перетинчастим лабіринтом. Три півколові канали. Бокова лінія добре виражена і в пошуках їжі відіграє чималу роль (як сейсмосенсорна система) від малих вібрацій води акули тут же з’являються. Бокова лінія являє собою канал, який сполучається із зовнішнім середовищем через отвори, а в плащоносних – відкритий зверху канал – борозну. До бокової лінії підходить 10 пара нервів (блукаючі).

Сечостатева система. Органами виділення служить тулубова нирка (мезонефрос). Як вивідні протоки служать парні Вольфові канали, які відкриваються в клоаку. У самок є два яєчники. Іноді розвивається лише лівий. Яйцепроводи не сполучені з яєчником, а лійкою відкриваються в порожнину тіла. У верхній частині розміщені шкаралупові залози, а у нижній – матка. В клоаку яйцепроводи відкриваються або загальним отвором, або окремим. У самців сім’яники парні і системою канальців вони зв’язані з передніми відділами нирок. Ці канальні проходять через речовину нирок і впадають у Вольфові канали. Отже, Вольфові канали