33. Спільні риси і відмінності у спілкуванні з індивідуумом і аудиторією.

Спілкування з індивідуумом виступає в якості діалогу і характеризується певною інтенсивністю. Тут відсутній час на роздуми, й тому в процесі спілкування з індивідуумом можливі конфлікти, де обидві сторони використовуючи засоби спілкування. повинні намагатися знайти взаєморозуміння.

Перевагою індивідуального спілкування є можливість зосередитись на ідеях партнера.

Спілкування з аудиторією – це монолог. В процесі такого спілкування аргументація промовця набирає диктату. Складність такого спілкування полягає у відсутності зворотнього зв’язку.

Спільні риси:

Відкритість до спілкування – для цього людина повинна вміти слухати себе і дотримувати якості відкритості до спілкування.

Етика критики і самокритики: вона має три напрями: “зверху”, “знизу”,”самокритики”.

Критика “зверху” немає перешкод, але необхідно враховувати вік, стать, темперамент.

Критика “знизу” має перешкоди і у керівництва формується негативне відношення до критикуючого. Сприйняття критики “ знизу” залежить від ступеня зрілості керівника. Критику слід розглядати, як могутній засіб впливу на людей, а саме: не принижувати гідність людини, не доводити до конфлікту, не переслідувати за критику, не критикувати в п’ятницю: за вихідні слухи про суперечку поширяться, кількість співчуваючих теж, і в понеділок людина приходить без бажання працювати краще, бажано критикувати перед обідом або в кінці робочого дня (людина має час об’єктивно оцінити свою поведінку,зрозуміти аудиторію і допомогти). Визначення і дотримання часу зустрічі .В понеділок проходить адаптація до наступного тижня,тому цей день кращий для перенесення зустрічі а не для проведення. В п’ятницю не починати нових справ. Необхідно вміло використовувати владу і тип темпераменту.

У спілкуванні з аудиторією необхідно підкреслювати позитивні моменти колективу, або працівника після похвали лише слухати критику. Також необхідно враховувати емоційний стан співбесідника та аудиторії.

34. Особистісні якості педагога, які ускладнюють спілкування з вихованцем.

Серед чинників, що впливають на особливості взаємодії між учителем і учнем, велике значення мають соціальний, психологічний, фізичний і смисловий (когнітивний). Відповідно до цього розрізняють бар’єри у спілкуванні.

Соціальний бар’єр зумовлений переважанням рольової позиції вчителя в системі педагогічної взаємодії. Учитель навмисно демонструє свою перевагу над учнем і свій соціальний статус. Нейтралізують його прагнення не протиставляти себе учням, а підносити їх до свого рівня, не нав’язувати свої позиції, а радити.

Фізичний бар’єр пов’язаний з організацією фізичного простору під час взаємодії. Неправильно організований простір призводить до ізольованості вчителя, який неначе віддаляє себе від учнів, намагаючись сховатися за стіл, стілець тощо. Усувають такий бар’єр, скорочуючи дистанцію, відкритістю у спілкуванні.

Смисловий бар’єр пов’язаний з неадаптованим до рівня сприйняття школярів мовленням учителя, яке занадто насичене незрозумілими словами, науковими термінами, які він використовує без коментарів. Це є причиною зниження їх інтересу до матеріалу, утворює дистанцію у взаємодії. Він стає непомітним за уважного ставлення до свого мовлення, ретельної підготовки до уроку.

Естетичний бар’єр зумовлений несприйняттям співрозмовником зовнішнього вигляду, особливостей міміки. Усувають шляхом самоконтролю поведінки.

Емоційний бар’єр з’являється за невідповідності настрою, негативних емоцій, що деформують сприймання. Долають його за допомогою усмішки, чуйного ставлення до співрозмовника.

Психологічний бар’єр виявляється як негативна установка, сформована на підставі попереднього досвіду, неспівпадіння інтересів партнерів комунікації тощо. Найтиповішими серед психологічних бар’єрів є: розбіжність настанов (учитель приходить на урок захоплений своїм задумом, а учні байдужі, незібрані, неуважні, внаслідок чого він дратується, нервує); боязнь класу (властивий учителям-початківцям, які часто непогано володіють матеріалом уроку, але побоюються безпосереднього контакту з дітьми); поганий контакт (вчитель заходить до класу і замість організації взаємодії з учнями поводиться «автономно», наприклад, пише пояснення на дошці); звуження функцій спілкування (переважає інформаційна, залишаються поза увагою соціально-перцептивні, комунікативні функції); негативна установка на клас (упереджене негативне ставлення вчителя до класу, невстигаючих учнів, порушників поведінки); боязнь педагогічних помилок (запізнитися на урок, неправильно оцінити відповідь дитини тощо); наслідування (молодий учитель наслідує манери спілкування іншого педагога, не враховуючи власної педагогічної індивідуальності).

Невміння подолати бар’єри, як правило, призводить до малоефективних моделей спілкування. Сукупність їх складає кілька типів: 1. «Монблан». Педагог підноситься над класом, як гірська вершина. Він відірваний від учнів, мало цікавиться їх інтересами та взаєминами з ними. Спілкування зводиться лише до інформування учнів, що зумовлює їх пасивність. 2. «Китайська стіна». Спілкування, за якого учитель постійно наголошує на своїй перевазі над учнями, виявляє до нього зневажливе ставлення. 3. «Локатор». За цієї моделі переважає вибірковість учителя в організації взаємовідносин з учнями. Він зосереджує свою увагу на групі або слабких, або сильних учнів, що руйнує цілісну й безперервну систему спілкування. 4. «Робот». Характеризує поведінку педагога, який цілеспрямовано й послідовно діє на підставі певної програми, незважаючи на обставини, що вимагають змін у спілкуванні. 5. «Я сам». Сутність її в тому, що вчитель постає в ролі головної дійової особи, нерідко гальмуючи ініціативу учнів. 6. «Гамлет». Діям такого вчителя властиві постійні сумніви: чи правильно його зрозуміють, чи адекватно відреагують на його зауваження тощо. 7. «Друг». Може спричинити для вчителя втрату ділового контакту в спілкуванні. 8. «Тетерук». Характеризує педагога, який під час взаємодії з учнями чує лише себе, не реагує на учня, не усвідомлює його переживань та потреб.