- •Робота 43. Визначення осмотичної стійкості еритроцитів
- •Робота 44. Швидкість осідання еритроцитів (шое)
- •Робота 36. Підрахунок кількості лейкоцитів
- •Робота 37. Виведення лейкоцитарної формули
- •Робота 45. Фагоцитоз
- •Робота 46. Визначення швидкості зсідання крові
- •Робота 40. Спектральний аналіз крові
- •Робота 47. Визначення груп крові
- •Робота 48. Визначення резус-фактора
- •Робота 4. Дослідження ферментів слини
- •Робота 10. Дослідження дії шлункового соку на білок
- •Робота 12. Дослідження дії хімозину
- •Робота 23. Дослідження жовчі
- •Робота 14. Дослідження легких жирних кислот у в місті рубця
- •Робота 18. Евакуаторна функція шлунка
Робота 18. Евакуаторна функція шлунка
Вивчення евакуаторної функції шлунка краще проводити в собаки з двома фістулами — шлунка і дванадцятипалої кишки. Перед дослідом тварину витримують на голодній дієті й промивають шлунок.Через зонд в шлунок собаці вводять 500–800 мл теплої води при відкритій трубці дванадцятипалої кишки. Воду, що витікає з цієї фістули, збирають і вимірюють. Відмічають час повного переходу води до дванадцятипалої кишки. Евакуаторну функцію шлунка можна вивчати на собаці й з од-нією фістулою. Собаку витримують на голодній дієті. Шлунок промивають теплою водою. У фістулу шлунка вставляють корок з скляною трубкою, яку з’єднують гумовою трубкою з лійкою. Через лійку в шлунок вливають 200 мл теплої (30–35°С) водо провідної води.
Через 10 хв відкривають затискач на трубці, зливають воду з шлунка, вимірюють її кількість. Потім цю воду знову вливають у шлу-нок і через 10 хв випускають в мірний циліндр. Визначають кількість води, що пройшла з шлунка в дванадцятипалу кишку; за 20 хв досліду. Дослід повторюють у тій послідовності при введенні в шлунок 200 мл 10%-го розчину глюкози, 200 мл 3%-го розчину соляної кислоти, 200 мл 1%-го розчину соди і 200 мл олії. Будують криві швидкостей евакуації цих речовин і порівнюють між собою. Переконуються в тому, що перехід вмісту з шлунка в кишечник залежить від хімічних і фізичних властивостей вмісту (рН, виду корму, продуктів гідролізу, тем ператури, консистенції). Швидше за все переходить з шлунка вода, а довше в ньому затримується жирна їжа. Це пов’язано з виділенням ентерогастрону, який гальмує моторику та евакуацію вмісту.
Травлення- це фізіологічний процес, який поєднує в собі фізичну, хімічну й біологічну обробку корму, внаслідок чого складні поживні речовини(білки, жири, вуглеводи) перетворюються на простіші сполуки здатні розчинятись у воді, всмоктуватись у ШКТ.
Види травлення:
-внутрішньоклітинне-клітини активно захоплюють поживні речовини із навколишнього середовища і ферментативно розщеплюють їх у травних вакуолях.
-зовнішнє травлення- забезпечує розщеплення поживних речовин поза організмом.
-порожнинне-являє собою ферментативний гідроліз поживних речовин у порожнині шлунка і кишечника дією травних соків.
-мембранне або пристінкове- зумовлене стрктурно звязаними ферментами на поверхні мембрани мікроворсинок епітеліальних клітин.
-колективне травлення- відбувається за участю цілого колективу індивідуумів(бджоли, мурашки, терміти).
Ф-ії травної системи:
-процес травлення забезпечується руховою, секреторною, всмоктувальною, обмінною та екскреторною ф-іями ШКТ тварин.
Травлення в ротовій порожнині
Ротове травлення складається з приймання, поїдання корму, власне ротового травлення, жування й ослинення, та акту ковтання.
Жування- це механічне подрібнення, перетирання, сплющення, змочування слиною й пережовування корму.
Жування забезпечується боковими рухами нижньої щелепи; завдяки скороченню жувальних мязів.
Секреція слини- це внутрішньоклітинний процес утворення специфічних речовин і виділення іх із клітин.
Слина являє собою безколірну, злегка опалесцентну рідину, вона буває рідкою, водянистою або густою. Її вязкість залежить від наявності білкової речовини- муцину.
Ферменти слини- амілаза, мальтаза і лізоцин. Мінеральні речовини- хлориди, сульфати, фосфати.
Значення слини: змочує і зволожує корм, частково розчиняє його, сприяє виявленню смакових властивостей, ослинює, склеює його частини і сприяє подальшому перетравленню.
Шлунковий сік- безбарвна прозора рідина кислої реакції, що містить неорганічні та органічні речовини.
Ферменти шлункового сок-пепсин, хімозин(сичужний фермент), катепсин, желатиназа, шлункова ліпаза.
Роль соляної кислоти: бере участь у зсіданні молока, евакуації корму із шлунка в кишечник, активує моторикш лунка, має бактерицидну дію.
У секреторній діяльності шлункових залоз виділяють дві фази: складнореферлекторна і нервово-хімічна.
Розрізняють ритмічні та тонічні скорочення:
-ритмічна починаються в кардіальній частині шлунка і поширюються до пілоричної
-тонічні скорочення- це тривале напруження мязів фундальної частини шлунка, вони не переміщюють вміст шлунка, але віджимають продукти перетравлення у напрямі пілоричної частини.
Підшлунковий сік- це прозора, безбарвна рідина лужної реакції. У ньому містяться ферменти, які розщеплюють білки, вуглеводи і ліпіди.
Ферменти: трипсин, хімотрипсин, амілаза, ліпаза.
Кишковий сік- безбарвна, злегка мутнувата рідина лужної реакції.