30. Відмінності етикету в різні вікові епохи.

Термін «етикет» з’явився у XVIII ст. у Франції за часів правління короля Людовіка XIV. У буквальному перекладі з французької (l’etiguette) – це ярлик, церемоніал, норма поведінки.

Гідна поведінка людини високо цінувалась і в античному світі. Давньогрецький філософ Арістотель (І ст. до н.е.) визначав, що гідна поведінка буває трьох видів: «Перший вид – звертання: як звертаються до тих, кого зустрінуть і вітають їх, подаючи руку. Другий – коли приходять на допомогу всякому злиденному. І нарешті, третій вид, коли бувають гостинними господарями». У творах давньоримського мислителя Овідія можна зустріти застереження стосовно того, що слід, а чого не слід робити. Наприклад, за столом не слід дуже жадібно їсти і багато пити.

У Стародавній Русі на початку XII ст. було широко відоме «Поученіє» князя Володимира Мономаха. В ньому викладені норми, яких треба було додержуватися дітям князів та дружинників.

Як детально розроблена нормативна система етикет виник в епоху середньовіччя, в епоху становлення монархічних держав, в осередку феодалів. Однією з перших збірок правил гарного тону вважають книгу Альфонса «Дисципліна клерікаліс» (Іспанія, 1204 p.).

У рицарів, наприклад, існував свій кодекс честі зі своєрідними ритуалами, символами, атрибутикою. Деталі одягу, особливо головні убори, відображали соціальний статус, ранг людини.

Дуже жорсткими і суворими були вимоги щодо поведінки при дворах монархів. Порушення вимог придворного етикету впливало не тільки на кар’єру, але й загрожувало життю.

Етикет став настільки складною, деталізованою системою, що з’явилося ціле коло людей, які забезпечували дотримання вимог етикету: церемоніймейстери відповідали за дотримання правил поведінки при дворі, багаточисленні гувернери та вчителі навчали дітей дворян і заможних мешканців міст вишуканим манерам.

Із розвитком буржуазних відносин роль етикету дещо змінилась. Мислителі-раціоналісти Нового часу розглядали його перш за все як засіб стримування бурхливих емоцій, проявів сильного збудження. Для вихованої людини обов’язковим було мати «елегантну незворушність».

Прагматичні буржуа згодом відкинули ті елементи середньовічного етикету, які були несумісні з діловими, комерційними відносинами. Так, наприклад, кодекс честі дворянина зобов’язував його платити тільки карткові борги (він вважався «боргом честі»), а на всі інші можна було не звертати уваги. Проте, коли дворянство почало займатися комерцією, своєчасна сплата будь-яких боргів, стала питанням честі так само, як і необхідність рахуватися з оточуючими, поважати їхні смаки та інтереси. Етикет Нового часу склав основу сучасного етикету, поєднав «купецьку солідність із рицарською честю».

Дворянський етикет переймали купці, заможні міщани і він набував спотворених форм. Так, наприклад, права жінки довгий час нехтувались,у родині і суспільстві проголошувалась влада чоловіка, який мав необмежені права щодо жінки та своїх дітей.

Доведені інколи до абсурду світські манери збільшували прірву між заможним прошарком суспільства та біднотою. Ненависть до експлуататорського класу після революції 1917 р. призвела до появи так званого «нігілізму». Частина населення, головним чином пролетарі, відкидали всі існуючі правила етикету. Зникали вікові, прошаркові дистанції, дистанції між статями, це призвело до панібратства. Прямота без коректності оберталася хамством, брутальністю. Нехтування зовнішнім виглядом, зневажливе ставлення до моди породжувало неохайність.