- •1. «Етика професійного спілкування» як навчальна дисципліна та її завдання.
- •2. Спілкування як основа життєдіяльності людей та їхньої взаємодії.
- •3. Професійне спілкування та його особливості.
- •4. Культура професійного спілкування.
- •5. Моральні норми та принципи, їх значення для досягнення високого рівня культури спілкування.
- •6. Етикет як сукупність правил поведінки людини.
- •7. Спілкування як одна з нагальних потреб людини.
- •8. Структура спілкування.
- •9. Роль міжособистісних взаємин у спілкуванні.
- •10. Види та рівні спілкування.
- •11. Стереотипи сприйняття в процесі спілкування.
- •12. Механізми міжособового пізнання (проекція, децентрація, рефлексія, ідентифікація).
- •13. Способи впливу на людей під час спілкування.
- •14. Маніпулювання та актуалізація.
- •15. Стилі спілкування.
- •16. Поняття «педагогічне спілкування», «культура педагогічного спілкування».
- •17. Педагогічний такт і стиль спілкування.
- •18. Вербальне або мовленнєве спілкування.
- •19. Культура слухання. Культура говоріння.
- •20. Значення переконуючого впливу в мовленнєвому спілкуванні.
- •21. Вплив особистості на ефективність переконання.
- •22. Поняття про невербальне спілкування. Класифікація невербальних засобів спілкування.
- •23. Кінесика. Паралінгвістичні та екстралінгвістичні засоби спілкування. Контакт очей. Проксеміка.
- •24. Конфлікт. Класифікація конфліктів.
- •25. Антикультура спілкування.
- •26. Педагогічний такт як основа професійної діяльності.
- •27. Правила переконання співбесідника.
- •28. Метамова
- •29. Міжособистісна атракція та емпатія як умова професійного спілкування.
- •30. Відмінності етикету в різні вікові епохи.
- •31. Динаміка конфлікту.
- •32. Фази конфлікту.
- •33. Спільні риси і відмінності у спілкуванні з індивідуумом і аудиторією.
- •34. Особистісні якості педагога, які ускладнюють спілкування з вихованцем.
- •35. Індивідуальні особливості особистості, що зумовлюють схильність до конфліктів.
- •36. Типи маніпуляторів.
- •37. Причини маніпулятивної поведінки.
- •38. Інвективна лексика і фраземіка.
- •39. Евфемізми.
- •40. Психологічні пастки у спілкуванні.
- •41. Спільні риси і відмінності у спілкуванні з індивідуумом і аудиторією.
- •42. Особистісні якості педагога, які ускладнюють спілкування з вихованцем.
- •43. Особливості спілкування з дітьми раннього та дошкільного віку та їх батьками.
- •44. Спілкування в педагогічному колективі.
- •45. Види впливу педагога на вихованців.
45. Види впливу педагога на вихованців.
Впливи можна класифікувати за видами, враховуючи такі психологічні критерії їх систематизації:
За смисловим змістом, який актуалізується, прийнято виділяти:
Текст у вигляді прямого змісту, що оформлений у словах, на які реагує особистість вихованця.
Контекст (виховний вплив, що використовує обставини реальної ситуації, які відіграють роль наочної ілюстрації моделей суспільно схвальної або несхвальної активності людського індивіда), на чому й зосереджується увага вихованця.
Підтекст – непрямий виховний вплив, як правило, це ситуація, яка має два рівні представленості: зовнішній, що відображається на рівні значень, і внутрішній, смисл якого можна усвідомити лише в контексті ширшої педагогічної ситуації.
Ефективність використання виділених різновидів виховного впливу значною мірою зумовлюється віковими й індивідуальними особливостями особистості вихованця як об’єкта впливу, розвитком його інтелектуальної сфери, емоційної вразливості, чутливості до поведінки навколишніх, характерологічними змінними.
За ступенем стимуляції різних тинів психічної активності вихованців розрізняють виховні впливи, які можна позначити як:
Інтелектуальні, які переважно стимулюють міркування й роздуми особистості щодо обставин її соціального буття, пошуків і усвідомлення смислу власного існування, її особистісну рефлексію.
Емоційні, тобто такі, які активізують переживання й почуття людини як об’єкта виховного впливу, апелюють до її ставлення до самої себе й до ціннісних орієнтацій, ідеалів і життєвих переконань (методи переконування, творення виховних ситуацій, рольова гра, змагання).
Вольові, спрямовані на активізацію й розвиток саморегулятивної активності вихованця як суб’єкта власної життєдіяльності (доцільними тут є привчання, метод вправ (доручень), метод прикладу, система перспективних ліній).
За психічними станами, які викликаються у вихованця, виховні впливи можна поділити на такі, що полегшують або пригнічують активність вихованця, мобілізують його сили або ж астенізують його. У соціально-психологічній літературі такі впливи називають фасилітуючими:
Фасилітуючий вплив – це стимулюючий вплив активності вихователя на вихованця, внаслідок якого поведінка останнього стає вільнішою, більш невимушеною й продуктивнішою порівняно з її попередніми проявами.
Інгібіційний вплив, навпаки, обмежує, пригнічує, гальмує активність дитини.
За формою організації виховного процесу виховні впливи можуть бути:
Індивідуальними, розрахованими на конкретного вихованця.
Гуртовими, зорієнтованими на виховну роботу з невеликою групою дітей, об’єднаних на основі певних інтересів.
Масовими, у яких передбачається участь великої кількості учнів (у педагогіці такі форми організації виховних впливів прийнято називати заходами).
За інтенсивністю і складністю впливу прийнято розрізняти такі впливи:
Психологічно сильний вплив усвідомлюється людиною, збуджує її емоційні переживання, спонукає до зміни, коригування поведінки.
Психологічно слабкий вплив вихованець не усвідомлює, емоційно не переживає їх, він не викликає зміни його поведінки. Зазвичай такий вплив є наслідком недостатнього врахування вихователем віку, статі, досягнутого вихованцями рівня особистісного розвитку, їхніх значущих потреб і актуального психологічного стану.
За простотою – складністю виховного впливу розрізняють виховні дії, які можуть охоплювати більшу або меншу кількість рівнів відображення людиною дійсності, починаючи від психофізіологічного й закінчуючи особистісним.