Київський національний університет імені Т.Г. Шевченка

Інститут філології

Реферат на тему:

«Система освіти Японії»

Підготувала:

Студентка 1 курсу, 3 групи

Спеціальності «Українська мова і література,

іноземна мова»

Коваленко Христина Володимирівна

Перевірила:

Мороз Інна Миколаївна

Київ 2016

Зміст

1. Вступ.

2. Загальна історія системи освіти Японії.

3. Загальна характеристика системи освіти Японії.

4. Дошкільна освіта.

5. Шкільна освіта.

6. Вища та спеціальна освіти.

Вступ

На сьогоднішній день Японія є однією з найрозвинутіших країн світу. Система освіти Японії за багатьма ознаками схожа на системи освіти інших розвинутих країн світу. Та все ж таки у Японії є деякі особливості у процесі навчання.

Насамперед, це завдання освітньої програми. Основним завданням у сфері освіти стало виховання і навчання творчої, гармонійної, духовно багатої особистості.

Варто також зазначити, що японська система освіти ґрунтується на обов’язковій передачі молодому поколінню традиційні моральні та культурні цінності суспільства. Найголовніші з них: колективізм, повага до людей і природи, прагнення до максимальної творчої самовіддачі.

Проте перш ніж розпочати розмову про виховання й систему освіти в Японії необхідно поставити перед собою мету і завдання, котрі допоможуть нам пролити світло на деякі поняття філософії виховання дітей, а також дати відповіді на турбуючи нас запитання стосовно системи освіти. Необхідно дати відповіді на такі запитання, як: що собою являє система освіти Японії в історичному й сучасному контексті, а також яким повинно бути виховання дітей у розумінні японського суспільства?

Загальна історія системи освіти Японії

Історію сучасної освіти Японії можна поділити приблизно на 5 періодів:

1. Період заснування – 1868-1885 рр.

2. Період консолідації – 1886-1916 рр.

3. Період експансії – 1917-1936 рр.

4. Військовий період – 1937-1945 рр.

5. Сучасний період – 1945-наші дні.

I період (1868 – 1885)

Початок періоду реставрації Мейдзі характеризує перехід Японії від епохи невігластва до епохи просвітництва.

Головним діячом в сфері освіти в той час був Фукудзава Юкіті. У своїй публікації «Заклик до знання» він критикує конфуціанські цінності та підносить західні ідеї. Але його радикальні погляди підтримали не всі. Суспільство поділилось на два табори, кожен з яких вважав правильними свої погляди на освіту. В решті решт, японці прийшли до компромісу, вони об’єднали найкраще з двох систем освіти і з’явився синтез духовних цінностей Японії та кращі світові традиції навчання.

Так з’явилося Міністерство Просвітництва(1871). Через деякий час був прийнятий Закон про освіту:

1. освіта повинна забезпечити успішне просування людини по соціальній драбині

2. функція шкіл в тому, щоб прищепити патріотичність кожній людині

3. всі японці повинні навчатися практичним наукам, що пізніше принесе користь суспільству і допоможе побудувати сучасну державу

Для цього була введена обов’язкова освіта протягом 4 років. Пізніше влада сформувала ідею, заради якої люди мали б піти вчитися: «навчання для особистого добробуту кожного, завоювання положення в суспільстві і процвітання в справах». Але разом з обов’язковою освітою до шкіл полинула велика кількість учнів. І уряд вирішив скасувати декрет про оплату навчання з бюджету країни.

Шкільна мережа була надзвичайно розгалуженою, були захоплені навіть найвіддаленіші гірські села. Був влаштований жорсткий державний контроль за професією вчителя. З того часу вчитель рахувався державним службовцем, якому заборонялось займатися політикою.

Усе це, в решті решт, призвело до занепаду класичних князівських шкіл, а приватні школи змушені були отримувати дозвіл на викладання.

II період (1886 – 1916)

У 1885 році була заснована кабінетна система. Морі Арінорі став першим міністром освіти. Саме він і розробив основу шкільної системи майбутніх періодів. Усі компоненти системи(початкова, середня, професіональна, університетська освіти) були взаємопов’язані.

Початкова освіта повинна була формувати свідомість більшості населення країни у відповідності до державної політики (націоналізм та мілітаризм). Сформувалась освітня система, яка поєднувала в собі лояльність до монарху та прихильність до вільних наукових досліджень(це було необхідним для швидкого розвитку Японії).

Після Морі міністром освіти став Іноуе Коваші, який заснував систему професіональних шкіл для випускників початкових шкіл.

Після 1899 року велику популярність здобули школи для дівчат.

В 1908 році термін обов’язкового навчання збільшився до 6 років.

III період (1917 - 1936)

Російська революція і поширення по світу демократії вчинили великий вплив на політику та систему освіти Японії. В 1917 році влада створила надзвичайну раду з питання освіти (Ріндзі Кеіку Кайгі). За 2 роки своєї праці він видав декілька доповідей, які сформували основу для поширення освіти у наступній декаді ХХ століття. Вплив ради був особливо визначним у сфері вищої освіти. До 1918 року існували тільки імперські університети (до 1897 року існував тільки Токійський Імперський Університет). Але Університетський закон у 1918 році дозволив з’явитися новим приватним університетам. Відповідно до цього закону багато національних, суспільних і приватних шкіл були підвищені до статусу університетів.

IV період (1937 – 1945)

Правляча верхівка Японії в цей період активно пропагандує ідеологію «японізму» (ультра націоналізм і мілітаризм). До початку 1930-х років практично увесь процес навчання був під контролем держави. Підручники з географії та історії були замінені на нові, що були написані і надруковані Міністерством освіти. В решті решт, школа стала ефективним інструментом підготовки мілітаристсько налаштованої молоді. Після залучення Японії до Другої світової війни мілітаристське навчання лише посилилось: у школах почали нав’язувати ідеї національної вищості японців і мораль середньовічних самураїв (відданість військовому обов’язку, жертовність в ім’я «Великої Японії».

V період (з 1945 )

На післявоєнний час припадає друга реформа освітньої системи Японії. У 1947 р. був прийнятий "Основний закон про освіту", відповідно до якого обов'язкове навчання було продовжено до 9 років, а шкільна адміністративна система зазнала децентралізації [1, 89].

Основна мета, яку переслідували окупаційна влада, була демократизація, демілітаризація і децентралізація японського суспільства. "Мілітаристське довоєнна освіта була скасована, і була сформована нова система освіти, заснована на мирних демократичних традиціях". Була демонтована багаторівнева структура освіти (при якій для вступу до університету потрібно було закінчити середню школу і підготовчу школу при університеті). Була упроваджена така система - обов'язкове навчання в шестирічної початковій школі, в середній школі 1 ступеня (3 роки) і 2 ступеня (3 роки), потім університет (4 роки). Тільки навчальний календар як і раніше залишився традиційно японським: початок навчального року, як в школах, так і вузах припадає на 1 квітня.

28 квітня 1952 р., після підписання Сан-Франциського мирного договору і повернення суверенітету Японії, були переоцінені нещодавні реформи, був зроблений акцент на збереження традиційних японських цінностей. Наприклад, знову ввели курс морального навчання. Національній освіті повернули духовну основу. Ось чому японська система освіти, в основі якої лежить американська модель, не європеїзувалася, а зберегла національні особливості.