22. Поняття про невербальне спілкування. Класифікація невербальних засобів спілкування.

Невербальна комунікація – комунікація за допомогою немовних засобів (жести, міміка, паузи, манери, зовнішність).

Не будь-яке повідомлення можна почути. Особливий інтерес має невербальне спілкування, яке, за оцінкою деяких дослідників, становить більш 80% від загального спілкування. Ми часто посилаємо повідомлення за допомогою поз, поглядів, як ми стоїмо, рухаємося, манери говоріння, через наш одяг. Ці невербальні повідомлення можуть підсилити, змінити або навіть вступити в протиріччя з нашим вербальним повідомленням, наприклад, коли відсутня, байдужа посмішка супроводжує звичайне вітання «Привіт. Радий бачити тебе». Нерідко саме невербальна частина спілкування виявляється більш важливою, ніж вербальна. Часто дії говорять голосніше, ніж слова.

Невербальне спілкування може бути випадковим або ж воно може бути запланованим, навмисним. У кожному разі невербальні знаки впливають на одержання повідомлення й ставлення до нього. Іноді ми не тільки відзначаємо ці знаки, але й по них судимо про ситуацію.

До невербальних засобів вчені відносять рухи тіла, жести (рухи рук, ніг), просторове поле між співрозмовниками, вираз очей та неправильність погляду, вираз обличчя, акустичні засоби (пов’язані з мовою і непов’язані з нею), тактильні засоби (потиск рук, поцілунки), посмішка, косметика, реакції шкіри (почервоніння, збліднення), запахи (парфуми, алкоголь), одяг та його колір, манери та ін.

За спорідненими ознаками ці засоби класифікують [40]:

Акустична:

а) праксодика – невербальні засоби, що стосуються голосу та його вокалізації (інтонація, гучність, тембр, тональність тощо);

б) екстралінгвістика – вкраплення у голос (сміх, плач, покашлювання, дикція, паузи тощо).

Оптична:

а) кінетика – жести, міміка і пантоміміка, рухи тіла, контакт очима;

б) проксеміка – система організації простору і часу спілкування (відстань між мовцями, дистанція, вплив території, просторове розміщення співбесідників тощо);

в) графеміка – почерк, символіка скорочення тощо;

г) зовнішній вигляд – фізіономіка, тип і розміри тіла, одяг, прикраси, зачіска, косметика тощо.

Тактильно-кінетична (таксика) – рукостискання, дотики, поплескування по плечах, поцілунок, посмішка тощо.

Ольфакторна (запахи) – запах тіла, запах косметики.

Темпоральна (хронеміка ) – час очікування початку спілкування, час проведений у спілкуванні, час, протягом якого триває повідомлення мовця тощо.

23. Кінесика. Паралінгвістичні та екстралінгвістичні засоби спілкування. Контакт очей. Проксеміка.

Американський психолог Р. Бердвістл запропонував термін «кінесика» для вивчення спілкування шляхом аналізу рухів тіла (1952). «Кін» – найменша одиниця, «літера» руху. Зчитуючи «кіни», можна інтерпретувати повідомлення, що передаються за допомогою жестів та інших рухів тіла.

Кінесика – зорово сприйнятий діапазон рухів (відбиваються за допомогою оптичної системи суб’єкту), що виконають експресивно-регулятивну функцію в спілкуванні (жести, пози, міміка, оформлення зовнішності, почерк тощо).

Поведінка складається з «кінів», так само як людська мова – з послідовності слів, речень і фраз. З повсякденних спостережень відомо, що відносини партнерів зі спілкування, їх психологічний стан, соціальні ролі виявляються в спілкуванні за допомогою кінесичної структури раніше, ніж через слова. Кінесична структура виконує функцію доповнення або заміщення мовних повідомлень, а отже, наділена своєрідним пріоритетом в створенні образу партнера і всієї ситуації спілкування.

Найбільш вивченими на сьогоднішній день елементами кінесичної структури невербальної поведінки можна вважати міміку, жести, пози, погляди.

До паралінгвістічних компонентів невербальної комунікації, що визначають якість голосу, його діапазон, тональність, відносять: гучність, темп, ритм і висоту звуку. 

Екстралінгвістичними компонентами є індивідуальні особливості типів вимови – мовні паузи, сміх, покашлювання, зітхання, плач, заїкання і тому подібне  Контакт очей – підструктура кінесики, що виконує в першу чергу функцію регулювання розмови. Візуальний контакт означає початок розмови, в процесі бесіди він є знаком уваги, підтримки або, навпаки, припинення спілкування; нарешті, він вказує на закінчення репліки: людина, закінчивши висловлювання, прямо дивиться в очі співрозмовнику, повідомляючи, що тепер його черга. Способи обміну поглядами в момент бесіди, організація візуального контакту (час фіксації погляду на партнері, частота фіксації) вивчаються при дослідженні атмосфери інтимності в міжособистісному спілкуванні. Встановлено, що спрямування погляду в спілкуванні залежить від змісту спілкування, від індивідуальних відмінностей, від характеру взаємовідносин. Контакт очей може вказувати і на емоційні відносини партнерів. Тривалий погляд може бути знаком закоханості. Справа в тому, що прямий погляд в очі можна порівняти з дотиком, він психологічно скорочує дистанцію між людьми. Інколи такий погляд може виявитися недоречним і викликати у того, на кого дивляться, неспокій, страх, роздратування. Прямий погляд «без згоди» часто сприймається як загроза, прагнення до домінування. В цілому, як показують дослідження, максимальний час, протягом якого прямий погляд незнайомої людини переноситься без дискомфорту, не перевищує трьох секунд. Не дуже впевнені в собі люди починають відчувати напругу і неспокій ще раніше. Найбільш оптимальний м’який «дотик» поглядами.

Проксеміка – просторові взаємовідносини людей в процесі спілкування. Проксеміка або просторова психологія, – термін, введений американським психологом Е.Холом для аналізу закономірностей просторової організації спілкування, а також впливу територій, орієнтації і дистанцій між людьми на характер спілкування.

Хол виділив 4 типи відстані для спілкування: Перша зона – інтимна (15-46 см). Це саме та зона, яку людина найбільше оберігає. У ній можуть розміщуватись окрім суб’єкта лише найближчі йому люди, тобто ті, з ким у нього тісний емоційний контакт. Друга зона – особиста (46-120 см). Це відстань, на якій люди звичайно розміщуються на прийомах, вечорах, під час дружніх зустрічей. Третя зона – соціальна (120-360 см). Таку відстань людина намагається зберегти в міжособистісному спілкуванні з малознайомими людьми, зокрема на роботі. Нарешті, четверта зона – громадська (понад 360 см). Це відстань, на якій бажано триматися керівникові, промовцю. У переповненому громадському транспорті люди почуваються незручно і намагаються стати так, щоб інші не порушували їхню інтимну зону. Здебільшого люди в таких умовах майже не спілкуються, не розглядають одне одного, намагаються не виявляти своїх емоцій.