9. Детальна розробка мікрорайону

9.1 Житлова зона мікрорайону.

Житлова зона мікрорайону складається з окремих груп і комплексів. Згідно ДБН 360-92** організація забудови мікрорайону повинна передбачати захист території житлових груп або дворів від несприятливих зимових вітрів, запорошених буревіїв, від підвищеної аерації в дворових просторах, від протягів та перегріву відкритих просторів і т. п.

Залежно від розташування житлових будинків відносно червоних ліній вулиць, від їх взаємного розташування розрізняють:

- периметральну забудову мікрорайонів (кварталів), житлових утворень – забудову вздовж вулиць;

- групову забудову – розташування житлових будинків окремими групами, що утворюють невеликі внутрішні двори;

- рядову забудову – розташування будинків паралельними рядами незалежно від напрямку вулиць;

- комбіновану забудову – комбінація перерахованих вище прийомів забудови мікрорайону (кварталу).

Рисунок 2 – Периметральна забудова території

Рисунок 3 – Групова забудова території

Рисунок 4 – Рядова забудова

Рисунок 5 – Комбінована забудова

Для кращого обслуговування жителів мікрорайону доцільно житлові будинки поєднувати в групи з населенням 1-2 тис. чоловік й у кожній групі передбачати розміщення підприємств й установ повсякденного культурно-побутового обслуговування.

Групи житлових будинків утворюють первісну просторову композицію. Поєднання груп житлових будинків і громадських будівель утворює композицію забудови житлового комплексу.

Значно впливає на формування груп житлових будинків інсоляція та рельєф місцевості. Необхідна інсоляція досягається відповідною орієнтацією будинків за сторонами світу та відстанню між ними. Вплив сонячного світла на будинок і приміщення визначається часом інсоляції, який з 22 березня по 22 вересня у районах на південь від 600 п.ш. та з 22 квітня по 22 серпня на північ від 600 п.ш. повинен бути не менше трьох годин на добу. Для цього необхідно орієнтувати будови згідно з румбами горизонту. Найбільш зручні румби горизонту – східний, південно-східний та південний. Не можна орієнтувати будинки з квартирами в один бік на північну частину горизонту в межах від 310 до 500. Для інсоляції квартир важливо, щоб будови не затінювали одна одну. Затінювання будов залежить від їх висоти, відстані між ними, взаємного розта-

шування.

У середніх широтах найкращою орієнтацією житлових будинків є їхнє розташування довгою віссю в напрямку північ – південь (меридіональний напрямок). При такому розташуванні будинку житлові приміщення, що виходять вікнами на південний схід – схід і на північний захід – захід, будуть по річному геліотермичному показнику рівноцінні. Геліотермічний показник являє собою добуток тривалості інсоляції та середньої температури періоду інсоляції. Одиницею геліотермическої дії є градусо-час.

На практиці будинки доводиться розміщувати в будь-якому напрямку, однак, необхідно намагатися робити так, щоб на північ виходило якнайменше житлових приміщень. Обов'язковою є вимога, щоб кожна квартира мала кімнати зі сприятливою орієнтацією за сторонами світу. Тут може допомогти застосування житлових будинків із широтним плануванням квартир.

В південних широтах найбільш сприятливою орієнтацією житлових приміщень є орієнтація на південь (широтне розташування будинків) і найменш бажаною на захід, через перегрів житлових приміщень при західній їхній орієнтації.

Для нормальної інсоляції варто забезпечити розрив між будинками, величина якого визначається залежно від висоти найбільш високого будинку. Відстані між житловими будинками, між житловими і громадськими будівлями необхідно приймати на підставі розрахунків інсоляції і природного освітлення,

але не менш протипожежних розривів і не менше 15 м для 2-3 поверхової забудови, 20 м для 4 і не менше 22,5 м для 5 і більш поверхів. Орієнтовні санітарні розриви між будинками можуть бути прийняті за таблицею 8. Житлові будинки з квартирами на перших поверхах необхідно розміщувати з відступом від червоних ліній не менше 3 м на житлових вулицях і 6 м на магістральних. По червоній лінії допускається розміщувати тільки житлові будинки з вбудованими в перші поверхи приміщеннями громадського призначення.

Таблиця 8 – Санітарні відстані між житловими будинками

Нормативна відстань	Відстань при забудові будівлями з кількістю поверхів
	Від 2 до 4	5	9	12	14	16
Між довгими сторонами будівель	20	30	48	60	69	80
Між довгими сторонами і торцями будівель, а також між торцями з вікнами із житлових кімнат	12	15	24	31	36	45
Між торцями будівель без вікон, а також між одноповерховими будинками	За протипожежними нормами
Між будинками баштового типу, які розташовані на одній вісі	-	-	36	47	54	60

Протипожежні вимоги до планування і забудови мікрорайонів передбачають можливість у разі виникнення пожежі обмежити розповсюдження вогню і швидко його ліквідувати. Протипожежні розриви між будівлями приймаються відповідно до ДБН 360-92**[1, дод. 3.1, табл. 1], відомості з якого приведені в таблиці 9.

Таблиця 9 – Протипожежні розриви між будівлями

Ступінь вогнестійкості будівель	Відстань, м, при ступені вогнестійкості будіель
	І, ІІ	ІІІ	ІІІа, ІІІб, IV, IVa, V
І, ІІ	6	8	10
ІІІ	8	8	10
ІІІа, ІІІб, IV, IVa, V	10	10	15

Забудова кварталу групами житлових будинків має позитивне значення не тільки в організації побуту мешканців, але й в послідовності будівництва та благоустрою закінченими частинами, в досягненні загальної архітектурної єдності. У кожному окремому випадку, враховуючи конкретні містобудівні й топографічні умови, треба вирішувати забудову тими прийомами, що дають більше зручності для мешканців і є економічними. Блокування різних типових секцій за допомогою типових кутових або поворотних секцій чи індивідуальних вставок дає змогу створювати різноманітні за формою і розмірами простори, які формуються житловими будівлями, різноманітними за конфігурацією та формою.

Забудова може бути змішаною, якщо поряд з багатоповерховим високощільним житлом пропонується для будівництва малоповерхове квартирне житло з приквартирними ділянками як елементом ущільнення.

Рисунок 6 – Змішана забудова

Як правило, садибна забудова відокремлюється в самостійну частину кварталу. Раціональним є здійснення житлового малоповерхового будівництва компактними масивами на незручних землях.

Містобудівні характеристики територій малоповерхового житлового будівництва (величина, поверховість забудови, розміри приквартирного ділянки й ін.) повинні визначатися місцем розміщення території в планувальній і функціональній структурі міста. При розміщенні й планувальній організації території малоповерхового житлового будівництва повинні дотримуватися вимоги з:

- охороні навколишнього середовища;

- захисту території від шуму й вихлопних газів транспортних магістралей, електричних та електромагнітних випромінювань.

Інсоляція територій і приміщень малоповерхової забудови повинна забезпечувати безперервну 3-годинну тривалість у весняно-літній період або сумарну 3,5-годинну тривалість. Планувальне рішення малоповерхової житлової забудови повинне забезпечувати проїзд автотранспорту до всіх будинків і споруд, у тому числі до будинків, розташованим на приквартирних ділянках. На території малоповерхової житлової забудови, як правило, варто передбачати 100-відсоткову забезпеченість машино-місцями для зберігання й паркування легкових автомобілів й інших транспортних засобів.

Садибний, одно-двоквартирний будинок повинен розташовуватися на відстані від червоної лінії вулиць не меншій ніж 5 м, від червоної лінії проїздів – не меншій ніж 3 м. Відстань від господарських будівель до червоних ліній вулиць і проїздів повинна бути не менше 5м.

До межі сусідньої приквартирної ділянки відстань за санітарно-побутовими умовами повинна бути не менша: від садибного, однодвоквартирного й зблокованого будинку – 3 м; від будівлі для утримання худоби й птахів – 4 м; від інших будівель (лазні, гаража й ін.) – 1 м; від стовбурів високорослих дерев – 4 м; среднерослих – 2 м; від чагарників – 1 м.

Будинки, що складають високощільну малоповерхову забудову можна поділити на зблоковані і терасні. До перших належать:

- багатоквартирна зблокована забудова із земельними ділянками (тобто забудова зі зблокованими будинками – 3 і більше, найчастіше 8 будинків) з невеликими приблокованими або вбудованими господарськими приміщеннями, гаражем для кожної квартири, що дозволяє займатись городництвом, розміщенням полісадників;

- багатоквартирна зблокована забудова без особливих земельних ділянок (килимова забудова) з окремим входом в кожний будинок, з лінійною структурою блокування або блокування у 3-4, іноді більше напрямках, дозволяє проживати в кожному будинку окремій сім'ї, створюючи ілюзію «свого будинку», повністю або частково задовольняє потребу кожної сім'ї в закритій чи відкритій автостоянці або гаражі, дозволяє розміщення полісадників і невеликої кількості фруктових дерев, площа земельної ділянки 0,05-0,03 га.

Рисунок 7 – Килимова забудова

Рисунок 8 – Малоповерховий блокований комплекс

В окрему типологічну одиницю можна виділити високощільну малоповерхову забудову секційного і коридорного типів, що являє собою 2-4- поверхову забудову з вбудованими закритими стоянками для автомобілів у цокольному поверсі з різноманітними схемами блокування для забезпечення максимальної щільності забудови з дотриманням необхідних санітарних, інсоляційних і протипожежних норм.

Аерація (провітрювання) території залежить від прийнятого планувального вирішення та характеру організації будинків щодо домінуючих вітрів. Слід враховувати, що будинки подовженої форми, поставлені перпендикулярно до напряму вітру, створюють зону аераційної тіні, захищаючи простір від вітру. В середній смузі повинні бути відкриті житлові двори відносно південних, південно-східних, південно-західних вітрів та закриті з північного боку. В північних районах доцільна компактна забудова із замкненими дворами, що захищають від вітру, снігових заметів, пилових бур.

Внутрішній простір житлової забудови є постійним місцем знаходження та відпочинку мешканців, гри дітей на повітрі. Це зобов'язує до відокремлення внутрішнього простору, призначеного для під'їзду автомобілів, від того, що відведений для відпочинку. Останній бажано відкривати в бік саду.

Рисунок 9 – Внутрішній простір житлової забудови

В органічному зв'язку з зеленими насадженнями розміщують майданчики. В дворі групи житлових будинків розташовують майданчики для гри дітей, відпочинку дорослих, господарських та побутових потреб мешканців.

Таблиця 10 – Характеристика майданчиків

Призначення майданчика	Типові розміри, м^2	Орієнтовне обладнання	Примітка
Майданчики для відпочинку
Для відпочинку доро-слого населення ( в тому числі біля вхо-дів в будинки)	10-150 (6-10)	Лави, альтанки, перголи, квітники, декоративний басейн та ін.	Слід розташовувати в найбільш спокійних місцях на достатній відстані від спортив-них і дитячих ігрових майданчиків
Для ігор дітей
Для дітей до трьох років Для дітей від трьох до семи років Для дітей від семи до чотринадцяти років	20-200 150-200 400-800	Пісочниці (1-1,5 м^2 на 1 дитину), лави, тіньовий навіс та ін. (квітники не рекомендується) Пісочниці, будиноч-ки, містечка, гойдал-ки, каруселі, тіньовий навіс, лави та ін. Різні ігрові пристрої, що розвивають силу та спритність	Рекомендується роз-міщувати рівномірно по всій території по можливості під вікна-ми будинків Пристрої повинні ви-ключати небезпеку травмування
Спортивні	36×18 – тенісний корт, 9×18 – майданчик для волейболу	Стовпи з натягнутою сіткою, лавки для глядачів	Пристрої повинні ви-ключати небезпеку травмування
Для господарських цілей
Для сушки білизни Для чищення килимів та одягу Для сміттєзбірників		Стійки або рами для кріплення мотузок Контейнери для сміття	По периметру майданчиків слід передбачити смуги зелених насаджень (окрім частини, що примикає до стін без вікон)